18.2. Загальна характеристика законодавства про окремі види сільськогосподарської діяльності

Тваринництво є провідною галуззю сільського господарства, ос­новним постачальником повноцінного харчового білка й сировини для переробної промисловості АПК. Воно виробляє 45% валової продукції сільського господарства. Однак протягом останнього деся­тиріччя в цій галузі катастрофічно скоротилося поголів’я великої рогатої худоби — у 2,7 рази, свиней — у 2,6, овець і кіз — у 4,8, пти­ці — більш як у 2 рази. Виробництво м’яса зменшилося у 2,5 раза, молока і яєць — у 1,9, вовни — у 8 разів. Унаслідок цього споживан­ня м’яса і м’ясопродуктів на душу населення зменшилося з 68 кг у 1990 р. до 32 кг — у 2000 р., молока й молокопродуктів — відповід­но з 373 до 198 кг, яєць — з 272 до 163 шт.¹ Під час переходу краї­ни до ринкових методів господарювання криза охопила, насамперед, сільське господарство, найбільшого ж спаду зазнало тваринництво.

Це пов’язано з тим, що в умовах ринку сільськогосподарським товаровиробникам невигідно займатися тваринництвом. Система ціноутворення й механізми збуту вироблюваної цією галуззю про­дукції, механізми постачання комбікормів і забезпечення її інши­ми необхідними ресурсами призвели до того, що собівартість про­дукції тваринництва удвічі, а подекуди — й тричі, перевищувала її реалізаційну ціну. Внаслідок чого у колективних сільськогосподар­ських підприємствах почали вирізати поголів’я худоби.

Цікавим є й той факт, що значний спад виробництва продукції тваринництва в колективних господарствах не спричинив дефіциту продукції тваринництва на ринку України. Річ у тім, що на відмі­ну від колективних господарств, у яких ще збереглася консерватив­на радянська система управління, в підсобних господарствах насе­лення, цілком за законами ринкової економіки, відбулося значне зростання виробництва продукції тваринництва. Це явище законо­мірне: приватна власність і закони ринку стимулюють розвиток тих галузей, які можуть дати реальний прибуток. А потреби ринку в продукції тваринництва зумовили ринкові механізми встановлення цін на ту її частину, яку вирощено в підсобних господарствах гро­мадян, а також ринкові механізми її реалізації. Це виправдовує па­радоксальну, на перший погляд, ситуацію: в колективних госпо­дарствах тваринництво було збитковим, тоді як у підсобних госпо­дарствах населення, навпаки, — воно давало прибуток.

На жаль, із самого початку проведення ринкових реформ в Укра­їні держава взяла помилковий курс на збереження державного регу­лювання сільського господарства переважно неринковими методами. Хоча це робилося з огляду на стратегічний характер галузі й необхід­ність забезпечення продовольчої безпеки, така політика відкинула сільське господарство на кілька років назад. Серед методів штучного підтримування тваринництва, що не виправдали себе, можна назва­ти адміністративне регулювання цін н& продукцію тваринництва та механізму її реалізації, адміністративне забезпечення тваринництва потрібними ресурсами, нескінченні дотації у галузь, різного роду доплати та асигнування, а також постійне списання боргів.

Не виправдали себе й заходи щодо штучного створення інтегро­ваних формувань з виробництва, переробки й реалізації продукції тваринництва за участі сільськогосподарських товаровиробників, комбікормових і переробних підприємств, заготівельних і торго­вельних організацій усіх форм власності, банків, вітчизняних та іноземних інвесторів, що були започатковані відповідно до поста­нови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1997 р. “Про подо­лання кризового стану у тваринництві і птахівництві та стабіліза­цію розвитку галузі”. Згідно з Указом Президента України від 17 лютого 2001 р. № 100/200 “Про заходи щодо стабілізації ситуації на споживчому ринку та розвитку тваринництва у 2001—2002 роках”, передбачено поступовий перехід до ринкових методів регулювання сільського господарства із збереженням державного регулювання. Важливим є положення про навчання сільськогосподарських това­ровиробників ринкових методів господарювання.

2002 р. тривало правове регулювання тваринництва шляхом поступового переходу до ринкових механізмів стимулювання роз­витку тваринництва і зменшення застосування адміністративно-ко­мандних методів. Можна прогнозувати, що державне регулювання тваринництва зберігатиметься і надалі, але охоплюватиме переваж­но царини забезпечення публічної безпеки продукції цієї галузі. Держава повинна навчити селян господарювати ефективно і під­тримувати для них такі умови їх роботи, за яких виробництво про­дукції тваринництва було б прибутковим і ефективним.