Термін „теорія” грецького походження і в перекладі означає — спостереження, розгляд, дослідження. Це система понять і уявлень про дійсність, що утворюється в процесі пізнавальної діяльності людини; система понять у тій чи іншій галузі знань.
Теорія включає в себе сукупність абстрактних пізнавальних образів — понять, концепцій, ідей, уявлень тощо, які обслуговують практичну діяльність людей. Цінність теорії полягає втому, що вона нерозривно пов’язана з практикою, яка ставить перед нею нові завдання і вимагає їх розв’язання. Практика та її результати в загальному вигляді органічним елементом входять до теорії. Про практичну значимість теорії дуже влучно повідомляє відомий афоризм: немає нічого більш практичного, ніж хороша теорія.
Будь-яка теорія має складну структуру, а відповідно і зміст.
Відомий український теоретик О. В. Сурілов стверджував, що термін „теорія” має багато значень. Серед них він, зокрема, називає: розгорнуте вчення, систему поглядів, висловлювання, мислення, що несуть різноманітну інформацію і можуть відрізнятися одне від одного за змістом, формою і ступенем складності. Проте, оскільки наведене не вичерпує всього переліку можливих значень слова „теорія”1.
Ті чи інші теорії обумовлені рівнем виробництва, науки, історичною обстановкою. Неабияке значення щодо їх виникнення і розвитку мають соціальні умови та пануючі у відповідний період порядки, що сприяють чи навпаки гальмують створення прогресивних наукових теорій.
Значення теоретичних знань, їх цінність визначаються соціальним замовленням на них, їх соціальною необхідністю для більш ґрунтовної, а отже й правильної орієнтації у фактичній дійсності, у соціальній практиці, для більш глибокого її наукового аналізу та відповідного спрямування.
Теорія держави і права, як і будь-яка наука, що відображає сферу людської діяльності, має на меті виробити і теоретично систематизувати об’єктивні знання про дійсність, у першу чергу про державу і право, які посідають важливе місце у житті суспільства.
Протягом усієї історії розвитку людської цивілізації (зробити висновок про це дозволяє суспільна практика) держава і право виступали як активна сила, що керує долями людей, спільностей, суспільств. Складаючи лише частину, хоча і важливу, суспільно-політичної структури будь-якого цивілізованого суспільства, ці інститути настільки зрослися з ним, що в очах багатьох мислителів минулого ототожнювалися із суспільством. Теорія держави і права, вивчаючи ці складні за своєю природою суспільні явища, ставить перед собою завдання науково, тобто об’єктивно, правильно і по можливості повно, розкрити природу держави і права.
Тільки такий підхід має для суспільства і його розвитку, реальне значення як теоретичне, так і практичне.
Як виникла теорія держави і права? Відомо, що спочатку сформувалися галузеві науки. Отже, вона виникла як посередник між галузями юридичних наук і соціологією. Слід зазначити, що загальна теорія держави і права не одразу постала з такою назвою і змістом. Вона створена у XVI11—XIX ст. на основі енциклопедії права і філософії права, а потім поступово включена в загальну теорію права, яка охоплює філософське осмислення державно-правової дійсності та найбільш загальні уявлення про державу і систему юридичних наук.
Із різних визначень науки теорії держави і права можна навести для прикладу таке: наука про державу і право — це система знань про загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ. Теорія держави і права досліджує ці явища в цілому і тому має фундаментальний (загальнотеоретичний) характер.
З’ясуємо спочатку поняття “закономірність”, виходячи з певного змісту, маючи на увазі зв’язки між різними явищами і процесами, що відбуваються в об’єктивному світі і мають цілу низку ознак.
Отже, закономірність:
• по-перше, як правило, це зв’язки причинно-спадкової залежності одних явищ (процесів) від інших зв’язків, взаємодій;
s по-друге, це зв’язки об’єктивні, тобто такі, що не залежать від волі людей; s по-третє, такі зв’язки є необхідними, тобто вони виникають неминуче; у по-четверте, це загальні зв’язки, які мали поширення в різні епохи, в різних країнах та у різних народів і характеризують явища (процеси) в основних рисах;
• по-п’яте, ці зв’язки є тривалими, існують довгий час і не можуть зникнути, зруйнуватись під дією інших явищ, із якими дані явища так чи інакше пов’язані (взаємодіють).
Для теорії держави і права в системі універсальних зв’язків, яким притаманні названі вище ознаки, важливі, а тільки ті, які пояснюють властивості цих інститутів як особливих (специфічних) явищ суспільного життя, відмінних від усіх інших явищ. Саме ці сторони закономірних зв’язків дозволяють відрізняти предмет теорії держави і права від предметів інших суспільних наук.
Таким чином, підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що в теорії держави і права закономірність — це об’єктивний, необхідний, спільний і стійкий зв’язок державно-правових явищ і процесів між собою і з іншими суспільними явищами, зв’язок, який втілює (породжує) якісну визначеність державно-правових явищ, їх політико-юридичні властивості.
Теорія держави і права, вивчаючи державно-правові явища і процеси, спирається на філософські знання як на знання найвищого, теоретичного рівня, оскільки філософія вивчає загальні властивості та закономірності розвитку природи, суспільства, мислення. Філософські категорії — явище і суть, форма і зміст, аналіз і синтез, причина і наслідок, свідоме і несвідоме, право і безправ’я тощо — є початковими знаннями, які в теорії держави і права конкретизуються відповідно до державно-правових процесів.
Таким чином, застосування філософських категорій у цій конкретній сфері дозволяє науково достовірно обґрунтувати загальнотеоретичні знання про державу і право у вигляді категорій (понять) теорії держави і права. Подібне перетворення знань досягається шляхом конкретного вивчення об’єктивної діалектики розвитку держави і права. Джерелом такого знання є всі разом узяті юридичні науки. Проте на початковому етапі найважливішим джерелом є історія держави і права. Багатий фактичний матеріал цієї науки використовується з метою засвоєння діалектики розвитку держави і права як об’єктивних явищ суспільства на певній стадії його розвитку. Саме такий матеріал допомагає засвоїти категорії теорії держави і права як теоретичне відображення діалектики розвитку державно-правового життя суспільства.
У процесі вивчення теорії держави і права постійно використовують наукові поняття, в яких відображені реальні процеси життя держави і права, причому кожне поняття фіксує окремі їх якості, не припускає повторення.
У системі понять теорії держави і права головну теоретичну і пізнавальну роль виконують найбільш загальні поняття, які іменують категоріями. Вони є результатом максимального узагальнення: “сутність держави”, “форма держави”, “сутність права”, “форма права”, “правовідносини”, “система права”, “законність” тощо.
Зміст понять теорії держави і права об’єктивний, у ньому відображені державно-правові закономірності. Закономірність — це внутрішній і необхідний зв’язок між кількома суспільними явищами. Виявити закономірності — означає зрозуміти суть явища чи процесу, пізнати закони розвитку держави і права, встановити причини і наслідки тощо.
Глибоке засвоєння понять (категорій) теорії держави і права вимагає не простого заучування відповідних визначень, а творчого їх засвоєння, оскільки кожне з них має свій зміст, який відображає об’єктивну закономірність, властивості того чи іншого боку державно-правового життя. Проте ці закономірності, властивості розвиваються, не залишаються незмінними, на кожному відрізку часу постають у новому вигляді, тому й зміст понять (категорій) також розвивається (у залежності від того, як наукова думка відображає хід розвитку об’єктивної реальності).
Для того, щоб засвоювати категорії з урахуванням їх історичного розвитку, необхідно збагачувати свою пам’ять фактами сучасного життя суспільства, соціальних груп, держав. Але завдання не обмежується простим переліком фактів. Факти і явища потрібно аналізувати в контексті конкретних категорій і понять, тобто з точки зору закономірності їх зв’язків.
Творчий характер пізнання держави і права, використання існуючих категорій у цьому процесі, як у теперішньому, так і в майбутньому, зумовлюють їх методологічну сутність.
У спеціальній юридичній літературі головна увага приділяється онтологічній стороні понять, тобто розкриттю їх змісту, хоча методологічний бік вимагає вміння і навиків використання категорій у процесі пізнання державно-правових явищ.
Оскільки поняття — не простий результат формальних визначень, тому й оперування ним не може зводитися до формального “підведення” під нього фактів державно-правового життя. Теорія держави і права ставить за мету виявити співвідношення між змістом понять і їх реальним еквівалентом (аналогом) у державно-правовій діяльності. Тому слід перевіряти, чи дійсно факти, які вивчаються, охоплюються тими чи іншими категоріями, а також — в якому саме зв’язку вони перебувають між собою.
Саме з наукової ролі понять (категорій) випливає можливість оперувати ними у процесі навчання. Власне, достовірний, фактичний матеріал, що характеризує суспільство і право, повинен засвоюватися з точки зору суб’єктивного аналізу змісту категорій і зв’язку між ними. Інакше кажучи, матеріал не просто запам’ятовується, а ніби “фільтрується” і “сортується” через призму тих чи інших категорій.
Таким чином, кожна категорія теорії держави і права має свої онтологічну, гносеологічну і методологічну сторони і є частиною логічно стрункої, пронизаної відповідним ієрархічним початком системи категорій, пов’язаних між собою в логічну субординацію.
Основу цієї субординації складають загальні початкові категорії — “сутність держави” і “сутність права”. На їх базі інші загальні основні категорії, в яких конкретизуються початкові, відображають розвиток держави і права як особливих форм суспільного життя. Загальні категорії глибокі за своїм змістом і потребують конкретизації через інші категорії. Ця необхідність пояснює той факт, що всі категорії знаходяться в ієрархічній залежності одна від одної, ніби продовжують одна одну в ланцюзі конкретизації.
Які всі інші юридичні науки, теорія держави і права належить до суспільних наук і характеризується такими ознаками:
а) є загальнотеоретичною юридичною наукою;
б) являє собою систему теоретичних учень, поглядів, теорій, концепцій, взаємопов’язаних положень, доктрин та інших знань про державу і право;
в) досліджує державу і право як загальносоціальні явища;
г) має свій предмет, методи, джерела та систему дослідження;
д) її теоретичні знання повинні проходити через свідомість людини.
Отже, теорія держави і права розкриває різноманітні об’єктивні закономірності, тобто зв’язки, якими вони є у реальній дійсності. Набуті знання фіксуються в загальних категоріях, які і є базою (основою) для більш детальних досліджень в інших юридичних науках (зокрема галузевих), що покликані концентрувати спеціальні теоретичні знання, практичні рекомендації і засоби правового регулювання різних суспільних відносин.
Визначаючи місце теорії держави і права у системі юридичних наук, слід з’ясувати елементи цієї системи. Існують різні підходи до розгляду системи юридичних наук. Вища атестаційна комісія України затвердила таку систему наукових спеціальностей:
-
теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень;
-
конституційне право;
-
цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право;
-
господарське право; господарський процес;
-
трудове право; право соціального забезпечення;
-
земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право;
-
теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право;
-
кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право;
-
кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;
-
судоустрій; прокуратура та адвокатура;
-
міжнародне право;
-
філософія права.
До цього переліку включено не всі існуючі сьогодні юридичні науки.
Таким чином, теорія держави і права виступає як загальноправова, методологічна базова наука в системі юридичних наук. її висновки, загальнотеоретичні положення є основою для розв’язання спеціальних питань галузевих наук.
Отже, теорія держави і права — це загальнотеоретична юридична наука, що включає систему методологічних юридичних знань про державно-правову дійсність, які відображаються у свідомості людини і досліджуються у процесі виникнення, розвитку, функціонування, призначення та розгляду сутності державно-правових явищ.
Спираючись на власну теорію, інші юридичні науки виходять із методологічних положень теорії держави і права. По суті, теорія держави і права — це логіка юридичної науки, азбука юриспруденції, без якої неможливо вивчати галузеві юридичні науки.
Вона служить джерелом, імпульсом правового прогресу з широкого спектра правової дійсності: у правотворчості, у практиці вдосконалення державного апарату, у правореалізації, у правовому вихованні та інших аспектах практичної діяльності, в наступних наукових дослідженнях та оволодінні юридичними реаліями.
Отже, теорія держави і права відповідним чином взаємодіє з державно-правовою практикою та галузевими юридичними науками. В характеристиці цієї взаємодії дістає вияв специфіка теорії як галузі знань.