До виробничих шкідливих речовин відносяться пил, гази, хімічні речовини в рідкій і твердій фазі, що знаходяться в робочій зоні.
Під шкідливим розуміється речовина, що при контакті з організмом людини викликає виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров’я, що виявляються сучасними медицінськими методами протягом трудової діяльності, у більш віддалений термін життя сьогоднішнього й майбутнього поколінь.
Шкідливість речовини залежить від її властивостей, що визначаються складом, структурою та фізичним станом речовини. Класифікація шкідливих речовин і загальні вимоги безпеки введені ГОСТ 2.1.007-76. Відповідно до положень цього документу за ступенем впливу на організм людини шкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки:
- Надзвичайно небезпечні.
- Високонебезпечні.
- Помірно небезпечні.
- Малонебезпечні.
У загальному випадку ступінь і характер викликуваних речовиною порушень нормальної роботи організму залежать від шляху попадання в організм, дози, часу впливу, концентрації речовини, її розчинності, стану сприймаючої тканини й організму в цілому, характеристик навколишнього середовища.
2.3.1. Виробничий пил. Класифікація, вплив на організм працюючих
Нормування, захист працюючих від впливу пилу
Одним з різновидів шкідливих речовин є виробничий пил – зважені в повітрі повільно осідаючі тверді частки розміром від декількох десятків до часток мікрометра. Пил являє собою дисперсну систему, тобто аерозоль.
Класифікують пил за походженням, способом утворення, розмірами і формою часток, ступенем токсичності, електричним зарядом та ін.
За походженням – органічний, неорганічний, змішаний. Органічний пил буває природний (деревний, лляний, вовняний і т. п.) і штучний (пластмасовий, гумовий, пил барвників). Неорганічний пил підрозділяється на мінеральний (цементний, порцеляновий, кварцовий) і металевий (цинковий, свинцевий, мідний). Змішаний пил утворюється в хімічних виробництвах, у металургійній промисловості та ін.
За способом утворення пил підрозділяється на аерозолі дезинтеграцї та конденсації.
Аерозолі дезинтеграцї утворюються при механічному подрібненні, дробленні, руйнуванні твердих речовин, при механічній обробці виробів (очищення лиття, полірування).
Аерозолі конденсації утворюються при термічних процесах за участю твердих речовин (плавлення, електрозварювання й ін.) внаслідок охолодження і конденсації пари металів, пластмас.
За розмірами часток розрізняють пил: видимий – розміром більше 10 мкм; мікроскопічний, розміром від 10 до 0,25 мкм; ультрамікроскопічний – при розмірах часток менше 0,25 мкм.
За ступенем токсичності – пил отрутний і дратівний.
За електрозарядженістю пил поділяють на нейтральний, заряджений однойменними та різнойменними зарядами.
Вплив пилу на організм працюючих
З цілого комплексу властивостей пилу у виробничих умовах найбільше значення в плані санітарно-гігієнічної оцінки впливу на здоров’я людини мають хімічний склад, розчинність, дисперсність, форма, електричний заряд, ступінь радіоактивності й вибухонебезпечність.
Хімічний склад. Залежно від хімічного складу пил може справляти на організм людини фіброгенну, дратівливу, токсичну чи алергенну дії. Причому, хімічна активність пилу, ступінь його впливу на організм залежать і від загальної площі часток.
Розчинність пилу, в сукупності з характеристикою хімічного складу, також значною мірою впливає на організм людини. Так, наприклад, цукровий пил, швидко розчиняючись, не характеризується шкідливою дією на людину. Нерозчинний, наприклад волокнистий пил, довго затримується в організмі, часто призводячи до захворювань дихальних шляхів. У той же час добра розчинність, у випадку токсичного пилу, сприяє його негативній дії на здоров’я людини. Значно впливає і вид розчинника (середовища розчинення) пилу (вода, кислоти, жири), тому що цим визначається шлях попадання його в організм людини – через шкірний покрив, органи дихання чи шлунково-кишковий тракт.
Дисперсність пилу. Ультрамікроскопічний пил може знаходитися в повітрі тривалий час у стані Броунівського руху. Пил з більшими розмірами осідає зі швидкістю, обумовленою розмірами й питомою вагою пилинок. Більш великі й важкі частини осідають зі швидкістю, обумовленою законом Ньютона (з прискоренням сили ваги), а дрібні (0,1…10 мкм ) – законом Стокса (з прискоренням вільного падіння).
У легені при диханні проникає пил 0,2…5 мкм. Більш великі частинки затримуються у верхніх дихальних шляхах, а більш дрібні – циркулюють відповідно до циклу дихання людини.
Найбільшою активністю стосовно негативного впливу на легені людини (фіброгена активність) мають частинки пилу наступних розмірів: для пилу дезинтеграції – 1…5 мкм і 0,3…0,4 мкм для пилу конденсації.
Підвищення активності часток стосовно негативного впливу на організм людини в порівнянні з активністю вихідного матеріалу пояснюється різким збільшенням їхньої сумарної площі поверхні. Так, якщо кубик речовини з розміром ребра рівним 1 см і, отже, площею поверхні 6 см2 роздрібнити на частинки з ребром 1 мкм, то сумарна поверхня частинок, що утворилися, збільшиться в 1000 разів, склавши 0,6 м2. Таке збільшення сумарної площі частинок речовини викликає значне підвищення кількості найбільш активних поверхневих молекул і, як наслідок, – зростання фізичної й хімічної активності пилу, підвищення його адсорбційної здатності. При цьому, ефект негативного впливу пилу на організм людини зменшується як зі збільшенням, так і зі зменшенням розміру порошин. У першому випадку це пов’язано з тим, що все більше число часток пилу затримується у верхніх дихальних шляхах, а в другому зменшення шкідливого впливу пилу обумовлюється значним збільшенням швидкості виведення пилу з легень.
Форма часток пилу впливає як на тривалість їх перебування в повітрі, так і на ступінь негативного впливу на організм людини. При цьому частки неправильної форми (пил дезинтеграції) мають здатність більш тривалий час зберігатися в повітрі. Аерозолі конденсації, що мають, як правило, сферо подібну форму, більш легко осідають з повітря, за умови, що їхній розмір перевищує 5…10 мкм.
Пилоподібні частки округлої форми легше проникають у легеневу тканину, закупорюючи альвеоли і справляють тим самим більш сильний фіброгенний вплив на здоров’я людини. У той же час пил, що має голчасту, гострокутну форму сильніше роздратовує шкіру, слизисті оболонки.
Важливою властивістю деяких видів пилу є їхня займистість і вибухонебезпечність.
Пилові частки, поглинаючи кисень повітря, найчастіше стають легкозаймистими при наявності джерел вогню (кам’яновугільний, корковий, цукровий, борошняний пил).
Здатністю вибухати володіють алюмінієвий, цинковий і інші види пилу. При цьому для виникнення вибуху (запалення) потрібна визначена концентрація пилу в повітрі і наявність відкритого джерела вогню. Для різного виду пилу різні й величини вибухонебезпечної концентрації. Так, наприклад, для алюмінієвого та крохмального пилу вибухонебезпечна концентрація складає 7 г/м3 в повітрі, для цукрового – 10,3 г/м3.
Таким чином, на додаток до шкідливого впливу на організм людини пил може призводити до аварійних вибухонебезпечних ситуацій на виробництві.
Електрозарядженість часток також є однією з важливих властивостей пилу. Пилові частки, що надходять у повітряне середовище при різних технологічних процесах, у більшості випадків несуть на собі електричний заряд. Цей заряд набувається частинками в результаті тертя пилетвірної речовини з поверхнею частин машин (наприклад, у млинах), тертя й зіткнення порошин одна з другою. При цьому різнойменні заряди пилових часточок сприяють їх більш швидкій конденсації з повітря за рахунок притягання і збільшення маси. Однойменний заряд часток пилу обумовлює велику стабільність пилового аерозолю.
В доповнення до цього дослідження показують, що частки пилу, що несуть на собі електричний заряд, затримуються в органах дихання в більшій кількості, ніж нейтральні пилові частки. При цьому збільшення затриманого пилу в дихальних шляхах людини може досягати 70 %.
Пил може бути носієм мікробів, грибків і т. п., які, у свою чергу, можуть бути причиною захворювання працюючих. Так, у цехах льонопрядильної, вовняної промисловості виявлено в 1 м3 повітря близько 37 тисяч бактерій.
Радіоактивність пилу за походженням підрозділяється на природну та штучну.
Природний радіоактивний пил утворюється, наприклад, при видобутку уранових, торієвих руд, а також деяких нерадіоактивних копалин, що мають домішки урану (свинець, вугілля). У цих випадках утворюються радіоактивні аерозолі з розміром частинок 0,001…10 мкм.
Штучний радіоактивний пил утворюється в результаті ядерних вибухів, при технологічних або аварійних викидах підприємств атомної промисловості, ядерних реакторів, прискорювачів заряджених часток.
Вдихання радіоактивних пилових часток з повітрям обумовлює, з одного боку небезпеку для здоров’я людини, властиву для звичайного пилу, а з іншого – ступінь опромінення, обумовлений фізико-хімічними властивостями радіоактивних ізотопів (змивання, розчинність, час життя).
У випадку влучення на шкіру радіоактивного пилу можуть виникати променеві опіки.
Важкорозчинний радіоактивний пил довго затримується в легенях і лімфовузлах, опромінюючи тканини організму людини. Легкорозчинний – абсорбується у кров і стає джерелом внутрішнього опромінення інших тканин. Причому, активніше виводиться з організму швидкорозчинний пил. Особливо небезпечним є важкорозчинний радіоактивний пил, що містить довгоживучі ізотопи.
Пилові захворювання легень – один з найважчих і розповсюджених у світі видів професійних захворювань. Основними типами професійних захворювань при впливі пилу є пневмоконіози, хронічний бронхіт та захворювання верхніх дихальних шляхів.
Пневмоконіози – захворювання легень, які залежно від виду пилу підрозділяються на силікоз (дія кварцового пилу), металоконіоз (дія пилу металів) і т. д.
Пил може також шкідливо впливати й на органи зору, викликаючи кон’юнктивіт, професійну катаракту; шкірну тканину, сприяючи розвиткові екземи, алергійним захворюванням.
Визначення гранично допустимої концентрації (ГДК) пилу
Визначення допустимої концентрації пилу в повітрі робочої зони, при якій допускається перебування працюючих без засобів захисту, здійснюється з урахуванням комплексу розглянутих вище характеристик пилу. Кінцевою метою такого нормування є визначення гранично допустимої концентрації (ГДК ) пилу (мг/м3).
ГДК це концентрація, що при щоденній роботі протягом не більше 8 годин, але не більше 40 годин в тиждень протягом усього стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров’я, які виявляються сучасними медицинськими методами дослідження в процесі роботи або у віддалений термін життя дійсного і наступного поколінь. Санітарними нормами СН 2.45-71, а також ГОСТ 12.1. 005-76 встановлені ГДК для різних видів пилу в повітрі робочої зони.
Оцінка й контроль запиленості повітря робочої зони
Оцінка й контроль запиленості повітря виконуються рядом методів, що підрозділяються на методи, які визначають кількість пилу в повітрі робочої зони, і методи, що дозволяють визначати її якісний склад.
До першої категорії методів відносяться ваговий, фотоелектричний і, частково, рахунковий.
Ваговий метод є найбільш розповсюдженим. Його суть полягає в тому, що через спеціальний аерозольний фільтр пропускають визначений обсяг запиленого повітря (V). При цьому визначають масу фільтра до експерименту (P1) та після нього (після протягування запиленого повітря) (P2). Концентрацію пилу в повітрі розраховують за такою спрощеною формулою:
С = (P2 – P1) /V.
Визначення допустимості умов праці за параметром запиленості повітря робочої зони виконують після проведення експерименту та відповідних розрахунків методом порівняння величини С з ГДК. Якщо концентрація С < ГДК, то умови праці приймають, як допустимі. Загальний вигляд лабораторної установки для визначення концентрації пилу ваговим методом наведено на рис. 2.5.
До методів, що дозволяють визначити якісний склад пилу, належать радіаційний, спектральний, метод хімічного аналізу та ін.
Методи захисту працюючих від шкідливого впливу виробничого пилу
Основним методом захисту працюючих від впливу пилу є дотримання ГДК, установлених ДСТ і СН. При неможливості дотримання ГДК використовують організаційні, медико-профілактичні та технічні заходи й засоби захисту працюючих.
До організаційних заходів відносяться: обмеження мінімального віку працюючих (20 років) в умовах, що характеризуються підвищеною запиленістю повітря (наприклад, у підземних умовах); введення скороченого робочого дня; додаткові відпустки, більш ранній вихід на пенсію й ін..
Серед медико-профілактичних заходів необхідно вказати на обов’язковий контроль за станом здоров’я працюючих при вступі й під час роботи. Це виконується шляхом періодичних медичних оглядів.
Рис. 2.6 Лабораторна установка для дослідження запиленості повітря ваговим методом:
1 – приборний блок; 2 – пилова камера; 3 – вимикач напруги живлення установки; 4 – вимикач аспіратора; 5 – вимикач вентилятора; 6 – рукоятка керування бункером-дозатором з пилом; 7 – оглядове вікно; 8 – патрон з аспіраційним фільтром; 9 – трубка, що з’єднує патрон с аспіратором; 10 – реометри
Заборонено використовувати на роботі, пов’язаною з підвищеною запиленістю повітря, персонал з хронічним захворюванням органів дихання, серцево-судинної системи. Медичні огляди повинні проводитися I раз у 12 або 24 місяці, залежно від виду пилу.
Вся сукупність технічних методів та засобів захисту від підвищеної запиленості повітря робочої зони поділяється на дві основні групи – колективні та індивідуальні.
Серед колективних технічних заходів захисту слід відзначити удосконалення технології, впровадження автоматизації, дистанційного керування (наприклад, застосування роботів-маніпуляторів при зварюванні, упакуванні сипучих продуктів), герметизація устаткування, різні види вентиляції приміщень. У разі неможливості застосування таких шляхів боротьби з підвищеною запиленістю повітря використовують зрошення, водяні завіси.
До індивідуальних засобів захисту відносяться місцева витяжна вентиляція з очищенням повітря, протипилеві респіратори, окуляри з герметичною оправою, ізолюючі засоби захисту – кисневі, шлангові чи регенеруючі протигази (розд. 2.3.2). Останню групу індивідуальних засобів захисту застосовують, як правило, в аварійних ситуаціях.
- Виробничі отрути. Класифікація, вплив на організм людини. Захист від шкідливого впливу виробничих отрут на організм людини
Наступним видом виробничих шкідливих речовин є виробничі отрути.
У кожній індустріально розвинутій країні одним з найбільш масштабних проявів впливу виробничого середовища на людину є наявність хімічних речовин у робочій зоні в процесі виробництва.
На даний час відомо більше 10 млн. хімічних речовин, з яких більше 60 тис. знаходять широке застосування у промисловості й побуті. Щорічно на відповідному міжнародному ринку пропонується від 500 до 1000 нових хімічних сполук і сумішей.
Деякі з хімічних речовин мають високу токсичність, інші, менш токсичні, являють загрозу здоров’ю людини через високу стійкість, здатність до накопичення в організмі.
Ступінь впливу, шкідливості виробничих отрут на працюючих оцінюється із залученням ряду класифікацій:
- за характером впливу на організм людини (загальнотоксичні; дратівні; канцерогенні; мутагенні; сенсибілізуючі, які збільшують реакційну чутливість клітин організму);
- за шляхом проникнення в організм (через дихальні шляхи, травну систему, шкірний покрив, слизисту оболонку ока);
- за ступенем токсичності (надзвичайно токсичні, високотоксичні, помірно токсичні, малотоксичні);
- за ступенем впливу на організм людини (розд. 2.3.2)
У загальному випадку ступінь і характер викликуваних шкідливою речовиною порушень нормальної діяльності організму залежить від комплексу умов – шляху попадання в організм, дози, часу дії, концентрації речовини, її розчинності, стану організму в цілому, атмосферного тиску, температури повітря, його відносної вологості та інших характеристик.
Через шкірний покрив, в основному, попадають отруйні речовини, що добре розчиняються у воді або жирах.
Через травну систему – разом з їжею, а також при недотриманні правил особистої гігієни.
Дихальний шлях попадання отруйних речовин є основним і найбільш швидким шляхом надходження їх в організм. Це пояснюється великою поверхнею легеневих альвеол ( 100…120 м2) і постійним активним протоком крові по легеневих капілярах, що сприяє безпосередньому проникненню речовин з альвеол у кров, яка транспортує отруту, що надходить, по всьому організмі.
Вплив шкідливих речовин на організм людини при наявності додаткових
негативних виробничих факторів
Неоднозначним є вплив отруйних речовин на організм людини при параметрах мікроклімату робочої зони, що мають недопустимі значення.
Підвищена температура повітря робочої зони, як правило, посилює токсичну дію шкідливих речовин. Головною причиною цього ефекту є зміна функціонального стану організму (підвищення активності роботи механізму терморегуляції, обміну речовин, прискорення частоти дихання). Таким чином, підвищена температура повітря веде до збільшення інтенсивності надходження отрут в організм. До цього додається і збільшення летючості, випару шкідливих речовин, що спостерігається при підвищенні температури повітря.
Знижена температура повітря робочої зони в ряді випадків також веде до посилення впливу шкідливих речовин через збільшення їхньої токсичності. Це стосується, наприклад, бензолу, бензину, сірковуглецю.
Підвищена відносна вологість повітря. При підвищеній відносній вологості повітря також може посилюватися небезпека отруєння працюючих, особливо газами дратівного типу. Причина такого явища полягає в збільшенні затримки отрут на поверхні слизистих оболонок, розчиненні деяких газів у крапельках вологи повітря. В останньому випадку на людину впливає вже не газ, а, наприклад, кислота, що сприяє зростанню дратівної дії.
Зміна атмосферного тиску. Дослідженнями зареєстроване зростання токсичного ефекту як при підвищеному, так і при зниженому атмосферному тиску.
При підвищенні атмосферного тиску збільшення шкідливої дії газів відбувається внаслідок посилення надходження отрути в організм через зростання парціального тиску газу, що призводить до прискореного переходу їх через альвеоли в кров.
При зниженому атмосферному тиску на перший план в активізації шкідливого впливу газів висувається зміна багатьох фізіологічних функцій організму людини (підвищення частоти дихання і серцебиття, що викликає збільшення інтенсивності кровообігу).
Шум і вібрація також можуть посилювати ступінь токсичного впливу шкідливих речовин. Цей ефект зареєстрований, зокрема, для окису вуглецю, нафтових газів, епоксидних смол. Посилення їхньої активності впливу на людину в цьому разі пояснюється фізичною природою шуму й вібрації, що є фактично пружними коливаннями середовища, частин людського тіла які, природно, сприяють надходженню шкідливих речовин в організм.
Підвищення фізичного навантаження, у свою чергу, сприяє більш активному проникненню шкідливих речовин в організм людини в результаті активізації основних вегетативних систем життєзабезпечення – дихання і кровообігу. Збільшення легеневої вентиляції призводить до зростання загальної дози пару і газів, що проникають в організм людини через дихальні шляхи, а підвищення швидкості кровотоку сприяє більш швидкому розподілові отрути в організмі. При цьому в значній мірі посилюється дія таких шкідливих речовин, як токсичні, наркотичні гази; дратівливий пар свинцю, оксиду вуглецю, хлористого водню та ін.
Вплив шкідливих речовин на організм працюючих
Вплив шкідливих речовин на організм працюючих може призводити до отруєння чи до професійного захворювання.
Отруєння працюючих можуть виникати раптово при попаданні в організм шкідливої речовини в кількості, що перевищує певну величину, а також можуть розвиватися протягом досить тривалого часу в результаті поступової дії порівняно малих кількостей шкідливих речовин, що характеризуються кумулятивним характером.
У першому випадку отруєння називають гострими і враховують нарівні з випадками виробничого травматизму.
У другому випадку отруєння називають професійним, що є частковим випадком професійного захворювання.
Наслідком дії шкідливих речовин на організм людини можуть бути анатомічні ушкодження, постійні або тимчасові розлади окремих систем організму та комбіновані наслідки.
У зв’язку з постійним поліпшенням умов праці, зниженням концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони, на даний час кількість випадків гострих отруєнь і хронічних захворювань зменшується. Зменшення кількості таких захворювань пояснюється введенням відповідних заходів та засобів з охорони праці, а також процесом адаптації організму людини до шкідливої речовини – його пристосуванням до умов навколишнього середовища, що відбувається без необоротних змін роботи його систем і організму в цілому. Для забезпечення розвитку адаптації до хронічного впливу шкідливої речовини необхідно, щоб його концентрація була достатньою для виклику пристосувальної реакції організму, але щоб вони не були надмірними, які призводять до ушкодження організму з необоротними наслідками.
У той же час, при сучасному стані технологічних процесів представляється нереальним вирішення задачі повної відсутності шкідливих речовин у повітрі робочої зони або ж її реалізація викликає величезні матеріальні витрати. У зв’язку з цим особливе значення здобуває оцінка ступеня небезпеки та гігієнічне нормування концентрації шкідливих речовин.
Оцінка токсичності й небезпечності шкідливих речовин
Оцінка токсичності й небезпеки шкідливих речовин здійснюється за рядом показників, серед яких найбільш значимими є такі: середня смертельна концентрація в повітрі; поріг хронічної дії шкідливої речовини; гранично допустима концентрація; гранично допустима площа забруднення шкірного покриву; орієнтовно безпечний рівень впливу.
Середня смертельна концентрація шкідливої речовини в повітрі – концентрація речовини, що викликає загибель 50 % тварин при 2-х і 4-х годинному інгаляційному впливі.
Поріг хронічної дії (ПХД) – мінімальна концентрація речовини в повітрі, при впливі якої в організмі виникають зміни, що виходять за межі фізіологічних пристосувальних реакцій. ПХД встановлюється в дослідах на тваринах протязгом 4-х місяців.
Гранично допустима концентрація (ГДК) речовини в повітрі (розд. 2.3.1). Величина ГДК може бути переглянута при надходженні нових даних про токсикологічні властивості тієї чи іншої шкідливої речовини, що ведуть до негативних змін у здоров’ї працюючих.
Вихідною величиною для визначення ГДК шкідливої речовини в
повітрі є поріг хронічної дії, в який вводиться коефіцієнт безпеки (Is). Цей коефіцієнт враховує весь комплекс характеристик шкідливої речовини – зону дії, період дії, активність і т. п.
Розробці ГДК, як правило, передує встановлення орієнтовного гранично допустимого рівня концентрації (ОГДК) – тимчасового гігієнічного орієнтованого нормативу концентрації шкідливої речовини у повітрі робочої зони. Він встановлюється для нових хімічних речовин. Ця характеристика повинна переглядатися через 2 роки після затвердження або замінятися ГДК з урахуванням статистичних даних про здоров’я працюючих в умовах праці, що характеризуються наявністю такої шкідливої речовини.
Причому, при встановленні ГДК обов’язковим є дослідження впливу шкідливих речовин на шкірні покриви. Для речовин, що характеризуються негативним впливом на шкірний покрив, визначається гранично допустимий рівень забруднення шкірного покриву (ГДШП, мг/см2).
Контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони
Контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони повинен установлюватися:
- безперервний – для речовин 1-го класу небезпеки;
- періодичний – для речовин 2, 3, 4 класів небезпеки.
Відбір повітря для контролю необхідно робити безпосередньо на робочих місцях.
Всю сукупність методів контролю розділяють на дві категорії: методи якісного (лабораторні) та методи кількісного аналізу (виробничі).
Методи якісного аналізу шкідливих речовин у повітрі робочої зони полягають в відборі проб повітря в заданих місцях з наступним їх аналізом в лабораторії. Ці методи займають багато часу, але дають точні результати контролю. До таких методів відносяться спектроскопічний (заснований на вимірі інтенсивності й частотного розподілу спектральних ліній в оптичному або радіочастотному діапазоні після проходження випромінювань через досліджувану шкідливу речовину); хроматографічний (заснований на зміні кольору спеціальних індикаторів у результаті спалювання досліджуваної речовини); рентгенівський (заснований на визначенні хімічного складу шкідливої речовини через параметри кристалічної решітки).
Методи кількісного аналізу полягають в періодичному або постійному контролі за складом повітря безпосередньо у виробничих умовах. Вони не відрізняються високою точністю, але характеризуються малим часом проведення вимірів, оперативністю одержання інформації. Характерними представниками цієї групи методів є колористичний (заснований на появі колірного фарбування індикатора при досягненні гранично допустимої концентрації шкідливої речовини в повітрі); метод використання іонізуючих випромінювань (заснований на зміні інтенсивності потоку іонізуючих випромінювань при проходженні їх через повітряне середовище різної щільності). Найбільш часто використовують лінійно-колористичний метод, заснований на залежності висоти пофарбованої частини індикатора (L) від концентрації шкідливої речовини в повітрі (C). Для реалізації цього методу контролю визначений об’єм загазованого повітря робочої зони протягують через індикатор, розміщений у спеціальній скляній трубці. Концентрацію шкідливого газу визначають з використанням номограми, що побудована за функцією:
L = f(С).
Визначення допустимості умов праці виконують після проведення експерименту методом порівняння величини С з ГДК. Якщо концентрація С < ГДК, то умови праці приймають, як допустимі. Загальний вигляд приладу УГ-2 для визначення концентрації газу лінійно-колористичним методом наведено на рис. 2.6.
Захист працюючих від дії шкідливих речовин
Попередження професійних отруєнь та захворювань забезпечується комплексом заходів і засобів захисту працюючих. Такі заходи та засоби поділяються на профілактичні, архітектурно-планувальні, організаційні, технічні колективні та індивідуальні.
Профілактика професійних отруєнь зводиться насамперед, до запобігання впливу шкідливих речовин на організм людини в результаті розробки нешкідливих технологічних процесів, заміни, по можливості, використовуваних шкідливих речовин менш шкідливими.
Архітектурно-планувальні рішення. Приміщення з особливо шкідливим виробництвом розташовують ізольовано від інших виробничих приміщень; при плануванні виробничих площ підприємства враховується переважний напрямок вітру. Приміщення, в яких протікають процеси з виділенням шкідливих речовин, фарбують зсередини фарбами, що не всмоктують шкідливі речовини.
До організаційних заходів відносяться: обов’язкові інструктажі з безпеки праці, попередній і періодичні медичні огляди, лікувально-профілактичне харчування, введення скороченого робочого дня, додаткової відпустки.
У комплекс колективних технічних засобів захисту входять: герметизація устаткування; дистанційне керування процесами, їх автоматизація. Як додаткові засоби безпеки використовуються вентиляція, місцеві відсоси, вбудовані й зблоковані з агрегатами устаткування.
У випадку, якщо організаційні заходи і колективні засоби захисту не дозволяють досягти допустимих концентрацій (ГДК) у повітрі виробничих приміщень, застосовують індивідуальні засоби захисту, систематичний контроль за складом повітря робочої зони.
Як засоби індивідуального захисту органів дихання застосовують респіратори; фільтруючі або ізолюючі протигази.
Фільтруючі протигази застосовують при вмісті кисню в повітрі робочої зони не менше 16 % і наявності в ньому шкідливих речовин не більше 2 %. Фільтруючий протигаз складається з маски й фільтруючої ємності, що містить поглинач шкідливих речовин. Причому, колір ємності вказує на той вид шкідливої речовини, на яку розрахований поглинач.
Ізолюючі протигази підрозділяються на шлангові, кисневі й регенеруючі.
У шлангових протигазах повітря подається по шлангу із зони з чистим повітрям. Існують нагнітальні й самовсмоктувальні шлангові протигази.
Кисневі протигази забезпечують подачу повітря для дихання працюючого через редуктор із спеціальної переносної мобільної ємності, що входить до складу протигаза. Вона містить повітря або кисень, що знаходяться під тиском.
Регенеруючі протигази забезпечують очищення повітря, що видихує працюючий, для його повторного використання (вдихання) спеціальними реагентами.