Класифікація правових відносин здійснюється за різними критеріями.
За функціональним призначенням правовідносини діляться на загальнорегулятивні,
регулятивні та охоронні.
Загальнорегулятивні правовідносини випливають безпосередньо із закону. Вони виникають на основі юридичних норм, гіпотези, які не вміщують вказівок на юридичні факти. Такі норми породжують у всіх адресатів однакові права чи обов’язки без будь-яких умов (наприклад, норми конституційного права). Регулятивні норми, які вмішують у гіпотезі вказівку на юридичні факти, також породжують у всіх адресатів однакові правосуб’єктні можливості, що гарантуються державою. Можливість мати суб’єктивні права і нести юридичні обов’язки є нравом особлнього роду, елемент загальнорегулятивних правовідносин.
Регулятивні правовідносини виникають на основі правомірної поведінки суб’єкта. тобто такої, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, шлюбносімейних та інших відносин). Вони можуть виникати і при відсутності нормативної регламентації на основі договору між сторонами.
Охоронні правовідносини виникають із факту неправомірної поведінки суб’єкта як реакція держави на таку поведінку, тобто відновлення порушення права (кримінальні, адміністративні правовідносини).
Залежно від ступеня конкретизацій індивідуалізації) суб’єктів правовідносини можуть бути абсолютними і відносними.
Абсолютні правовідносини — визначена лише одна сторона — носій суб’єктпьного права, а всі інші зобов’язані не заважати здійсненню ним своїх прав (відносини власності: точно визначений власник).
У відносних правовідносинах точно визначені права й обов’язки всіх учасників — як уповноважених, так і зобов’язаних (покупець і продавець).
За характером дій зобов’язаної сторони: активні (суб’єкт зобов’язаний вчиниш певні дії) і пасивні (суб’єкт має утриматись від певних дій).
За кількістю суб’єктів: прості (між двома суб’єкта м и); складні (між двома і більше суб’єктами).
За розподілом прав та обов’язків між суб’єктами: односторонні (кожна сторона має або лише права, або лише обов’язки); двосторонні (кожна сторона має як права, гак і обов’язки).
Види правовідносин за видами галузей права: адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові та інші.
За методом правового регулювання: договірні та керувальні (диспозитивні чи імперативні).
Договірні (диспозитивні) — правовідносини, що виникають у промесі укладання та здійснення цивільного договору.
Керувальні(імперативні) — правовідносини, що виникають, коли один суб’єкт правовідносин має державні чи інші законні повноваження.
За ознаками часу дії: довготривалі та короткотривалі.
Довготривалі — такі, що існують упродовж певного, відносно тривалого проміжку часу (наприклад, правовідносини між вищим навчальним закладом і студентом до отримання останнім диплому про вищу освіту).
Короткотривалі — такі, що припиняються після виконання обов’язку (наприклад, після сплати державного мита).
Як відомо, права людини, їх реалізація, захист інтернаціональні. Тому резонно вести мову про загальнорегулятивні правовідносини міжнародного порядку, які складаються на основі як внутрішньодержавних законів, так і міжнародних угод про права і свободи особи.
За міжнародним правом будь-який громадянин будь-якої держави, втому числі й України, може звернутися у відповідні міжнародні організації за захистом своїх прав за умови, що він вичерпав усі можливості такого захисту. Це, природно, викликає юридичний обов’язок у «іншої» сторони прийняти таке звернення і розглянути його по суті. В цьому випадку загальне міжнародне переростає в аналогічне конкретне.