З проголошенням незалежності, а згодом і з прийняттям Конституції України у 1996 р. почався науковий процес розв’язання теоретичних проблем конституційного права України. З’явилася потреба дослідити головні інститути цієї галузі права, з’ясувати тенденції їх становлення та розвитку в період розбудови української державності, виявити загальні та особливі риси конституційно-правового регулю-ваня, обумовлені притаманними Україні властивостями: соціальними, економічними, політичними, науковими та національними традиціями.
Теоретичні здобутки українських вчених-конституціона-лістів знайшли своє втілення у процесі законотворення, підготовці монографій та підручників, виданих в Україні у 1999—2002 рр. з курсу “Конституційне право України”.
Водночас досить помітною стала тенденція певного захоплення теоретичною підготовкою фахівців з конституційного права як науки, у відриві від дослідження його як галузі національного права України, тобто вивчення статей Конституції, законодавчих і нормативно-правових актів без знання яких опанування курсу з конституційного права неможливе.
Це зокрема, підтверджується тим, що за час, який пройшов після прийняття Конституції України, докорінним чином змінилася нормативно-правова база цієї галузі права: на підставі Основного Закону було прийнято багато нових законів, конституційно-правових актів (1991—1996 рр.).
З 1997 до 2000 р. було двічі (у 1997 та 2001 рр.) оновлено законодавство про вибори народних депутатів України, прийняті закони про місцеві державні адміністрації (1999), місцеве самоврядування в Україні (1997) тощо. Докорінним чином зазнали змін закони України “Про громадянство України”, “Про біженців”, “Про іміграцію”, прийняті у 2001 р.
Важливу роль у процесі визначення правового статусу судової влади відіграв Закон України “Про судоустрій України”, прийнятий у 2002 р.
-З-
Всі ці нормативно-правові акти ретельно проаналізовані у цьому підручнику.
У зв’язку зі значним пожвавленням нормотворчого та законодавчого процесів в цей період зазнали відповідних уточнень і теоретичні положення, сформульовані вченими до прийняття Конституції України.
Крім того, саме життя поставило на порядок денний питання більш широкого використання в процесі розробки проблем конституційного права України, порівняльного конституційного права країн СНД, Балтії, інших держав
світу.
Звідси і випливають, обумовлені авторською концепцією завдання, що розглядаються у запропонованому підручнику. Вивчення студентами курсу “Конституційне право України” допоможе їм засвоїти основні положення теорії конституційного права як науки; їх порівняльні характеристики з міжнародно-правовими стандартами конституційного права країн світу; і, нарешті, допоможе засвоїти певний масив нормативно-правової бази, навчитися працювати з законом, з’ясовувати його зміст, особливості, засоби застосування
тощо.
Власне, в цих трьох складових і закладено зміст усіх розділів підручника “Конституційне право України”: основні категорії, поняття, терміни теорії конституційного права України; порівняльний аналіз цих теоретичних положень і законодавства інших країн світу; аналіз статей Конституції України і основних нормативно-правових актів конституційного права України.
Звичайно, як і у будь-якому великому науковому дослідженні не всі з авторських висновків будуть сприйняті, деякі з них, мабуть, будуть вимагати додаткової перевірки самим життям, інші мають бути в подальшому розвинуті, уточнені, змінені або взагалі відкинуті наступними дослідженнями. Доцільно також переосмислити наукову спадщину не лише вітчизняних вчених, а й науковців минулого — дореволюційних, близького та далекого зарубіжжя, — дати об’єктивну оцінку їх науковим концепціям, і все корисне для сучасного рівня науки конституційного права України використати, враховуючи нові реалії розбудови конституційної держави.