Існує тенденція постійного зростання індивідуальних, колективних і суспільних потреб. Задоволення цих потреб натикається на обмеженість економічного потенціалу країни, що може бути проілюстрована за допомогою графіка межі виробничих можливостей. Якщо результати виробництва умовно поділити на дві групи (наприклад, суспільні товари та приватні товари), то межа виробничих можливостей відбиватиме максимальні кількості суспільних і приватних товарів, які можуть одночасно вироблятися за даної кількості ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються (рис. 1.1).
Командна та ринкова форми організації економіки
Країни по-різному вирішують проблеми розподілу обмежених ресурсів. Найважливішими формами організації економіки є командна та ринкова.
Сутність командної економіки полягає в тому, що держава здійснює координоване ведення господарства в масштабах країни. У Радянському Союзі це здійснювалося через народногосподарські плани економічного й соціального розвитку, які за своєю суттю були зведенням переважно обов’язкових (директивних) завдань для всіх ланок організаційної структури економіки. У планах указувалося, кому, яку продукцію і в яких обсягах виробляти, кому і за якою ціною поставляти. Такому порядку відповідала адекватна система постачання ресурсів, що ґрунтувалася на централізованому розподілі виробничих фондів.
Елементи командної економіки тією чи іншою мірою застосовувалися урядами економічно розвинених країн під час світових війн, тривалих економічних криз та інших подій з метою мобілізації економічних ресурсів для вирішення певних завдань. Водночас практика господарювання за директивними планами протягом десятиліть довела свою неспроможність забезпечити ефективний, збалансований розвиток економіки. Економічне зростання ціною обмеження особистого споживання стало основним критерієм суспільного розвитку в СРСР.
Командна форма організації економіки, заснована на монополії державної власності, призвела до переважно екстенсивного типу розвитку, нечутливості економіки до досягнень науково-технічного прогресу; сприяла закріпленню існуючої структури виробництва (розвитку диспропорцій); зумовлювала зрівняльний розподіл благ у поєднанні з привілеями для окремих груп населення; руйнувала трудову мотивацію працівників, їхню ініціативу; породжувала незадоволений попит в усіх сферах.
Для ринкової форми розподілу обмежених ресурсів характерний механізм ринкового саморегулювання. Він функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та пропозиції, а також конкуренції. За висловом А. Сміта, «незрима рука» ринку об’єднує виробників і споживачів у єдину економічну си-
стему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту. Економіка при цьому прямує до ліпшого результату, тобто ринок спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, примушує підприємства застосовувати найбільш ефективні комбінації використання обмежених ресурсів, сприяє розробленню та впровадженню нових технологій.
Однак механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Розподіл ресурсів, за яким стан суб’єктів ринку або поліпшується, або не змінюється, називається ефективним (оптимальним) за Парето.
Проте в економіці виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального за Парето використання ресурсів. Такі умови і створюють вади (провали, неспроможності) ринку.
Вади ринкового саморегулювання виникають унаслідок: неспроможності конкуренції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішніх ефектів; неповноти ринків; недосконалості інформації; економічної нестабільності.
Неспроможність конкуренції
Для того щоб спрацьовував принцип «незримої руки», повинна існувати конкуренція. Однак у процесі концентрації капіталів утворюються монополії, які згодом з метою усунення конкурентів підривають конкуренцію, створюючи загрозу існуванню самого ринку.
Монополісти з метою збагачення вважають можливим і вигідним обмежувати випуск продукції і встановлювати більш високі ціни проти тих, які б існували на ринку за наявності конкурентних засад.
Максимізуючи прибуток, монополіст урівноважує з граничними витратами не ціну, а граничний дохід. Ціна перевищує граничні витрати, а це свідчить, що ресурси у виробництво монополізованого продукту недовкладаються. Виняткове становище монополістів породжує неефективну діяльність. Більше того, монополії здатні породжувати й політичну небезпеку, оскільки економічна влада і політичний вплив тісно пов’язані між собою. Монополісти здатні чинити тиск на державні органи та їхніх представників, що негативно позначається на законодавстві й політиці, які починають відповідати не суспільним інтересам, а інтересам олігархів.
Неспроможність ринку забезпечувати
людей суспільними товарами
Суспільні товари задовольняють потреби всіх членів суспільства в цілому. Такі товари (послуги, блага) мають дві основні властивості. По-перше, неможливо обмежити використання суспільного товару. По-друге, обмеження доступу споживачів до таких товарів неможливе або неефективне. Перша властивість називається несуперництвом у споживанні, друга — загальнодоступністю.
Несуперництво у споживанні породжує незвичні для ринкової економіки ситуації: якщо є індивід, який бажає скористатися благом, але не здатний за нього платити, оптимальне використання ресурсів передбачає надання йому цього блага безкоштовно.
Загальнодоступність означає, що виробник не має реального вибору, кому надавати це благо: тільки тим, хто за нього платить, чи всім бажаючим. Тобто, постачальник суспільного товару не здатний врегулювати свої взаємовідносини з кожним споживачем окремо.
Різним суспільним товарам у неоднаковій мірі притаманні властивості несуперництва у споживанні та загальнодоступності. Ті, що у вищий мірі мають ці властивості, називаються чистими суспільними товарами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей виражена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними товарами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами.
Деякі суспільні блага можуть бути доступними представникам окремих суспільних груп населення (наприклад, мешканцям окремих міст, регіонів). Такі суспільні блага називають локальними.
Суспільні послуги надаються переважно державними установами (організаціями). Інколи суспільні товари можуть вироблятися приватним сектором економіки, але це не завжди ефективно. Неефективність надання суспільних благ приватними виробниками пов’язана з тим, що виробник для відшкодування виробничих витрат і одержання прибутку від продажу суспільних товарів повинен вимагати плату зі споживачів цих товарів. Але цьому заважають дві перешкоди. По-перше, «проблема зайця», тобто проблема, пов’язана з небажанням окремих людей добровільно оплачувати споживання суспільних благ. По-друге, регулювання взаємовідносин між виробником і споживачами суспільних товарів потребує створення громіздкого адміністративного апарату, що суттєво ускладнює виробничий процес.
Зовнішні ефекти (екстерналії)
Економіка базується на принципі «за все треба платити». За ефективного функціонування ринку виробник використовує ресурси, відшкодовуючи витрати в розмірі їхньої вартості, а споживач повинен повністю оплачувати вартість купленого товару. Такий порядок є необхідною умовою оптимального за Парето розподілу ресурсів.
Однак в економіці трапляються випадки, коли фірма вимагає витрат від іншої фірми, але не компенсує їх, або навпаки, коли підприємство створює блага для інших, але не одержує еквівалентного прибутку.
Ситуації, коли дії одного суб’єкта ринку завдають шкоди іншим, називаються негативними зовнішніми ефектами (негативними екстерналіями), а ситуації, коли дії суб’єкта ринку дають безкоштовне благо іншим, — позитивними зовнішніми ефектами (позитивними екстерналіями).
Отже, підприємство, яке породжує негативні екстерналії, перекладає частку витрат на інших, а те, яке створює позитивні екстерналії, бере на себе частку витрат з реалізації чужих інтересів. Там, де мають місце негативні екстерналії, виникає тенденція до відносного перевиробництва із надмірним витрачанням ресурсів. Позитивні екстерналії обертаються на відносне недовиробництво, оскільки для тих, хто їх створює, результати виробництва виявляються неадекватними витратам.
Неповнота ринків
Чисті суспільні товари є не єдиними товарами, які не можуть бути повною мірою забезпечені приватними виробниками. Щоразу, коли підприємства неспроможні задовольнити потреби споживачів у будь-яких товарах, навіть якщо ціни перевищують витрати на їх виробництво, можна казати про ваду ринку, яка зветься неповнотою ринку (повний ринок забезпечує споживачів товарами, ціни на які перевищують витрати на їх виробництво). Проблема неповноти ринків пов’язана з тим, що внаслідок певних причин в економіці виникають дефіцити на певні види товарів (послуг).
Недосконалість інформації
Функціонування ринку значною мірою залежить від того, наскільки вичерпно учасники угод поінформовані про споживчі властивості товарів і послуг, альтернативні можливості їхнього виробництва та споживання, а також про тенденції зміни кон’юнктури. Недосконалість інформації лімітує можливості ефективного використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку продавців і покупців. Вона також обмежує конкуренцію, заважає укладанню довгострокових угод.
Інформаційні проблеми є головною причиною неповноти ринків. Маються на увазі ситуації, коли потреби в окремих товарах не можуть бути задоволені, оскільки потенційним виробникам доводиться діяти в умовах невизначеності. У відповідь на запити потенційних споживачів не виникає адекватної пропозиції. Відповідно ринковий механізм виявляється нездатним реалізувати потенційну ефективність за Парето.
Ринки певних товарів і особливо послуг характеризуються суттєвою інформаційною асиметрією, тобто нерівномірним розподілом інформації, необхідної для прийняття рішень про купівлю і продаж. У разі інформаційної асиметрії інформація, необхідна для укладання угод, є (переважно) в розпорядженні одного з учасників (як правило, у продавця) і породжує диктат однієї із сторін.
Економічна нестабільність
Розвиток економіки має хвилеподібно зростаючий характер, що пов’язано з постійними чергуваннями спадів і піднесень. Ринок, на жаль, не володіє досконалим механізмом, здатним протистояти економічній нестабільності, яка виявляється через тривалий спад виробництва, надмірне безробіття, високий рівень довгострокової інфляції.
Наявність вад ринкового саморегулювання зумовлює необхідність державного регулювання економіки. Міра державного впливу на діяльність економічних суб’єктів у різних країнах неоднакова. Вона залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, ідеологічних тощо. Отже, є всі підстави стверджувати, що сучасна економіка — це змішана економіка, яка функціонує на основі поєднання механізмів ринкового саморегулювання й державного регулювання.
Існують певні розбіжності у теоретичному та нормативному підходах до ідентифікації економіки конкретної країни з економікою ринкового чи змішаного типу. З теоретичних позицій (по суті) економіка розвинених країн світу є змішаною. Економісти навіть розрізняють кілька моделей змішаної економіки: американську ліберальну модель господарювання, економічний дирижизм, шведську модель тощо. Незважаючи на ці обставини, з нормативних (політичних) міркувань економіку провідних країн світу все ж таки вважають ринковою. Саме з політичних причин Україна протягом останніх років безрезультатно намагається одержати в Європейському Союзі та США статус країни з ринковою економікою. Позитивне вирішення цього питання дало б змогу Україні посісти гідне місце у світовій економіці та максимально скористатися позитивними наслідками глобалізації. Формальними причинами відмови в наданні Україні такого статусу є неповна конвертація національної валюти, сильний вплив держави на регулювання земельних відносин і взаємин між підприємцями та працівниками, обмеження на пересування громадян через недосконалий інститут реєстрації, перепони для іноземних інвестицій у деякі сфери економіки тощо.