Сутність структури економіки
Економіка будь-якої країни як об’єкт досліджень є складною системою, тобто сукупністю якісно визначених елементів або підсистем, між якими існує закономірний зв’язок. Провідною серед таких підсистем є виробнича. Системі притаманні специфічні ознаки. Головними ознаками економіки є її цілісність, ієрархічна побудова, ендогенний характер і безперервність розвитку.
Співвідношення, які відбивають взаємозв’язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки в процесі її розвитку, характеризуються поняттям «структура економіки».
Структура економіки має велике значення для збалансованого розвитку національної економіки, її ефективності та стабільного зростання. Світовий досвід указує на те, що економічне зростання країн Західної Європи великою мірою пояснюється глибокими структурними змінами, які забезпечили впровадження досягнень науково-технічного прогресу, економію та раціональне використання ресурсів та інші позитивні зрушення. Швидке зростання виробництва в більшості країн Південно-Східної Азії сталося передусім за рахунок прискореного розвитку на сучасній науково-технічній основі таких галузей, як електроніка та машинобудування, хімія високомолекулярних сполук, чорна та кольорова металургія, інформаційні технології, зв’язок, транспорт, тобто внаслідок якісних змін у галузях матеріального виробництва та виробничої інфраструктури.
Характеристика структури економіки України
Характеризуючи сучасний стан економіки України, слід зазначити, що серед багатьох факторів формування негативних тенденцій її розвитку дуже вагому, якщо не головну, роль відіграють структурні диспропорції. Структурні диспропорції в економіці України нагромаджувалися роками під впливом централізованої системи управління, яка «узаконювала» незбалансований розвиток окремих частин економіки внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів і політики пріоритетного розвитку окремих галузей, серед яких головним уважався військово-промисловий комплекс і галузі, безпосередньо з ним пов’язані. Структурні деформації, притаманні економіці УРСР за часів командно-адміністративної системи, залишилися у спадщину незалежній Україні. На цьому етапі структура економіки України характеризувалася такими диспропорціями:
- втратою прогресивної соціальної орієнтованості, невідповідністю потребам людини. Питома вага предметів споживання у загальному обсязі продукції промисловості 1988 р. становила лише 33,1 %, тоді як у країних із високорозвиненою ринковою економікою цей показник сягає 50—60 %;
- порушенням оптимальних відтворювальних пропорцій, передусім переважним розвитком виробництва засобів виробництва (група «А») порівняно з виробництвом предметів споживання (група «Б»);
- різкою диференціацією технічного рівня виробництва у різних галузях, а також на підприємствах однієї галузі, що є наслідком диспропорцій у сфері інвестування, розподілі матеріальних ресурсів, ціноутворенні, які панували в адміністративно-командній системі. Це так звана проблема технічно відсталих підприємств, які успадкувала Україна;
- ресурсомістким і переважно витратним характером виробництва, який значно знижує конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку;
- обмеженістю паливно-енергетичних і мінеральних ресурсів. Це на 60—80 % стосується таких важливих ресурсів, як нафта і газ, пальне для атомних електростанцій, кольорові метали та ін. За умов порушення господарських зв’язків обмеженість паливно-енергетичних і мінеральних ресурсів поруч із втратою багатьох ринків збуту продукції виявилася для економіки України однією з найбільших проблем;
- високим рівнем концентрації та монополізації виробництва. За даними 1991 р., 85 % номенклатури промислової продукції вироблялося поодиночними підприємствами, що характеризує високий ступінь монополізації виробництва;
- низькою «товарністю» кінцевої продукції, сировинною та напівфабрикатною спрямованістю експорту. Практично всі галузі промисловості України були технологічно пов’язані з підприємствами країн колишнього Союзу. Лише 20 % вітчизняних промислових підприємств на початку 90-х років мали замкнений цикл виробництва в межах України. Після проголошення цими країнами незалежності технологічні зв’язки почали різко розриватися, а підприємства (надалі й цілі галузі) зазнавали виробничих криз, пов’язаних, з одного боку, з відмовою колишніх замовників від кінцевої продукції, що виготовляється в Україні, а з іншого — припиненням виробництва комплектуючих виробів і сировини, що надходили на українські підприємства.
Головним фактором такої технологічно-структурної кризи було скорочення загального попиту на продукцію машинобудування за рахунок скорочення замовлень на виробництво озброєння та технологічне обладнання з причин або його застарілості, або відсутності коштів у замовників. Іншим фактором уважається зростання обсягів імпорту товарів споживчого та виробничого призначення під впливом зниження якісної та цінової конкурентоспроможності вітчизняного виробництва за умов непідготовленої лібералізації зовнішньої торгівлі. Отже, протягом 1991—1999 рр. в Україні постійно відбувалося нерівномірне скорочення випуску товарів і послуг, унаслідок чого сформувалася неоптимальна структура економіки. За цей період загальний випуск товарів і послуг знизився на 60 %, випуск продукції промисловості — більш як на 66 %, сільського господарства — на 51 %, транспорту і зв’язку — на 80 %, будівництва — на 88 %. Економічне зростання, що почалося з другої половини 1999 р., обумовило позитивні тенденції структурної трансформації економіки в 2000—2001 рр. При збільшенні ВВП на 15,5 % у 2001 р. проти 1999 р. випуск продукції промисловості зріс на 28,4 %.
Одним з основних показників, які характеризують ефективність структури економіки, є співвідношення між валовим внутрішнім продуктом (доданою вартістю + податки на продукти за виключенням субсидій) та проміжним споживанням у випуску товарів і послуг (табл. 4.1).
Таблиця 4.1
ДИНАМІКА ПИТОМОЇ ВАГИ ПРОМІЖНОГО СПОЖИВАННЯ І ВВП
У ВИПУСКУ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ (У ФАКТИЧНИХ ЦІНАХ, % ДО ВИПУСКУ)
| Показник | Рік | ||||||||
| 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | |
| Проміжне споживаня | 54,9 | 60,7 | 57,9 | 58,4 | 56,0 | 56,5 | 56,1 | 55,8 | 57,4 |
| Валовий внутрішній продукт | 45,1 | 39,3 | 42,1 | 41,6 | 44,0 | 43,5 | 43,9 | 44,2 | 42,6 |
Як свідчать дані таблиці, у 1992—2000 рр. розміри проміжного споживання по відношенню до ВВП мали тенденцію до зменшення, хоча ще залишалися значно вищими порівняно з провідними індустріально розвиненими країнами.
Нині структура економіки України ще не відповідає повною мірою вимогам ринкової самоорганізації, яка б розвивалася на засадах сінергетики, тобто за рахунок ендогенних (внутрішніх) факторів інтенсифікації виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу та економного використання ресурсів.
Ефективність структури економики значною мірою визначається характером розвитку її виробничої сфери, і зокрема промисловості. У промисловому комплексі України переважна частка припадає на базові галузі (табл. 4.2). Порівняння цієї структури з аналогічною структурою високорозвинених країн показує, що питома вага базових галузей в промисловості України є вдвічі більшою. Це дає підставу зробити висновок про занадто високу енерго- та матеріаломісткість вітчизняної промислової продукції. Крім того, порівняння структури світових цін на паливо, електроенергію та матеріали зі структурою цін на високотехнологічну продукцію показує, що остання має значно більшу додану вартість на одиницю витрат праці. Отже, орієнтація на розвиток базових галузей промисловості посилює неефективність структури економіки.
Таблиця 4.2
ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ПРОДУКЦІЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ* (%)
| Галузь | Рік | |||||||||||
| 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | |
| Уся промисловість | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |
| У тому числі: | ||||||||||||
| Базові галузі (всього) | 19,9 | 17,3 | 43,4 | 34,7 | 42,6 | 46,0 | 46,3 | 47,0 | 51,6 | 51,6 | 49,6 | 46,9 |
| з них: | ||||||||||||
| електроенергетика | 3,2 | 3,6 | 6,4 | 9,4 | 11,5 | 11,0 | 12,6 | 12,6 | 16,5 | 16,3 | 14,1 | 13,2 |
| паливна промисловість | 5,7 | 3,8 | 14,3 | 8,5 | 11,2 | 13,2 | 12,1 | 11,1 | 11,6 | 11,4 | 10,2 | 9,7 |
| металургійний комплекс | 11,0 | 9,9 | 22,7 | 16,8 | 19,9 | 21,8 | 21,6 | 23,3 | 23,5 | 23,9 | 25,3 | 24,0 |
| Обробні галузі: | ||||||||||||
| хімічна і нафтохімічна промисловість | 6,0 | 5,9 | 6,7 | 6,0 | 6,9 | 7,4 | 7,3 | 6,6 | 6,4 | 6,6 | 6,3 | 6,1 |
| машинобудування і металообробка | 30,7 | 26,4 | 18,6 | 19,8 | 17,0 | 16,1 | 15,0 | 15,8 | 15,1 | 13,8 | 14,0 | 15,1 |
| лісова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловість | 2,9 | 2,9 | 2,2 | 2,6 | 2,4 | 2,2 | 2,2 | 2,0 | 1,7 | 2,1 | 2,6 | 2,9 |
| промисловість будівельних матеріалів. | 3,4 | 3,7 | 3,6 | 4,7 | 4,0 | 3,9 | 3,3 | 3,3 | 3,3 | 3,1 | 2,9 | 2,9 |
| легка промисловість | 10,8 | 12,3 | 6,7 | 6,1 | 4,4 | 2,8 | 2,1 | 1,8 | 1,5 | 1,4 | 1,7 | 1,7 |
| харчова промисловість | 22,6 | 27,2 | 15,9 | 22,4 | 19,1 | 18,6 | 19,9 | 19,9 | 16,9 | 17,7 | 19,2 | 20,6 |
| Інші галузі | 3,7 | 4,3 | 2,9 | 3,7 | 3,6 | 3,0 | 3,9 | 3,6 | 3,5 | 3,7 | 3,7 | 3,8 |
*Розраховано за даними статистичних щорічників України за 1995 р., 1997 р., 1999 р., 2001 р.
Слід зазначити, що на початку 90-х років унаслідок існуванняя ситеми ціноутворення, яка не відповідала світовій, частка базових галузей становила близько 20 %, що практично дорівнювало аналогічній частці в галузевій структурі розвинених країн. Перерахунок цієї частки за світовими цінами показав, що фактично вона становила 44—49,8 %. Унаслідок лібералізації цін питома вага базових галузей протягом 1992—1999 рр. різко зросла й ще збільшила відрив за цим показником від розвинених країн. Починаючи з другої половини 1999 р. призупинено темпи випуску енерго- і капіталомістких проміжних продуктів й прискорено випуск продукції кінцевого призначення з більш високим вмістом доданої вартості: частка базових галузей зменшилася майже до 47 %.
Зміни кон’юнктури на продукцію промисловості без відповідної реструктуризації та технологічної модернізації підприємств призвели до зниження ступеня використання виробничих потужностей, що обумовило збільшення умовно-постійних витрат у собівартості одиниці промислової продукції. Низький рівень продуктивності праці, занадто висока матеріало- та енергомісткість, збільшення умовно-постійних витрат разом із непомірно високими витратами на реалізацію продукції за рахунок існування довгого ланцюга посередників призвели до невиправданого збільшення цін, зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції.
Для закріплення в майбутньому позитивних структурних зрушень потрібно здійснити комплекс заходів, спрямованих на поліпшення структури інвестицій та протидію монопольному ціноутворенню на продукцію базових галузей промисловості.
Структурний ефект
Вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників називається структурним ефектом. Він відображує зв’язок між змінами галузевої структури та динамікою показників обсягу виробництва продукції, передовсім таких, як валовий випуск (ВВ), валовий внутрішній продукт (ВВП) і чистий внутрішній продукт промисловості (ЧВП).
Найпростіший метод вимірювання структурних змін ґрунтується на використанні як індикатора індексу структурних змін (Іс.з), що визначається за формулою
де — абсолютна величина зміни питомої ваги і-го елемента структури економіки;
n — кількість структурних елементів.
На підставі динаміки індексу структурних змін і відповідного показника обсягу продукції розраховується кореляційне рівняння та коефіцієнт кореляції, який показує міру зв’язку між показниками.
Треба зауважити, що економіка формується під впливом багатьох факторів, а не тільки структурних зрушень. Водночас є доцільним виділення з усієї сукупності факторів економічного зростання промислового виробництва впливу, який справляють структурні зміни на розвиток економіки. Для цього й розраховується структурний ефект. Він позитивний, якщо швидке зростання індексу структурних змін супроводжується великими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, спостерігається застій або зниження обсягів виробництва.
У найбільш спрощеному вигляді вплив структурних зрушень на обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) унаочнює рис. 4.1.
Рис. 4.1. Зміна структури ВВП
Із наведеного графіка видно, що збільшення ВВП досягається в даному випадку завдяки зміни питомої ваги окремих секторів економіки. Аналіз статистичних даних виявляє, що найбільше зростання обсягів виробництва відбувається тоді, коли прискорено розвивається виробництво у високотехнологічних і наукомістких галузях (у розглядуваному прикладі а1).
Рис. 4.2. Вплив структурних змін
на динаміку виробничої функції
Вплив структурних зрушень на обсяг виробництва продукції можна показати за допомогою графіка виробничої функції (рис. 4.2). Як відомо, графік виробничої функції за умов впливу технічного прогресу та спадної граничної продуктивності факторів виробництва праці (L) і капіталу (К) має вигляд поверхні пагорба, найбільша висота якого відповідає максимальному обсягу продукції. Якщо зробити зріз цього пагорба, то можна помітити, що кожному варіанту співвідношення праці та капіталу відповідатимуть специфічні показники структури економіки.
На наведеному графіку на площині зрізу пагорба виробничої функції умовно зображено динаміку структури економіки за допомогою зміни товщини «шарів», кожен з яких відповідає питомій вазі будь-якого сектору (аі∈Ν ). Якщо позначити через а1 питому вагу сектору, який визначає науково-технічний рівень продукції, то, як видно з графіка, найбільші структурні зміни відповідатимуть максимуму виробничої функції та певному співвідношенню затрат праці (L) і капіталу (K). Отже, завдання відшукати умови оптимального зростання виробництва розв’язується за допомогою оптимального розподілу ресурсів між секторами, тобто вичерпується пошуками оптимальної структури економіки.