6.4. Правові засоби формування інфраструктури аграрного ринку

Для ефективного функціонування аграрного ринку потрібно забезпечити функціонування необхідної ринкової інфраструктури. Якщо ринкову економіку ми визначаємо як суспільну систему ви­робництва й розподілу матеріальних благ, що ґрунтується на віль­ній торгівлі суб’єктів різних форм власності та ціноутворенні, які регулюються конкуренцією і співвідношенням попиту й пропози­ції, то під інфраструктурою ринку ми маємо на увазі ті інституції і засоби, які забезпечують виробництво й реалізацію виробленої продукції. Інфраструктура аграрного ринку передбачає наявність інституцій, які забезпечують постачання сільськогосподарських товаровиробників необхідними для виробництва ресурсами: насін­нєвим і садивним матеріалом, племінними тваринами, технікою й пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин і тва­рин, надають маркетингові й консультаційні послуги, забезпечу­ють кредитування й страхування сільськогосподарського вироб­ництва, його юридичне обслуговування, бухгалтерський облік та аудит, сертифікацію та експертизи, переробку сільськогосподар­ської продукції, меліоративні, транспортні, складські, охоронні, техсервісні та інші послуги, необхідні для здійснення сільськогос­подарського виробництва. Інфраструктура аграрного ринку вклю­чає в себе також інституції, які забезпечують реалізацію виробле­ної продукції, її маркетинг та рекламу. Крім того, цілком ринко­вими інституціями можна вважати створення аграрних третей­ських судів.

Якщо проаналізувати чинне законодавство України про форму­вання інфраструктури аграрного ринку, то можна побачити, що за­конодавець не має чіткої моделі інфраструктури аграрного ринку, через це його формування відбувається стихійно, а не комплексно. Законодавство України передбачає стимулювання створення таких ринкових інституцій на селі: сільськогосподарські товаровиробни­ки, засновані на приватній власності (акціонерні товариства, сіль­ськогосподарські кооперативи, приватні підприємства, спільні під­приємства, фермерські господарства, агрофірми, агрокомбінати то­що), інституції з реалізації сільськогосподарської продукції (аграр­ні біржі, агроторгові доми, гуртові ринки, аукціони, ярмарки, під­приємства фірмової торгівлі, торговельні центри та комплекси, інс­титуції зовнішньоекономічної торгівлі), фінансові інституції (кре­дитні спілки, земельні чи аграрні банки, іпотека та фінансовий лі­зинг), інституції фондового ринку (національний депозитарій, фондові біржі, незалежні реєстратори тощо), розрахунково-клірин-ґові системи, страхові компанії, сільськогосподарські дорадчі служ­би тощо.

І хоча автори аграрної реформи звітують, що на селі створено близько 60 кооперативних агроторгових домів, майже 1 тис. сіль­ськогосподарських обслуговуючих кооперативів, майже 300 сіль­ськогосподарських кредитних спілок; вони ж констатують, що формування інфраструктури аграрного ринку відбувається повіль­но¹. Річ у тім, що істотним недоліком аграрної реформи є зосеред­ження уваги на формальному боці питання, при цьому мало уваги приділяється ринковій просвіті селян. Будь-які реформи слід почи­нати із просвітницької кампанії, і тільки коли селяни зрозуміють основи господарювання в ринкових умовах, вивчать основні еко-номіко-правові терміни; вони почнуть користуватися послугами відповідних структур і навіть самі формувати інфраструктуру аграр­ного ринку. Для того щоб створити ефективно діючу інфраструкту­ру аграрного ринку, потрібно забезпечити ініціативу “знизу”, а не формувати ринок адміністративними методами “згори”.

В Україні законодавство в основному сформоване; воно спря­моване на формування ринкової інфраструктури. Важливими рин­ковими галузями та інститутами є: підприємницька, банківська, біржова галузі права, інститути банкрутства, промислово-фінансо­вих груп, спільного інвестування, фінансового лізингу, іпотеки, цінних паперів та ін. Однак ці інститути передбачають тільки дея­кі особливості формування інфраструктури аграрного ринку. Виня­ток становить інститут агроторгових домів; його ми й розглянемо докладніше.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17 лис­топада 1995 р. № 916 “Про прискорення організації біржового сіль­ськогосподарського ринку” наказом Мінсільгосппроду і Україн­ської академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 затвер­джено Типове положення про міжрегіональний та районний агро-торговий дім, яке встановило правові засади створення та функціо­нування в Україні агроторгових домів. Агроторговий дім слід відріз­няти від аграрної біржі, утворюваної відповідно до Закону України від 10 грудня 1991 р. “Про товарну біржі” Останній визначає товар­ну біржу як організацію, що об’єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу й комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод; з виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари; вивчення, упорядкування й по­легшення товарообігу і пов’язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самос­тійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостій­ний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням. Істотною відмінністю товарної біржі від агроторгового дому є те, що товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку, тобто вона, згідно із законом, є неприбутковою організацією.

Агроторговий дім, на відміну від товарної біржі, є підприємс­твом, створеним у формі господарського товариства. Засновника­ми агроторгового дому можуть бути будь-які суб’єкти аграрного права, зокрема обслуговуючі кооперативи, сервісні центри, аграрні банки та страхові установи. В агроторговому домі може передбача­тися дійсне й асоційоване членство. Основними завданнями між­регіонального та районного агроторгових домів є:

• організація аграрних ринків у зоні дії агроторгових домів та забезпечення їх взаємодії з міжрегіональними ринками сільсько­господарської продукції;
• координація дій товаровиробників регіону (району) з накопи­чення та реалізації сільськогосподарської продукції через систему аграрних бірж України, формування лотів сільськогосподарської продукції і переробки, що виставляються на торги;
• сприяння товаровиробникам в одержанні максимальних при­бутків від реалізації сільськогосподарської продукції, сировини та продукції їх переробки;
• вивчення та аналіз ринкової ситуації з широкого переліку то­варних груп, які можуть бути продані або куплені сільськогоспо­дарськими, переробними, агросервісними, торговельними та інши­ми підприємствами на внутрішньому та зовнішньому ринках;
• узгодження цін та інших умов, забезпечення організації заго­тівлі продукції, її зберігання та відвантаження покупцям;
• забезпечення розрахунків із постачальниками агроторгового дому з урахуванням інтересів товаровиробників і споживачів сіль­ськогосподарської продукції та постачальників матеріальних ресур­сів для села;
• організація та контроль за місцевими товарообмінними опе­раціями на компенсаційній основі з дотриманням паритету цін на продукцію сільського господарства і промисловості;
• надання підприємствам агентських послуг щодо реалізації або придбання товарів і послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках;
• вивчення стану організації виробництва агропромислової продукції в зоні дії агроторгового дому, підготовка пропозицій що­до кооперації, інтеграції виробництва та реалізації такої продукції;
• вивчення стану фінансово-кредитного обслуговування під­приємства та розробка пропозицій щодо його поліпшення;
• зниження витрат на маркетинг, рекламу та збут продукції на підприємствах району.

Основною формою діяльності міжрегіонального та районного агроторгових домів є укладення та виконання агентських правочи-нів. Агент — це агроторговий дім в цілому та окрема фізична осо­ба, яка перебуває в складі найманого персоналу агроторгового до­му й реалізує або закуповує продукцію відповідно до замовлень то­го чи іншого підприємства і за його рахунок. Сільськогосподарське підприємство, що дає доручення агенту, називається принципалом. Агентський правочин — це правочин між принципалом та агентом, який визначає характер та обсяг доручення, розмір агентської ви­нагороди, терміни дії та умови припинення правочину. Крім того, в останньому можуть зазначатися: територія, кількість товару, ці­ни, момент виникнення права агента на винагороду та терміни її виплати, обов’язки і права сторін. Агентська винагорода — оплата агроторговому дому та агенту за виконання правочину. Вона виз­начається як частка у відсотках від нетто-суми, що надходить у роз­порядження принципала. Агенти, що діють у своїй країні, ймену-ються агентами-резидентами, в інших країнах — імпортними (екс­портними) агентами. Агенти можуть бути універсальними — з пра­вом виконання операцій лише в межах статутної діяльності прин­ципала, спеціальними — для операцій спеціального характеру. Сто­совно закордонних фірм-постачальників засобів виробництва та технологій (консигнантів) міжрегіональний та районний агроторго­вий дім може виконувати функції консигнатора, який реалізує ім­портну продукцію.

Міжрегіональні та районні агроторгові доми обслуговують на­самперед позарайонні товарні потоки, тобто реалізують продукцію за межі району та регіону, а також закуповують її на територію ра­йону та регіону. Що ж до внутрішньорайонного обігу, то тут агро­торговому дому належить роль посередника, що ініціює укладення контрактів. Предметом торгово-посередницької діяльності міжрегі­онального та районного агроторгового дому можуть бути ф’ючер-сні контракти та цінні папери. Інформаційно-координаційна його діяльність полягає в акумулюванні, відповідній обробці та поши­ренні на платній основі знеособленої інформації серед асоційова­них членів і разових клієнтів щодо поточної кон’юнктури локаль­ного й зовнішніх ринків через систему надання довідок. Крім того, агроторговий дім здійснює рекламно-видавничу діяльність у місце­вій мережі радіомовлення й телебачення. Міжрегіональні та район­ні агроторгові доми можуть бути членами аграрних бірж, на яких, відкриваючи брокерські контори, здійснюють біржову торгівлю від імені та за рахунок клієнта, чи безпосередньо від свого імені та за свій рахунок.

Окрім вищеназваних обов’язкових напрямів, торговий дім може здійснювати й інші передбачені в його статуті види діяльності: фі­нансово-інвестиційну; надання транспортних послуг; побутове обслуговування; сервісно-ремонтне обслуговування; створення та експлуатація мережі виробництва громадського харчування; надан­ня послуг з організації відпочинку громадян, проведення спортив­них і культурно-масових заходів; надання науково-технічних пос­луг із питань розробки програм, формування та експлуатації інфор­маційних банків даних з питань економічного, правового, науково-технічного й технологічного характеру тощо.