Стосовно розвитку українського права як суспільного явища необхідно звернути увагу на наступні характерні риси, тенденції, суперечності, притаманні йому сьогодні. Сутність українського права залежить, головним чином, від сутності нинішньої української держави. Якщо спробувати розкрити її сутність у стислій дефініції, можна запропонувати таке: українська держава — це організація політичної влади більшості населення, яка керуючи суспільством в його інтересах, забезпечує поступовий перехід до створення умов, потрібних для повного й безперешкодного здійснення основних прав людини, прав націй, народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості, солідарності. Отже, з точки зору загальноісторичної соціально змістовної типології держав Україна належить до типу перехідних держав, зорієнтованих на соціальну демократію.
До відповідного перехідного типу слід, мабуть, віднести й право сучасної України. Йдеться не про загальносоціальне, а про так зване “об’єктивне” юридичне право, тобто право як систему формально обов’язкових правил поведінки, які мають загальний характер, встановлених або санкціонованих державою (народом у ході референдуму), зорієнтованих на соціальну демократію, що виражають волю більшості населення країни, спрямованих на регулювання відносин відповідно до цієї волі та загальносоціальних потреб і забезпечуються державою.
“Перехідність” права України зумовлюється в першу чергу тим, що воно опосередковує радикальні зміни в таких сферах:
а) державному статусі України внаслідок державотворчих процесів, що нині в ній відбуваються;
б) політичній системі суспільства та формі його держави;
в) правовому статусі людини, громадянина.
Аналіз стану українського права протягом останніх років дозволяє констатувати як певні типологічні тенденції його розвитку (які тією чи іншою мірою властиві усім правовим системам зазначеного типу), так і тенденції конкретно-історичні (тобто притаманні лише цій правовій системі).
До типологічних тенденцій у розвитку українського права як суспільного явища, мабуть, слід віднести: гуманізацію права, соціалізацію права, наближення його до особи, етнізацію та інтернаціоналізацію права.
До конкретно-історичних тенденцій розвитку права України як суспільного явища можна віднести: формування нових галузей та інститутів права та законодавства, інтенсифікацію законодавчої діяльності, насамперед із питань державотворення, економіки, прав та соціального захисту громадян, урізноманітнення форм (джерел) права внаслідок збільшення видів суб’єктів правотворчості в економічній сфері (наприклад, нормативно-правові акти господарських об’єднань трудових колективів), зменшення рівня формалізованості права, суворої визначеності його змісту в результаті розширення, використання у ряді галузей декларативних положень, оцінюючих і подібних до них понять, збільшення сфери загальнодозволеного регулювання тощо.
Проте право, як і кожне суспільне явище, характеризується не тільки позитивними тенденціями в його розвитку, але і деякими негативними тенденціями. Так, можна констатувати, що дія всіх зазначених позитивних тенденцій послаблюється, гальмується, а іноді й паралізується такими явищами (які у деяких випадках теж набувають значення тенденцій — “протилежних’1, деструктивних, негативних): деформація конституційності або, так би мовити, “девальвація” Конституції України, нестабільність, “плинність” ряду законодавчих та інших правових норм, надто часта їх змінюваність, “співіснування” суперечливих, неузгоджених між собою правових норм, зниження рівня здійснення й ефективності права.
Саме таким виглядає право України сьогодні як одне із найважливіших явищ суспільства. Цілком зрозуміло, що в період стабілізації нової правової системи України необхідно посилювати позитивні тенденції розвитку права та усувати, в міру можливості, негативні. Тільки тоді право забезпечуватиме якісне формування державності та суспільства в цілому, гарантуватиме права та інтереси кожної особи.