Тлумачення права — необхідний і важливий елемент праворсалізаційного процесу, зокрема в правозастосуванні. Перш ніж застосувати ту чи іншу норму права необхідно з’ясувати її реальний зміст, а в деяких випадках і роз’яснити. Тлумачення — це складна і багатоаспектна діяльність різних суб’єктів, яка має інтелектуально-вольовий характер і спрямована на пізнання і пояснення змісту правових норм.
Із приводу визначення і змісту тлумачення права в літературі існують різні думки. Одні автори розуміють під цим лише з’ясування, інші думають, що зміст тлумачення правових норм складає їх роз’яснення, треті визначають тлумачення як єдність того й іншого. Переконливою, на наш погляд, є третя точка зору, оскільки впертому і другому випадку очевидний односторонній підхід.
Тлумачення правових норм — це складний вольовий процес, спрямований на з’ясування обсягу та точного змісту, який вміщений у нормі права і роз’яснення його для інших.
Цей процес складається з двох частин (елементів):
а) з’ясування змісту правових норм; / б) роз’яснення змісту норм права.
Тобто «інтерпретатор» спочатку з’ясовує зміст правової норми для себе, а потім із метою встановлення однакового розуміння і застосування роз’яснює зміст правового припису всім зацікавленим особам.
Перша частина цієї діяльності — з’ясування. Воно характеризує гносеологічну природу тлумачення, яке спрямоване на пізнання права. Тлумачення-з’ясування виступає як внутрішній процес мислення, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Під час з’ясування інтерпретатор використовує різні способи і прийоми тлумачення, що забезпечують процес пізнання. З’ясування є необхідною умовою реалізації права у всіх формах: при дотриманні, виконанні, використанні та застосуванні.
Роз’яснення — друга частина єдиного процесу тлумачення права. Вона не завжди наступає за з’ясуванням, проте є продовженням розумової діяльності на першому етапі. Цей бік діяльності щодо тлумачення адресований іншим учасникам відносин.
При роз’ясненні об’єктивуються результати першої частини процесу. Така об’єктивізація знаходить своє вираження у письмовій формі (офіційний акт, документ, правовий акт) або в усній (порада, рекомендації).
Таким чином, роз’яснення норм права є не що інше як пояснення і висловлювання змісту волі, яка відображена в нормативно-правових актах.
Взаємовідносини з’ясування, роз’яснення та акту тлумачення як основних елементів поняття тлумачення можуть бути охарактеризовані на практиці взаємозв’язком філософських категорій змісту і форми. При цьому з’ясування і роз’яснення — це безпосередня пізнавальна діяльність, процес її об’єктивізації зовні виступає у вигляді специфічного змісту поняття тлумачення. В той же час акт тлумачення — це форма, у межах якої пізнається і роз’яснюється зміст правових норм.
Тлумачення права, взяте в єдності його змісту (з’ясування і роз’яснення), виражається у встановленому акті, який служить оболонкою процесу пізнання й пояснення змісту юридичних норм.
Звідси тлумачення можна визначити як інтелектуально-вольову діяльність щодо з’ясування і роз’яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знаходить відображення в особливому акті.
Більш глибокий аналіз дозволяє охарактеризувати тлумачення права як специфічну діяльність, як особливе соціальне явище, як своєрідний фактор правової культури, момент існування і розвитку права, необхідну умову правового регулювання.
Необхідність тлумачення як процесу має місце і в деяких інших сферах людської діяльності, коли текст не може бути доступний, зрозумілий без відповідних операцій щодо інтерпретації термінів, мовних знаків (переклад текстів з однієї мови на іншу, інтерпретація нотних знаків, хімічних формул та ін.).
На відміну від інших видів тлумачення, тлумачення права — особлива діяльність, його специфіка обумовлена цілою низкою факторів:
по-перше, ця діяльність пов’язана з інтерпретацією не довільних письмових джерел, а правових актів. Об’єктом її є право — специфічна реальність, яка наділена особливими ознаками, властивостями, принципами функціонування;
по-друге, тлумачення в праві має за мету реалізацію правових приписів;
по-третє, в установлених законом випадках ця діяльність здійснюється компетентними державними органами;
по-четверте, реалізація тлумачення, коли йому необхідно надати обов’язкового значення, закріплюється у спеціальних правових (інтерпретаційних) актах.
Особливий характер тлумачення у праві вимагає не тільки специфічних способів і технологій тлумачення, а й відповідного методологічного підходу.
Перш за все потрібно мати на увазі подвійну природу цього явища.
Право в силу притаманної йому формальної визначеності вміщено в актах — формальних, письмових джерелах. Із цих позицій тлумачення права відрізняється від тлумачення інших письмових документів. У всіх випадках читання будь-якого тексту зводиться до оволодіння цим текстом, до розуміння змісту, що міститься в ньому, тими, хто його читає. Проте слід мати на увазі, що коли б тлумачення в праві зводилось тільки до розуміння текстів правових актів, воно б не мало особливого значення.
Особливістю права є його дійовий характер. Норми права живуть, коли вони виконуються, реалізуються в поведінці людей. Однак реалізація формального правового імператива можлива лише у випадку розуміння адресатом його змісту, переходу його у внутрішнє бажання, свідомість індивіда. Не випадково для права характерна презумпція знання закону — припущення, що суб’єкти права, його адресати «знають» (тобто, усвідомлюють, розуміють) зміст правових приписів. А не неминуче зумовлює їх тлумачення.
Звісно, що з’ясування змісту правових приписів можливе і поза зв’язком із їх реалізацією. Таким є наукове тлумачення стародавніх джерел права (законів Хаммурапі, «Руської Правди»). Проте таке з’ясування текстів нормативних актів нічим не відрізняється від розуміння змісту інших письмових джерел. Наприклад, закони XII таблиць. Цю стародавню пам’ятку римського права вивчають і розуміють не за текстом самого акта, а за цитатами й переказами більш пізніх авторів. Таке тлумачення не може бути охарактеризовано як специфічна діяльність юристів.
Суть тлумачення як специфічної діяльності полягає в особливостях самого права як суспільного явища. Ці властивості такі, що викликають необхідність тлумачення. Це — нормативність, загальнообов’язковість, системність, формальна визначеність, державний примус.
Основу права складають норми — правила загального характеру. Причому нормативність права особливого роду, бо це рівний масштаб, який застосовується до фактично нерівних людей. Оскільки закон загальний, а випадок, до якого він застосовується — одиничний, суб’єкти, які його реалізують — індивідуальні, то необхідне тлумачення загальної норми, виявлення того, чи можливе використання її в конкретному випадку і стосовно конкретних суб’єктів.
Право — це специфічне суспільне явище, що має свої закономірності розвитку, форми прояву і реалізації, структуру конструкцій, принципи, способи, типи регулювання та ін. Зазначені особливості водночас вимагають особливої діяльності щодо з’ясування змісту права. Мова йде не тільки про тлумачення розуміння спеціальних юридичних термінів, а й про врахування особливостей правового регулювання.
Необхідність тлумачення в праві викликана і можливими протиріччями між його формою і змістом. Зміст права знаходить своє вираження в нормативно-правових актах, які не завжди правдиво відображають волю законодавця. Низький рівень юридичної техніки, недоліки технічного порядку призводять до проблем, протиріч, викривлення змісту права. В подібних випадках тлумачення — умова пізнання справжнього змісту юридичних приписів.
У літературі висловлювалась думка, що тлумаченню повинні піддаватись тільки незрозумілі норми. Зрозумілі ж не вимагають тлумачення. Такий підхід, на нашу думку, є спірним. Адже для визначення, чи є та чи інша норма зрозумілою, потрібно її з’ясувати, розтлумачити.
Тлумачення норм права обумовлено двома факторами.
По-перше, необхідністю і потребами правозастосувальної діяльності державних та інших уповноважених суб’єктів.
По-друге, потребами навчального процесу в юридичних вузах і юридичної науки, що аналізує й узагальнює правові поняття.
У процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюється значення нормативних приписів, їх основна мета і соціальна спрямованість, місце в системі правового регулювання.
Тлумачення не вносить і не може внести поправки, доповнення чи зміни в правові норми. Воно має на увазі дослідження існуючого конкретного правового припису. Тож зрозуміло, що орган, який здійснює тлумачення, не може не враховувати як умов, у яких застосовується правова норма, так і її вплив на суспільну свідомість. Однак не означає, що в процесі тлумачення, посилаючись на зміни умов виникнення нових потреб соціально-економічного і господарського розвитку, можна відходити від точного змісту правових норм, надавати нормам такого змісту, який би мав зовсім інше значення, ніж той, який вкладений у них законодавцем.
Розрізняють тлумачення індивідуального і загального правового регулювання.
Тлумачення актів індивідуального правового регулювання виражається у встановленні оригінального змісту, який є в конкретних рішеннях і констатаціях. Воно завжди стосується одиничних конкретних суспільних відносин і здійснюється як самим органом, який прийняв рішення щодо тієї чи іншої юридичної справи, так і іншими особами.
Тлумачення актів загального правового регулювання передбачає у першу чергу виявлення оригінального змісту і призначення, які є в них нормативних приписах, їх зв’язків і способів єднання, юридичної сили і природи.