Конституція, як основний закон держави, відрізняється від інших нормативних актів особливістю її розробки і прийняття. Особливості ці полягають, по-перше, у тому, що в розробці конституції бере участь значно більша кількість осіб порівняно з підготовкою інших нормативних актів. По-Аруге, ці особи наділяються законодавчим органом особливим статусом порівняно зі статусом органів та осіб, які залучаються до підготовки відповідних правових актів. Склад
Див.: Рішення Конституційного Суду України у справі про набуття ” Конституцією України від 3 жовтня 1997 р. за № 4-зп, справа –
. -, ва
3-97 // Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997—2001 . — Кн. 1 . — С. 39—46.
-77-
органів, або комісій, які повинні розробляти проект конституції, утворюється законодавчим органом. По-третє, особливістю відзначаються і способи прийняття конституції.
Конституційній практиці сучасних країн світу відомо кілька способів розробки проектів і прийняття конституції.
Перша конституція — Конституція США, була розроблена установчими зборами, а потім ратифікована конституційними конвентами штатів.
У Франції проект чинної Конституції (1958 р.) вироблений конституційним комітетом і згодом був схвалений
шляхом референдуму.
Конституції Італії та Індії були розроблені і остаточно
схвалені установчими зборами.
Деякі конституції (наприклад, Греції 1975 р., Іспанії 1978 р. були розроблені парламентом, а згодом винесені на
референдум.
Відверто реакційним способом розробки і прийняття конституції є откроїрування, тобто здійснення всіх процедур, пов’язаних з введенням конституції у дію, одноособовим актом виконавчої влади — монархом або президентом. У Росії таким актом був Маніфест Миколи II від 17 жовтня 1905 р. Майбутню конституцію Росії розробляли і мали прийняти Установчі збори, які у січні 1918 р. були розігнані більшовиками. В Україні перша Конституція Української Народної’ Республіки 1918 р. була розроблена Українською Центральною Радою.
Усі радянські конституції готувалися конституційними комісіями, а у 1936 і 1977 рр. виносилися на загальнонародне обговорення, наслідки якого по суті не мали ніякого значення, оскільки пропозиції населення вважалися лише рекомендаційними за своїм характером, а згодом приймалися Верховною Радою, причому порядок введення у дію конституції визначався законом, який приймав той самий законодавчий орган.
Отже, на підставі викладеного, можна зробити певні висновки. Розробка проекту конституції, як свідчить світова практика, здійснюється місцевими органами влади (СІЛА), установчими зборами, конституційними комітетами або самим парламентом.
Верховна Рада України пішла перевіреним шляхом розробки конституції шляхом створення конституційних КОМІ-
сій. Це не найкращий спосіб підготовки проекту Основного Закону, по-перше, тому, що ці комісії навряд чи спроможні створити дійсно якісний проект Конституції. Вони складалися з депутатів, серед яких фахівців-державознавців по суті не було, оскільки при формуванні депутатського корпусу триває негативна практика радянського періоду недопущення юристів до розв’язання державних справ. Кількість фахівців у таких комісіях незначна, спеціалістів у галузі конституційного права в Україні дуже мало, і вони в переважній більшості не залучалися до роботи у комісії. І, по-друге, не можна механічно порівнювати склад комітетів у закордонних країнах зі складом комісії в Україні, оскільки кількість юристів-парламентаріїв за кордоном і у нас — речі непорівнянні. Тому більш доцільна форма підготовки проекту конституції в Україні — створення Установчих зборів або Конституційної наради з числа фахівців різних галузей права і надання їм відповідних повноважень з підготовки проекту конституції.
Що стосується способів прийняття конституції, то світова практика виробила чотири основні способи: ратифікація проекту місцевими органами влади, прийняття конституції парламентом, установчими зборам і референдумом. Найбільш демократичним є, безумовно, спосіб прийняття Основного Закону шляхом проведення референдуму.