4. Конституційне закріплення основ громадянського суспільства в Україні

Серед раніше перелічених елементів громадянського суспільства основоположними є:

а)  економічна основа конституційного ладу в Україні;

б)  пріоритет прав і свобод людини у взаємовідносинах держави і особи.

Вище було з’ясовано, що поряд з державою, яка здійснює державну владу, Конституція України передбачає також існування громадянського суспільства як системи відносно автономних щодо держави інститутів, які забезпечують конкретні способи соціального існування людей на підставі їх особистої свободи, обумовленої правом демократичної держави.

Виходячи з того, що існує державний лад, окремі вчені під громадянським суспільством розуміють існування суспільного ладу як вільного вибору людиною форм еконо-

-112-

мічного, політичного і соціального життя, завдяки яким забезпечуються права і свободи людини1.

Серед згаданих інститутів громадянського суспільства основоположними, тобто такими, які є ^азою інших елементів громадянського суспільства, є економічна основа і система України (власність* її основні форми, підприємництво тощо), а також права і свободи людини і громадянина, особливо сім’я, сфера виховання, освіти, науки, культура, норми етики поведінки людей, сфера приватних інтересів і потреб людини, організація і діяльність об’єднань громадян.

Економічну основу конституційного ладу в Україні згідно зі ст. 13 Конституції становлять земля, її надра, атмосферне повітря, води та інші природні ресурси, що знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, які є об’єктами права власності Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України.

Отже, згадані об’єкти належать єдиному суб’єктові — Українському народові, право ж власності органів держави є вторинним, похідним від основного власника.

Для економічної системи України, яка базується на згаданій економічній основі держави, характерна багатоманітність форм власності. Правове регулювання відносин власності здійснюється за допомогою норм різних галузей права, центральне місце серед яких належить конституційним нормам, що є основою всього правового регулювання відносин власності в державі:

Основне завдання цих норм — юридичне закріплення форм власності, які визнаються і гарантуються державою.

Конституція України визначає конкретні складові своєї економічної системи. Згідно з частинами 1—3 ст. 41 Конституції ними є: приватна, державна, комунальна та інтелектуальна власність.

Під особливою охороною держави за ст. 14 Конституції України перебуває земля як основне національне багатство,

Див., наприклад, Конституційне право України. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 168—184). Проте зміст цього поняття вужчий, ніж сутність громадянського суспільства.

-113-

причому право власності на землю гарантується, набуваєть-ся і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Конституція України у ч. 2 ст. 13 і ст. 41 встановлює, що кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Кожен (тобто людина і громадянин) має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності

відповідно до закону.

Конституція України передбачає взаємні обов’язки суб’єктів власності і держави. Згідно з частинами 3 і 4 ст. 13 Конституції власність зобов’язує, тобто вона не повинна використовуватися власником на шкоду людині і суспільству. У свою чергу держава повинна забезпечити захист прав суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, причому всі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Нарешті, Конституція України передбачає конкретні форми захисту. Згідно з частинами 4—7 ст. 41 Конституції ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності, виходячи з того, що право власності є непорушним.

Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених

законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Конкретною формою захисту прав власника є судовий, захист (ч. З ст. 8 Конституції).                                                і

Пріоритет прав і свобод людини у взаємовідносинах ] держави і особи виявляється перш за все у тому, що Коя-І

-114 –

ституція України розглядає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність. Тобто первинним є особа, вторинним — держава. Це співвідношення знаходить своє закріплення у ч. 2 ст. З Конституції України, в якій зазначається, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, тобто держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Ці принципові положення, які визначають відносини держави і людини, є основою для вирішення докорінного, більш загального питання про співпрацю на конституційному рівні різних за своїм соціальним призначенням інститутів — держави і громадянського суспільства, основою якого є людина.

Визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю саме на конституційному рівні створює фундамент не лише конституційного ладу України, а й конституційного захисту громадянського суспільства від пригноблення особи, її прав і свобод.

Зв’язок між визнанням людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю та конкретними правами і свободами, викладеними у розділі II Конституції України, визначений у п. З ст. З Конституції, в якому головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Тобто конкретні норми розділу II Конституції “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” не можна розглядати поза зв’язком з принципом визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю і обов’язку держави утверджувати і забезпечувати ці права.

Держава на основі цих принципів не має права у своїй діяльності виходити за встановлені Конституцією межі взаємовідносин з людиною. Якщо захист людини, її прав і обов’язків є завданням конституційної держави, то у свою чергу захист людини, її прав і свобод від посягань суспільства є обов’язком держави. Цей захист здійснюється на підставі застосування норм матеріального і процесуального права, судового їх захисту відповідно до ч. З ст. 8 Конституції України.

У свою чергу для реалізації принципу, згідно з яким людина, її права і свободи є найвищою цінністю, важливого значення набувають соціальні функції людини, її відповідальність перед іншими людьми, суспільством і державою. Лише в цьому разі цей принцип може бути поширений на всіх членів громадянського суспільства.

Site Footer