ПТСР виникає як відставлена і/або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (короткочасну або тривалу) виключно загрозливого чи катастрофічного характеру, яке можуть викликати стрес у будь-якої людини а, тим більше, у дитини, проте дитячі реакції протікають триваліше.
Дітям, котрі пережили психологічну травму, досить важко зрозуміти, що сталося з ними. Це пов´язано, насамперед, з їх віковими особливостями, їм не вистачає соціальної, фізіологічної та психологічної зрілості. Дитина не в змозі повністю усвідомити зміст того, що відбувається, він просто запам´ятовує саму ситуацію, свої переживання в цю мить (в пам´ять врізається вереск гальм, свист падаючого снаряда, гул вертольотів, звуки ударів, вибуху, жар вогню тощо).
Інтенсивність переживань може бути занадто сильною для дитини, і вона стає дуже вразливою.
Травмовані діти висловлюють свої, пов´язані з пережитим, почуття через поведінку. Так, у дітей дошкільного віку (від 4 до 7 років) відзначається прагнення до одноманітних ігрор з використанням предметів, що мають відношення до психотравми.
Спектр посттравматичних симптомів у дітей включає в себе зміни на фізіологічному, емоційному, когнітивному і поведінковому рівнях.
До загальних посттравматичних симптомів, характерних для дитячого віку належать:
На фізіологічному рівні
1. Різні порушення сну, часті пробудження під час сну, внаслідок кошмарних снів.
2. Багато дітей скаржаться на болі в животі, головні болі, що не мають фізичних причин.
3. Часте сечовипускання.
4. Розлад стільця.
5. Тремтіння, тики, посмикування.
6. Схематизація – стан, пов´язаний з рецидивуючими та соматичними скаргами тривалістю кілька років.
На емоційному рівні:
Найбільша загальна і найперша реакція на пережитий стрес – страх, фобії. З часом у дітей можуть розвинутися специфічні фобії; розлад тривожної розлуки, порушення характеризується вираженою тривогою, внаслідок відділення дитини від звичної турботи про неї, боязнь засипати в темряві, одному.
Деякі діти часто відчувають почуття провини за те, що трапилося, у них формується уявлення про те, що “погані речі трапляються з поганими” і вони сприймають хвилювання і страхи батьків як викликані власною поведінкою.
1 Психотравмовані діти стають більш дратівливими.
2. Розвивається депресія.
3. Діти стають плаксивими.
На когнітивному рівні:
1. У травмованих дітей погіршується концентрація уваги, вони стають неуважними.
2. Порушується пам´ять, діти стають забудькуватими, часто діти не можуть пригадати важливу персональну інформацію, зазвичай травматичного або стресового характеру.
3. Дисоціативна фуга. Характеризується нездатністю згадати минуле і безладом, плутаниною, в поєднанні з раптовим і несподіваним утіканням з дому.
4. У травмованих дітей часто з´являються думки про смерть.
На поведінковому рівні:
1. У травмованих дітей можлива різка зміна поведінки: вони не хочуть розлучитися з батьками навіть ненадовго, деякі можуть в прямому сенсі слова чіплятися за батьків і мати потребу в їх постійній присутності, фізичному контакті з ними і заспокоєнні.
2. Багато дітей часами повертаються до поведінки, властивій більш молодшому віку. Деякі мочаться в ліжко, втрачають навички охайності, смокчуть пальці або взагалі поводяться як малюки.
3. Травмовані діти стають більш впертими, гнівними, агресивними. Їх поведінка характеризується ворожістю і конфліктністю по відношенню до інших.
4. У травмованих дітей зазвичай відзначається широке коло проявів поведінки страху або уникання – таких, як страх виходити з дому, залишатися одному або бути в замкненому просторі.
5. Розлад реактивної прихильності характеризується помітним порушенням розвитку соціальних навичок до п´ятирічного віку.
У важких випадках ці симптоми можуть тривати протягом декількох місяців.