Аналіз наукових джерел, а також наш власний досвід, вказують на те, що курси підвищення кваліфікації тренерів-викладачів мають величезний потенціал задля розвитку їх професійно-педагогічних якостей, адже курсова підготовка дозволяє вирішити і труднощі, пов’язані з віковими особливостями контингенту тренерів-викладачів ДЮСШ, і труднощі, пов’язані із різною спортивною кваліфікацією. При цьому (що найбільш важливо) така підготовка дозволяє створити умови, при яких тренери-викладачі отримають відповіді на питання, що їх по справжньому цікавлять.
Сказане вище детермінує необхідність упорядкування, вдосконалення та оновлення змісту курсів підвищення кваліфікації тренерів-викладачів ДЮСШ в професійно-педагогічному аспекті, що, як ми очікуємо, сприятиме підвищенню якості роботи цих курсів не тільки в інститутах фізичного виховання та спорту, але й на профільних факультетах нашої країни.
Аналітичний огляд висвітленого у наукових публікаціях (М. Дутчак, О. Завальнюк, Д. Ісамуллаєва, Я. Леонов, В. Мазін, І. Медведєва, О. Нагорняк, О. Петрова) досвіду, а також узагальнення інформації, представленої на веб-порталах [1;2;3.] дозволив систематизувати актуальні напрацювання у контексті розвитку професійно-педагогічної компетентності тренерів-викладачів, визначивши спільні тенденції у формах і засобах організації навчального процесу та змісті освіти.
Перш за все, установлено, що курси підвищення кваліфікації тренерів- викладачів України організуються у денній (із відривом від місця роботи) та денно-дистанційній формах. При цьому, денна форма навчання з відривом від місця роботи є основною формою підвищення кваліфікації.
Перспективним напрямком удосконалення курсової підготовки тренерів- викладачів в аспекті розвитку професійно-педагогічної компетентності тренерів- викладачів виступає впровадження денно-дистанційної форми навчання, яка, не зважаючи на позитивні результати експерименту О. Петрової [Ошибка! Источник ссылки не найден.], не здобула ще належного розповсюдження. Її характерними ознаками є те, що вона має модульну структуру, поєднує навчання на очному і дистанційному етапах, і загалом, дозволяє збільшити обсяг навчального матеріалу, засвоєного слухачами курсів.
По-друге, можна констатувати, що розвиток будь якої компетенції тренерів- викладачів на курсах підвищення кваліфікації, як правило, підпорядкований чіткій структурно-логічній схемі, яка передбачає діагностування, за результатами якого оцінюється базовий рівень професійних компетенцій тренера-викладача; теоретичну і практичну частини з якими інтегрується самостійна робота тренера- викладача. Завершує курсову підготовку вихідне діагностування рівню професійних компетенцій.
По-третє, курси підвищення кваліфікації не можливі без методичного забезпечення. Найчастіше таке забезпечення обмежується виданням профільними кафедрами методичних рекомендацій та робочих програм.
Разом із тим, для педагогічної підтримки процесу підвищення кваліфікації, перспективним напрямком називається створення навчальними закладами професійно-педагогічних середовищ, інтегрованих з Інтернетом. При цьому, проаналізовані виші, у яких проводяться курси підвищення кваліфікації тренерів- викладачів ДЮСШ обмежуються створенням інформаційного сайту, який не передбачає систематичного оновлення інформації та доступу до навчальних об´єктів.
По-четверте, зміст курсів підвищення кваліфікації складається за кредитно- модульним принципом, що надає більші можливості в індивідуалізації змісту підготовки.
Впровадження денно-дистанційної форми навчання диктує необхідність розроблення спеціальних змістових модулів, спрямованих на розвиток професійно- педагогічної компетентності тренера-викладача ДЮСШ. При цьому, модулі інтегрують різноманітні інтерактивні форми педагогічної взаємодії: семінари, тренінги, конференції та ін.
По-п’яте, як засвідчив аналіз актуального досвіду, на сьогодні основними формами реалізації змісту навчання на курсах підвищення кваліфікації є: лекції, семінари, практичні та індивідуальні заняття, конференції з обміну досвідом, вхідне і вихідне комплексне діагностування, консультації, самостійна робота слухачів. При цьому у процесі розвитку професійно-педагогічної компетентності перевага надається інтерактивним дидактичним формам та засобам організації навчання: семінарам, конференціям та тренінгам.
По-шосте, огляд наукових праць дає змогу дійти висновку, що іншою рисою, яка може бути виділена на основі аналізу публікацій, присвячених курсовій підготовці тренерів-викладачів ДЮСШ, виступає моніторинг якості курсової підготовки і задоволеності слухачів її результатами.
Виходячи із сказаного, перспективним напрямком виступає розробка системи діагностичних засобів професійно-педагогічної компетентності тренера- викладача.
Разом з тим, проведений нами аналіз наукових джерел засвідчив, що процес підвищення кваліфікації, у контексті розвитку професійно-педагогічної компетентності, має певні недоліки, зокрема: 1) обсяг навчального часу, відведеного на розвиток професійно-педагогічної компетентності тренерів-викладачів на курсах підвищення кваліфікації, які проводяться за денною формою, є недостатнім;
1) використання денної форми курсів підвищення кваліфікації, у силу недостатньої кількості навчального часу, не створює оптимальних умов для розвитку професійно-педагогічних компетенцій тренерів-викладачів; 3) є значні резерви в індивідуалізації траєкторій розвитку професійно-педагогічної компетентності тренера- викладача.
На основі останньої констатації, наголошуємо на необхідності створення методичної системи підвищення кваліфікації тренерів-викладачів ДЮСШ, яка б ураховувала визначені недоліки і відкривала б перспективу удосконалення розвитку професійно-педагогічної компетентності з урахуванням індивідуальних особливостей, досвіду й потреб слухачів.
На додаток відзначимо, що проведений аналіз виявив, що на сьогодні у наукових дослідженнях не приділено належної уваги порівнянню ефективності очної та очно-дистанційної форм підвищення кваліфікації у контексті розвитку професійно-педагогічної компетентності слухачів.