Робочий та вільний час – це два компоненти, які обумовлюють характер життєдіяльності людини, а також визначають її як особистість, наділену тими чи іншими соціальними якостями та характеристиками.
Існує певна різниця між поняттями «вільний час», «відпочинок» та «дозвілля». Під вільним часом мається на увазі «складова соціального часу, звільнена від виробничих та побутових справ, яка охоплює сферу вільної діяльності людини» [1, с. 74]. Відпочинок передусім спрямований на відновлення фізичних, розумових та психічних сил людини, іншими словами – на знаття втоми та стресів. Вільний час має більш специфічні функції, що стосуються розвитку особистості. В соціологічній думці розмежовують також поняття «вільного часу» і «дозвілля», але слід зазначити, що не існує єдиного підходу до визначення цих понять ні в вітчизняній, ні в закордонній літературі. Так, Ж. Дюмезедьє [3], запропонував концепцію цивілізації дозвілля та вважає, що дозвілля – це певні заняття, які індивід здійснює за власним бажанням і в умовах свободи вибору після того, як він виконає свої професійні громадські обов´язки. Г. Маркузе [див. 4], на відміну від Дюмезедьє, таким ідеалом свободи вибору вважає вільний час, так як практики дозвілля, на його думку, обумовлені інститутами влади та бізнесу.
Структура та зміст вільного часу представників кожної окремої соціальної групи є досить різними. Це обумовлено як соціальним середовищем, так і рівнем культурного розвитку агентів, їхніми духовними та інтелектуальними потребами, що знаходяться в певному зв’язку з професійною діяльністю. В даній роботі ми розглядаємо соціально-професійну групу студентства, для якої інкорпорація культурного капіталу є основним видом заняття, а отже – робочим часом (далі – навчанням). Особливо важливим процес інкорпорації культурного капіталу є для студентів, які найбільш вмотивовані зайняти якнайвигіднішу професійну позицію по завершенню навчання.
Серед видів практик, що реалізуються студентами, ми можемо виокремити академічні, професійні (проте, цей вид практик відтворює менша частина студентів) та дозвіллєві. Зазначимо, що культурний капітал, необхідний задля формування та розкриття базових диференціацій, які дозволяють скласти нерефлексивне розуміння логіки та законів, за якими функціонує певне соціальне поле, акумулюється не тільки в ході реалізації академічних практик. На нашу думку, напрямок та спосіб витрат вільного часу є не меншим чинником професійної соціалізації, ніж академічні практики, але менш очевидним. Отже, метою нашої роботи є розгляд дозвіллєвих практик студентів як чинника формування їхньої професійної соціалізації.
Під професійною соціалізацією ми розуміємо процес придбання професійного капіталу, який дозволяє в процесі взаємодії з іншими агентами в рамках професійних субполів займати професійну позицію.
Вивчаючи практики, які реалізуються студентом під час вільного часу, ми звернулися до концепції дозвілля Дж. Шиверс [6]. Американський соціолог поділяє дозвілля на такі види: 1) дозвілля як рекреація (діяльність, яка допомагає відновити рівновагу та організмі людини); 2) дозвілля як задоволення (діяльність, спрямована на отримання радості та задоволення); 3) дозвілля як відновлення сил (діяльність, спрямована на поліпшення здоров’я людини, її фізичних та духовних сил); 4) дозвілля як стан буття (специфічна сфера життєдіяльності людини, в якій вона може розвинути здібності та реалізувати інтереси); 5) дозвілля як функція (певний проміжок часу, призначений для самовдосконалення та культурний розвиток індивіда); 6) дозвілля як соціальна стратифікація (як практики та види діяльності, що властиві тому чи іншому соціальному класу, представником якого є індивід);
7) дозвілля як вільний час (період часу, що протилежний робочому часу), в даній роботі дозвілля розуміється як функція.
З метою розкриття культурного потенціалу дозвілля ми також розглянули концепцію Р. Стеббінса [5], який поділяв дозвілля на серйозне та несерйозне (звичайне). На відміну від звичайного дозвілля, зміст серйозного дозвілля сприяє поглибленню знань особистості, надає можливості для її самореалізації та розкриття творчих здібностей. Головними ознаками серйозного дозвілля є:
1) Практичне застосування своїх вмінь та навичок (в рамках читання професійної та художньої літератури, громадської роботи, волонтерства тощо).
2) Наявність духовних та матеріальних переваг (почуття самоповаги, підвищення самооцінки, інтелектуальний розвиток, здобуття та вдосконалення знань та навиків, накопичення соціального капіталу, відчуття єдності з певною соціальною групою тощо).
До несерйозного дозвілля Р. Стеббінс відносить пасивні (перегляд ТВ, слухання музики), активні розваги (ігри, спортивні конкурси) та релаксацію (денний сон, прогулянки). Несерйозне дозвілля має, передусім, розважальну функцію і направлено на відпочинок, а тому майже не сприяє розвитку особистості.
Специфічна єдність вільного часу та часу, відведеного на навчання, полягає у їхній спільній функції сприяння розвитку інтелектуальних здібностей та накопичення нових знань. Діалектика зазначених компонентів соціального часу є такою, що практики, які реалізуються під час вільного часу, в подальшому сприяють зростанню культурного та соціального капіталів, необхідних для заняття та знаходження на певній професійній позиції, а отже, професійній соціалізації. Відсутність або недооцінка значущості установки на накопичення культурного капіталу шляхом реалізації практик серйозного дозвілля призводить до появи риску в момент входу студента до професійного поля.
По-перше, зазначимо, що, культурний код, яким оперують агенти при комунікації, включає до себе базові категорії соціального походження та стратифікації, завдяки яким проводиться розрізнення між «своїми» та «чужими», і тому в залежності від типів культурного капіталу, який є в наявності у агентів, що створюють комунікацію, роботодавець схильний до відбору тих студентів, що є представниками або вихідцями з сімей того ж класу, до якого належить і сам роботодавець.
По-друге, головним завданням нового працівника в перший час виконання професійної діяльності стає необхідність втриматися на цій професійній позиції, інтегруватися до професійного колективу (що також відбувається шляхом ряду ініціацій, проходження яких є тим більш складним, чим більше розрізняються рівні культурного капіталу, яким володіють ті, у кого «почуття гри» є вже сформованим (і хто бере участь в його формуванні), і новачками в цьому полі) та створити можливості для подальшого професійного зросту.
На жаль, сьогодні вільний час часто сприймається як абсолютно самостійний компонент структури соціального часу, що не пов’язаний з навчанням або професійною соціалізацією. Ще частіше дозвілля розуміється як час, призначений для веселощів та відпочинку, а не як простір для саморозвитку та вдосконалення. Отже, передусім акцент ставиться на розважальній функції дозвілля. Тим більше, за умови високого рівня розвитку індустрії розваг, молоді важко балансувати між пасивними практиками, що спрямовані на релаксацію, та активними практиками, спрямованими на самоосвіту.
Окунаючись у яскравий світ розваг, який обіцяє забуття проблем, в першу чергу – проблем буття та самовизначення, людина пригнічує свої критичні, аналітичні, творчі функції, стає залежною від емоцій примітивного характеру. Поширення ескапізму, на нашу думку, безпосередньо обумовлене специфікою синтезу інформаційного суспільства та суспільства споживання. Студентська молодь, часто надана сама собі, стикається з почуттям здивування й розгубленості, внаслідок того, що їм складно раціонально організувати вільний від навчання час.
Список використаних джерел
1. Бабенко Ю.А. Вільний час і дозвілля української молоді в умовах нової соціокультурноїреальності / Ю. А. Бабенко // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2013. – № 2. – С. 74-79. 2. Бурдьё П. Практический смысл /Пьер Бурдье. – М., Санкт-Петербург: Алетейя, 2001. -562 с. 3. Дюмазедье Ж.Р. Труд и досуг /Ж.Р. Дюмазедье // Трактат по социологии труда. – 1962. – С. 37- 109. 4. Маркузе Г. Одномерный человек. Исследование идеологии развитого индустриального общества / Герберт Маркузе. – М.: АСТ, 2003. – 336 с. 5. Стеббинс Р.А. Свободное время: к оптимальному стилю досуга / Р.А. Стеббинс // Социологические исследования. – 2000. – №7. – С. 64-72. 6. Shivers J.S. Leisure and recreation concepts: a critical analysis / J.S. Shivers. – Boston, 1981. – Р. 106.