У контексті самоорганізаційних процесів у громадах варто говорити про соціальні технології. Серйозні дослідження у сфері соціальних технологій почалися наприкінці 70-х — на початку 80-х рр. XX ст. Серед фундаторів цієї проблематики варто назвати болгарських учених Н. Стефанова, який розглядає соціальну технологію як діяльність, у результаті якої досягається поставлена мета й змінюється об’єкт, і М. Маркова, який розглядає соціальну технологію дуалістично: як систему знань про організацію певної діяльності, пов’язану з виконанням етапів, операцій, методів, дій тощо з формування суспільних явищ; як технологізацію цих знань у процесі діяльності, що виражається в діях людей, які відповідають вимогам конкретних, специфічних соціальних структур. До розгляду соціальних технологій долучився і Карл Поппер, який розрізняв два види соціальних технологій — «часткову» соціальну технологію (piecemeal engeneering) і «холістську» («утопічну») соціальну технологію.
В.М. Іванов та В.І. Патрушев вважають, що соціальні технології — це нова галузь наукового знання, їх варто розглядати «як нові методи, способи досягнення соціального результату відповідно до цілей суспільства щодо більш повного використання людських ресурсів, відтворення життєвих сил» [2, с. 45]. На їхню думку, соціальні технології — це напрямок сучасної соціальної інноватики, породженої як вимогами самого життя, так і тими змінами, які відбулися в науковому світі під впливом науково-технічної, управлінської, інформаційної революції.
Е.А. Капітонов вважає, що «соціальна технологія — це спосіб реалізації проекту впливу на предмет якої-небудь діяльності, раціонально розчленованої на окремі процедури й операції, спрямовані на підтримку соціальної системи в робочому стані чи перетворення її відповідно до заданих параметрів» [3, с. 210-211].
Н. А. Сляднєва вважає, що специфіка соціальних технологій полягає у феномені їх подвійного призначення. Соціальний результат дії соціальних технологій залежить від моральних імперативів, цілей і мотивації тих сил, які ці соціальні технології застосовують. Неоднозначність реальної практики застосування соціальних технологій — це об’єктивний результат неоднорідності соціальної структури, конфронтації інтересів тих сил, які виступають на ігровому полі соціуму в сучасному соціально-інформаційному просторі.
На думку Н.А. Сляднєвої, соціальні технології — це небезпечна зброя (інструмент соціального управління), яка володіє як конструктивним, так і деструктивним потенціалом. Застосування соціальних технологій у позитивних цілях передбачає: а) наявність системи контролю, правового регулювання, системи стримування й противаг, активності інститутів громадянського суспільства; б) формування позитивного етичного імперативу, вироблення соціального імунітету до мані- пулятивних технологій [4].
Н.А. Сляднєва вважає, що соціальні технології сьогодні набули статусу синергетичного чинника суспільного розвитку, характеризуються можливістю привести в резонанс глобальну соціальну систему. Така здатність соціальних технологій виникла в результаті глобальної інформатизації, що дозволяє багаторазово ретранслювати, підсилювати за рахунок різноманітних інтерпретацій навіть одиничний інформаційний імпульс, якщо він має необхідний потенціал [4].
В.П. Шалаєв розглядає проблему соціальних технологій у категоріях самоорганізації, зосереджуючи свою увагу на соціальних змістах системно-синергетичної парадигми. На його думку, суть соціальних технологій у світлі синергетики повинна бути коректнішою за просто методи й способи оптимізації соціального простору, досягнення оптимального соціального результату за найменших управлінських витрат. В умовах наростання кризовості відносин людини й світу важлива не лише успішність управління, але і його характер, що враховує власні тенденції розвитку системи. В.П. Шалаєв підкреслює, що соціальні технології — це своєрідні інструменти антикризового управління, які повинні базуватися на основі синергетичної методології, яка розглядає світ у його глибоко системному, самоорганізованому вигляді (див.: [5]).
К.Е. Бурнашев пропонує розглядати соціальні технології як об’єктивно сформований механізм сучасного соціального управління. Для виявлення нових практичних можливостей соціальних технологій ним було застосовано методологію теорії самоорганізації (синергетики), зокрема, було виявлено специфіку керування малою флуктуацією й роль малого впливу, що проявляють себе як особливі можливості й форми механізму реалізації соціальних технологій, які оснащені теорією самоорганізації [1, с. 4-5].
Список використаних джерел
Бурнашев К.Э. Социально-технологический потенциал самоорганизации общества [Текст]: дисс. … канд. филос. наук: 09.00.11 /К. Э. Бурнашев; Марийский гос. техн. ун-т. – Йошкар-Ола, 2003. – 181 с. 2. Иванов В.Н. Социальные технологии [Текст] / В.Н. Иванов, В.И. Патрушев. – М.: изд-во МГСУ «Союз», 1999. -432 с. 3. Капитонов Э.А. Социология XX века [Текст] / Э.А. Капитонов. – Ростов н/Д: Феникс, 1996. – 512 с. 4. Сляднева Н.А. Социально-информационные технологии как синергетический фактор эволюции сложных социальных систем [Электронный ресурс] / Н.А. Сляднева // Инф.-аналит. электрон. журн. «Факт». — № 9.