Особливості порушення кримінальної справи:
– направити твір на мистецтвознавче дослідження;
– з’ясувати документальне підтвердження того, чи була мета збуту і розповсюдження;
– з’ясувати факт іноземного походження твору;
– чи були у діях підозрюваного ознаки до примушування в участі;
– отримати інформацію щодо розповсюдження творів неповнолітнім.
Найважливішими завданнями кримінального судочинства є повне та швидке розкриття кожного злочину, своєчасне притягнення до відповідальності осіб, винних у його вчиненні. Для вирішення цих завдань слідчі органів внутрішніх справ повинні постійно підвищувати рівень своєї кваліфікації, досконало опанувати методи розслідування злочинів.
Центральною фігурою в діяльності з розслідування злочинів, пов’язаних з ввезенням, виготовленням або розповсюдженням творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, є слідчий.
Щоб швидко та повно виявити необхідну доказову інформацію, слідчий має чітко знати:
– про що потрібна інформація;
– в якій формі та в якому обсязі;
– де й коли її шукати, з яких джерел її можна отримати;
– що потрібно здійснити для того, щоб отримати інформацію, які технічні методи та засоби, що є в його розпорядженні, застосувати;
– яким способом якнайповніше зафіксувати отриману інформацію, зробити її доступною для майбутнього сприйняття іншими, надати їй значення доказової інформації.
Саме на нього закон покладає обов’язок і надає право порушити кримінальну справу й організувати її розслідування. Ключовими діями в ході розслідування кримінальної справи за ст. 300 КК України є:
– вилучення і фіксація різноманітних носіїв інформації, а саме: творів у вигляді книжок, кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості;
– допит усіх осіб, причетних до скоєння злочину, передбаченого ст. 300 КК України;
– допит осіб, які мають інформацію про факти ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства та жорстокості;
– проведення мистецтвознавчих досліджень (експертиз) вилученого матеріалу;
– інші слідчі дії.
У ході досудового слідства важливим для слідчого є визначення першочергових слідчих дій. Своєчасне їх проведення може суттєво вплинути на хід розслідування. Найбільш типовими є: огляд місця події; огляди як місць виготовлення, збуту, розповсюдження, так і складських та житлових приміщень, огляд предметів і документів, обшуки й виїмки в місцях зберігання творів, допити свідків, проведення експертиз. Відтак слід давати органам дізнання обов’язкові для них доручення і вказівки зі здійснення розшукових заходів, проведення попередніх досліджень спеціалістів-криміналістів. У кожному конкретному випадку, залежно від обставин справи, а також інформації, якою володіє слідчий, перелік і порядок проведення слідчих дій може змінюватись.
Наступний етап розслідування полягає у проведенні таких дій: пред’явлення осіб, предметів, документів для впізнання, проведення очних ставок, здійснення обшуків та виїмок, повторні огляди місця події, відтворення обстановки та обставин події, призначати різні експертизи, висунення обвинувачення.
Заключний етап розслідування:
а) проведення додаткових та повторних слідчих дій;
б) ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи;
в) складання обвинувального висновку;
г) якщо злочин не розкрито – прийняття рішення про зупинення розслідування, вжиття усіх необхідних процесуальних заходів щодо завершення розслідування.
Розслідування кримінальних справ, пов’язаних із ввезенням, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, має свої особливості. Основною з них є та, що такі справи є багатоепізодними та вчиняються у сфері розгалужених злочинних зв’язків, тому успіх їх розслідування залежить від тісної співпраці слідчих та оперативних працівників.
Основні завдання такої взаємодії:
– забезпечення невідкладних слідчих дій і оперативно-розшу- кових заходів при розслідуванні злочинів;
– усебічне й об’єктивне розслідування злочинів, своєчасне виявлення та притягнення до відповідальності осіб, які їх вчинили, а також розшук злочинців, що переховуються від покарання;
– здійснення заходів, спрямованих на відшкодування матеріальних збитків, спричинених громадянам і організаціям.
При розкритті та розслідуванні злочинів, пов’язаних з ввезенням, виготовленням або розповсюдженням творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, слідчий має спрямовувати зусилля на вирішення низки основних завдань.
- Виявлення документальних і речових джерел інформації, встановлення місць їх розташування, вилучення та приєднання до матеріалів кримінальної справи. Часто джерелом інформації є документи, а також власне твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію. Вони можуть бути вилучені до порушення кримінальної справи (контрольна закупка), чи після її порушення, під час обшуку або виїмки. Щоб підвищити переконливість матеріалу, слідчому доцільно складати схеми, таблиці, графіки тощо. Ці додаткові засоби фіксації інформації матимуть процесуальне значення додатків до протоколу огляду.
- Вибір форм найбільш ефективного застосування спеціальних знань. Вирішення питання про необхідність і доцільність призначення експертиз. Особливістю розслідування злочинів, пов’язаних з ввезенням, виготовленням, збутом і розповсюдженням творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, є широке використання спеціальних знань. Слідчий повинен залучати для консультації спеціалістів, які мають необхідні фахові знання. Спеціалісти можуть надавати допомогу, наприклад, у питаннях про мистецьке, наукове, просвітницьке, медичне призначення певних предметів, які схожі на насильство, жорстокість, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію; про те, чи стосується певний документ розслідуваного злочину; щодо тлумачення змісту отриманих даних та ін. Спеціаліст може також надавати суттєву допомогу у виявленні способів приховування злочинів і слідів злочинної діяльності.
- Отримання інформації з особистих джерел, встановлення психологічного контакту з особами, що беруть участь у злочинній діяльності, а також тими, яким відомо про таку діяльність.
Особливу увагу необхідно приділити складанню плану розслідування.
При плануванні розслідування, після того, як слідчий матиме повну інформацію про злочинну діяльність, він повинен:
а) виділити основні компоненти системи злочинної діяльності: кінцеві об’єкти (сліди); вихідні об’єкти; систему дій і засобів, а також умови злочинної діяльності, мету та завдання суб’єкта злочинної діяльності, його характеристики;
б) спрогнозувати те, що має бути з кожним компонентом злочинної діяльності за обґрунтованою думкою суб’єкта розслідування;
в) визначити дії, що вже проведені та які необхідно провести, щоб перевірити правильність припущень щодо компонентів злочинної діяльності.
Слідчий здійснює аналіз виконаної роботи з метою обґрунтування плану подальшої діяльності. Для цього:
а) встановлюється компонент злочинної діяльності, про який наявна найбільш повна інформація, планується проведення дій, необхідних для отримання про цей компонент вичерпних відомостей, і вони вносяться до проекту плану роботи першими;
б) встановлюється, з яким компонентом найбільш близько пов’язаний перший компонент, плануються дії, необхідні для отримання вичерпних про нього даних, ці дії вносяться до проекту плану роботи другими;
в) аналогічна робота проводиться з іншими компонентами;
г) перелік отриманих дій і їх послідовність зіставляють з можливостями, силами, засобами, обстановкою, технічними умовами. Зважаючи на всі ці чинники, план корегують.
Планування закінчується тим, що підбираються виконавці вказаних дій і призначаються строки їх виконання.
Отже, організація розслідування справ про злочини, пов’язані з ввезенням, виготовленням або розповсюдженням творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, передбачає визначення й усвідомлення мети розслідування, а також встановлення функцій кожного учасника розслідування, розподіл обов’язків між ними, контроль і облік виконаної роботи, забезпечення узгодженості дій учасників, своєчасне їх інформування про отримання нових даних у справі, широке використання сучасних засобів, методів і прийомів розслідування.
Обставини, які необхідно з’ясувати
– місця та способи виготовлення, збереження, збуту творів;
– засоби перевезення;
– методи маскування злочинної діяльності та її результатів;
– з’ясування характеру відносин і функції кожного учасника злочинної групи;
– місця зберігання предметів та ін.;
– причини й умови, що сприяли вчиненню злочину;
– співучасників злочину;
– джерела отримання примірників творів, які тиражуються, витратних матеріалів;
– способи розрахунків тощо.
Тактика проведення допитів членів злочинних груп. При доказуванні функціональних ролей учасників злочинної групи необхідно зважаючи на загальні умови, що впливають на його ефективність. По- перше, з огляду на те, що в злочинній групі діє установка не давати правдивих свідчень, часто члени злочинної групи дають пояснення за деякими епізодами злочинної діяльності й тільки за тими фактами, що доведені. По-друге, на досудовому слідстві члени злочинної групи перебувають у психологічній невизначеності один стосовно одного, отже, й суті свідчень.
У зв ’язку з викладеним рекомендуються загальні стратегії: допит членів злочинної групи доцільно починати з виконавців, ефективніше – одночасно із залученням декількох слідчих і за окремими епізодами, краще за різними, що дасть змогу з більшим ефектом застосувати систему доказів. При цьому необхідно зважати на внесок кожного в групову діяльність; стосунки з групою та між собою; взаємний уплив один на одного; частину прибутку кожного з виконавців; участь у епізодах злочинної діяльності; зв’язки між окремими ланками групи.
Доцільно певний доказовий факт встановлювати з використанням різних джерел, маючи на увазі, що одним зі способів захисту злочинної діяльності є «руйнування» доказової бази.
Зважаючи на наведені рекомендації, в процесі допиту можна використовувати деякі тактичні прийоми та їх комбінації. Насамперед, зауважимо, що на поведінку деяких людей при допиті впливає тривалість допиту інших, оскільки ця інформація може бути розцінена першими як факт, який підтверджує, що вони дають правдиві показання. Тож, якщо допитуваний не бажає давати правдиві показання, слідчий може припинити допит, а потім дати можливість такій особі знати, що співучасник перебуває на допиті вже тривалий час. Підозрюваний може подумати, що його співучасник дав докладні показання. Під час повторного допиту можна вже використовувати який-небудь достовірно встановлений факт, який підтверджуватиме припущення допитуваного.
Одночасно чи послідовно з допитом виконавців мають бути допитані особи, що перебували в опозиції до керівництва групи (організації) чи її неформальних лідерів. При цьому основна увага приділяється причинам конфліктів, особистісним характеристикам членів злочинної групи.
Отримана інформація під час вирішення попередніх завдань і завдань зі встановлення функціональних ролей у групі дає можливість звернутися до допиту організаторів злочинної групи. При цьому виділяють декілька ліній поведінки. Так, у деяких випадках організатор дає правдиві відомості. В інших – заперечує не тільки керівну роль, але й участь у вчиненні злочину. Інколи він визнає участь у вчиненні злочину, але заперечує свою керівну роль, посилаючись на такі виправдувальні обставини, як «всі вирішили», «всі пішли» тощо. При цьому ефективним є відтворення частини свідчень іншим співучасникам.
Допит підозрюваного. Для успішного розслідування злочинів, пов’язаних з Центральною фігурою в діяльності з розслідування злочинів, пов’язаних з ввезенням, виготовленням або розповсюдженням творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, важливу роль виконує визначення слідчим мети та завдань, які стоять перед ним при проведенні такої важливої слідчої дії, як допит.
Отож, виконуючи поставлені завдання та готуючись до допиту, слідчий повинен зважати на:
– особисті риси підозрюваного (обвинуваченого);
– наявність і важливість доказів участі цього підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні злочину;
– роль підозрюваного (обвинуваченого) при вчиненні злочину.
Перед допитом слідчому доцільно скласти план, у якому сформулювати приблизний перелік питань, котрі треба з’ясувати. Якщо є необхідність, то слідчий готує посилання на документи, консультації спеціалістів та ін.
У процесі допиту потрібно з ’ясувати обставини, що стосуються події злочину:
1) як давно особа займається цією категорією злочину;
2) чи зареєстрована особа як приватний підприємець, де та коли, яке є цьому підтвердження;
3) де отримує твори; як документуються витрати та прибутки, пов’язані з розповсюдженням предметів; як здійснюється оплата;
4) які існують документи на товар, де вони містяться;
5) який прибуток від торгівлі отримують за день, в які саме дні здійснюється торгівля, яка виручка була за день до затримання та перед цим;
6) чи усвідомлює особа, що предмети пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію;
7) чи знає особа про наявність кримінальної відповідальності за поширення цих творів;
8) чи затримувалась особа раніше за аналогічні правопорушення;
9) скільки товару і якого було в наявності в торговий день затримання, за якою ціною він продавався, скільки продано, який саме товар; хто ввіз чи виготовив предмети;
10) чи збувалися, чи розповсюджувалися ці предмети неповнолітнім;
11) чи притягувався раніше допитуваний до відповідальності за ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, якщо притягувався то коли, за якою частиною статті, яким судом був засуджений, як покараний;
13) хто ще брав участь у злочинній діяльності, яка роль кожного учасника злочинного угруповання;
14) чи знає розповсюджувач осіб (місце роботи, проживання тощо), від кого одержує ці твори; потрібно з’ясувати їхні прикмети зовнішності, одягу, номер і марку автомобіля тощо;
15) кому він збуває товар: постійним клієнтам або випадковим особам; якщо є постійні клієнти, потрібно з’ясувати їхні адреси, номери телефонів, прикмети зовнішності й одягу, номери та марки автомобілів.
Слідчий повинен ознайомитися з літературою про технологію виготовлення відеозаписів на касетах і компакт-дисках, а також про технологію виробництва друкованої продукції та поліграфії.
При проведені допиту слідчому важливо також з’ясувати:
– які цінності були придбані на кошти, виручені від злочинних операцій, де вони розміщуються на момент допиту;
– чи вкладалися отримані злочинним шляхом кошти в розширення злочинного бізнесу (для придбання необхідних матеріалів, ремонту й оновлення апаратури, оплати оренди приміщень та ін.);
– скільки грошей вкладено, які є рахунки в банках, на чиє ім’я, чи купувалися на ці гроші цінні папери, які, скільки, де вони містяться;
– чи були випадки давання хабара особі для сприяння у вчиненні злочину, якщо так, кому давалися хабарі, в яких сумах.
Вибір тактики допиту визначається залежно від слідчої ситуації, що склалася на момент розслідування. Важливо знати, які взаємини між учасниками злочинної групи. Слід зважати на психологічні особливості кожного з них.
Слід також мати на увазі, що допит основних учасників і організаторів злочину не дає результатів, якщо вони не викриті іншими доказами в справі: показаннями свідків, висновками експертиз, вилученими речовими доказами.
Тактика проведення допиту свідків
Під час допиту свідків слідчий з’ясовує, якою інформацією володіє допитувана особа. Чи була вона стороннім спостерігачем, очевидцем розслідуваних подій; була присутня як понятий при проведенні контрольної закупки, при затриманні особи, що ввозила, виготовляла, збувала або розповсюджувала порнографічні предмети? Чи чув свідок від своїх знайомих про важливі для слідства події, чи володіє він іншою інформацією про обставини, що мають значення для справи, чи може охарактеризувати підозрюваного, надати інші відомості?
Корисною інформацією можуть володіти, й, відповідно, мають бути допитані як свідки громадяни, що займаються торгівлею на сусідніх торгових місцях. Ці свідки можуть показати, як давно збуває підозрюваний порнографічні предмети, скільки в нього помічників, чим він, зазвичай, прикриває свій злочинний бізнес, які приблизно партії реалізовує, як часто їх отримує та яким чином, чи використовує прийоми конспірації та ін.
Дуже важливі відомості можна отримати з допитів родичів, друзів, знайомих сусідів, товаришів по службі підозрюваного (обвинувачуваного).
Родичі, знайомі, сусіди підозрюваних (обвинувачених) – найбільш поінформована категорія свідків, тому що вони знають їхній спосіб життя, коло знайомих, можливі поїздки. Тож не можна зневажати відомостями, котрі можна отримати в результаті їх допитів. Одночасно не можна не зважати на те, що ці свідки є зацікавленими особами, а нерідко й співучасниками злочину. Надзвичайно важливо продумати тактику допиту, обрати час його проведення, зуміти закріпити показання іншими доказами в справі.
Важливу інформацію можна також отримати внаслідок допиту свідків – компетентних осіб з метою з’ясувати, чи не звертався підозрюваний (обвинувачений) до них щодо придбання необхідного обладнання, витратних матеріалів, поліграфічних послуг тощо, а також для отримання консультацій.
Традиційним тактичним прийомом подолання налаштованості суб’єкта на неправдиві показання (відмова від продовження спілкування, заперечення особистої вини й особистої причетності) є пред’явлення доказів (у порядку зростання їхнього доказового значення). Способом правомірного психічного впливу є переконання припинити заперечення вини, причетності та зізнатися під тиском пред’явлених доказів.
На практиці часто ситуації виникають таким чином, що доказів особистої участі в злочині конкретної особи немає. Це значно ускладнює розслідування злочину.
Використана та рекомендована література
- Конституція України від 28 червня 1996 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www: rada.gov.ua.
- Кримінально-процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 12 жовт. 2010 р. (офіц. текст). – К.: Паливода А.В., 2010. – 240 с. – (Кодекси України), ст.ст. 1-4, 15, 32.
- Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: М.І. Мельник, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2009. – 1236 с.
- Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www: rada.gov.ua.
- Рішення Міністерства культури і мистецтв від 01.07.1999 р. № 9-3216/17.
- Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р.
- Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р.
- Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 р.
- Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р.