Європейську філософію Нового часу ХУІІ-ХУІІІ ст. прийнято називати класичною. Основним фактором, що визначав спрямованість філософських вчень, був процес активізації соціального життя, який викликаний боротьбою проти станово-феодальної державності й церкви. Філософія виступає за практичну значимість своїх концепцій, життєве їх застосування, за реальний вплив на долю людини. На передові позиції виходить проблема соціального життя. Філософія ХУД ст. свідомо захищає гуманістичні ідеали і цінності, особливу увагу надає аналізу принципів розуму і свободи людини, розумінню її сутності [8, с. 238].
Френсіс Бекон (1561-1626) – англійський філософ, дослідник, історик і державний діяч, родоначальник англійського матеріалізму і методології дослідницьких наук Нового часу. У своїх роботах він обгрунтовує концепцію «природної» філософії, яка спирається на дослідне пізнання. Враховуючи те, що перед наукою стоїть задача відкривати і винаходити нове, оскільки, з точки зору Ф. Бекона, логіка повинна стати логікою винаходів, відкриттів. «Новий орагон» Ф. Бекона повинен був, на його думку, замінити аристотелівську логіку з її «Органоном». Недоліком силогістики Аристотеля Ф. Бекон вважав відсутність зв’язку силогізму і його результатів із реальним життям.
Правильному розумінню світу та взаємовідносин між людьми, згідно з Ф. Беконом, заважають «ідоли» (привиди, забобони), які викривляють дійсність. Лише звернення до досвіду полишає від цих ідолів та породжених ними хибних ідей. Засобом узагальнення дослідних даних і єдино правильним методом пізнання Ф. Бекон вважав індукцію, яка полягає в поступовому сходженні від одиничних фактів до головних положень і, внаслідок цього, в находженні причин явищ оточуючого світу [4, с. 179].
Томас Гоббс (1588-1679) – англійський філософ, творець першої в історії філософії закінченої системи механістичного матеріалізму. У логіці – прибічник номіналістичного вчення старогрецьких стоїків. Розрізняв два методи пізнання – логічну дедукцію механіки та індукцію емпіричної фізики.
Головний твір Т. Гоббса – «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковного і громадянського». У ньому поряд з розробкою фундаментальних питань у галузі соціології і політики висловлюється ряд оригінальних ідей, які здійснили вплив на подальшу долю логіки і риторики. У загальній формі Т. Гоббс передбачив ідею логічного вирахування сучасної матеріалістичної логіки, розвинув своєрідне вчення про знаки, висловив ряд цікавих положень з приводу формування думок і переконань. Він також пов’язує поведінку та вчинки з потоками тих думок, які переважають в людській голові. А бажання, у свою чергу, породжують хороші та погані думки, від яких залежить подальша дія особистості. На його думку, життя людини у теперішньому часі базується на минулому, яке є спогадами та планами на майбутнє [4, с. 186].
Рене Декарт (1596-1650) – французький філософ, математик, фізик, фізіолог. Автор багатьох відкриттів у математиці й природознавстві.
Найважливіші якості й цінності, які належать людській свідомості (наприклад, свобода волі) він приписував досвіду. Отримання зовнішнього досвіду є надзвичайно корисним для побудови власного знання, яке формує розум. Разом з тим Декарт стверджує, що розум здійснює велику роботу з відбору потрібного для власного вдосконалення і відсікає все те, що непотрібно йому. Декарт враховує можливість нашого обману з боку наших відчуттів і тому пропонує ставити все під сумнів і перевіряти. На його думку, людина має свій кінець, обмеженість, дискретність і психологічну залежність мислення, і має, крім того, свої «вроджені ідеї», що, у цілому, впливає на поведінку людини [5, с. 291].
Локк Джон (1632-1704) – англійський філософ-просвітитель, політичний діяч, засновник соціально-політичної доктрини лібералізму. Вихідним пунктом вчення Д. Локка є пізнання і його концепції людини – заперечення теорії вроджених ідей, включаючи ідею Бога. На його думку, всі знання накопичуються людиною у процесі її життя і базуються на її власному досвіді. Торкаючись поведінки людини, Д. Локк стверджував, що у початковому природному стані люди взаємно добрі, вільні й рівні перед Богом. Наслідування розумним природним законам дозволяє досягти між ними згоди при збереженні індивідуальної свободи. Кожна людина має право на життя, свободу і власність. Формуючи концепцію буржуазного «здорового глузду», він говорить про те, що є морально злим і веде до глибоких людських страждань, і що всезагальний закон моральності повинен мати в основі Божественне одкровення. І робить висновок, що неможливо встановити єдиних норм моралі й вимагати одноманітності та вирішення питань совісті й віросповідання [5, с. 565-566].