Своєрідність вихідного етапу розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, полягає в тому, що порушити кримінальну справу за ст. 209 КК можна лише за наявності достатніх фактичних даних, які вказують на високу ступінь імовірності злочинного походження тих доходів, котрі виступають предметом відмивання, тобто тільки після винесення постанови про порушення кримінальної справи за предикатним злочином.
Сформульоване положення є відправним і зумовлює характер діяльності уповноважених на те органів, що передує порушенню кримінальної справи і спрямоване на виявлення ознак легалізації, тобто певних фактичних даних про хоча б одне з діянь, передбачених диспозицією ст. 209 КК, а саме:
– вчинення будь-яких правочинів з майном, що одержане внаслідок раніше вчиненого злочину;
– здійснення будь-якої фінансової операції з коштами, що мають злочинне джерело походження;
– вчинення будь-яких дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження коштів або майна, одержаних злочинним шляхом, чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення;
– набуття, володіння або використання майна або коштів, одержаних злочинним шляхом.
Отже, кримінальну справу за ознаками легалізації може бути порушено на підставі: заяв та повідомлень громадян чи засобів масової інформації; інформації, що надійшла від Держфінмоніторингу України, аудиту, податкових та контрольно-ревізійних органів; інформації, наданої оперативно-розшуковими органами; доказів, зібраних у ході розслідування предикатного злочину.
Дослідча перевірка також потребує проведення якісного документування обставин учинення легалізації (відмивання) злочинних доходів. З цією метою оперативним підрозділам відповідного правоохоронного органу (згідно з положеннями ст. 112 КПК злочини, передбачені ст. 209 КК, віднесено до підслідності слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та податкової міліції) треба вжити таких заходів:
– витребувати з державних органів, які здійснювали реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, всі засновницькі та статутні документи;
– витребувати з податкових органів усі відомості, що стосуються діяльності конкретної юридичної або фізичної особи та сплати ними необхідних податків;
– витребувати з банківських установ, у яких відкрито рахунки підприємства, що перевіряється, дані про рух грошових коштів по рахунках за конкретний період, а по зовнішньоекономічних контрактах – також копії укладених підприємством і наданих банку правочинів, на підставі яких перераховувалися кошти;
– призначити і провести комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємства, перевірку додержання вимог чинного законодавства при проведенні сумнівних операцій. В ході перевірки забезпечити представникам контрольно-ревізійних чи податкових органів можливість виявлення всіх суб’єктів підприємницької діяльності, з якими це підприємство підтримувало договірні, господарські стосунки, провести на них зустрічні перевірки з метою виявлення безтоварних угод купівлі-продажу, фіктивних угод про надання послуг або виконання робіт. Забезпечити під час перевірки виявлення всіх документів, які викривають конкретних осіб у вчиненні фальсифікації та інших неправомірних дій;
– з дозволу відповідного суду в порядку, встановленому ч. 5 ст. 97 КПК, здійснити оперативно-технічні заходи щодо одержання фактичних даних про обставини вчинення злочинних дій щодо легалізації, які можуть бути використані як докази у кримінальній справі, у тому числі шляхом зняття інформації з каналів зв’язку, включаючи обмін електронними повідомленнями;
– одержати пояснення у причетних осіб та витребувати копії необхідних документів, які підтверджують безтоварний характер здійснених правочинів;
– витребувати необхідні дані стосовно суб’єктів підприємницької діяльності – контрагентів цього підприємства за виявленими фіктивними угодами; якщо це іноземні підприємства – звернутися за інформацією про них до українського відділення Інтерполу;
– одержати пояснення в інших поінформованих осіб щодо обставин вчинення легалізації;
– направити відповідні запити до відділень операторів мобільного зв’язку, ВАТ «Укртелеком», інтернет-провайдерів тощо з метою перевірки та підтвердження відносин між підозрюваними та іншими особами, причетними до вчинення злочину;
– направити запити до бюро технічної інвентаризації щодо нерухомого майна, яке перебуває у власності осіб, підозрюваних у легалізації злочинних доходів;
– звернутися із запитом до ДПА України з метою звірення інформації або одержання додаткової інформації з Банку даних про сумнівні фінансові операції;
– направити запити до інформаційних центрів МВС України щодо попередньої судимості особи, а також витребувати інші документи і матеріали, які характеризують особу, зокрема перевірити можливість її причетності до діяльності відомих злочинних груп або організацій;
– під час витребування або вилучення відповідної інформації та документів у юридичних осіб, яких віднесено до суб’єктів первинного фінансового моніторингу (банки, страхові компанії, професійні учасники фондового ринку тощо), звертати увагу на додержання цими особами вимог чинного законодавства щодо протидії та запобігання легалізації злочинних доходів. У випадках виявлення очевидних сумнівних фінансових операцій, проведених за допомогою або із залученням цих осіб, необхідно надсилати копії повідомлення про такі операції до Держфінмоніторингу України. Якщо таких документів не було в наявності, треба офіційно повідомити про це відповідний контролюючий орган (Держфінмоніторинг України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, Міністерство фінансів України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Міністерство юстиції України, Міністерство економіки та європейської інтеграції України, Державний комітет України із земельних ресурсів).
Розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачає необхідність проведення відповідних слідчих дій чи тактичних операцій, як засобів впливу на ситуації, що виникають.
Головною метою проведення слідчих дій є отримання інформації окремо про кожну фінансову операцію та її зв’язок із суміжними діями злочинців. Тільки сукупність таких відомостей дасть змогу відтворити картину злочинної діяльності злочинців та застосовані ними схеми легалізації злочинних прибутків.
В аспекті комплексності методики розслідування легалізації грошових коштів, початок її розслідування можливий під час дослідження первинного злочину. Тому мета слідчої дії при розслідуванні останнього може збігатися з проміжною метою розслідування леґалізації, та, навпаки, під час виконання слідчої дії при розслідуванні первинного злочину виявляються ознаки леґалізації, які обумовлюють коло слідчих дій при розслідуванні останньої. Коло слідчих дій на початку розслідування залежить від ситуації, прогнозованих результатів, можливостей слідчого. Саме слідчі дії є засобом розв’язання слідчих ситуацій.
Йдеться насамперед про такі слідчі дії, як обшук, виїмка, огляд документів, допит підозрюваних (обвинувачених) та свідків, призначення судових експертиз.
Обшук і виїмка, огляд документів – носіїв слідів легалізації. Обшук і виїмка віднесені до розряду першочергових слідчих дій цієї категорії злочинів, і це невипадково, оскільки своєчасно проведені обшук і виїмка, а також якісна робота з документами є найважливішою особливістю розслідування легалізації (відмивання) злочинних доходів.
Об’єктами обшуку в справах про легалізацію є:
- місця роботи підозрюваних (обвинувачених) осіб та їх співучасників, у їх житлі (місця постійного проживання чи тимчасового перебування) чи іншому володінні;
- інші належні цим особам приміщення, транспортні засоби.
Згідно з роз’ясненнями Верховного Суду України під «житлом» у значенні, що використовується під час вирішення питання про проведення обшуку чи виїмки, треба розуміти:
1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку;
2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь- якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо);
3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).
Також необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.
Як «інше володіння» слід розуміти такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банківський сейф, автомобіль тощо.
Під час обшуків підлягають виявленню і вилученню:
– грошові кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом;
– документи, що підтверджують право власності на майно;
– предмети і документи, що можуть містити сліди легалізації або мають інше значення для справи (наприклад, банківські пластикові картки, платіжні квитанції тощо);
– комп’ютери, периферійні пристрої до них, електронні носії інформації.
Майже у кожній кримінальній справі цієї категорії злочинів вилучаються електронні носії інформації. Вилучення таких доказів для виявлення інформації і запобігання її автоматичному знищенню необхідно здійснювати за обов’язкової участі спеціаліста. Так, інформація, що зберігається на жорсткому диску ЕОМ, може бути знищена автоматично при розкритті корпуса комп’ютера, відкритті кімнати, в якій знаходиться комп’ютер, та й за інших обставин. Після вилучення комп’ютерної техніки, огляду інформації на електронних носіях доцільно доручити спеціалісту обстежити стан файлів або призначити судову комп’ютерно-технічну експертизу.
За необхідності проведення обшуку в приміщеннях банку слідчий складає подання про проведення обшуку, яке підлягає затвердженню прокурором, для отримання дозволу судді місцевого суду. Оскільки обшук – важлива слідча дія, то необхідно пам’ятати, що під час його проведення можливе виникнення різних ситуацій. На місці проведення обшуку можуть виявитися особи, причетні до легалізації, докази вчинення інших злочинів, кошти, на які можливо накласти арешт, що далі зможуть забезпечити цивільний позов. Для цього слідчий повинен підготувати процесуальні документи про накладення арешту на майно (кошти), банківські вклади та рахунки, враховуючи, що рішення приймає суддя, протоколи затримання підозрюваних осіб. Окрім того, допомога спеціаліста може полягати у визначенні документів, які слід вилучити під час обшуку, та значення, яке вони мають.
Слід зауважити, що під час обшуку видача і огляд документів, що містять інформацію, яка становить банківську таємницю, проводяться з додержанням норм Закону про банки та банківську діяльність, що забезпечують охорону банківської таємниці.
До складу СОГ, що виконуватиме обшук у банку або підприємницькій структурі, необхідно залучити осіб, які володіють знаннями у галузі роботи установ, що підлягають обшуку (наприклад, спеціалісти в галузі банківських операції, аудиту). До початку слідчої дії необхідно вивчити положення про функціонування окремих підрозділів банку, переконатися у розташуванні службових приміщень, наявності охорони, засобів комп’ютерної техніки, наявності ризику знищення криміналістично значущої інформації на електронних або паперових носіях. Результати від виконання цих дій полягають у повноті отриманих даних, раптовості самої слідчої дії, унеможливленні підозрюваними чинити опір у розслідуванні справи.
Проведення виїмок на початковому етапі розслідування позбавляє злочинців можливості приховати від розслідування матеріальні об’єкти, які мають доказове значення.
Виїмка документів, які містять інформацію, що становить банківську таємницю, проводиться лише за вмотивованою постановою судді та в порядку і з дотриманням вимог Кримінально-процесуального кодексу України. Банк не має права відмовлятися пред’явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий під час виїмки та які зазначені в рішенні (постанові) суду. Банк зобов’язаний виготовити копії документів, що вилучаються, які засвідчуються підписом представника банку. Ці копії документів залишаються в банку замість вилучених оригіналів, про що робиться позначка у кримінально-процесуальних документах (протоколі виїмки). Представникові банку вручається другий примірник протоколу виїмки.
Виїмка щодо цієї категорії злочинів проводиться у відповідних установах, організаціях, підприємствах з метою вилучення насамперед документів – носіїв слідів легалізації. Об’єктами проведення виїмки є:
– банківські установи, в яких відкриті рахунки юридичних та фізичних осіб, які залучались до легалізаційних схем і через які «проходили» грошові кошти, що відмивалися. Йдеться про особисті справи клієнтів, квитанції на внесення готівки, документи, що відображають рух коштів рахунками (списання – платіжні доручення; надходження – електронно-платіжні документи), наприклад, документи щодо перерахування з відділення Державного казначейства грошових коштів на рахунок суб’єкта підприємницької діяльності у разі відшкодування із бюджету податку на додану вартість або документи, які свідчать про перерахування грошових коштів на адресу фіктивного суб’єкта підприємницької діяльності в механізмі легалізації майна злочинного походження тощо;
– державні органи, які здійснювали реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, видавали відповідні ліцензії, дозволи, в тому числі на участь у приватизаційних аукціонах, тендерах. Це копії паспортів для засновників фізичних осіб та свідоцтв про державну реєстрацію для засновників юридичних осіб, заявки з необхідними додатками до них;
– органи та особи, які провели реєстрацію відповідних операцій з майном, що легалізується (нотаріуси, бюро технічної інвентаризації, підрозділи державної автомобільної інспекції тощо);
– податкові органи відповідного регіону з метою вилучення звітних документів та документів на одержання певних пільг, відшкодувань, наприклад, документів, які надані суб’єктом підприємницької діяльності у ході відшкодування із бюджету податку на додану вартість або які свідчать про проведення перевірки обґрунтованості подання заяви щодо відшкодування із бюджету зазначеного податку та ін.;
– регіональні митниці з метою вилучення документів, що підтверджують факт ввезення конкретного товару (продукції) суб’єктом підприємницької діяльності;
– біржі, інвестиційні компанії, благодійні фонди, інші комерційні структури, що були задіяні у легалізації злочинних доходів з метою вилучення документів, які відображають характер та зміст здійснених фінансово-господарських операцій.
Щоб провадження виїмки було найбільш ефективним і цілеспрямованим та не було пов’язане із суцільним вилученням усіх документів, наприклад, за якийсь період, що значно ускладнює подальше призначення і проведення судово-бухгалтерської експертизи, слідчому необхідно вивчити документообіг підприємства, тобто з’ясувати характер і місцезнаходження документів, що фіксують сумнівну фінансову операцію. Для цього, готуючись до виїмки, він може запросити фахівців і скласти з їх допомогою схему руху фінансових документів, що відображають конкретну операцію, або призначити документальну ревізію для перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку даним суб’єктом підприємницької діяльності в цілому.
Крім того, треба враховувати, що документи (фінансові, цивільно-правові), які підлягають вилученню, ззовні можуть складати враження цілком законних. Проте вчинення одних правочинів (дарування, позики, позички, схову, купівлі-продажу та ін.) може маскувати інші, а їх зміст свідчить про приховування справжнього наміру сторін, наприклад, коли у договорах містяться відкладені або скасовані умови. Ось чому необхідно вилучати повний пакет документів, що стосуються правочину, і окремо допитувати не тільки його учасників, а й усіх осіб, що брали участь в його оформленні.
З метою уникнення недоліків під час виїмки документів, проведення цієї слідчої дії необхідно здійснювати після її ретельної підготовки. З цією метою залежно від місця проведення виїмки, необхідно забезпечити участь спеціаліста з державної реєстрації суб’єктів підприємництва, з нотаріальної справи, з бухгалтерського обліку, фінансиста, спеціаліста з банківської справи, які могли б визначити, які саме документи доцільно вилучити. Важливим є вирішення питання про місце попереднього дослідження документів, забезпечення збереження, недоторканності значної кількості документів шляхом опечатування з подальшою виїмкою їх для огляду за необхідністю проведення експертизи. Йдеться про документи, що знаходяться у відповідному відділенні банку, в бухгалтерії підприємства-контрагента, а також передані до архіву.
Особливості проведення допиту під час розслідування легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом
Допит як найбільш інформативна слідча дія початкового етапу розслідування легалізації проводиться з метою одержання свідчень від підозрюваних, тобто осіб, які безпосередньо здійснили легалізацію, а також широкого кола свідків – осіб, які брали участь у вчиненні предикатного злочину, але не є співучасниками легалізації злочинних доходів; осіб, які хоча і виконували операції з легалізації, але не усвідомлювали злочинної природи походження майна чи коштів, з якими здійснювались фінансові операції або укладались цивільно-правові правочини; осіб, яким відома будь-яка інформація щодо обставин легалізації та суб’єкта легалізації.
Якісний допит неможливий без обізнаності у специфіці діяльності банку, інших фінансових установ, страхових компаній тощо. Особливу складність у підготовці та проведенні допитів за фактом відмивання грошей у цій сфері обумовлює наявність зв’язків між злочинцями та представниками банків, влади та управління.
Вже на стадії порушення кримінальної справи слід намітити осіб, яких необхідно допитати. Для підвищення результативності слідчої дії розроблена схема. Особливість її полягає у постановці комплексних питань, здатних максимально охарактеризувати сутність відносин, що встановлюються. Питання, які слід з’ясовувати у цих осіб, різні, але не виключається, що вони можуть повторюватися (допит контрагентів, членів родини винного про його ділові контакти, матеріальний рівень). Питання за схемою «від події злочину до осіб, що його вчинили» можна згрупувати за такими блоками:
- Стосовно джерел інформації про первинний злочин та намір легалізувати отримані злочинні прибутки (наприклад, чи є особа свідком вчинення первинного злочину та/або легалізації одержаних прибутків; якщо особа не є безпосереднім свідком, то коли, від кого, за яких обставин вона дізналася про злочинні події).
- Стосовно обставин та способів учинення леґалізації (наприклад, про місце, навколишнє середовище, де злочин було підготовлено та вчинено; коли було вчинено злочин; яким чином були приховані сліди злочину; яким способом (способами) злочин було вчинено, кількість епізодів злочинної діяльності; місцезнаходження майнових активів та їх розмір).
- Стосовно особи (осіб), що вчинила (вчинили) легалізацію (які стосунки між свідком та злочинцями; де, коли, за яких обставин відбулося знайомство між свідком та підозрюваними; як часто, де, з яких приводів відбувалися зустрічі; що відомо свідку про особу злочинців, їх сім’ю, майновий стан; наявність дружніх, родинних зв’язків із представниками влади, управління, господарювання, криміналітету; які ознаки зовнішності злочинця; з ким підтримує тісні ділові стосунки; характеристика осіб контрагентів злочинця; номери машин, якими користується злочинець; що відомо про місцезнаходження злочинця; як часто злочинець відбуває у відрядження (у тому числі за кордон, далеко від місця проживання).
- Стосовно діяльності банку, за допомогою якого кошти було легалізовано (у яких стосунках свідок перебуває з банком; відомості про керівників банку, його діяльність; стан боротьби з відмиванням коштів в банку; особи, які покликані проводити фінансовий моніторинг).
Рекомендується спочатку допитати осіб, підозрюваних у легалізації, а потім – представників банку, контрагентів, за необхідності – фахівців, що брали участь у проведенні документальних, аудиторських перевірок, ревізій. На наш погляд, подібна практика унеможливить перекручування інформації злочинцями, знизить можливість одержання від них неправдивих показань.
Тактика допиту підозрюваного і насамперед його предмет видозмінюються залежно від того, до якої категорії належить допитуваний.
Як уже відзначалося, до першої категорії входять особи, що здійснюють легалізацію «своїх» злочинно здобутих доходів. Другу категорію утворюють особи, які здійснюють легалізацію «чужих» злочинних доходів, тобто надають «допомогу» власникам цих злочинних доходів у перериванні безпосереднього зв’язку між цими доходами і злочином, у результаті вчинення якого вони утворились, маскуванні (заплутуванні) слідів цього злочину та подальшому введенні злочинних доходів у легальний цивільно-правовий обіг з метою остаточного надання їм видимості законно одержаних.
У підозрюваних другої категорії на додаток до встановлення обставин безпосереднього здійснення легалізації з’ясовуються питання стосовно каналів надходження злочинних капіталів, характеру стосунків з власником цих капіталів, умов, за яких здійснюються операції з легалізації (час, місце, юридичні та фізичні особи, що задіяні в легалізації, сума винагороди за проведені операції), наявності корумпованих зв’язків з працівниками правоохоронних органів, органів державної влади та управління, депутатським корпусом та ін.
Важливо вивчити інтелектуальний, професійний рівні допитуваних. Рекомендується проводити перший допит негайно, з використанням чинника раптовості. Це необхідно у разі несподіваного для злочинців їх затримання. Він має розвідувальний характер, коли слідчий не володіє достатніми даними про злочин, з’ясовує позицію допитуваного, переконливість його аргументів.
Для доведення суб’єктивної сторони необхідно проаналізувати причини вчинення злочину. Встановлення мотиву обумовлене характеристикою суспільної небезпеки вчиненого і самої особи. Розв’язання питання про намір включає встановлення й причин припинення злочинних дій, поведінки представників банку. Оскільки дії особи є реальною формою переходу суб’єктивного в об’єктивне, необхідно з’ясувати об’єктивну сторону злочину (етапи та способи здійснення, приховання слідів), особисте ставлення злочинця до вчиненого. Серед доказів, що наводяться як власне виправдання, є: матеріальні труднощі, незнання законодавства, недбале ставлення до службових і професійних обов’язків, невміння працювати з людьми, зайва довірливість, впевненість у нездатності правоохоронних органів викрити злочин. Із врахуванням доводів особи необхідно вивчити не тільки її повноваження, але і посадові інструкції всіх співробітників, причетних до злочину. Сприяють встановленню істини у цій частині й вилучені листи, запити, документи із резолюціями, докладні записки щодо порушених суспільних відносин. Вивчення вищенаведених матеріалів разом із нормативними актами, що регулюють певну сферу підприємницької діяльності, дає підстави для предметного дослідження мотивів, які спонукали до вчинення легалізації.
Як свідки у справах про легалізацію злочинних доходів можуть бути допитані такі особи:
• особи, які брали участь у вчиненні предикатних злочинів, але не є співучасниками легалізації «брудних» коштів. Йдеться про ситуацію, коли легалізуються «чужі» злочинно здобуті кошти або майно і коли справу про предикатний злочин уже розслідувано чи вона розслідується окремо від справи про легалізацію (відмивання). У цієї категорії свідків з’ясовують обставини одержання злочинних доходів і порядок їх передачі безпосередньому суб’єкту легалізації, умови, за яких обіцяно здійснити легалізацію, характер стосунків із легалізатором (як давно знайомі, хто познайомив, наявність корупційних зв’язків), а також ступінь його обізнаності щодо злочинного походження предмета легалізації, характер фінансових операцій чи укладених правочинів;
• особи, які хоча і виконували операції з легалізації, але не усвідомлювали злочинну природу походження майна чи коштів, з якими здійснювались фінансові операції або вчинювались цивільно-правові правочини:
а) працівники банківських та інших фінансових установ, через які здійснювались операції з легалізації «брудних» коштів – про обставини відкриття рахунків юридичним чи фізичним особам, що причетні до легалізації; характер здійснених фінансових операцій за їх рахунками; особи, що звертались до банку в ході здійснення цих операцій; наявність певних відхилень від установленого порядку здійснення банківських операцій під час обслуговування цих клієнтів, причини таких відхилень та винних осіб; додержання вимог проведення внутрішнього або обов’язкового моніторингу щодо сумнівних фінансових операцій та ін;
б) нотаріуси, працівники бюро технічної інвентаризації, ріелтери, адвокати, суб’єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги або послуги з бухгалтерського обліку, аудитори, які брали участь у підготовці, укладенні та реєстрації правочинів з майном злочинного походження або надавали особам (клієнтам) допомогу в плануванні чи проведенні операцій з цим майном (з купівлі-продажу нерухомості; управління грошима, цінними паперами; управління банківським, ощадним рахунком; організації здійснення внесків для створення, діяльності або управління юридичними особами; з купівлі-продажу об’єктів підприємницької діяльності, в тому числі приватизаційних) – про обставини здійснення зазначених операцій та осіб, що брали в них участь;
в) працівники державних органів – про порядок реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності; додержання вимог чинного законодавства щодо порядку такої реєстрації;
г) працівники митних органів – про обставини оформлення митних декларацій щодо виконання зовнішньоекономічних операцій;
ґ) працівники територіальної податкової інспекції – про обставини оформлення звітних документів та документів на одержання певних пільг, відшкодувань, наприклад, відшкодування із бюджету податку на додану вартість;
д) працівники територіального відділення Державного казначейства – про обставини відшкодування податку на додану вартість;
є) керівники благодійних установ – про обставини надходження грошових коштів чи іншого майна до цих фондів та напрямки їх витрачання;
є) працівники контролюючих органів – про обставини виявлення сумнівних фінансових операцій чи укладених правочинів; поведінку осіб, діяльність яких стосувалася цих операцій чи правочинів;
- особи, яким відома будь-яка інформація щодо обставин легалізації та суб’єкта легалізації, – родичі, близькі знайомі, друзі підозрюваного.
Допит знайомих, членів родини злочинця теж сприяє встановленню кола його зв’язків, шляхів одержання та витрачання грошей, матеріальних цінностей у власності. Слід пам’ятати про небажання цих осіб співробітничати із правоохоронними органами саме через родинні, дружні стосунки. У такому разі особу необхідно переконати, що злочин буде розкрито і без її допомоги, але слідчого цікавить не факт притягнення до відповідальності близької людини, а встановлення її вини порівняно з виною співучасників;
- особи, які мають фахові знання, що можуть бути використані під час виявлення та розслідування фактів легалізації: економісти, фінансисти, юристи, працівники Держфінмоніторингу України. Ці особи можуть надати інформацію щодо характеру сумнівних фінансових операцій, правильності оформлення зовнішоекономіч- них контрактів специфіки легалізаційних схем. Особи цієї категорії можуть бути залучені як спеціалісти під час проведення оглядів, обшуків та виїмок.
Ефективно пред’являти в ході допиту речові докази шляхом демонстрації предметів, від менш вагомих – до більш суттєвих. Це сприяє активізації асоціативних зв’язків у допитуваного з метою пригадування подій злочину. Також це перешкоджає помилковим чи вигаданим показанням. М. А. Селиванов переконаний у виправданості такого прийому впродовж декількох послідовних допитів, основний зміст якого – методичне розхитування позиції особи, що дає неправдиві показання. Залежно від обставин (готовності сприяти слідству, побоювань викриття) особа може правдиво свідчити з моменту висунення навіть незначного доказу. Але якщо особа не прагне дати показання слідчому, можна взяти до уваги пропозицію А.Ф. Волобуєва – продемонструвати найбільш вагомі докази. Якщо допитуваним були відомі дії підозрюваного, не можна обмежуватися загальними показаннями допитуваного, слід приділяти увагу і «дрібним деталям». Перевірка версії про спрямовування легалізованих коштів на придбання рухомого або нерухомого майна шляхом допиту колишніх його власників, працівників ріелторських агенцій, міжрайонних експертних відділень сприяє одержанню інформації про зв’язки між сторонами угоди купівлі-продажу, особливості її проведення, залучення сторонніх осіб.
Підвищенню доказового значення результатів слідчої дії допиту зокрема доцільно фіксувати її із застосуванням технічних засобів, що унеможливить спроби допитуваних відмовитися від власних показань. Користь у застосуванні технічних засобів під час розслідування легалізації полягає в тому, що вони сприяють фіксації інформації про складні для сприйняття слідчого операції документообігу, розрахунки між клієнтами.
Якщо узагальнити особливості проведення допиту під час розслідування легалізації грошей з використанням можливостей банку, відзначає В.П. Головіна, у будь-якій ситуації допиту, незалежно від особи допитуваного, слідчий спрямовує зусилля на одержання інформації щодо джерел походження злочинних прибутків, їх розміру та вигляду, осіб, причетних як до їх придбання, так і легалізації. Особливе значення має профілактична функція допиту, що полягає у можливості з’ясування чинників, які сприяли вчиненню злочину, з метою обрання шляхів протидії йому. Безумовно, отримання таких відомостей буде більш глибоким, якщо слідчій дії передуватиме ретельна підготовка, консультації спеціалістів з приводу обставин, що підлягають встановленню.
З’ясування питань стосовно способів злочинної діяльності, наявності співучасників, напрямів розпорядження легалізованими коштами сприяє дослідженню чинників, що вплинули на появу та реалізацію злочинного наміру. Спільне обговорення суб’єктів розслідування питань та результатів допиту допоможе виявити не тільки недоліки у проведенні окремих слідчих дій, оперативно-розшукових заходів, а й прорахунки у системі фінансово-господарської діяльності, причини, що спричиняють поширення злочину.
Судові експертизи та експертні дослідження, що застосовуються під час розслідування відмивання грошей
Успіх у розслідуванні залежить від умілого поєднання слідчих дій з експертним дослідженням речових доказів. Досягненню цієї мети сприяє постійно зростаючий спектр судових експертиз. Це єдина слідча дія, підготовку та завершення якої здійснює безпосередньо слідчий, а дослідження – особа, що володіє спеціальними знаннями (експерт).
Згідно зі ст.ст. 195-196 КПК України експертизи призначаються та виконуються після порушення кримінальної справи. Але на практиці нерідко виникає потреба у їх проведенні на стадії досудової перевірки інформації про злочин. Слідчі можуть обмежуватися лише проведенням ревізій, аудиторських, зустрічних перевірок.
Перед винесенням відповідної постанови, разом із спеціалістом необхідно вирішити питання про доцільність певної експертизи, узгодити коло питань, які необхідно вирішити. Поряд з цим слідчий повинен шукати докази шляхом проведення інших слідчих дій.
Будь-яка експертиза має свій специфічний предмет дослідження. Встановлення предмета дозволяє у системі судових експертиз з урахуванням судово-слідчої та експертної практики визначити класи експертиз, найбільш притаманних розслідуванню відмивання грошей:
– судово-економічні (судово-бухгалтерська, комплексні (комісійні);
– криміналістичні (судово-технічна експертиза документів, почеркознавча, судово-трасологічна, експертиза матеріалів або їх слідів).
Найбільш поширеною є судово-економічна експертиза. Основними різновидами судово-економічної експертизи є: дослідження документів бухгалтерського обліку і звітності; дослідження документів фінансово-кредитних операцій; дослідження документів про економічну діяльність підприємств, організацій, установ.
Згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень економічна експертиза охоплює дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій, дослідження документів фінансово-кредитних операцій.
Головними завданнями дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності під час провадження кримінальних справ про відмивання (легалізацію) доходів, здобутих злочинним шляхом, є:
– установлення документальної обґрунтованості розміру нестачі або надлишків товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, періоду і місця їх утворення;
– установлення документальної обґрунтованості оформлення операцій з одержання, зберігання, виготовлення, реалізації товарно-матеріальних цінностей, в тому числі грошових, основних засобів, надання послуг;
– установлення документальної обґрунтованості відображення в обліку грошових коштів, цінних паперів;
– установлення відповідності чинному законодавству відображення в податковому обліку валового доходу та валових витрат за фінансово-господарськими операціями, що підлягають оподаткуванню податком на прибуток;
– установлення відповідності чинному законодавству відображення в податковому обліку податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість;
– установлення недоліків в організації бухгалтерського обліку контролю, які сприяли або могли сприяти завданню матеріальних збитків або перешкоджали її своєчасному виявленню.
Формами протидії відмиванню «брудних» коштів також є планово-економічна експертиза, предметом якої є фактичні дані, що характеризують обґрунтованість виконання та достовірність відображення у фінансовій звітності показників виробничо-господарської діяльності, а також фінансово-економічна експертиза, яка безпосередньо вивчає фінансові потоки.
Вказані експертизи дають можливість вивчити:
1) факт того, що «сумнівна фінансова операція» – це легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом;
2) суб’єкт господарювання, де проводилась операція з легалізації доходів;
3) джерела створення тіньових доходів;
4) методи способи легалізації;
5) документи, на підставі яких здійснювалась легалізація.
Широке використання у підприємництві документальних
(паперових чи електронних) носіїв інформації, печаток та кліше, обумовлює залучення експертів в галузі техніко-криміналістичного дослідження документів. Простежується тенденція щодо поєднання в межах одного комплексного дослідження знань спеціаліста в галузі засобів комп’ютерної, копіювально-розмножувальної техніки.
Перехід до комп’ютерної системи міжбанківських розрахунків, ведення електронних розрахунків між підприємствами сприяв зміні способів учинення злочинів економічної спрямованості. Тому судова експертиза змушена накопичувати досвід проведення судових комп’ютерно-технічних експертиз. Її головними об’єктами дослідження є комп’ютерні системи (апарати) та програмні забезпечення їх діяльності. Така експертиза має чимало спільного з бухгалтерською, техніко-криміналістичною експертизою документів. В її основі лежать ті ж механізми документообігу, на яких ґрунтується бухгалтерський облік.
Різниця полягає в об’єктах криміналістично значимої інформації: паперових та магнітних носіях інформації. Одним із перспективних напрямів розвитку комп’ютерно-технічної експертизи є, на думку деяких учених, експертиза банківських комп’ютерних систем.
Об’єктами судової техніко-криміналістичної експертизи документів є документи, грошові білети, цінні папери. Але безпосередніми об’єктами експертизи є окремі їх елементи – текст, підпис, бланк, матеріал відбитка, печатки, певний дефект документа.
Використана та рекомендована література
- Білоус В.В. Проблеми методики розслідування фіктивного підприємництва: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно- розшукова діяльність» / В.В. Білоус. – Х., 2004. – 256 с.
- Волобуев А.Ф. Научные основы комплексной методики расследования корыстных преступлений в сфере предпринимательства: автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра юрид. наук: 12.00.09 / А.Ф. Волобуев; Национальная юридическая академия им. Я. Мудрого. – Х., 2002. – 43 с.
- Волобуєв А.Ф. Наукові основи комплексної методики розслідування корисливих злочинів у сфері підприємництва: дис. д-ра юрид. наук: 12.00.09 / А.Ф. Волобуєв; Національний університет внутрішніх справ. – Х., 2001. – 426 с.
- Головіна В.П. Основи методики розслідування легалізації (відмивання) грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, з використанням кредитно-банківської системи: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза» / Валерія Петрівна Головіна. – К., 2004. – 245 с.
- Дудоров О.О. Вибрані праці з кримінального права / О.О. Дудоров; переднє слово В.О. Навроцького; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 952 с.
- Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ України / В.І. Захаров, В.І. Шакун, А.А. Осау- ленко та ін.; під ред. П.В. Коляди. – К., 2004. – 444 с.
- Керівництво з розсілдування злочинів: науково-практичний посібник / кол. авторів: Ю.В. Шепітко, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін.; за ред. Ю.В. Шепітька. – Х.: Одісей, 2009. – 960 с.
- Користін О.Є. Відмивання коштів: теоретико-правові засади протидії та запобігання в Україні: монографія / О.Є. Користін. – К.: ДП «Друкарня МВС України», 2009. – 336 с.
- Криміналістика: навч. посібник / за заг. ред. Є.В. Пряхіна. – Львів: ЛьвД ВС, 2010. – 540 с.
- Розслідування злочинів у сфері господарської діяльності: окремі криміналістичні методики: монографія / кол. авторів: В.Ю. Ше- пітько, В.О. Коновалова, В. А. Журавельта ін.; за ред. В.Ю. Шепітька. – Х.: Право, 2006. – 624 с.
- Сатуев Р.С. Экономическая преступность в финансовокредитной системе / Р.С. Сатуев, Д.А. Шраев, Н.Ю. Яськова. – М.: Центр экономики и маркетинга, 2000. – 272 с.
- Селиванов Н.А. Вещественные доказательства / Н.А. Селиванов. – М.: Юридическая литература, 1970. – 200 с.
- Стахівський С. М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування: монографія / С.М. Стахівський. – К., 2005. – 272 с.
- Шепітько В.Ю. Легалізація грошових коштів, отриманих незаконним шляхом: криміналістичний аспект / В.Ю. Шепітько // Злочини у сфері кредитно-фінансової та банківської діяльності: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Харків, 2000. – С. 75-78.