Підготовка процесуальних документів до господарського суду має свої особливості, пов’язані зі специфікою господарських спорів. Прийнявши доручення, адвокат повинен передусім з’ясувати, чи проводилось досудове врегулювання спору і чи не передбачили сторони досудове врегулювання за домовленістю між собою.
Отже, в необхідних випадках адвокат повинен підготувати претензію та надіслати її на адресу другої сторони. Претензія є важливим процесуальним документом, а тому її складають відповідно до вимог статті 6 ГПК, тобто з дотриманням усіх передбачених формальностей: наявність повної назви підприємства та його поштових реквізитів, пред’явлення номера претензії. Особливу увагу слід звернути на суму претензії та її розрахунок, навести платіжні реквізити заявника претензії. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником і надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Претензія є змагальним документом, тому її можна викласти так, щоби скористатися цим текстом при написанні позовної заяви. Тим паче що вимоги до позовної заяви здебільшого збігаються з вимогами до змісту претензії.
Адвокат може і сам підписати претензію у випадку, якщо він має на це відповідні повноваження. Стаття 7 ГПК регулює процедурні питання розгляду претензії. В разі необхідності друга сторона витребовує додаткові документи на обґрунтування претензії. Якщо такі не надійшли, розгляд претензії здійснюється на підставі одержаних документів. При розгляді претензії сторони, в разі необхідності, повинні звірити розрахунки та вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.
Стаття 7 ГПК містить спірне твердження про обов’язок провести на стадії досудового врегулювання і судову експертизу. Однак судова експертиза вимагає ухвали суду про призначення такої експертизи. Очевидно, що у разі відсутності в суді такого позову господарський суд не зможе призначити судову експертизу.
І хоча Вищий господарський суд у своїх роз’ясненнях підтверджує необхідність проведення експертизи на стадії досудового врегулювання спору, така «експертиза» є тільки висновком спеціаліста. Адже експерт на прохання організації або адвоката не попереджається уповноваженим органом (судом) про кримінальну відповідальність. Не визначилась остаточно і судова практика, чи вправі суд на стадії досудового врегулювання спору на підставі ст. 7 ГПК призначити експертизу. На мою думку, це неможливо. Без постанови суду така експертиза не буде «судовою». Отже, питання про проведення «судової експертизи» на стадії досудового врегулювання залишається спірним, а стаття 7 ГПК містить внутрішню суперечність. Питання про «судову експертизу» є важливим, бо непроведения такої у необхідних випадках може бути підставою покладення на позивача судом витрат на мито, як це передбачено ст. 49 ГПК, хоча б позов було задоволено (п. 6.1.1 Роз’яснення від 04.03.98 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України»).
Про результати розгляду претензії заявник повідомляється письмово. Відповідь надсилається рекомендованим або цінним листом. Якщо у відповіді не повідомляється про перерахування визнаної суми, то через 20 днів після її отримання така відповідь є підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою. До заяви про порушення виконавчого провадження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то додається також копія претензії. У випадку необґрунтованого списання претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 відсотків від списаної суми.
Конституційний Суд визнав, що можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами У залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту, в тому числі досудового врегулювання спору. Обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за екю правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути Додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Однак їх використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує захисту. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист (ч. З Рішення Конституційного Суду України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. № Іб-рп/2002).
Пленум Верховного суду України наголосив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку (п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).
Відповідно до ст. 130 Статуту, пред’явленню залізниці позову, який випливає з цього Статуту, може передувати пред’явлення до неї претензії. Таким чином, питання про попереднє пред’явлення претензії до звернення з позовом до залізниці вирішується відправником чи одержувачем вантажу на власний розсуд (п. 2.1 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»).
Отже, господарським судам слід виходити з того, що правові норми, якими встановлено порядок досудового врегулювання спору, а також наслідки недотримання цих норм не можуть застосовуватись у вирішенні господарських спорів. Частиною другою ст. 222 ГК України встановлено не обов’язок, а право суб’єкта господарювання звернутися з претензією до порушника його прав. Одержувач претензії, згідно з ч. 8 ст. 222 ГК, зобов’язаний повідомити заявника про результати розгляду претензії у встановлений строк. Тому якщо господарський суд дійде висновку, що спір виник унаслідок неправильних дій сторони, яка не надала відповідь на претензію, господарський суд має право покласти на неї державне мито, незалежно від результатів вирішення спору, на підставі частини другої статті 49 ГПК України (п. 40 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України).
З огляду на приписи статті 10 ГПК спори з приводу розбіжностей, які виникають під час укладення відповідних договорів, можуть бути передані на вирішення господарського суду (п. 1.2 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про 12 деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»).
Згідно із ст. 53 Статуту, пунктом ЗО Правил видачі вантажів та розділом 5 Інструкції з актово-претензійної роботи у разі потреби встановлення розміру або причини недостачі, псування або пошкодження вантажу залізниця за власною ініціативою чи на вимогу одержувача запрошує експертів. Якщо станція призначення ухиляється від пред’явлення вантажу до експертизи, в тому числі на письмову вимогу, то одержувач має право оскаржити таку відмову і сам пред’явити вантаж до експертизи, повідомивши про час її проведення станцію призначення. У разі відсутності доказів такого повідомлення акт експертизи, складений без участі відповідного представника залізниці, не може вважатися належним доказом у господарському спорі. Якщо в акті експертизи, проведеної з ініціативи залізниці, відсутні дані про суму або відсотки зниження вартості пошкодженого (зіпсованого) вантажу, одержувач має право вимагати від начальника станції призначення повторної експертизи, а в разі його відмови одержувач може оскаржити цю відмову і сам пред’явити вантаж до експертизи. В усіх випадках загальна сума відшкодування збитків за незбережений вантаж не може перевищувати вартості втраченого вантажу (п. 3.13 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 р. № 04-5/601 Президії Вищого господарського суду від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»).