У механізмі політичного життя суспільства особливе місце займає влада. Саме через механізм політичної влади, засоби її реалізації відбувається політичний процес, функціонує політика, вирішуються завдання управління розвитком суспільства. І саме боротьба за владу та її утримання або за вплив на неї складають основний зміст політики. Ось чому виявлення сутності влади дає ключ до розуміння політичного і самої політики в реальній практиці.
У політичному лексиконі термін “влада” давно вже перетворився в одне з найважливіших понять, що пов´язано з тією роллю, яку відіграє влада в житті суспільства. Вона існує в будь-якому суспільстві і виступає як породження практично нескінченної різноманітності інтересів, невідповідності рівнів розвитку різних соціальних структур, наявності того чи іншого характеру соціального відчуження. Невипадково боротьба за владу історично супроводжує життя людства, служить полем найгостріших битв у всіх сферах суспільного життя: в політиці, економіці, культурі й на всіх рівнях соціальної організації.
Водночас влада виступає як необхідна умова існування і розвитку суспільства. Це пов´язано з тим, що вона віддзеркалює об´єктивну потребу в організації, задоволенні вольових прагнень, потреби у саморозвитку і підтриманні цілісності суспільства. Саме влада є сполучною ланкою політичної системи, яка визначає її природу і стійкість. Вона відображає волю соціальних суб´єктів, яка здійснюється як обов´язкова, публічна, така, що підкорює собі всіх членів суспільства. Вона забезпечує в суспільстві порядок, тобто приведення поведінки суб´єктів у відповідність із нормами і цінностями, що діють у даній системі. Вона віддзеркалює і захищає докорінні інтереси і сукупну волю соціальних суб´єктів і служить засобом реалізації цих інтересів.
Поняття влади є дуже широким і тому може розглядатись на різних рівнях пізнання. В широкому, соціально-філософському розумінні влада – це здатність і можливість для окремих людей, груп, сил (суб´єктів влади) справляти визначальний вплив на діяльність інших людей, людських спільностей, на життєдіяльність суспільства (об´єктів влади) з допомогою знарядь влади – економічних, юридичних, ідеологічних, моральних та інших засобів.
Влада є характерною ознакою суспільного життя, компонентом суспільного управління, що необхідний для взаємоузгодження волі і дій людей з метою спрямування їхньої діяльності на вирішення спільних завдань. Влада виявляється у будь-яких людських спільностях і ланках суспільної системи (сім´я, організація, держава тощо) і здійснюється з допомогою волі, авторитету, права, примусу. Саме для того щоб класифікувати різні форми влади, необхідно враховувати різноманітності її виявів, їх специфіку, форми і методи її здійснення.
Взявши за робоче визначення влади як здатності індивіда чи групи впливати на діяльність та поведінку інших відповідно до своїх бажань, можна виділити такі аспекти: влада це особливі стосунки між людьми, які пов´язані з наміром одних реалізувати певні наміри за рахунок або з допомогою інших; влада предметно обумовлена; влада відносна: “а” має більше влади над “в”, ніж “с”; влада “ситуаційна”: все залежить від умов, в яких вона здійснюється; влада часто спирається на схвалення найвпливовішої партії; влада закінчується там, де починається брутальне насильство. Таким чином, відповідно до усталених політологічних традицій сутність влади зводиться до того, що “оскільки влада є суто суспільним відношенням, у якому задіяні наділені свідомістю і волею люди, а переважний вплив одних людей на інших є вольовим відношенням між ними, то влада може бути визначена як вольове відношення між людьми, тобто таке відношення, за якого одні люди можуть нав´язувати свою волю іншим” [1, с. 252-253].
На підставі попередніх міркувань можна зробити висновок, що влада являє собою особливий вид соціальної взаємодії між акторами, де один суб´єкт прагне визначити діяльність і поведінку іншого, отримуючи при цьому бажаний для себе результат. Умовою реалізації влади є можливість та здатність перших впливати на поведінку інших.
Суб´єкт влади втілює в собі активне, регулююче начало влади. Ним може бути держава, партія, колектив, інші спільноти людей, організація, окрема людина. На думку українських дослідників В.Полуріза і П. Ситника, суб´єкт стає носієм влади за наявності низки якостей:
– бажання володарювати, волі до влади;
– компетентності, організованості, відповідальності, певних моральних якостей;
– уміння створити (організувати) засоби для володарювання;
– авторитету і довіри людей.
Суб´єкт визначає зміст владного впливу, використовуючи для цього переконання, наказ, команду і т. ін., в яких визначається поведінка об´єкта влади, вказується або мається на увазі заохочення і покарання за виконання або невиконання наказів. Рівень обґрунтованості наказів впливає на характер відносин між суб´єктом і об´єктом влади.
Об´єкт влади – це виконавець наказів суб´єктів влади. Влада неможлива без підкорення об´єкта. Готовність до підкорення залежить від таких факторів:
– збігу повеління суб´єкта влади з позицією об´єкта володарювання, відповідності його потреб характеру пред´явлених до нього вимог;
– особистих якостей об´єкта володарювання, ситуації і засобів впливу, психологічного сприйняття керівника виконавцями, наявності або відсутності в нього авторитету.
Якості об´єкта політичного володарювання визначаються, насамперед, політичною культурою населення. Низький рівень політичної культури створює основу для деспотичних і авторитарних режимів. І навпаки, високий рівень політичної культури стимулює соціально-політичну активність населення, забезпечує демократичний розвиток суспільства [2, с. 124].
Розмірковуючи про сутність влади, не можна не сказати про те, що останнім часом поширюється тенденція, згідно з якою влада розглядається вже не просто як “здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку інших людей”, а найперше як право, що його дає влада, на управлінський вплив. І такий підхід є цілком виправданим, адже в правовій державі ніхто не має права здійснювати, а тим більш нав´язувати свою волю, а регулювання суспільних відносин відбувається через нормативно-законодавчі акти, приймати які мають ті суб´єкти, яким це довірило суспільство.
Зазначена вище нерівність між суб´єктами й об´єктами влади базується на певних засадах і підтримується цілою системою ресурсів.
Під засадами розуміється владна база володарювання, на яку спираються суб´єкти влади. Ресурси – це потенційні й реальні засоби, які використовуються або можуть бути використані для зміцнення влади та її реалізації.
Можна висловитися таким чином: засади влади – це її фундамент, а ресурси – потенціал і технологія, які використовуються для панування й управління.
Для здійснення політичного керівництва й управління найважливішими, безумовно, є адміністративно-силові засади: сукупність владних засобів, що забезпечують найважливіші функції, їх апарат, силові відомства.
Не менш важливими є економічні засади: пануючі форми власності, обсяг валового національного продукту на душу населення, структура виробництва, технологічний рівень виробництва тощо.
Політична влада так само спирається на соціальну базу – певні угрупування й верстви, підтримуючи їх матеріальний добробут, доступ до різних форм освіти, соціального забезпечення і т. ін.
Не може обійтися політична влада без юридичних засад – відповідного законодавства, інститутів та організацій, які забезпечують їх застосування, та культурно-адміністративних, інформаційних засад – засобів масової інформації, духовних цінностей, знань.
В управлінні державою на першому місці перебувають, мабуть, організаційні ресурси, спрямовані на створення оптимальних організаційних структур управління, що гарантують ефективне проходження владних розпоряджень, контроль за їх виконанням тощо. Але можливість їх якісного і ефективного застосування залежить від наявного і вмілого використання економічних (матеріальних), демографічних, культурно-інформаційних та соціальних ресурсів, які існують у суспільстві.
Що ж стосується джерел влади, то вони є не менш різноманітними.
Первісним джерелом влади була сила. Терор, організоване насильство, як відомо, ще із стародавніх часів досить часто використовувалися урядами для закріплення свого панування і для того щоб продемонструвати, що сила звичайно породжує поступливість, покірливість навіть з боку тих, хто особисто не відчуває біль його наслідків. Цей факт допомагає пояснити, чому влада у свідомості народу ототожнюється найчастіше з прямим насильством. Дивуватися цьому не доводиться тому, що й наш час, на жаль, дає доволі багато прикладів того, що це джерело влади зберігає свою роль.
Проте сила є не єдиним джерелом влади. Іншим джерелом ще з незапам´ятних часів було багатство за тією простою, але переконливою причиною, що його володарі використовуючи його чи то просто купували собі владні посади, чи то підкуповували тих, хто цими посадами володіє. Як засвідчує практика, й це джерело влади в наш час зберігає свою актуальність, що особливо притаманно політично нестабільним, нерозвиненим і перехідним суспільствам. Такою ж самою мірою це стосується й такого джерела влади, як займане становище (соціальний статус).
Але, незважаючи на те, що названі чинники й сьогодні виступають як джерела влади, для раціональних розвинених суспільних систем провідними є не вони, а знання, досвід та інформація. Відомий американський учений О.Тоффлер зауважує з цього приводу, що зміни, які відбулися на порозі ХХІ ст. у природі влади, свідчать, що влада, заснована на силі і багатстві, втрачає свій вплив, хоч і не зникає повністю. Але справжньої влади набувають знання в різних формах – інформації, науки, мистецтва, етики. Владі знання відповідає і новий спосіб одержання суспільного багатства – “супер-символічна економіка” і відповідно новий тип культури [3, с. 114].
Знання і досвід завжди служили важливим джерелом влади, але в наш час, коли з огляду на зростаючу складність суспільних процесів, життя вимагає безлічі різноманітних навичок, їх роль значно підвищилась. Наш час невипадково називають епохою експертів, тобто спеціалістів у конкретній галузі знань. І дієздатність влади сьогодні, її ефективність чи не в першу чергу залежить від того, наскільки вміло і своєчасно вона впроваджує у свої політичні рішення і дії новітні наукові здобутки, поради і рекомендації експертів-науковців.
Необхідно, однак, зауважити, що експерт завжди характеризується більш або менш вузькою спеціалізацією. Жоден експерт не в змозі володіти всім обсягом інформації, яка міститься в різних галузях знань, внаслідок чого спеціалізація експертів потребує координації їх діяльності, яка, у свою чергу, залежить від організації. Отже, інформація та організація перетворюються на найважливіші джерела влади. Володіння інформацією дає можливість бути глибоко обізнаним у різних сферах поточного суспільного життя, прогнозувати його розвиток, відкривати його вади. Водночас вона дає необхідний матеріал про політичних прихильників і супротивників і, що не менш важливо, забезпечує можливість маніпулювати свідомістю мас, нав´язуючи їм відповідні соціально-політичні орієнтації. Недарма ж кажуть: “Хто володіє інформацією – володіє світом”.
Водночас зростає роль тих, хто організовує і спрямовує зусилля експертів. Організація, таким чином, стає середовищем для становлення відносин, які сприяють мобілізації ресурсів і людей, спрямованій на практичну реалізацію прийнятих рішень. Вона виступає як джерело влади і в іншому контексті – те, що не під силу одному, досягається спільними зусиллями. Саме від організаційних здібностей залежить становище, яке займає індивід у суспільній ієрархії і яке забезпечує можливість володіння інформацією.
Характеризуючи джерела влади, не можна сказати, що навіть наявність усіх із названих не забезпечить володіння владою, якщо немає інтересу до неї, і тому інтерес у такому контексті слід розглядати як ще одне дуже важливе джерело влади. М. Вебер невипадково підкреслював, що той, хто займається політикою, прагне до влади – або до влади “заради неї самої”, щоб насолоджуватися почуттям престижу, яке вона дає, або до влади як засобу, що підкорений іншим цілям – ідеальним або егоїстичним. Але в будь-якому випадку саме інтерес до влади завжди виступає як рушійна сила боротьби за неї і, відповідно, як джерело влади. Таким чином, характер інтересу до влади є одним із чинників, які визначають її сутність, а, відповідно, і її трактування.