Згідно із теорією поділу влади, судова влада є однією з трьох самостійних і незалежних гілок державної влади поряд із законодавчою і виконавчою владою. За своєю сутністю судова влада є сукупністю повноважень зі здійснення правосуддя. Правосуддя – це форма державної діяльності, яка полягає у розгляді і вирішенні судами на основі права віднесених до їх компетенції справ. За характером судові справи є кримінальними, цивільними, адміністративними, конституційними. Відповідно, судова влада – це сукупність повноважень із розгляду і вирішення на основі права кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій судових справ.
Зміст судових справ становлять юридичні конфлікти (спори) між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами та між юридичними особами; конфлікти між органами, що представляють різні гілки державної влади, між державними органами в межах однієї гілки влади, між державою та іншими публічними об’єднаннями (суб’єктами федерації, органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями тощо) також підлягають вирішенню судовою владою, якщо не вирішуються іншими способами.
Головна особливість судової влади, яка відрізняє її від законодавчої і виконавчої, полягає в тому, що вона є здійсненням правосуддя. Якщо законодавча влада є сукупністю повноважень з прийняття законів, виконавча – сукупністю повноважень з управління державними справами, то судова влада є сукупністю повноважень зі здійснення правосуддя. До інших особливостей судової влади належить її децентралізований і неполітичний характер. Якщо законодавча і виконавча влада покладаються конституціями в основному на один-два вищих органи держави і за наявності кількох суб’єктів мають ієрархічну побудову, то судова влада покладається на всю сукупність судових органів від найнижчих до верховних за відсутності відносин підпорядкування між ними. Кожний судовий орган, а не лише верховний суд, є носієм судової влади і вирішує конкретні справи самостійно, керуючись винятково законом і правосвідомістю.
Якщо законодавча і виконавча влада постійно перебувають під безпосереднім впливом політичних сил (насамперед політичних партій), то судова влада має бути повністю деполітизованою. В іншому випадку вона втрачає самостійність, суд перетворюється на простий додаток до інших гілок влади і при розгляді та вирішенні справ керується не правом, а політичною доцільністю, як це відбувається за авторитарних і тоталітарних політичних режимів. На відміну від органів законодавчої і виконавчої влади, склад яких формується за результатами чергових парламентських чи президентських виборів, суддівський корпус у більшості демократичних держав формується шляхом призначення. У демократичних державах судді не можуть належати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності.
Ще однією особливістю судової влади є джерело її сили. Судова влада не спирається на волевиявлення виборців, як законодавча влада, не має у своєму розпорядженні матеріальних, фінансових і силових ресурсів, як влада виконавча. Джерелом сили судової влади є повага суспільства і громадян до закону і до суду як його справедливого користувача і професійного тлумача. Показником сили судової влади є виконання судових рішень. Незалежно від оцінки рішення суду сторонами судового процесу, іншими державними органами, громадськістю тощо, воно має неухильно виконуватися. І навпаки – невиконання судових рішень є свідченням неповаги до суду і слабкості судової влади.
Особливістю судової влади є також те, що вона здійснюється у специфічних процесуальних формах: у формі судових засідань за участю суддів, народних засідателів, присяжних, позивача, відповідача, обвинувача, обвинуваченого, захисника та інших із дотриманням специфічних принципів – рівності усіх учасників перед законом і судом, незалежності судів і суддів, забезпечення доведеності вини, змагальності сторін, гласності тощо.
Соціальна роль судової влади у демократичному суспільстві полягає в тому, щоб у різних юридичних конфліктах забезпечувати панування права, вираженого насамперед в конституціях та інших законах, а також у прирівняних до закону або в підза- конних актах вищого рівня – указах глави держави, декретах, постановах уряду тощо. Відповідно до соціальної ролі головною функцією судової влади є здійснення правосуддя, тобто розгляд і вирішення на основі права кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій судових справ. Судова влада покликана вирішувати конфлікти не тільки між фізичними і юридичними особами, а й між ними та державою.
До інших функцій судової влади належать: нормотворчість (створення судових прецедентів судами загальної юрисдикції в країнах з англосаксонською моделлю правових систем; прийняття рішень органами судового конституційного контролю); тлумачення конституції і законів (здійснюється конституційними судами або судами загальної юрисдикції); здійснення контролю за діями правоохоронних органів (наприклад, перевірка законності арешту або затримання); встановлення юридичних фактів (передбачених у законі обставин, що є основою для виникнення конкретних правовідносин, наприклад, визнання людини померлою чи безвісти відсутньою, встановлення родинних зв’язків тощо).
Конституційно-правовий інститут судової влади становить сукупність норм, що визначають систему і статус суб’єктів правосуддя. Системою судової влади є сукупність органів, що здійснюють правосуддя. Функції судової влади здійснюють не тільки суди, а й несудові вищі органи держави – глава держави парламент, уряд. Так, глава держави наділяється правом помилування – скасування або пом’якшення кримінального покарання, визначеного судом, у багатьох країнах; також правом утворення судів, призначення суддів. Парламент наділяється правом вирішувати питання про притягнення до судової відповідально – сті вищих посадових осіб держави за вчинені ними злочини в порядку імпічменту, правом оголошувати амністію, призначати суддів. Зі здійсненням правосуддя безпосередньо пов’язана діяльність прокуратури, адвокатури, міністерства юстиції. У судовій системі діють органи управління судової влади та суддівського самоврядування. Одні такі органи є складовими системи судової влади держави, інші – пов’язані з нею тільки функціонально. Належність тих чи тих органів, наприклад, прокуратури чи досудового слідства до системи судової влади залежить від особливостей правової системи держави.
Основними елементами системи судової влади є суди. Суд – це орган держави, який здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій справ. Сукупність судів становить судову систему. Суди поділяються на звичайні і надзвичайні. Утворення надзвичайних судів, що могли б діяти поза встановленою законом процедурою, прямо забороняється майже всіма сучасними конституціями. Особливості системи звичайних судів визначаються насамперед прийнятою у тій чи тій країні моделлю правової системи. У країнах з англосаксонською моделлю правової системи (Великій Британії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Індії, Японії та ін.) суди утворюють єдину систему, найвищим якої є єдиний верховний суд. Функцію судового конституційного контролю тут виконують суди загальної юрисдикції, що розглядають цивільні і кримінальні справи. За романо-германської моделі правової системи, що склалася в країнах континентальної Європи, поряд із судами загальної юрисдикції діють спеціальні органи судового конституційного контролю.
Предметна і просторова сфера діяльності суду називається юрисдикцією. Розрізняють суди загальної юрисдикції і суди конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та інших справ. Вони поділяються на загальні суди, що розглядають кримінальні і цивільні справи, і спеціалізовані суди. Спеціалізованими судами є адміністративні, господарські (арбітражні), військові, податкові (фінансові), торговельні, митні, патентні, трудові (із трудових спорів), сімейні, ювенальні (у справах неповнолітніх, від лат. juvenaHs – юний, юнацький) та ін. Деякі зі спеціалізованих судів (наприклад, адміністративні, господарські) можуть становити особливу систему, очолювану відповідним вищим судом. Вищим судовим органом у системі загальних і спеціалізованих судів є верховний суд.
Судова влада повинна захищати не тільки державу від особи (правопорушника), а й особу від держави, коли визнане державою право на стороні особи. Тому найхарактернішим для зарубіжних демократичних держав є виокремлення в системі судів загальної юрисдикції ланки судів адміністративної юрисдикції, що розглядають скарги фізичних і юридичних осіб на дії органів публічної влади та їх посадових осіб. У деяких країнах адміністративні суди становлять особливу систему, що існує поряд із судами загальної юрисдикції та іншими спеціалізованими судами. Існування військових судів, що здійснюють правосуддя у збройних силах та інших військових формуваннях, навпаки – є нетиповим для демократичних держав. У багатьох із них утворення військових судів припускається тільки за умов воєнного стану. У деяких федеративних державах поділяються на федеральні і суди суб’єктів федерації.
За інстанційністю суди поділяються на суди першої інстанції, апеляційні та касаційні. За територіальною (просторовою) ознакою розрізняють місцеві (міські, районні), окружні (обласні) і верховні суди. Судові системи можуть бути дволанковими і трила- нковими. За дволанкової системи, характерної державам з простим адміністративно-територіальним поділом, основні справи розглядають місцеві суди як суди першої інстанції, верховний суд є судом другої інстанції, який розглядає касаційні або апеляційні скарги і протести, а також є першою інстанцією щодо обмеженого кола найважливіших справ. За триланкової системи (місцеві, окружні і верховні суди) місцеві суди розглядають справи за першою інстанцією, окружні – за другою (апеляційною), верховні – за третьою (касаційною). Окружні та верховні суди також розглядають за першою інстанцією деякі категорії справ.
Обсяг конституційного регулювання судової влади є різним. Зазвичай конституції встановлюють судову систему, зазначаючи, зокрема, які саме спеціалізовані суди можуть бути утворені поряд із судами загальної юрисдикції, основні засади судочинства, принципи статусу суддів. Конституційні положення конкретизуються в законах про судоустрій, окремі суди, статус суддів.