Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:
– розпорядження майном боржника;
– мирова угода;
– санація (відновлення платоспроможності) боржника;
– ліквідація банкрута.
З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна в порядку, установленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Розпорядження майном боржника – це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.
Ухвала суду про призначення розпорядника майна може бути оскаржена у встановленому порядку. Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж на шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника.
Після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про:
– реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника;
– створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;
– створення філій та представництв;
– виплату дивідендів;
– проведення боржником емісії цінних паперів;
– вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника;
– про участь боржника в об’єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об’єднаннях юридичних осіб.
Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:
– передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;
– одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;
– розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника.
Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Повноваження керівника боржника або органів управління боржника, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені в разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства. У такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов’язків керівника боржника ухвалою господарського суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника. Про припинення повноважень керівника або органів управління боржника господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
З дня винесення господарським судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника або органів управління боржника розпоряднику майна протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.
Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до цього Закону, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжений ще до шести місяців або скорочено.
Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (інвесторів), схвалення плану санації боржника. Кандидатури керуючого санацією та інвестора (інвесторів) можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів.
Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією за наявності в нього ліцензії. Ухвала про проведення санації та призначення керуючого санацією набирає чинності з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у встановленому порядку.
З дня винесення ухвали про санацію:
– керівник боржника відсторонюється від посади в порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого ст. 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;
– припиняються повноваження органів управління боржника – юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов’язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей;
– арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.
Затвердження звіту керуючого санацією або дострокове припинення процедури санації тягне за собою припинення повноважень арбітражного керуючого як керуючого санацією, про що зазначається у відповідній ухвалі суду. У разі дострокового припинення процедури санації внаслідок укладення мирової угоди або погашення вимог кредиторів керуючий санацією продовжує виконувати повноваження керівника (органів управління) боржника до призначення в установленому порядку керівника (органів управління) боржника.
У разі визнання господарським судом боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією продовжує виконувати свої обов’язки до моменту передачі справ ліквідатору або призначення його ліквідатором у встановленому законом порядку.
Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов’язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію, якщо інше не передбачено законом. Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримане більш як половиною голосів кредиторів – членів комітету кредиторів.
Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п’яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів. Протокол засідання комітету кредиторів може містити особливу думку кредиторів, які голосували проти порядку і строків погашення заборгованості, передбачених у плані санації. Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, господарський суд продовжує строк санації, якщо є підстави вважати, що продовження строку санації і виконання її плану сприятиме відновленню платоспроможності боржника.
За п’ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов’язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів. Звіт керуючого санацією, розглянутий комітетом кредиторів, і протокол засідання комітету кредиторів направляються в господарський суд не пізніше п’яти днів після дати проведення засідання комітету кредиторів. До звіту керуючого санацією додаються реєстр вимог кредиторів і за наявності – скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого комітетом кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні. Звіт та скарги кредиторів розглядаються на засіданні господарського суду. Про час і місце розгляду повідомляються керуючий санацією та кредитори, які подали скарги. Якщо комітет кредиторів прийняв рішення про припинення процедури санації внаслідок виконання плану санації та відновлення платоспроможності боржника, звіт керуючого санацією підлягає затвердженню господарським судом. У разі встановлення господарським судом обґрунтованості скарг кредиторів господарський суд може відмовити в затвердженні звіту керуючого санацією.
Про затвердження звіту керуючого санацією, або про відмову в затвердженні зазначеного звіту чи про продовження санації, або про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів – членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.
Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.
Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Мирова угода укладається в письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство і набирає чинності з дня її затвердження господарським судом та є обов’язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.
Арбітражний керуючий протягом п’яти днів з дня укладення мирової угоди має подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди. До заяви про затвердження мирової угоди додаються:
– текст мирової угоди;
– протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;
– список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;
– зобов’язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачене в першу чергу згідно зі ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;
– письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності.
Про дату розгляду мирової угоди господарський суд повідомляє сторони мирової угоди. Господарський суд зобов’язаний заслухати кожного присутнього на засіданні кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення мирової угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладення мирової угоди. Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди в разі:
– порушення порядку укладення мирової угоди, установленого Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;
– якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.
Про відмову в затвердженні мирової угоди господарський суд ви-носить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною.
Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Керуючий санацією або ліквідатор виконують обов’язки керівника (органів управління) боржника до призначення в установленому порядку керівника боржника (органів управління). Винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами.
За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України. Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду в разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.
Ліквідація – припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. У випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, але господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців.
За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більш ніж двадцять п’ять відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності – органу місцевого самоврядування.
У ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури та здійснює інші повноваження, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Так, наприклад, дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов’язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси. Відповідно до ч. 13 ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов’язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і (за пропозицією комітету кредиторів) призначає нового ліквідатора.
Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:
– показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);
– відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;
– копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-пере- дачі майна;
– реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;
– документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.
Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи – банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише в разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.
У разі якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора.
Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов’язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.
Список рекомендованих джерел
Нормативні акти
1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – № 36. – Ст. 111.
2. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // ВВРУ. – 1999. – № 42-43. – Ст. 378.
3. Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. № 04-5/1193 // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 4. – С. 85-101.
Юридична література
1. Арбитражный процесс: Учебник для юридических вузов и факуль-тетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстю- ка. – М.: ООО «Городец-издат», 2002. – 480 с.
2. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 248 с.
3. Бутирський А.А. Місце та роль мораторію на задоволення вимог кредиторів у процедурах банкрутства // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 2. – С. 34-40.
4 . Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чер- надчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331 с.
5. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Уклад. В.Е. Беляневич. – К.: Юстініан, 2002. – 544 с.
6. Джунь В.В. Проблеми процесуального плюралізму у справах про неплатоспроможність // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 1. – С. 216-223.
7. Поляков Б.М. Закон Украині «О восстановлении платежеспособности должника или признания его банкротом»: Научн.- практ. комментарий / Под общ. ред. Д.Н. Притыки. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. – 272 с.
8. Поляков Б.М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. – 440 с.
9 . Постатейный комментарий к Федеральному закону «О несосто-ятельности (банкротстве)» / Под общ. ред. В.В. Витрянского. – М.: Статут, 2001. – 411 с.
10. Пригуза П.Д. Конкурсне право та конкурсний процес. Теоретичні та практичні аспекти розвитку // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 3 – С. 127-141.
11. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар. – Х.: Консум, 2003. – 320 с.
12. Селіванов А.О. Процедури «штучного банкрутства» підприємств: колізії у законодавстві та практика господарських судів // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 2. – С. 137-144.
13. Степанов В.В. Несостоятельность (банкротство) в России, Франции, Англии, Германии. – М.: Статут, 1999. – 204 с.
14. Фролова О.Г. Об’єктивні ознаки доведення до банкрутства // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 3. – С. 227-236.