Апеляція є одним із видів оскарження рішень суду, які не набрали законної сили і передбачає новий розгляд справи по суті судом другої (вищої) інстанції та винесення нового рішення у справі. У порядку апеляції суд вищої інстанції перевіряє суть рішення місцевого суду, повторюючи спочатку дослідження доказів, що є у справі, та знову поданих, після чого або затверджує оскаржуване рішення, або, відмінивши його, приймає нове.
Апеляційне провадження – це сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюється з метою перевірки законності й обґрунтованості актів господарського суду першої інстанції, що не набрали законної сили і повторного розгляду справи по суті.
Метою апеляційного провадження, яке являє собою самостійну стадію судового процесу, є перевірка законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду в повному обсязі (що зазначено в ч. 2 ст. 101 ГПК України), виправлення помилок, які допущено місцевим господарським судом.
В апеляційній інстанції перевіряється правильність встановлення місцевим господарським судом обставин справи, застосування норм матеріального права й норм процесуального права.
На думку І.М. П’ятилєтова, апеляційне провадження характеризується такими рисами:
1) порушується за скаргами осіб, які беруть участь у справі (ст. 91 ГПК України);
2) апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових актів (ч. 2 ст. 101 ГПК України);
3) апеляційний суд не пов’язаний доводами скарги і перевіряє законність і обґрунтованість судових актів у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 ГПК України);
4) апеляційний суд повторно розглядає справу по суті (ст. 99 ГПК України);
5) перегляд за апеляційною скаргою здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого суду (ст. 92 ГПК України).
Право апеляційного оскарження є правом на порушення діяльності суду апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості рішень місцевого господарського суду.
Під правом апеляційного оскарження рішення господарського суду слід розуміти право на порушення діяльності з перевірки рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
Згідно з ч. 1 ст. 91 ГПК України таке право надано сторонам у справі та прокурору. Особи, що не були залучені до участі у справі місцевим господарським судом, не мають права на подання апеляційної скарги навіть у випадках, якщо цей суд прийняв рішення про їх права та обов’язки. Однак відповідні особи мають право подати касаційну скаргу на підставі ст. 107 ГПК . Відповідно до ч. 3 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені в ГПК України та Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до ст. 92 ГПК України перегляд за апеляційною скаргою або апеляційним поданням прокурора рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду. Такі території визначені Указом Президента України від 11.07.2001 р. № 511/2001 «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України».
У юридичній літературі звертається увага на те, що, визначаючи сторони суб’єктами права на апеляційне оскарження, закон не пов’язує це право з фактичною їх участю в місцевому господарському суді під час розгляду справи. Відповідно до ст. 22 ГПК України участь сторін у судовому засіданні є їх правом, а не обов’язком. Розглядаючи питання про підстави і форми участі прокурора, не можна не помітити суперечливості законодавства з цього питання. Згідно зі ст. 121 Конституції України прокурор представляє інтереси громадян або держави у випадках, передбачених законом. Отже, участь прокурора в господарському судочинстві обумовлюється винятково захистом публічних інтересів. Таким чином, прокурором може порушуватися апеляційне провадження, якщо його подання засноване на публічному інтересі.
Для реалізації апеляційного провадження необхідною умовою є наявність низки передумов об’єктивного та суб’єктивного характеру. Під передумовами апеляційного оскарження розуміють попередні умови реалізації права на апеляційне оскарження, до яких у першу чергу віднесено наявність об’єкта, з приводу якого подається апеляція.
Об’єктами права оскарження є рішення та ухвали, у тому числі додаткові та окремі, місцевого господарського суду, які не набрали законної сили відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України. Згідно з ч. 1 ст. 106 ГПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали місцевого господарського суду у випадках, передбачених ГПК України та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Самостійним об’єктом права оскарження може бути як рішення в цілому, так і в його частині. У випадку оскарження частини рішення, частина, що не оскаржується, не набуває законної сили, оскільки згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд перевіряє рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. Справа розглядається повторно за наявними в справі і додатково поданими доказами. Але додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Сторони у справі можуть вільно розпоряджатися своїм правом на оскарження. Вони можуть реалізувати це право або не скористатися ним. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право згідно зі ст. 100 ГПК України відмовитися від неї.
Реалізація права на апеляційне оскарження може бути здійснена за таких умов:
– забезпечено дотримання встановленого для подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання строку (ст. 93 ГПК України);
– скаргу подано управомоченою особою (ст.ст. 91, 94 ГПК України);
– скаргу спрямовано тільки на рішення, яке підлягає оскарженню (ст. 85, 88, 90 ГПК України).