Сучасні аспекти гуманістичної орієнтації державного управління
Системна соціально-економічна криза, з якою стикнувся світ в останні роки, підштовхує до опрацювання нових методів організації управлінської діяльності як у масштабі окремої держави, так і на рівні міждержавних метаутворень. Процес осмислення цілей, методів та бажаних результатів державно-управлінської діяльності все чіткіше набуває ознак модернізації, що виявляється в поступовому намаганні відійти від матриць мислення класичної модерної доби європейської культури та прийняти в практику управлінської діяльності нові орієнтири пост- модерної світоглядної орієнтації. Основною відмінною рисою нової світоглядної орієнтації державного управління буде його гуманізація, яка виявлятиметься в сталому переході на визначення ефективності управлінської діяльності у якісно-кількісному відображенні.
Говорячи про сучасні потреби оновлення системи державного управління в Україні, не слід забувати, що система, яка є світоглядною реальністю діяльності органів державної влади і сьогодні, інтегрально утворювалась за певних культурних настанов європейської доби модерну (ХІУ-ХІХ ст.). Класичні уявлення про ефективність управління склалися як система уявлень про виключну роль раціональних важелів впливу на свідомість людини та процес формування її життєвих цілей, у тому числі і цілей державної розбудови. У повсякденному практичному плані раціональність мислення передбачає прагнення вигоди, причому вигода ця має бути представлена у кількісних показниках екстенсивного характеру. Отже, раціональною вважалася діяльність, за якої у розумної людини чогось ставало більше, і це збільшення можна представити у метричних одиницях – кілограмах, метрах, літрах, ватах та ін. Засилля виміру успішності управлінської діяльності у відсотках та буквальних цифрових показниках приросту є виявленням цієї класичної модерної тенденції раціоналізації діяльності людини. Спрямованість на кількісні виміри сприймалася як спрямованість на розумне врядування.
Гуманітарна ефективність державного управління
Але така ситуація в загальній організації управлінської діяльності поступово, але невпинно, вступає в протиріччя з реальністю розвитку суспільних процесів. Особливо це стає очевидним при намаганні орієнтуватися на постіндустріальні форми економіки, в яких ідеям, знанням і способам комунікації відводиться провідна роль. Уже сьогодні сутнісно входять у протиріччя існуюча система планування і звітності та система реального життєзабезпечення й організації соціальної співпраці громадян країни. Реальне здійснення модернізації професійної стратифікації та трансформації економічної сфери українського суспільства у наявному стандартному алгоритмі обліку ефективності може виявлятися як деструкція соціально-економічних процесів, оскільки показники обрахунку результатів державно-управлінської діяльності, що задані загальноприйнятими зразками форм звітності, не будуть демонструвати зростання у звичних соціально-економічних напрямах і сферах. Проте це можна трактувати не стільки як кризу економіки держави, скільки як кризу принципів державно-управлінської діяльності.
Стиль виключно кількісного мислення в процесі державного управління є спадком від характерної для доби індустріального суспільства впевненості в прямому зв’язку між якістю життя людини та кількісними показниками зростання її добробуту. Саме така культурна настанова закріплена у відомій фразі “якщо ти такий розумний, то покажи, який ти багатий”. Проте сучасне бачення взаємозв’язку людини та навколишнього середовища ставить під сумнів розум – ність самого такого способу сполучення розуму та речового багатства, оскільки розумний сьогодні має усвідомити обмеженість ресурсів та власну залежність від унормування ресурсних витрат природного походження. Але якщо на особистому рівні таке усвідомлення відбувається як формування нової інвайронментальної етики організації життя, то на рівні державного управління зміна етичних ідеологем продовжує гальмуватися тими стильовими стандартами організації державного управлінського мислення, які орієнтовані виключно на кількісні виміри.
Одним із вагомих важелів підвищення якості життя суспільства може бути оновлення стилю мислення державних службовців та переорієнтація вимог до ефективності їх діяльності з матеріально орієнтованих кількісних показників на врахування якісних факторів життя суспільства. Визнання взаємопов’язаності економічних (кількісних) та соціальних (якісних) процесів передбачає і наступний крок – визнання гуманітарної складової фундаментальним критерієм визначення ефективності діяльності державної влади.
Виникнення питання про гуманізацію державно-управлінської діяльності є результатом розвитку гуманітарної сфери знання протягом ХХ ст. Актуальним підсумком досліджень у цій галузі стала нова світоглядна парадигма, в якій людина розуміється не як засіб впровадження планів екстенсивного розвитку, а як емоційний центр штучного світу, який ми називаємо культурою. У культурі індустріальної доби перед людиною поставало питання постійного доказу своєї дієздатності шляхом екстериторіального розширення зони самоствердження – опанування нових територій, будівництво нових споруд тощо. У постіндустріальному світі людина наближається до розуміння своєї залежності від навколишнього середовища, до розуміння змісту обмежень власної споживацької ресурсної експансії. Гуманітарні знання підвели базу під відокремлення емоційно-психологічного комфорту від факту володіння речами і предметами. Емоційно-психологічна складова існування людини передбачає упорядкування світу як світу для розкриття природних можливостей її свідомості. Екстенсивні досягнення репрезентуються у кількості речей, досягнення розвитку людського потенціалу – у стилі життя, в орієнтації на людиномірну комунікацію та ергономіку життєвого простору. При цьому слід враховувати, що в гуманітарному сенсі якісні показники завжди будуть мати емоційно-оцінне забарвлення.
Ідеологічно державне управління в Україні спирається на визнання первинності економічних маркерів зростання як показників суспільного добробуту, але при цьому не враховується можливість перегляду ставлення до людських потреб, тобто не передбачається управління гуманітарною складовою визначення норм достатності і якісності забезпечення життя суспільства. Для подолання цієї дистанції між економічним плануванням прогресу і гуманітарним самовідчуттям громадян країни слід ввести регулярну практику гуманітарної експертизи державно- управлінських рішень.
Гуманітарна експертиза в державному управлінні
Гуманітарна експертиза – це оцінка соціально-психологічних наслідків та зрушень, які можуть виникнути в результаті реалізації проектів у сфері державного управління. Гуманітарна експертиза має надати прогнози щодо стану суспільної стабільності в морально-правовому, освітньо-професійному, екологічному, етнонаціональному, міжконфесійному та естетичному аспектах. А отже, державно-управлінські стратегії можуть бути гуманітарно доцільними та гуманітарно недоцільними. При цьому рівень гуманітарної доцільності може не збігатися з рівнем зростання показників ВВП на душу населення. Самі по собі кількісні показники бюджетних планів різних рівнів нічого не говорять про гуманітарні характеристики таких планів.
Експертиза гуманітарних виявлень державно-управлінських рішень може стати основою загальної гуманізації системи державного управління, що буде простежуватися як зростання соціальної адекватності управлінської діяльності. Основним критерієм гуманітарної модернізації державного управління буде забезпечення сталої системи запобігання соціальним конфліктам та практики налагодженого діалогу “влада-суспільство”.
Гуманістичний світогляд та гуманітарна практика
Сьогодні простежується стійка тенденція розмежування щодо сфери державного управління двох взаємопов’язаних понять та явищ. Ідеться про гуманістику як зону розвитку гуманістичної рефлексії, в тому числі і у сфері державного управління, та гуманітаристику як зону гуманістичної практики, що віддзеркалює наявний процес трансформації уявлень про гуманізм у цілому та гуманістичні цілі буття соціуму.
Класична гуманістика, що формується в добу Відродження, стверджувала право людини на виявлення власного внутрішнього світу і спонукала до пошуку соціологічних та психологічних закономірностей її буття. Найбільш виразним узагальнюючим терміном класичної наукової гуманістики є термін “гуманітарне знання”, що передбачає наявність відповідних гуманітарних наук, до кола яких входять філософія, філологія, історія, мистецтвознавство тощо. Типові гуманітарні науки тією чи іншою мірою послуговуються соціальними та психологічними дослідницькими розвідками і є, до певної міри, латентною психологією та соціологією.
Гуманістичні настанови сприяли появі антропоцентричного світогляду, який ми називаємо гуманістичним. Саме гуманістичне світобачення знайшло своє втілення в гарантованих Конституцією України свободах і правах людини, у принципах і пріоритетах державної політики в різних сферах. Але на сьогодні поряд із традиційними, “світлими” за змістом словосполученнями, що подарувала нам європейська гуманістична ідеологія, наприклад, “гуманістичні цінності”, “гуманістичні ідеали”, “гуманістична мораль”, сучасна політична лексика збагачується протилежними за змістом поняттями – “гуманітарна інтервенція”, “гуманітарна війна”, “гуманітарна катастрофа”, що також є спорідненими з поняттям “гуманізм”. З кола гуманістики певною мірою вийшли і технологічні, інструментальні поняття, такі як – “гуманітарні технології”, “гуманітарна допомога”, “гуманітарна експертиза”, “гуманітарна місія”, що вживаються зараз поряд із звичними нейтральними словосполученнями – “гуманітарна освіта”, “гуманітарні дослідження”, “гуманітарні науки”, або поряд з такими, що визначають окрему галузь соціальної практики – “гуманітарне право”.
Розгалуженість гуманістичних прагнень у сучасному суспільстві породжує проблему “гуманістики” та “гуманітаристики” у практиці державного управління в Україні. “Гуманістика” трактується як система знань і принципів, що є результатом впливу гуманітарних наук на загальні концептуальні основи державного управління, а “гуманітаристика” — як система суспільних практик, що втілюється в конкретних організаційних формах здійснення гуманітарних ідеалів. Якщо основні засади гуманістики репрезентовані в намірах державної влади захистити, розвинути або створити умови, які сприятимуть розвитку науки, мистецтва, освіти тощо, то гуманітарно спрямована соціальна активність тільки набуває свого чіткого наукового окреслення та організаційної інституалізації в системі державного управління. Загальний процес гуманізації системи державного управління буде впливати на процеси гуманітарного розвитку в державі, які слід розуміти як процеси розвитку людського потенціалу.
Діяльність державних органів влади у сфері гуманітарного розвитку, втілюючи гуманістичні принципи, має бути зосереджена на формуванні загального світоглядного клімату, який базуватиметься на визнанні цінності і недоторканності права кожної людини на гуманітарний розвиток. Саме світоглядна позиція державної політики в гуманітарній сфері є визначальною в процесі формування гуманітарних цілей розвитку держави.
Виходячи з міжнародної практики трактування гуманітарного розвитку як практики забезпечення прав і свобод у політичній, соціальній, економічній і культур – ній сферах, значним кроком до здійснення загальної гуманізації державного управління буде введення в практику моніторингу результатів управлінської діяльності на всіх рівнях основних міжнародних індексів, що вимагають дослідження як кількісних, так і якісних показників стану суспільства.
Міжнародний моніторинг гуманітарних зобов’язань держави
У міжнародній практиці моніторингу рівня виконання гуманітарних зобов’язань держави сьогодні найпоширенішими є чотири показники.
– індекс розвитку людського потенціалу;
– міжнародний індекс щастя;
– індекс якості життя;
– індекс тендерної нерівності.
Першою за часом введення у обіг міжнародного моніторингу умовною шкалою вимірювання стану виконання гуманітарних зобов’язань держави по відношенню до своїх громадян став індекс розвитку людського потенціалу. Ця шкала є однаковою для всіх країн планети, і її можна застосовувати як для окремої країни в цілому, так і для певних її територіальних одиниць.
Індекс розвитку людського потенціалу (англ. Human Development Index, HDI) – це інтегральний багатоелементний показник, що застосовується в практиці міжнародного моніторингу основних характеристик стану розвитку людського потенціалу на певній території. Він є стандартним інструментом у загальному порівнянні рівня життя різних країн та регіонів. Цей показник був розроблений у 1990 р. та щорічно розраховується і публікується в рамках звітів про розвиток людського потенціалу Програми розвитку ООН (ПРООН). ІРЛП враховує три види показників: 1) очікувану тривалість життя при народженні (довголіття населення); 2) рівень грамотності та очікувану тривалість навчання; 3) рівень ВВП на душу населення за паритетної купівельної спроможності (у доларах США).
Міжнародний індекс щастя (англ. Happy Planet Index) – це показник, який було запропоновано для умовного порівняння емоційно-психологічного самопочуття громадян різних країн, яке відображає їх ставлення до стану власного добробуту, соціальної захищеності та безпеки навколишнього середовища. Цей індекс введено в міжнародну практику моніторингу в 2006 р. як такий, що має уточнити дані показників ВВП та ІРЛП. Його застосування свідчить про значні гуманітарні світоглядні зрушення, оскільки ним фіксується той факт, що провідною метою більшості людей є не стільки бути багатими, скільки бути щасливими (у найрізноманітнішому сенсі цього поняття). Для розрахунку МТЩ використовуються три показники: 1) суб’єктивна задоволеність життям, 2) очікувана тривалість життя, 3) “екологічний слід” (рівень забруднення території та наявність екологічних ресурсів).
Індекс якості життя (англ. quality-of-life index) – це багатоелементний показник, який спрямований на порівняння суспільного самопочуття в країнах, виходячи не тільки з об’єктивних даних, що можуть бути кількісно обраховані (якість повітря, якість води, кількість культурних закладів), а і з суб’єктивних вражень щодо соціального самовідчуття, задоволення прав і свобод, кліматичних умов життя. Індекс був розроблений компанією Economist Intelligence Unit вперше у 2005 р. і складається з дев’яти показників.
- Здоров’я: очікувана тривалість життя (US Census Bureau).
- Подружнє життя: рівень розлучень (ООН; Euromonitor).
- Громадське життя: рівень залучення до релігійних чи профспілкових організацій (World Values Survey).
- Добробут: ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (Economist Intelligence Unit).
- Політична стабільність: рейтинг політичної стабільності (EconomistIntelligence Unit).
- Клімат та географічне середовище: географічні координати (CIA WorldFactbook).
- Гарантії працевлаштованості: рівень безробіття (Economist Intelligence Unit).
- Політична свобода: рейтинг політичної свободи та свободи слова (Freedom House).
- Гендерна рівність: співвідношення зарплати жінок та чоловіків (UNDP Human Development Report).
Індекс гендерної нерівності (англ. The Gender Inequality Index) – це показник, спрямований на проведення моніторингу стану соціальних відносин між жінками та чоловіками в різних країнах. Він був уведений у 2010 р. та застосовується в щорічній доповіді ООН “Людський розвиток”. Методика розрахунку індексу базується на трьох показниках: 1) репродуктивне здоров’я жінки; 2) рівень присутності жінки на управлінських посадах (у парламенті); 3) рівень середньої та вищої освіти у жінок. Цей індекс є деталізацією ІРЛП.
Для уточнення смислових характеристик стану розвитку країн у сфері дотримання гуманітарних зобов’язань з 2010 р. в щорічних доповідях ООН “Розвиток людського потенціалу” використовується також індекс бідності. При цьому бідність розуміється як стан неспроможності підтримувати рівень задоволення соціально-культурних потреб, який суб’єктивно визначається таким порівняно з прийнятими в певному суспільстві нормами. Кілька років тому було проведено масштабне дослідження, яке показало, що рівень бідності є відносним показником і залежить від прийнятих у суспільстві належних форм добробуту, які визначаються культурними традиціями. Абсолютний показник бідності визначається прожитковим мінімумом. Але відчуття бідності може супроводжувати людину, яка має доходи і набагато вищі за межу бідності, оскільки в цьому разі людина орієнтується на проголошені в суспільстві вимоги до гідного та заможного життя. На сучасному етапі розуміння бідності пропонується враховувати не стільки доходи населення, які іноді важко відслідкувати в повному обсязі, скільки витрати на споживання та можливість дотримання основних гуманітарних норм розвитку людини.
Отже, гуманізація системи державного управління в Україні буде відбуватися як процес застосування сучасних наукових знань у сфері гуманістики і застосування міжнародних практик у гуманітарній сфері.