Визначення і значення моралі
Мораль – важлива форма духовного життя, найдавніший універсальний спосіб регулювання стосунків між людьми. Особливо гостро проблема місця і ролі моральних цінностей постала в сучасну епоху, коли найвидатніші досягнення науково-технічного прогресу обертаються катастрофічними наслідками для людини. Вирішення глобальних проблем неможливе без опори на мораль, оскільки інтелект, не поєднаний з мораллю, здатний зруйнувати не тільки людину, а й довкілля. Без таких моральних якостей, як громадянська відповідальність, патріотизм, прихильність до високих гуманістичних принципів, неможливо уявити майбутнього фахівця-управлінця, високопрофесійна підготовка якого не може обмежуватися тільки спеціальними знаннями та навичками.
Але постає запитання: чи можна навчити людину моралі, озброївши її етичними знаннями? На це запитання можуть бути різні відповіді. На наш погляд, мораль можна і потрібно вивчати, але не можна моралі навчити: моралі можна тільки навчитися.
Інституціоналізація (від англ. institutionalization; нім. institutionalisierung) являє собою правове й організаційне закріплення усталених у суспільстві форм поведінки, відносин тощо. Це процес визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, зведення їх у систему, здатну діяти в напрямі задоволення деякої суспільної потреби.
Завдання й умови державного управління вимагають уваги не тільки до політичних, а й до загальноетичних, професійних принципів і норм управління, ігнорування або викривлення яких практично унеможливлює цивілізовану взаємодію влади, реальне партнерство держави й суспільства.
Дослідження й оцінка проблем моральної поведінки у сфері державного управління показують, якої великої кількості помилок в управлінні соціально-економічними об’єктами та економікою як цілісним комплексом можна уникнути, спрямувавши зусилля на підвищення рівня етичної грамотності управлінських кадрів. Звідси випливає необхідність інституціоналізації морального впливу на державне управління й розвиток професійної етики державної служби.
Як уже зазначалося, процес інституціоналізації слід розглядати як утворення і закріплення соціальних норм, правил, стабільних зразків соціальної взаємодії, що базуються на формалізованих правилах, законах, звичаях і ритуалах, що уможливлює, у свою чергу, формування етичного кодексу й професійної етики державного службовця.
Етика державної служби як професійна етика
Етика державної служби являє собою корпоративну, професійну етику, тісно пов’язану з поняттям “етика управління”, яка розглядає поведінку людини, що діє у сфері управління і функціонування організації. Організація, у свою чергу, взаємодіє із зовнішнім середовищем в аспекті співвідношення цієї діяльності із загальнолюдськими етичними вимогами. Етика управління є професійною (або галузевою) етикою, тому розглядає поведінку й вчинки людини лише в чітко обмеженій сфері управління.
Професійна етика виробляє норми, стандарти, вимоги, характерні для певних видів діяльності. Професійна етика – це кодекс поведінки, що пропонує певний тип моральних міжособистісних відносин, які видаються оптимальними з погляду виконання фахівцями своїх службових обов’язків. Тут виникає запитання про співвідношення юридичних норм і норм професійної етики, оскільки, на перший погляд, може скластися враження про достатність юридичних норм для забезпечення ефективної діяльності державних службовців.
Дійсно, у професійній сфері державних службовців постійно відбуваються процеси спілкування на рівні “ керівник – підлеглий”, “ співробітник – співробітник”, “ посадова особа – громадянин” тощо. Звичайно, такі відносини досить жорстко регулюються кваліфікаційними і юридичними рамками, але в людському спілкуванні є й те, що не охоплюється посадовою інструкцією або зводом законів, на що не впливають рівень компетенції, освіта, посадове становище. Це, насамперед, наявність моралі у відносинах (або її відсутність).
Етичний кодекс державної служби
Необхідність етичного кодексу державної служби поряд з нормативно-юридичним зумовлена тим, що: по-перше, неможливо скласти вичерпний перелік приписів і заборон; по-друге, багато дій або відмова від дій за своєю природою не можуть регулюватися юридичними нормами. І, нарешті, будь-яке професійне спілкування відбувається відповідно до професійно-етичних норм і стандартів. Відсутність чітких уявлень про етичні норми або зневага до них призводять до створення власних версій етичного кодексу.
Володіння нормами професійної етики зумовлюється багатьма факторами, які можна об’єднати у дві групи:
– комплекс етичних підвалин, уявлень про те, що є добро й зло, тобто власний етичний кодекс, з яким людина живе й працює, незалежно від того яку посаду вона займає і яку роботу виконує;
– фактори, додані людині ззовні: етичний кодекс організації, де людина працює, правила внутрішнього розпорядку, усні вимоги менеджера більш високого рівня.
Однією з тенденцій сучасності може бути названий процес створення етичних кодексів більшою кількістю професійних співтовариств. Вони створюють свої етичні кодекси, задаючи моральні вимоги, що визначають етичну поведінку тих, хто належить до певної професії. Прикладом можуть слугувати давно розроблені дипломатична, військова, судова, медична етика, нещодавно створені інженерна, спортивна етика, етика працівників засобів масової інформації, бухгалтерів, аудиторів тощо.
Етика управління як наука про управління
Етика управління, як і наука управління, досить молода незважаючи на те, що в її основу покладена багатовікова соціальна практика, практика управління. Етика державної служби, мабуть, може бути віднесена до “молодих” професійних сфер. Створення й впровадження етичних норм і стандартів у професійну діяльність спрямовані на підвищення ефективності й вирішення завдань у професійній сфері. Тому моральні норми й стандарти можуть зародитися тільки в тій частині професійної сфери (наприклад у кадровій політиці тієї чи іншої корпорації або в кадровій політиці соціально-економічних об’єктів у країні в цілому), для якої характерні професійна компетентність високого рівня, спеціальні знання, почуття обов’язку, відповідальність, підкріплені високим професіоналізмом. Можна із упевненістю стверджувати, що зміст професійно-етичних норм, стандартів і вимог відповідає змісту діяльності у певній сфері.
Осмислення морального аспекту своєї праці характерне для сучасного менеджменту й останнім часом набуло важливого значення для сфери політико-адміністративного управління. Це пов’язано, насамперед, з переходом від адміністрування до менеджменту в процесі сучасних адміністративних реформ, з поширенням інших нових принципів діяльності у сфері державного управління.
На сучасному етапі розвитку стало очевидним, що не існує діяльності, в тому числі й управлінської, без її морального змісту, а отже, без визначення моральних позицій взаємодіючих сторін. У формуванні таких позицій й полягає головне завдання професійної етики. З погляду менеджменту й теорії мотивації вибраний організацією пріоритет матеріальних засад, зрештою, обернеться не економічною вигодою, а економічними втратами і, як правило, внутрішнім руйнуванням організації. У підсумку пріоритет морального фактору на практиці забезпечує стабільність, стійкість управлінського персоналу, а отже, і стабільність усієї організації, що дасть змогу досягти економічного успіху.
Етика управління й етика державної служби не суперечать і не можуть суперечити загальнолюдській етиці. Однак можуть виникнути деякі невідповідності між універсальною й професійною етикою. У цьому разі виникає досить важка етична дилема для людини, яка приймає рішення. У практиці управління досить часто порушуються норми як загальнолюдської, так і професійної етики. Основні етичні порушення в процесі управління перебувають у сфері недотримання виробничої безпеки, знищення навколишнього середовища, внутрішньої корупції, етики міжособистісних відносин тощо. Державні службовці іноді не здатні встановити межі між вимогами професійної етики, принципами універсальної етики й посадовими обов’язками (які можуть трактуватися досить широко), а також власними переконаннями, законами й підзаконними актами. Єдиних для світової практики етичного регламенту або стандартів не існує.
Професійна честь і гідність як ключові категорії
Ключовими категоріями, в яких формалізується оцінка суспільством представника певної професії, є такі поняття, як “професійна честь” і “професійна гідність”.
У понятті професійна честь виражається оцінка значимості тієї чи іншої професії в житті суспільства. Усвідомлення цієї значимості дуже важливо для державного службовця і є основою професійної гідності, самооцінки своєї діяльності. Важливо зазначити, що поняття “честь” і “служба” як суспільні явища тісно пов’язані між собою. Не випадково в минулому під честю розумілося високе звання, посада. У ній полягає моральна гідність людини, її доблесть, чесність, шляхетність душі, чиста совість, прагнення додержуватися піднесеного ідеалу правди, справедливості, добра, служіння своїй батьківщині.
Честь не тільки моральна, а й історична категорія. Вона похідна від умов епохи, в якій живуть люди, є частиною їх свідомості, орієнтована на ту чи іншу систему цінностей, норм поведінки тощо. Разом з тим честь є і категорією діяльною, що проявляється у вчинках людей, у їхніх відносинах одне з одним. Залежно від характеру відносин, у яких може перебувати людина стосовно інших людей, виділяється кілька видів честі. Професійна честь і професійна гідність, взаємно доповнюючи одна одну, дають змогу підтримувати певний, досить високий рівень моральності. Професійна честь і професійна гідність державного службовця будуть виражатися в ухвалених рішеннях і різних вчинках.
Отже, процес інституціоналізації моральних вимог до державного управління нерозривно пов’язаний з формуванням професійної етики й професійною моральністю державного службовця на основі потреб суспільства й принципів загальнолюдської моралі.