2.2. Становлення української науки сільськогосподарського (аграрного) права

Наука завжди є творчим наслідком складних еволюційних нау­кових процесів і характеризується певним наступництвом.

Процес розвитку науки в напрямі “колгоспне право СРСР” — “аграрне право України” особливо складний. Він розпочався ще в умовах колишнього СРСР у 60-70-х рр. XX ст. і вже тоді характери­зувався творчим науковим підходом до оцінки суспільних відносин у сфері сільського господарства (згодом — агропромислового комплек­су), їх критичним аналізом і визначенням перспективи. Власну нау­кову позицію щодо зазначених явищ завжди мали українські вчені: В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. І. Семчик, В. С. Шелестов, Ц. В. Бич-кова (Боцян) та ін. При цьому досить вагомою була їх позиція стосов­но ролі законодавчої бази для становлення (замість колгоспного пра­ва) нової широкої комплексної спеціалізованої галузі аграрного права.

Активний розвиток і значне розширення сільськогосподарсько­го (аграрного) законодавства і формування на його базі комплек­сної, інтегрованої і спеціалізованої галузі аграрного права стиму­лювали й формування наприкінці 1960-х — початку 1970-х рр. но­вої галузі юридичної науки — науки аграрного права.

Однак уже й до цього часу вченими колишнього СРСР, у тому числі й УРСР, досліджувалися найважливіші проблеми сільсько­господарського виробництва й використання земель сільськогоспо­дарського призначення. У межах науки колгоспного та земельного права І. В. Павловим, М. Д. Казанцевим, М. І. Козирем аналізува­лися проблеми теорії колгоспного та земельного права; Г. В. Чубу­ковим — питання правового регулювання праці в колгоспах, між­господарської кооперації; 3. С. Бєляєвою визначалися джерела кол­госпного права, міжгосподарської кооперації та ін.

В УРСР також досліджували як загальнотеоретичні проблеми колгоспного права, так і питання розвитку його окремих правових інститутів. Наукові праці у цьому плані належать таким вченим, як В. 3. Янчук, Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, Ю. А. Вовк, В. Л. Мунтян, І. О. Середа, В. І. Семчик та ін. Земельно-правові та еколого-правові питання розглядалися В. Л. Мунтяном, Ц. В. Бичковою, І. А. Дмит-ренком, П. Д. Індиченком, І. С. Цемком та іншими вченими.

Дослідження у сфері колгоспного та земельного права створили наукову базу для розробки теорії аграрного законодавства та од­нойменної правової галузі, її окремих правових інститутів. Тобто витоки аграрно-правової науки беруть свій початок ще в наукових працях фахівців у галузі колгоспного, земельного права, які вихо­дили у світ задовго до виникнення згаданої науки.

Вперше в юридичній науці думку про існування нової ком­плексної галузі аграрного права висловлено 1967 р. на сторінках журналу “Советское государство и право”. Вчені В. М. Чхіквадзе та Ц. А. Ямпольська зазначали, що в житті намітилось утворення сільськогосподарського права як комплексної галузі, що охоплює і колгоспне право, й право, яке регулює діяльність державних сіль­ськогосподарських підприємств¹.

1973 р. це положення розвинув М. І. Козир у статті “Советское сельскохозяйственное право: тенденции становления и развития”, де він вирізнив об’єктивні та суб’єктивні передумови формування сільськогосподарського (аграрного) права, дав поняття цієї галузі права, її предмета, методу, системи².

Опонентом М. І. Козиря став І. Ф. Панкратов, який у своїй статті “Сельскохозяйственное право как отрасль права? Нет осно­ваний” заперечував можливість існування сільськогосподарського права як галузі права, мотивуючи це відсутністю єдиного предмета та єдиного методу правового регулювання цієї галузі³. Аналогічни­ми тоді були й погляди В. 3. Янчука (УРСР), який вважав перед­часним визнання сільськогосподарського (аграрного) права як га­лузі права⁴.

Протилежну думку висловили у своїх працях 3. С. Беляева⁵, В. В. Петров⁶, А. А. Денисов⁷, О. А. Кічатова⁸, Г. О. Аксеньонок⁹.

Згодом проблема набуває міжнародного значення; вивчається та науково аналізується досвід інших країн щодо регламентації аграр­них відносин. У травні 1972 р. у Флоренції проводився радянсько­італійський “круглий стіл” з питань аграрного права, де доповіді радянських учених (М. І. Козиря, Г. О. Аксеньонка, В. О. Кікотя, М. І. Краснова) були присвячені проблемам аграрного законодавс­тва, формування аграрного права як галузі права та правової нау­ки, керівництва та управління сільським господарством та ін.¹

1974 р. в редакції журналу “Советское государство и право” від­булася нова зустріч за “круглим столом” де розглядалися питання удосконалення правового регулювання сільського господарства². Під час обговорення виявилися різні підходи до розуміння аграр­ного права. Були визначені основні напрями наукових досліджень у галузі сільського господарства: поєднання розробки загальнотео­ретичних і конкретних правових проблем, актуальність теоретич­них досліджень і їх відповідність потребам практики, проведення комплексних досліджень тощо.

Більшість учасників дискусії зійшлися в поглядах на визнання комплексної галузі аграрного законодавства, науки аграрного пра­ва та однойменної навчальної дисципліни. І навіть ті вчені, які не визнавали аграрного права як галузі права, не заперечували існу­вання науки аграрного права, а також потреби в такій навчальній дисципліні. Це мало істотне значення для розвитку аграрно-право­вих досліджень.

Як бачимо, складність і новизна проблеми зумовили аналіз (на етапі становлення аграрно-правової науки) переважно загальноте­оретичних проблем аграрного права.

Наприкінці 70-х і на початку 80-х рр. XX ст. ученими-юристами колишнього СРСР було розроблено значну кількість праць, присвя­чених теоретичним проблемам аграрного права, його предмету, ме­тоду, а також аграрному законодавству як основі формування від­повідної галузі права та ін. Серед російських авторів, які досліджу­вали загальнотеоретичні засади аграрного права на етапах його ста­новлення, варто згадати М. І. Козиря, Г. Ю. Бистрова, І. Ф. Казь-міна, В. В. Петрова, А. А. Денисова, 3. С. Беляеву, О. А. Кічатову, Ф. М. Раянова, К. А. Шайбекова, Г. В. Чубукова та ін.

На особливу увагу заслуговують праці М. І. Козиря, В. В. Пет­рова, А. А. Денисова, Ф. М. Раянова, 3. С. Бєляєвої, Г. Ю. Бистро­ва, К. А. Шайбекова, в яких поєднується розробка загальнотеоре­тичних і конкретних (практичних) проблем правового регулювання сільського господарства. У складному процесі становлення науко­вих засад нової галузі сільськогосподарського (аграрного) права важливу роль відігравали не лише погляди тих авторів, які послі­довно запроваджували ідею нової галузі права, а й її противників. У цьому плані істотне значення мали праці І. Ф. Казьміна, прис­вячені теорії джерел сільськогосподарського законодавства, публі­кації І. Ф. Панкратова і В. 3. Янчука (УРСР) та деяких інших уче­них, які не заперечували галузевого існування сільськогосподар­ського законодавства та науки сільськогосподарського права.

В УРСР, починаючи з 70-х рр., наука аграрного права дослід­жує також загальнотеоретичні проблеми аграрного права та різні сторони механізму правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві. Поряд із цим у працях українських авто­рів робляться висновки й щодо наявності окремих комплексних спеціалізованих правових інститутів аграрного права (зокрема, інс­титуту матеріальної відповідальності працівників сільськогосподар­ських підприємств); й щодо формування в такий спосіб галузевої правової структури. Серед українських авторів, які розробляли те­орію аграрного права, слід назвати В. С. Шелестова, Н. І. Титову, Ц. В. Бичкову.

Початок 80-х рр. в УРСР позначився розширенням аграрно-правових наукових досліджень, всебічним обгрунтуванням право­вих інститутів аграрного права. Так, у цей час досить активно ана­лізуються проблеми аграрного законодавства та аграрного права (Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. С. Шелестов); правового регулю­вання суспільних відносин в умовах АПК (Ю. С. Шемшученко, В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова); сільськогосподарської кооперації (В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова, 3. А. Павло­вич); майнових відносин у сільському господарстві (В. І. Семчик); договірних відносин аграрних суб’єктів (В. К. Попов, Ц. В. Бичко­ва, В. В. Долежан); державного управління АПК (В. С. Шелестов, 3. А. Павлович); питання охорони земель сільськогосподарського призначення (В. В. Янчук, Д. А. Суржан); охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві (Ю. С. Шемшу­ченко, В. Л. Мунтян, В. І. Андрейцев, В. К. Попов) тощо.

Введення з 1982 р. у вищих навчальних закладах курсу “Сіль­ськогосподарське право” (нині — “Аграрне право”) та видання 1985 р. у Москві першого підручника з цієї навчальної дисциплі­ни¹ відіграло важливу роль у формуванні комплексних, система­тизованих знань з цієї дисципліни у студентів-юристів, що, в свою чергу, позитивно позначилося на подальшому розвитку аг­рарно-правової науки. Слід зазначити, що українські вчені-юрис-ти (В. 3. Янчук, В. С. Шелестов, В. В. Долежан) взяли активну участь в обговоренні цього підручника, продемонструвавши твор­чий підхід до своєї праці.

Сучасний стан науки аграрного права України характеризується інтенсивним розвитком аграрно-правових досліджень на якісно но­вій основі в умовах незалежної Української держави, розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета за рахунок виникнен­ня нових правових інститутів і нових аграрних суб’єктів тощо.

Важливим внеском у розвиток української аграрно-правової на­уки стало видання 1996 р. першого в Україні підручника за редак­цією В. 3. Ярчука — “Аграрне право України”¹.

Аналізуючи аграрно-правову науку України, можна зробити висновок, що сьогодні вона досліджує широке коло проблем аг­рарного права, і з розвитком суспільних відносин у галузі сіль­ського господарства предмет її теоретичних розробок значно роз­ширюється.

З огляду на це, процес становлення та розвитку науки аграрно­го права України відповідно до предмета її дослідження й конкрет­них історичних умов можна умовно поділити на 4 основні етапи:

перший — кінець 60-х — початок 70-х рр. — становлення аграр­но-правової науки — характеризується аналізом переважно загаль­нотеоретичних проблем сільськогосподарського права;

другий — початок 70-х — початок 80-х рр. — розвитку україн­ської науки сільськогосподарського (аграрного) права — супровод­жується дослідженням теоретичних проблем аграрного законодавс­тва, розробкою перших аграрно-правових інститутів;

третій — початок 80-х — початок 90-х рр. — активного розвит­ку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань — характеризується розши­ренням предмета аграрно-правової науки, поглибленням загально­теоретичних її розробок, всебічним обгрунтуванням багатьох пра­вових інститутів аграрного права в умовах агропромислового ком­плексу;

четвертий — початок 90-х рр. — й донині — інтенсивного роз­витку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах не­залежної Української держави — відзначається розширенням сис­теми аграрно-правової науки, її предмета завдяки виникненню принципово нових правових інститутів, розширенню кола аграрних суб’єктів у зв’язку з проведенням земельної та аграрної реформ, ра-дикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринко­вої економіки.

Отже, становлення української аграрно-правової науки характе­ризується певним наступництвом. Науковою базою для розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної галузі права, окремих аграрно-правових інститутів слугували наукові досліджен­ня у сфері колгоспного й земельного права, які здійснювалися ще задовго до виникнення науки сільськогосподарського (аграрного) права України. Як бачимо, наука аграрного права України генетич­но пов’язана з наукою колгоспного й земельного права, а також значною мірою — з наукою цивільного права.

Українська аграрно-правова наука відігравала важливу роль у системі науки сільськогосподарського (аграрного) права колиш­нього СРСР у процесі становлення нової комплексної, інтегрова­ної та спеціалізованої галузі аграрного права, з’ясування її понят­тя, особливостей, способів формування, зокрема через становлен­ня її окремих правових інститутів.