Конституція України проголошує Україну як соціальну і правову державу, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції). Дане положення конкретизується у низці статей розділу ІІ Конституції. Зокрема, ст.27 встановлює обов’язок держави – захищати життя людини, у ст.41 закріплена непорушність права власності громадян.
У розвиток цих конституційних положень, а також Європейської конвенції по відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів (ETS N 116) (Стразбург, 24 листопаду 1983 року), статтями 1177 та 1207 нового Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю громадянина внаслідок злочину, а також майнова шкода, завдана майну громадян внаслідок злочину, у разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин або, якщо ця особа є неплатоспроможною, відшкодовується державою. Цими статтями Цивільного кодексу України також передбачено, що умови та порядок відшкодування державою зазначеної шкоди встановлюються законом.
На реалізацію цих положень ЦК у Верховній Раді України IV скликання було зареєстровано чотири законопроекти (№№ 2402, 2402-1, 6283-1 та 6283). У цих законопроектах визначаються підстави та умови, а також встановлюються порядок і розмір відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди фізичним особам, які потерпіли від злочинних посягань на їхнє життя, здоров’я або майно. 18 січня 2006 року проект №6283 було прийнято в першому читанні.
Проект закону №6283 “Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину”, вводить декілька нових інститутів.
По-перше, відшкодуванню за рахунок держави підлягає реальна матеріальна шкода від злочину, і не відшкодовується державою мораль-
на (немайнова) шкода, яка також передбачається статтею 1207 Цивільного кодексу.
По-друге, держава повинна відшкодовувати потерпілому матеріальну шкоду лише у разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин. Водночас держава не зобов’язується відшкодовувати шкоду потерпілому у разі неплатоспроможності винної особи, як це передбачено ст.ст.1177 і 1207 Цивільного кодексу.
По-третє, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок держави обмежується у часі. Це право з’являється у потерпілого лише через шість місяців після виникнення у нього в результаті злочину матеріальної шкоди, за умови, якщо за цей час органами слідства не встановлено особу (осіб), яка вчинила злочин, та не пред’явлено обвинувачення цій особі і немає даних про належне їй майно, за рахунок якого має бути відшкодовано шкоду. Крім того, у разі, якщо потерпілий пропустив 6-місячний строк на пред’явлення виконавчого документа суду про відшкодування шкоди до виконання, цей строк поновленню не підлягає (ст.17 проекту Закону).
По-четверте, за цим проектом закону право на відшкодування шкоди за рахунок держави виникає у потерпілого не в усіх випадках, а лише у разі, коли завдана йому злочином шкода є істотною, тобто розмір якої перевищує п’ятикратний мінімальний розмір заробітної плати.
По-п’яте, проектом Закону передбачено обмеження граничного розміру відшкодування громадянам матеріальної шкоди за рахунок держави, порівняно з положеннями ст.ст. 1177 та 1207 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується потерпілому за рахунок коштів державного бюджету в повному обсязі, але не більше, ніж 100 мінімальних розмірів заробітної плати (тобто приблизно в межах від 1.000 грн. до 30.000 грн. на одного потерпілого).
Крім зазначеного вище, проектом Закону передбачаються додаткові формальні умови виникнення та реалізації права потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок держави. Такими умовами є:
1) порушення у встановленому порядку кримінальної справи у зв’язку із вчиненням злочину проти громадянина;
2) визнання громадянина потерпілим у даній справі та визначення розміру завданої йому злочином матеріальної шкоди;
3) встановлена судом неможливість повного або часткового відшкодування шкоди потерпілому в установленому порядку за рахунок винної особи (осіб) або в іншому законному порядку на момент судового розгляду справи;
4) відсутність протиправних дій потерпілого, що мають ознаки злочину, з якими пов’язується виникнення у нього матеріальної шкоди.
Таким чином, остаточну долю права потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок держави та його розміру за проектом цього Закону має вирішувати суд, з урахуванням конкретних обставин справи (характеру і розміру завданої громадянину шкоди, його матеріального стану та складу сім’ї, надання йому соціальної допомоги з інших джерел тощо).
Згідно з даним проектом питання про відшкодування потерпілому шкоди за рахунок держави мають вирішувати прокурор, який здійснює нагляд за розслідуванням кримінальної справи (в якій громадянина визнано потерпілим), та суд, що приймає відповідне рішення за заявою прокурора (за обов’язкової участі громадянина у розгляді справи), а виконання рішення суду про відшкодування шкоди потерпілому покладається на органи державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. При цьому проектом Закону передбачено, що вирішення справи про відшкодування шкоди громадянину за рахунок держави судом здійснюється не в позовному порядку, а за загальними правилами окремого провадження, з урахуванням вимог цього Закону, оскільки держава не є відповідачем щодо потерпілого від злочину, а лише надає йому соціальну допомогу за наявності умов, визначених цим Законом. Даний проект орієнтується на положення частини третьої статті 234 нового Цивільного процесуального кодексу України (який вступив в силу з 1 січня 2005 року), що передбачає розгляд у порядку окремого провадження, крім зазначених у вказаній статті Кодексу також інших справ у випадках, встановлених законом.
З метою гарантованого і точного виконання судових рішень про відшкодування громадянам, потерпілим від злочину, шкоди за рахунок держави, проектом Закону передбачено утворення спеціального Фонду потерпілого в Україні (ст.16 проекту Закону), за рахунок частини доходів державного бюджету від сплати державного мита та інших надходжень до бюджету, пов’язаних з діяльністю правоохоронних органів, а також інших доходів держбюджету. Визначено мінімальний розмір Фонду на рік, еквівалентний не менш ніж 2 млн. євро. Головним розпорядником коштів Фонду пропонується визначити Міністерство юстиції України. Цей же Фонд має забезпечувати відшкодування шкоди за рахунок держави за чинним Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 року.