Для України початок XXI ст. можна назвати часом відродження духовних цінностей людей і можливостей більш повно обстоювати свої права та свободи. Відбувається процес формування оновленого світогляду, за якого будь-яка людська невлаштованість спонукає до пошуку кращої долі.
Одним із наслідків такої людської невлаштованості є міграція, за допомогою якої людство шукає кращого життя для задоволення різних рівнів потреб, починаючи з фізіологічних (необхідних для виживання) і закінчуючи потребами у самовизнанні (реалізації потенційних можливостей). Нині панує розуміння міграції не як природного стану, коли люди подорожують задля пізнання світу, вивчаючи нові країни, культуру, історію та традиції й повертаються у кінцевому підсумку до рідних місць, а як вимушений хід людської долі.
Формування України як незалежної держави пов’язане зі значними економічними негараздами, що призвело до проблем у сфері зайнятості, зростання бідності та безробіття і, як наслідок, до трудової еміграції. За даними Державної служби статистики України, у 2013 році чисельність населення країни знизилася з показника 45,553 до 45,426 мли чоловік. За 2013 рік чисельність населення скоротилася на 127 тис. осіб або на 0,28 % від загальної кількості населення.
Усе частіше міграція сьогодні асоціюється з глобальними негативними явищами. Зростає відсоток осіб, які вимушені мігрувати для того, щоб вижити, захистити себе і своїх рідних від переслідувань. Україна відчула прогресивне зростання державних проблем, пов’язаних із поверненням депортованих осіб, негативний тиск незаконної міграції, що посягає на безпеку країни та спокій її громадян, оскільки часто буває пов’язана з організованою злочинністю.
Як раніше зазначалося, міграція є особливим процесом територіального переміщення населення, який зазвичай завершується зміною постійного місця проживання.
Актуальність міграційних проблем в адміністративно-правовому регулюванні пов’язана з тим, що міграція як суспільне явище потребує регулювання з боку державних органів влади та органів місцевого самоврядування, інакше вона може трансформуватися у саморегульовану, а з боку держави — у нерегульовану соціальну систему. Наявність адміністративно-правового регулювання міграції зумовлюється нормативно-правовим механізмом, за допомогою якого регулюється кількісний і якісний склад міграції, напрямки та спрямування, обсяги та параметри. Важливим є і нормативне закріплення визначення міграції, але у сучасному законодавстві воно відсутнє.
Міграцію населення можна розглядати як трьохстадійний процес: по-перше, як процес формування території рухливості населення; по-друге, як власне переміщення (міграцію); по-третє, як адаптацію мігрантів до нового місця.
На процес ухвалення рішення про переселення впливають об’єктивні (економічна, політична нестабільність у державі, загроза екологічної безпеки) та суб’єктивні фактори (необхідність вирішити власні матеріальні проблеми, можливість заробити гроші для допомоги сім’ї, втрата місця роботи в Україні і можливість працевлаштування за кордоном, турбота про навчання й подальше працевлаштування дітей, еміграція близьких людей і небажання залишитись без звичного кола спілкування, переслідування за політичні, релігійні чи інші переконання в Україні).
Ступінь реалізації міграційної рухливості виявляється на другій стадії — переміщенні. Сукупність переселень, які відбуваються в певний час в одному напрямку, складають міграційні потоки, що мають досить цікаві властивості процесу розгалуження по території різних держав, областей чи регіонів із неоднаковою інтенсивністю, масштабністю та скупченістю.
Міграційні потоки належать до розряду негативних явищ, оскільки викликають небажані наслідки — значне збільшення кількості іноземних громадян усередині держави, тобто зменшення питомої ваги місцевого населення в загальній чисельності населення, що є реальною загрозою національній безпеці України.
Приживлюваність мігрантів охоплює собою ланцюг перетворення мігранта на новосела, а новосела — на постійного мешканця. Невід’ємним елементом приживлюваності є категорія адаптації. До чинників, що впливають на процес адаптації до нового культурного середовища, відносять: необхідність вижити й заробити гроші; повагу в іноземного менталітету, лояльність, шанобливе ставлення до місцевих звичаїв, норм і традицій; підтримку близьких людей.
Важливе значення у вивченні міграції є визначення її різновидів. Існують різні підходи до поділу на типи міграції фізичних осіб, їх виділяють залежно від критерію, покладеного в основу класифікації.
Важливе значення у переміщенні людей відіграє сформованість мотивації до переселення. За сформованістю мотивації до переселення розрізняють міграцію добровільну та вимушену.
Добровільна міграція — переміщення фізичних осіб з метою добровільної зміни місця проживання/перебування, що супроводжується перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальних одиниць України.
Вимушена міграція — переміщення фізичних осіб, що супроводжується перетинанням державного кордону України або меж адміністративно-територіальних одиниць України у зв’язку з вчиненням щодо фізичної особи або членів її сім’ї насилля чи переслідування в будь-якій формі або реальною можливістю зазнати насилля чи переслідування, а також переміщення, що відбувається у зв’язку з екологічними, техногенними та іншими обставинами надзвичайного характеру.
Слід звернути увагу, що в цих видах міграції важливе значення має психологічний комфорт, дуже тісно пов’язаний з готовністю особистості до змін, які на неї очікують. Емпіричні дослідження свідчать, що психологічно краще переживають зміни люди, які свідомо, добровільно прагнуть бути залученими, інтегрованими в чужу групу. Індивіди, готові до змін, опинившись у мультикультурному суспільстві, як правило, частіше контактують із місцевим населенням, що сприяє кращому перебігу процесу адаптації.
За часовим критерієм перебування мігрантів у країнах приймання можна розглядати як постійну, так і тимчасову міграцію.
Постійна міграція — це різновиди соціальних переміщень і соціальної мобільності людських ресурсів, які характеризуються тривалістю у часі й просторі, стабільністю у певних виробничих галузях.
Зрозуміло, що у цієї категорії переселенців процес міжкультурної адаптації відбувається найважче. Це пов’язано з необхідністю повністю інтегруватися в іншу культуру, стати повноцінним громадянином певної країни і навіть трансформувати свою ідентичність.
Тимчасова міграція — переміщення фізичної особи, що супроводжується перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальних одиниць України з наступним поверненням до місця проживання/перебування і має певне обмеження у часі. У цьому випадку дослідники звертають увагу на проблему реадаптації особи, йдеться про дискомфорт, розчарування, депресією, що пов’язане з поверненням на батьківщину.
За формою міграція поділяється на трудову, сімейну, рекреаційну, туристичну та інші.
Особливої уваги потребує трудова міграція.
Трудова міграція — переміщення фізичних осіб, що супроводжується перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальних одиниць України з метою виконання робіт, надання послуг на платній основі чи заняття будьяким видом господарської діяльності, не забороненої законом. Як різновиди трудової міграції можна визначити сезонну, маятникову й епізодичну міграції.
Сезонна міграція — це переміщення переважно працездатного населення до місць тимчасової праці й проживання на термін зазвичай у кілька місяців, із збереженням можливості повернення до місць постійного проживання.
Маятникова міграція — це масові за своїми розмірами щоденні, щотижневі або щомісячні переміщення населення від місць постійного проживання до місця роботи та водночас і систематично — у зворотний бік. У маятникових міграціях бере участь значна частина населення. У процесі маятникової міграції здійснюється територіальне переміщення одного з головних ресурсів виробництва — робочої сили, яке має зворотній характер, одноденний цикл і не супроводжується зміною постійного місця проживання.
Епізодична міграція — це ділові поїздки, які робляться не тільки не регулярно як у часі, так і в просторі, а й необов’язково в тих самих напрямках. До епізодичної міграції належать внутрішньодержавні та транскордонні переміщення з метою виконання трудових функцій, торгівлі тощо.
Сімейна міграція — переміщення фізичних осіб, що супроводжується перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальних одиниць України, що має головним чином моральний та етичний характер і пов’язана зі з’єднанням сімей.
Рекреаційна міграція (її називають «заможна») — переміщення фізичних осіб, що супроводжується перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальних одиниць України з метою, що пов’язана з відпочинком або з приводу стажування, науково-дослідної роботи, роботи, пов’язаної з переданням досвіду, тощо.
Туристична міграція — переміщення фізичних осіб, що супроводжується перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальних одиниць України з метою, що характеризується задоволенням певних інтересів людей, подекуди з можливим відпочинком, обміном туристичними групами тощо. Це, зазвичай, короткострокове переміщення окремих верств населення.
Соціально-економічний зміст трудових міграцій, сімейних, туристичних і рекреаційних поїздок населення є принципово відмінним: перші перебувають у сфері суспільного виробництва, обміну та обслуговування, другі ж — у сфері особистого споживання. І якщо трудові мігранти беруть участь у створенні матеріальних благ або в наданні різного роду послуг, то населення, яке робить міжпоселенські культурно-побутові, соціально-культурні та рекреаційні поїздки, не виробляє ні матеріальних цінностей, ні послуг — воно їх споживає.
За ознакою перетинання кордонів (державних або адміністративно-територіальних) тих чи інших територій — держави, області, населеного пункту — виділяють місцеві, локальні, міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні міграції. Якщо переселення відбувається у межах адміністративно-територіальних одиниць, то воно поділяється на внутрішньообласну і міжобласну, внутрішньорайонну та міжрайонну, міжселищну й міжміську міграцію.
За напрямком міграції відносно країни постійного проживання виділяють такі види: міжнародна міграція, внутрішня міграція, рееміграція, реімміграція.
Міжнародна міграція (еміграція, зовнішня міграція) — від лат.— виселення, переселення — масове переселення з батьківщини в іншу країну; тривале перебування за межами батьківщини внаслідок переселення. Це — досить негативне явище для держав. Для України показник зовнішньої міграції, згідно зі статистичними даними за 2012 та 2013 роки, має позитивне еміграційне сальдо. Це означає, що кількість прибулих перевищує кількість вибулих осіб і становила в 2012 році 13,7 тис. осіб, а в 2013 році — 11,0 тис. осіб.
Внутрішня міграція (імміграція) — від лат. — вселення — в’їзд у країну іноземців чи осіб без громадянства на тривале або постійне проживання. Для України показник внутрішньої міграції, згідно зі статистичними даними за 2012 та 2013 роки, є однаковим. Це означає, що кількість прибулих дорівнює кількості вибулих осіб і становила в 2012 році 522,3 тис. осіб, а в 2013 році — 547,6 тис. осіб.
Рееміграція (від лат. Ре — зворотня дія — та еміграція) — повернення емігрантів на батьківщину.
Реімміграція (від лат. Ре — зворотня дія — та імміграція) — зворотній відтік з країни фізичних осіб, які прибули туди в результаті імміграції.
За наявністю правової підстави перебування осіб у країнах приймання розрізняють законну та незаконну міграцію.
Законна міграція — перетинання міжнародних кордонів на законних підставах, тобто за наявності в’їзної візи на певний термін, строк дії якої не закінчився.
Незаконна (нелегальна) міграція — перетинання державного кордону іноземцем або особою без громадянства поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і не звернення (невідкладно) із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також законне прибуття в Україну іноземців або осіб без громадянства, але після закінчення визначеного терміну перебування втрата підстав для подальшого перебування та ухилення від виїзду з України.
Отже, особа, перетинаючи державні чи адміністративно-територіальні кордони, може підпадати одночасно під властивості декількох різновидів міграції: вимушена — еміграція — трудова чи добровільна — незаконна. Важливо досягти такого рівня правової свідомості, щоб особа, перебуваючи у будь-якій країні світу, змогла захистити свої природні права й свободи та завжди відчувала на собі турботу держави свого громадянства.