Міграційне право здійснює регулювання суспільних відносин, пов’язаних із переміщенням населення через зовнішні та внутрішні кордони адміністративно-територіальних утворень, яке відбувається з метою зміни постійного місця проживання або тимчасового перебування на певній території незалежно від того, що є домінуючими чинниками, які відштовхують чи притягують суб’єктів міграції.
У теорії права, під час визначення будь-якої галузі права, підгалузі права чи інституту права, узвичаєно виділяти предмет і метод правового регулювання та нормативну базу.
У межах підгалузі міграційного права можна виділити інститут мігранта, інститут міграційного контролю (інститут паспортно-візового режиму, реєстрації громадян за місцем проживання, обліку іноземних громадян), інститут відповідальності за порушення міграційного законодавства тощо.
Нині не можна виявити і специфічний для підгалузі «міграційне право» механізм регулювання — особливе поєднання норм, правовідносин та індивідуальних актів, у якому проявляються особливості методу в дії. Міграційне право не має власних засобів охорони й захисту регульованих відносин. Це здійснюється за допомогою санкцій, що закріплюються нормами кримінального та адміністративно-деліктного права.
Норми міграційного права пов’язують виникнення, зміну й припинення міграційних правовідносин із певними умовами — юридичними фактами. Такими фактами виступають події або дії. Як правило, виникнення, зміна й припинення міграційних правовідносин відбуваються на підставі декількох юридичних фактів — юридичного складу.
Метою регулювання міграційних відносин є створення умов, що сприяють реалізації інтересів особистості, суспільства й держави, за дотримання прав і свобод людини для її вільного пересування по територією країни, а також урегулювання суспільних відносин нормами міграційного законодавства.
Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки суб’єкта права, що містить у собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується та забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.
Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису:
– вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;
– розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;
– адресовані неперсоніфікованому колу суб’єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під таку ситуацію;
– діють у часі та просторі неперервно;
– чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб’єктами.
Під час застосування міграційної норми необхідно визначити її належність до того чи іншого правового інституту, оскільки не в кожній правовій нормі проявляються властивості, притаманні міграційно-правовому інститутові в цілому, а ці властивості інституту слід ураховувати, щоб правильно зрозуміти механізм реалізації окремої норми. Оскільки жодна міграційно-правова норма не діє ізольовано від інших, важливо відзначити особливості міграційно-правових інститутів. Виявити зв’язки між міграційно-правовими нормами означає зрозуміти механізм регулювання міграційно-правових відносин.
Функціональні ознаки нормативних приписів міграційного права та запрограмована у них мета правового регулювання відображають сутнісні характеристики системних комплексів правових норм, згрупо-ваних в окремі правові інститути.
Під терміном «інститут» слід розуміти «сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, які утворюють самостійну, відокремлену групу, об’єднані внутрішньою єдністю й охоплюють усі істотні моменти регулювання відповідної ділянки діяльності. Головна функція правового інституту полягає у забезпеченні суцільного, відносно закінченого регулювання у межах конкретної ланки суспільних відносин даного типу… Норми відповідних адміністративно-правових інститутів регулюють відносини, що мають загальний характер для всіх напрямів управлінської діяльності».
Для інституту права (правового інституту) характерними є однорідність фактичного змісту, юридична єдність норм і законодавча відокремленість у межах певної галузі, а також у міжгалузевому просторі.
У підґрунті поділу права на підгалузі та інститути перебуває правовий режим, який пронизує наскрізь правову матерію, конкретизуючи правові системні комплекси від галузі до правової норми. Поділ системи права на підгалузі та інститути, окрім функціональних ознак, яскраво демонструє визначальну якість права — його інституційність.
Теорія права визначає, що підгалузь права — це цілісна система правових норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин, зберігають характеристики основної галузі та наділені специфічними властивостями, що за відповідних умов можуть дати поштовх до пере-творення їх іще на одну основну галузь права У межах підгалузі міграційного права визначається юридичний режим, який регламентує правове становище суб’єктів міграційного права, встановлюючи законні способи реалізації прав і виконання юридичних обов’язків громадянами, іноземцями та особами без громадянства й органами міграційного контролю, державно-правові засоби, спрямовані на неухильну реалізацію правових норм у конкретних правовідносинах.
Інститути міграційного права зосереджують у собі головні ознаки загального для міграційного права правового режиму та водночас виявляють особливості, які ідентифікують їх у системі права.
Будь-який інститут міграційного права у своєму функціонуванні служить досягненню загальної мети — регулювання міграційних процесів фізичних осіб, виходячи з національних інтересів України, захисту національного ринку праці й інтересів громадян України, які працюють за її межами.
Виокремлюють внутрішні та змішані міграційно-правові інститути. Так, внутрішніми інститутами є: інститут імміграції, інститут еміграції, інститут виїзду за межі України, інститут свободи пересування територією України, інститут повернення репресованих осіб, раніше депортованих народів тощо. Прикладом змішаного інституту міграційного права України може бути інститут видачі фізичних осіб, оскільки суспільні відносини, що складаються у цій сфері, не можуть бути врегульовані лише однією галуззю права. Предметом міграційного права України є здійснення видачі фізичної особи саме в аспекті перетинання державного кордону України, інші питання є предметом кримінального та кримінально-процесуального права.
Міграційно-правові інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання.
Існують прості й складні інститути міграційного права України. Наприклад, інститут свободи пересування містить такі інститути, як свобода пересування в суб’єктивному розумінні, вільний вибір місця проживання, процеси, пов’язані із залишенням території України та поверненням, правовими обмеженнями свободи пересування. Останній має низку стадій, зокрема отримання відповідного документа для виїзду за межі України, порядок перетинання державного кордону України.