У 1895 р. французькими винахідниками братами Луї та Огюстом Люм’єр був запатентований новий технічний апарат, який здобув назву «кінематограф», що в перекладі з грецької означає «пишу рух».
Перший публічний платний кіносеанс відбувся в Парижі, у «Гран кафе» на бульварі Капуцинок 28 грудня 1895 р. Фільм складався зі сцен, що були зняті з натури: «Вихід робітників із фабрики Люм’єр», «Прибуття потягу на вокзал Ла Сьота», «Руйнування стіни», а також комічну сценку «Политий поливальник». Довжина кінострічки була 15—20 м, тривалість демонстрації — приблизно 1,5 хв. Сеанс мав колосальний успіх. Так брати Люм’єр започаткували кінодокументалістику.
Невелика довжина кінострічок була обумовлена технічною недосконалістю кіноапаратури. Однак вже у 1900 р. їх довжина збільшилася до 200—300 м, а тривалість демонстрації становила 15—20 хвилин. Удосконалення знімальної та проекційної техніки сприяло подальшому збільшенню довжини кінострічок, підвищенню якості та кількості художніх прийомів зйомки, акторської гри та режисури. Спочатку кінофільми були чорно-білими та німими. Щоб створити виразні образи, акторам того часу доводилося передавати свої думки, настрої та почуття через жести й міміку.
Перший колір у кіно з’явився в 1925 р. у декількох епізодах фільму «Привид опери».
У 1926 р. з’явився перший звуковий кінофільм — «Дон Жуан «. У ньому звучав записаний на плівку музичний супровід. Так кінематограф повністю сформувався як самостійний вид мистецтва. Поступово були вироблені притаманні лише йому художні засоби.
Поширення та популярність кінематографа забезпечили йому економічну вигідність, що, однак, не могло не позначитися на художній цінності кінокартин. Разом з тим почали формуватися жанри кінематографа, оформилися їх художня своєрідність та специфічний для кожного жанру набір образотворчих прийомів.
Для допитливих
Перші французькі кінострічки були переважно трюкові. Важлива роль належала автору «кінофесрій», засновнику ігрового кіно французькому режисеру Жоржу Мельєсу, який вже з 1896 р. почав знімати художні стрічки. До 1913 р. він зняв близько чотирьох тисяч кінофільмів. Режисер уперше почав застосовувати в кінематографі трюкові зйомки — способи зникнення і появи (макети, подвійну експозицію, комбіновані, сповільнені та прискорені зйомки тощо). Він зміг показати на екрані «привидів», птахів. Ж. Мельєс екранізував відомі опери «Фауст», «Севільський цирюльник», а також фантастичні фільми «Подорож на Місяць», «Подорож через неможливе» та кінофеерії «Червоний Капелюшок» і «Попелюшка».
У 1910-ті pp. міжнародною популярністю користувалися кінокомедії за участі М. Ліндера, авантюрні серії Л. Фейада. До Першої світової війни французьке кіно випускало близько 90% світової кінопродукції. У післявоєнні роки у Франції виник рух проти використання кіно в комерційних цілях. Рух очолили представники кіноавангарду того часу.
Сучасний вигляд французького кіно сформувався вже після Другої світової війни, у період осмолення наслідків війни і німецької окупації. Після ряду антифашистських кінострічок у французькому кінематографі з’явився новий напрямок — гуманізм.
Наприкінці 1940-х — початку 1950-х pp. здобувають популярність блискучі актори: Жерар Філіп, Бурвіль, Жан Маре, Марі Казарес, Луї де Фюнес, Серж Реджані та інші. Після війни також отримали світову популярність найкращі екранізації французької класики: «Пермська обитель», «Червоне і чорне» тощо.
Саме в той час з’явилися й досі відомі фільми-мюзикли режисера Жака Демі — «Шербурзькі парасольки» і «Дівчата з Рошфора».
У 1960—1970-х pp. у французький кінематограф приходить ціла плеяда акторів, серед яких найбільш відомі — Жанна Моро, Жан-Поль Бельмондо, Жерар Депардье, Катрін Деньов, Ален Делон, Анні Жирардо. Стали популярними французькі коміки П’єр Рішар і Колюш.
Сучасне французьке кіно — це дуже витончене кіно, в якому психологія та драматизм сюжету поєднуються з деякою пікантністю та художньою красою зйомок. Стиль визначають модні режисери Люк Бессон, Жан-П’єр Жене, Франсуа Озон, Філіпп Гаррель і популярні актори Жан Рено, Одрі Тоту, Софі Марсо, Крістіан Клав’е, Луї Гаррель, Матьє Кассовіц.
З 1946 р. щорічно (крім 1948 і 1950 pp.) проводяться Міжнародні кіно-фестивалі в Каннах. У 1976 р. заснована щорічна національна кінопремія «Сезар» (за типом американського «Оскара»).
Для допитливих
Першим кінорежисером вважають Сесіля Блаунта де Міля, який раніше за всіх почав улаштовувати попередні перегляди фільмів, рекламувати кінозірок. Він першим з´явився на знімальному майданчику з мегафоном.
Жан Делануа — актор, кінорежисер. Він зацікавився кінематографом, ще будучи студентом у Парижі. Актор знімався у картинах «німого» кіно, працював монтажером. Свій перший фільм «Париж-Довіль» він зняв у 1933 p., з чого почалася його тривала (понад 60 років) кіно- мистецька діяльність. Популярність Ж. Делануа здобув завдяки екранізації класичних літературних творів. У 1943 р. разом із Жаном Кокто він зняв кінострічку «Вічне повернення»у яка розповідає історію Тристана й Ізольди. Головні ролі зіграли Ж. Маре та М. Солонь.
Серед інших робіт критики відзначають «Собор Паризької Богоматері» з Е. Квінном і Дж. Лоллобриджидою. У 1960 р. фільм
Ж. Делануа «Мегре ставить пастку « номінувався на премію BAFTA Британської академії телебачення і кіномистецтва. Ж. Делануа займав високі пости у французькій індустрії кіно: очолював Асоціацію кінематографістів і Школу кіно. За визначні заслуги перед кіномистецтвом і за тривалу плідну діяльність на царині французького кіно Ж. Делануа було нагороджено премією «Сезар». Останній свій фільм «Марія з Назарету « Ж. Делануа зняв у 1995 р.
Кінорежисер, актор, сценарист і продюсер Жан-Люк Годар — один із найвидатніших представників напрямку «французької нової хвилі» у кінематографі, який розробив нову естетику кіномистецтва.
Кінорежисер і сценарист Бертран Бліє відомий завдяки нонконформістському підходу в режисурі та висвітленню нетрадиційних тем у кіно.
Кар’єру в кінематографі Б. Бліє почав у 1963 р з картини «Гітлер? Не знаю такого». Згодом він зняв такі стрічки, як «Гримаса» (1966 р.) і «Якби я був шпигуном» (1967 р.).
Популярність і визнання Б. Бліє здобув у 1974 р. після виходу картини «Вальсуючі», до якої він написав сценарій. Ця кінострічка стала визначальною у кар’єрі акторів Жерара Депардье, Патріка Деваера та культової актриси Міу-Міу. Вагомим доробком стала також реалістична кінострічка «Холодні закуски» (1979 рік). Усього режисер зняв 22 кінострічки.
Актор і режисер Жан-Марк Барр зняв відому «Трилогію свободи», де намагався окреслити територію свободи у трьох вимірах: кохання («Коханці», 1999 р.), секс («Надто багато плоті», 2000р.), дух («Просвітлення», 2001р.). Проект був підтриманий першим комерційним каналом французького телебачення і став резонансною культурною подією у європейських інтелектуальних колах.
Клод Лелюш — режисер, сценарист, актор. Його легендарна кінострічка « Чоловік і жінка» отримала «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю (1966 p.), декілька «Оскарів» у різних номінаціях, «Золотий глобус», «Золотого лева» Венеціанського кінофестивалю тощо. Всього режисер зняв 76 кінострічок.
Люк Бессон — кінорежисер, сценарист і продюсер. У його кінострічках читається специфічний стиль режисера — вибухова суміш напруженої дії і мелодраматизму. Вершиною режисерської кар’єри Л. Бессона став його фільм «Нікіта» (1990 р.), в якому найяскравіше проявився типовий авторський стиль, коли сюжет, що швидко розвивається, знімається зі справжньою музичною стрункістю і скрипковою напруженістю. Після цієї картини Л. Бессон отримав загальне визнання як режисер зі світовим ім’ям. У своїй наступній картині «Леон» (1994 р.) Л. Бессон показав образ похмурого найманого вбивці, який з’являвся раніше у «Нікіті». Режисер уперше дав можливість повністю розкритися акторському таланту Ж. Рено, який зіграв одну з головних ролей. Образ по-дитячому безпосереднього і по-дорослому серйозного професійного вбивці яскраво втілюється ним у цій картині через історію взаємин чоловіка і дванадцятирічної дівчинки, роль якої зіграла Н. Портман. У 1997 р. виходить нова робота Л. Бессона під назвою « П’ятий елемент», в якій знялися американські кінозірки Б. Вілліс, М. Йовович та Г. Олдмен (останній блискуче зіграв ще в «Леоні»). На постановку, приголомшливі декорації, костюми і грим було витрачено 90 млн доларів. Фільм з уже традиційно чудовою музикою Е. Серра і часом по-європейськи іронічними, а часом по-американськи прямими діалогами окупився, зібравши по всьому світу 266 млн доларів. Наступною режисерською роботою Л. Бессона стала постановка історичної кінострічки «Жанна Д’Арк» з Міллою Йовович у головній ролі. Реалістична, сповнена батальних сцен, приголомшлива глибина візуальних образів і бентежна музика переносять глядача на п’ятсот років у минуле, де звуки молитов заглушалися дзвоном мечів, а темні ночі світилися полум’ям вогнищ, що пожирали невинних жертв.
П’єр Рішар — французький актор театру і кіно, режисер, комік. У 1967 р. режисер Ів Робер запросив П. Рішара зніматися у фільмі «Блаженний Олександр». Надалі він знявся у його відомих комедіях « Високий блондин у чорному черевику «, «Повернення високого блондина», «Близнюк». 1976 р. П. Рішар зіграв головну роль у фільмі « Іграшка» режисера Франсіса Вебера. В 1981 р. у фільмі «Невдахи» (реж. Ф. Вебер) виник знаменитий дует П. Рішара та Жерара Депардье. Кінострічка зібрала рекордні касові збори, і Ф. Вебер зняв ще два фільми з цими акторами: «Татусі» та «Втікачі». У 1996 р. П. Рішар зіграв у комедії грузинського режисера Нани Джорджадзе «Тисяча й один рецепт закоханого кухаря», за що був удостоєний звання «Найкращий актор». У 1996 р. П. Рішар грав у театрі « Алеф». Зі спектаклем «Убивство у Вальпараїсо» він гастролював в Україні та Росії.
Як кінорежисер свій перший фільм «Неуважний» П. Рішар зняв у 1970 р. В 1988 р. він представив на X фестиваль латиноамериканського кіно знятий на Кубі документальний фільм «Розкажіть мені про Че», в якому використав спогади людей, близько знайомих із кубинським революціонером Ернесто Че Геварою, а також кадри кінохроніки. Наприкінці 80-х pp. XX ст. П. Рішар заснував власну компанію «Фіделін фільм», що займалася виробництвом і прокатом фільмів, а також випуском платівок із піснями у виконанні П. Рішара.
Актор Жан-Поль Бельмондо — легенда французького і світового кіно. Через досить специфічну зовнішність викладачі театральної школи пророкували акторові ролі найбільших негідників, здатних налякати одним тільки поглядом не тільки головну героїню, але й усіх інших жінок. Однак це «пророцтво» не завадило Ж.-П. Бельмон-до на зйомках і в житті приваблювати найкрасивіших жінок світу — Урсулу Андресс, Джину Лоллобриджиду, Софі Лорен, Катрін Деньов, Жанну Моро і Клаудіу Кардинале.
Всесвітню популярність 26-річному акторові принесла роль безтурботного негідника Мішеля Пуакара у фільмі режисера Ж.-Л. Годара «На останньому подиху» (1960 р.). Завдяки цієї ролі Жан-Поль Белімондо став ідолом для цілого покоління європейської молоді. У більш зрілому віці актор переключився на гострохарактерні ролі в комедіях і бойовиках. Зіграв у кращому фільмі великої Софі Лорен — «Дві жінки» (1967 p.), за який їй була присуджена американська кінопремія «Оскар».
Свої найкращі ролі актор зіграв у режисерів французької «нової хвилі»: Ж.-Л. Годара(«Жінкаєжінка», 1961 р.), Л. Маля(«Злодій», 1967 p.), Ф. Трюффо («Сирена з «Міссісіпі», 1969 р.), К. Шаброля («Доктор Пополь» , 1972 рік), А. Рене («Стависький», 1974 p.). Після «Людини з Ріо» Ж.-П. Бельмондо перейшов на характерні ролі в комерційних проектах, в основному комедіях та бойовиках. Поряд із цими проектами, що представляють французький аналог голлівудських бойовиків і комедій, він зіграв чимало серйозних характерних ролей, не всі з яких були гідно оцінені критиками. Роль Жосса Бомона з фільму «Професіонал» (1981 р.) режисера Ж. Лотнера, незважаючи на деяку феєричність і гротескність картини, залишається одним із найбільш вагомих творчих досягнень актора. До середини 80-х pp. XX ст. його типовими персонажами були цинічні герої або авантюристи. У 1995 р. схвальними відгуками критиків була оцінена його гра в екранізації роману «Знедолені» режисера К. Лелюша. Ж.-П. Бельмондо — командор Ордена мистецтв і літератури. У 2008 р. 74-річний актор знявся у фільмі режисера Ф. Юстер «Людина та її собака». Творчий шлях Ж.-П. Бельмондо — це 95 фільмів і 40 театральних ролей.
Французьке кіно — це гумор, легкість, кохання, пристрасть, несподівані сюжетні повороти і прекрасна гра акторів. Сучасне французьке кіно дуже витончене, в ньому психологія і драматизм сюжету поєднуються з деякою пікантністю та художньою красою зйомок. Його стиль визначають модні режисери JI. Бессон, Ж.-П. Дружині, Ф. Озон, Ф. Гаррель і популярні актори Ж. Рено, О. Тоту, С. Марсо, К. Клав’є, Л. Гаррель, М. Кассовіц. Уряд Франції активно сприяє розвитку Й експорту національного кінематографа.