Міжнародне музичне життя — це багата палітра музичних культур різних країн світу, зокрема азіатських країн. Але про взаємне проникнення східної і західної музичних культур, про формування якісно нового етапу в їх розвитку, про діалоговий характер міжкультурних відносин можна говорити лише з середини XX ст. Професійна музична культура далекосхідних країн має свої традиції. Основи цих традицій були закладені в уявленнях стародавніх китайських філософів і ґрунтувалися на космологічному розумінні музики в житті людини. Вона видається відображенням звучання Всесвіту.
В наш час культура далекосхідних країн — це співіснування традиційного мистецтва і його нових форм, поєднання національних та інтернаціональних музичних традицій. Усе це можна знайти в постановках традиційних театрів (Но, Кабукі (Японія), Пекінська опера (Китай) тощо).
Китайська опера
Історія китайської опери своїм корінням сягає в далеке минуле.
Вона виникла на базі давнього китайського народного музичного театру. Китайські опери мало схожі на європейські. Вони поєднують у собі елементи музики, співу, діалогу, танцю, акробатики і вправ військового мистецтва з майстерно написаним текстом і технікою втілення. Виконавці повинні чітко дотримуватись традиційних вимог. Дія в китайській опері не обмежена ні в часі, ні в просторі. Якщо які-небудь повсякденні реалії не можуть бути представлені на сцені прямо, то вони відтворюються символічно. Обстановка, в якій проходить дія спектаклю, зображується виключно рухами актора. Причому ефект досягається навіть сильніший, ніж за наявності декорацій та реквізиту. Наприклад, існують спеціальні рухи на позначення входу чи виходу з дому, підйому східцями, переправи через річку. Якщо виконавці кружляють по колу з батогом у руках, це означає, що вони їдуть верхи на конях. Переміщення в екіпажі позначається прапорцями із зображеннями коліс, які тримають по боках сцени спеціальні актори. Хід по колу символізує довгу подорож. Різновидами китайської опери є відома в усьому світі класична пекінська та безліч місцевих оперних жанрів, правила виконання яких є значно простішими та зрозумілішими.
Пекінська опера — найвиразніша форма китайського музичного мистецтва.
Вона бере свій початок у XVIII ст., коли в Пекіні з музичного фольклору і ритуальної музики різних регіонів Китаю поступово сформувалося своєрідне музичне і сценічне мистецтво, що об’єднало в собі музику, танець, театральне уявлення, акробатику і бойові мистецтва. Всі ці компоненти створюють пекінську оперу.
Музика в опері виконується оркестром і має чіткий ритм. Відповідні звуки підкреслюють дію, що відбувається: тихими ударами барабанів супроводжуються спокійні сцени, гучними — динамічні події. Вокальна частина складається з мовлення та співу.
Речитатив виголошується серйозними персонажами, звичайне мовлення — молодими героїнями та комічними персонажами.
Ролі у пекінській опері диференціюються високого рангу за віком та індивідуальністю героїв, кожне амплуа передбачає свій стиль. Комічних героїв можна впізнати за великою білою плямою на обличчі, загрозливі персонажі мають розмальовані обличчя. Традиційний репертуар пекінської опери налічує більше тисячі сюжетів повчального, філософського, військового, історичного та комічного змісту.
Рухи китайської опери
У Пекінській опері існує поділ персонажів на чотири основні амплуа. Вони розрізняються за принципом статі, віку, індивідуальних особливостей сценічного персонажа. Основні типи дійових осіб:
Шен — чоловічі персонажі
Данину — жіночі персонажі
Хуалянь — амплуа чоловічих персонажів з розфарбованим обличчям, котрі також іменуються цзин (у китайській міфологи — перевертні) — лиходії, підступні зрадники та інші негативні персонажі, які тому й отримали другу назву «хуалянь» — «розфарбоване обличчя»
Чоу — комічні персонажі
Амплуа, у свою чергу, поділяються на субамплуа:
• шен у флеровому капелюсі або гуаньшен — чиновники в імператорському палаці;
• шен з віялом або шаньцзишен — персонаж з віялом у руці, інтелігент з віялом;
• шен з фазановим пір’ям в головному уборі або чживейшен — видатний талант тощо.
Китайський сценічний костюм своєю формою, конструкцією, орнаментом і кольором висловлює давню космологічну символіку природного чергування Світла і Темряви, злиття Неба і Землі в акті створення світу. «Манпао» — парадне вбрання персонажів з панівного класу. Виріз горловини має круглу форму, поли й рукави довгі. Манпао шиється з атласної тканини з вишивкою ручної роботи. Його прикрашає круглий орнамент з драконов чи тигрів, а низом вишивається пейзаж із зображенням моря та скель. Імператор носить одяг жовтого кольору, принци — абрикосово-жовтого, старі сановники — яскраво-коричневого або білого, князі — червоного кольору. Крім того, є манпао синього, фіолетового, зеленого, чорного кольорів. Колір одягу залежить не тільки від суспільного становища персонажа, але і від його характеру і гриму. Чесні та справедливі персонажі зазвичай носять одяг червоного і зеленого кольору, грубі або підступні — одяг чорного кольору. Кольори одягу імператриць, принцес, дружин генералів і міністрів аналогічні чоловічому. Але замість дракона на ньому вишивається фенікс, що летить, або орнамент з феніксів. Довжина жіночого вбрання дещо коротша (трохи нижче колін), на плечах накидка, внизу з-під манпао видніється спідниця.
Для допитливих
Існує декілька місцевих оперних жанрів.
Куньцуй (куньшаньська опера) виникла в провінції Цзянсу ще в кінці династії Юань (1271—1368 pp.) — початку Мін. Куньцюй видрізняється м´яким і ясним вокалом, її мелодії красиві й витончені, нагадують танцювальну музику. Цей жанр справив величезний вплив на інші види опери. Поступово вилився « енергійніший, суворіший жанр опери.
Циньцяї (шеньсийська опера) з´явилася ще в епоху Мін (1368—1644 pp.). Спів тут гучний і чистий, тріскачки відбивають чіткий ритм, рухи прості й енергій ні. ЇЇ традиційний репертуар включає понад 2 тис. творів.
Чуаньцзюй (сичуаньська опера) популярна в провінціях Сичуань, Гуйчжоу і Юньнань. ЇЇ найхарактерніша межа — спів високим голосом. Репертуар дуже багатий, включає більше 2 тис. творів. Тексти вирізняються високою художньою цінністю і гумором. Рухи деталізовані й дуже виразні.
Жанр пекінської опери прославився великою кількістю відомих артистів, які зробили безцінний внесок у скарбницю вокалу, репертуару, художніх прийомів, сценічного оформлення тощо. Завдяки їм створено кілька впливових шкіл пекінської опери. Один з найбільш відвідуваних театрів Китаю — Гранд-театр Чаньань на центральному проспекті Вічного миру.
Його легко можна впізнати за маскою перед входом. Вистави пекінської опери тут йдуть кожен день і користуються великою популярністю.
Міжнародна музична культура — це єдність у розмаїтті, зв’язок самобутнього і загальнолюдського. Існує безліч культурних світів, кожен з яких має свої ідеали, власну систему цінностей, моральних і духовних. Глобалізація сучасного суспільства, різного роду міграційні процеси, розширення взаємодії культур і народів — усе це призводить до того, що сучасна людина повинна навчитися сприймати і оцінювати навколишній світ не тільки з точки зору власної культури. Культурні процеси служать основою взаємного збагачення світової музичної культури, підтримують діалоговий характер міжкультурних відносин, допомагають зрозуміти еволюцію культури як цілісний, взаємообумовлений процес.