Елементами криміналістичної характеристики статевих зносин з особою, яка недосягла статевої зрілості, та розбещення неповнолітніх:
– спосіб готування, вчинення та приховування злочину;
– особа потерпілого (потерпілої);
– особа злочинця;
– обстановка, місце, час учинення злочину;
– сліди злочину.
Найпоширенішими способами підготовки до статевих зносин з особою, що не досягла статевої зрілості, та розбещення неповнолітніх є такі дії:
1) вистежування потерпілої особи злочинцем поблизу місць проживання, на шляху з навчання або на навчання, на місцях проведення дозвілля, після цього злочинець супроводжує їх до безлюдних місць, де вчиняє розпусні дії;
2) заманювання потерпілої особи у «тихі» місця шляхом обману, під пристойним приводом, чи пропозицією, що цікавить неповнолітнього;
3) підшукування жертв злочину, які навчаються у вечірній час, займаються увечері у спортивних секціях або перебували удома одні;
4) приготування злочинцем засобів для маскування своєї зовнішності (маски, окуляри, перуки, одяг тощо);
5) підготовка неправдивого алібі, приміром, злочинець мотивовано пояснює, що під час учинення злочину він був в іншому місці – на риболовлі, у лісі, на зустрічі з друзями та ін.;
6) вибір місця й способу вчинення злочину, розроблення плану вчинення злочину, розподіл ролей.
Спосіб учинення статевих зносин із особою, що не досягла статевої зрілості – це добровільні статеві зносини з жертвою, яка не досягла статевої зрілості. При цьому винна особа усвідомлювала (достовірно знала або припускала), що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, а так само, коли вона повинна була і могла це усвідомлювати.
Добровільними статевими зносинами слід визнавати природні статеві зносини між особами різної статі, такі, що здійснюються без застосування фізичного насильства, погрози його застосування і використання безпорадного стану потерпілої особи.
Під час розбещення неповнолітніх розпусні дії, відповідальність за які передбачено статтею 156 КК України, повинні мати сексуальний характер і можуть здійснюватися у виді фізичних дій або інтелектуального розбещення. Такі дії спрямовані на задоволення винною особою статевої пристрасті або на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту.
Фізичні розпусні дії:
а) оголення статевих органів винної особи;
б) оголення органів потерпілої особи;
в) непристойні доторкання до статевих органів, які викликають статеві збудження;
г) навчання статевим збоченням;
д) імітація статевого акту;
е) схиляння або примушування потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою, якщо жертв декілька;
є) вчинення статевих зносин, акту онанізму у присутності потерпілої особи тощо.
Інтелектуальні розпусні дії:
а) ознайомлення потерпілої особи із порнографічними зображеннями;
в) демонстрація відеофільмів порнографічного змісту;
б) цинічні розмови з нею на сексуальні теми;
г) статеві зносини в присутності неповнолітнього.
Розпусні дії щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, можуть відбуватися як за її згодою, так і з застосуванням до неї фізичної сили з метою примушення її до вчинення певних дій сексуального характеру.
Дії злочинців для приховування злочину найчастіше включають:
1) знищення, інколи його прання, ремонт, перефарбування, спалення, викидання на смітник, утоплення у воді злочинцем свого одягу зі слідами крові, інших біологічних виділень потерпілої особи; 2) змивання миючими засобами слідів на місці події (наприклад, проведення миття транспортного засобу, в якому було вчинено розбещення чи статеві зносини); 3) залякування та погроза потерпілої особи, якщо вона повідомить про вчинення розпусних дій чи статевого акту; 4) від’їзд із місця свого проживання на певний період для того, щоб у потерпілої стерлися з пам’яті ознаки його зовнішності; 5) погроза злочинцем потерпілій особі розповісти знайомим та близьким (колегам, сусідам, однокласникам, у деяких випадках батькам, якщо не вони вчиняли злочин, тощо) про «негідну» поведінку потерпілої; 6) повідомлення неправдивих відомостей злочинцем про себе та потерпілу особу; 7) створення неправдивого алібі; 8) ретельне проведення туалету статевих органів з метою знищення слідів злочину; 9) спричинення в потерпілої особи несвідомого або безпорадного стану шляхом нанесення травм у життєво важливі органи, споювання спиртним або введення у її організм наркотичних засобів; 10) маскування зовнішнього вигляду злочинця (стрижка волосся, вусів, бороди або відрощування їх, зміна кольору) тощо
Особа потерпілого. Потерпілим від злочину, що кваліфікується як статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості, є особа жіночої або чоловічої статі, яка не досягла статевої зрілості.
Особи жіночої і чоловічої статі віком до 14 років вважаються такими, що не досягли статевої зрілості. Статева зрілість є винятково біологічним поняттям, яке не стосується соціальних чинників, зокрема здатності виховувати дитину і матеріальної спроможності утримувати її. Проте не є злочином добровільні статеві зносини з особою, яка досягла шлюбного віку (для жінок – це 17 років, для чоловіків – 18 років). Шлюбний вік визначається законом з урахуванням як формування статевої зрілості, так і психічного, інтелектуального та соціального розвитку людини. Питання про досягнення статевої зрілості особою у віці від 14 років до шлюбного віку вирішується у кожному конкретному випадку на підставі висновку судово-медичної експертизи, яка за таких обставин є обов’язковою.
Статева зрілість полягає у завершенні формування організму чоловіка чи жінки, коли статеве життя, а для жінок, крім того, запліднення, вагітність, пологи та годування дитини, є фізіологічно нормальною функцією і не завдає шкоди подальшому розвиткові організму.
Під час встановлення статевої зрілості враховується сукупність таких ознак: а) загальний фізичний розвиток; б) розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих органів; в) для особи жіночої статі – здатність до статевих зносин, запліднення, виношування плоду, розродження (пологів) і годування дитини, а для особи чоловічої статі – здатність до статевих зносин та запліднення. Під час встановлення статевої зрілості слід зважати на те, що її настання відбувається не в один день, а поступово, впродовж кількох років. Досягненню статевої зрілості передує період статевого дозрівання, який зазвичай триває 3-5 років.
Потерпілим від розбещення неповнолітніх виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка не досягла 16-річного віку. Для кваліфікації діяння за ст. 156 немає значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, хто був ініціатором вчинення розпусних дій, а також характеристика потерпілої особи (попереднє ведення статевого життя, наявність сексуального досвіду тощо). У цьому разі критерієм є винятково факт недосягнення віку, а у кваліфікованому складі злочину також малолітство – 14 років та наявність родинних зв’язків чи перебування під опікою, піклування особою, що вчинила злочин.
Особа злочинця. Особа, яка вчинила статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості, – це особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилось 16 років. У цьому випадку йдеться про природний гетеросексуальний акт, стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.
При кваліфікуючих ознаках злочину особою злочинця є матір, вітчим, мачуха, опікун чи піклувальник жертви, чи особа, на яку покладено обов’язок щодо виховання потерпілого або піклування про нього.
Порядок визначення походження дитини від батьків залежно від того, перебувають вони у шлюбі або ні, внесення відповідних записів до документів про народження дитини, а також порядок оспорювання батьківства і материнства встановлено законом. У певних випадках батьківство або материнство може бути визнане за рішенням суду. До батьків належать і усиновителі, оскільки, відповідно до закону, вони стосовно усиновлених прирівнюються в особистих, майнових правах та обов’язках, до родичів за походженням.
Вітчимом вважається нерідний батько – чоловік рідної матері дитини, а мачухою – нерідна мати – дружина рідного батька дитини, з якою вони проживають однією сім’єю. Якщо шлюб із батьком (матір’ю) дитини припинено внаслідок його (її) смерті, вдова (вдівець), який залишається спільно проживати з дитиною, буде і надалі для останньої мачухою (вітчимом). У разі розірвання шлюбу з батьком (матір’ю) дитини колишня дружина (колишній чоловік) не може вважатись мачухою (вітчимом) для дитини, навіть якщо вона (він) продовжує проживати з нею спільно.
Відповідно до Сімейного кодексу України, опіка і піклування встановлюються над дітьми, які залишились без батьківського піклу- вання (батьки померли, визнані у судовому порядку безвісти зниклими, померлими, недієздатними або обмежено дієздатними, позбавлені батьківських прав, відбувають покарання у місцях позбавлення волі, тривалий час хворіють тощо), і мають на меті забезпечення виховання таких дітей, а також захист їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Різниця між поняттями опіки і піклування, яка не має значення з точки зору виховання підопічних дітей, зумовлена неоднаковим обсягом визначеної ЦК дієздатності осіб у віці до 14 років (малолітніх) і від 14 до 18 років (неповнолітніх). Опікун – це призначена органом опіки та піклування за її згодою повнолітня дієздатна особа, яка здійснює опіку над дитиною, котрій не виповнилось 14 років. Піклувальник – це зазначена особа, яка здійснює піклування над дитиною у віці від 14 до 18 років. Якщо позбавлена батьківського піклування дитина, яка не має опікуна чи піклувальника, постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, функції опікуна чи піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію закладу і виконуються його керівником (директор, завідувач, головний лікар).
До осіб, на яких покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, слід відносити: а) патронатного вихователя (особа, яка на підставі договору про патронат взяла у свою сім’ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування); б) прийомних батьків і батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу (подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли для спільного проживання та виховання, відповідно, від одного до чотирьох та не менш як п’ять дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування); в) фактичного вихователя (особа, яка взяла у свою сім’ю дитину-сироту чи дитину, з інших причин позбавлену батьківського піклування, і яка згідно з вимогами Сімейного кодексу України зобов’язана виховувати таку дитину і піклуватись про неї так само, як опікун чи піклувальник); г) особу, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої дитини або нагляд за нею на підставі договору (няня, гувернантка, домашній вчитель та ін.); д) відповідних працівників закладів охорони здоров’я, навчальних, позашкільних навчальних та інших закладів, зобов’язаних наглядати за дітьми і піклуватись про них (лікарні, будинки дитини, школи, дитячі садочки, оздоровчі табори, дитячі будинки, дитячі будинки-інтернати, школи-інтернати, притулки для дітей тощо).
У певних випадках обов’язок утримувати своїх малолітніх і неповнолітніх онуків закон покладає на діда і бабу, а обов’язок утриму- вати малолітніх і неповнолітніх братів і сестер – на повнолітніх братів і сестер. Незважаючи на це, дід, баба, повнолітні брати і сестри не можуть бути визнані особами, на яких покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, як цього вимагає ч. 2 ст. 155, оскільки Сімейний кодекс України не покладає на вказаних осіб (на відміну, зокрема, від батьків) такі особисті немайнові і відмінні від майнових (утримання) обов’язки, як виховувати дитину, піклуватись про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання.
Особою, що вчинила розпусні дії, виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. Встановлено відповідальність за розпусні дії незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості, тому винний і потерпілий можуть бути особами як однієї, так і різної статі.
Кваліфікуючими ознаками розбещення неповнолітніх вчинення його матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього.
Обстановка вчинення злочинів у більшості випадків характеризується відсутністю сторонніх свідків, вибором безлюдного місця як на відкритій місцевості, так і в приміщенні. На відкритій місцевості чи в приміщення розпусні дії чи статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості, відбуваються частіше активним способом стосовно незнайомої злочинцеві жертви.
Місцем учинення злочинів досліджуваної категорії може бути як конкретна ділянка місцевості, приміщення, транспорт тощо, так і розташування (на них, у них) певних предметів, на яких залишаються найбільш явні сліди злочину. Місце злочину тісно пов’язано з конкретною локалізацією матеріальних та інших слідів злочинної події, а також часом учинення.
Найбільш типовими місцями вчинення розглядуваних злочинів є: під’їзди будинків і сходові площадки; підвали й горища будівель; лісові масиви, паркові зони й поля; квартира потерпілої або злочинця; гуртожитки; нежилі або занедбані (пусті) приміщення; різні господарські будівлі (у сільській місцевості); занедбані будови, відокремлені двори й інші місця. Якщо цей злочин вчинено батьками, опікунами чи піклувальниками, то він міг бути вчиненим за місцем проживання як потерпілої особи, так і злочинця.
Найбільш характерні періоди часу для вчинення розбещення неповнолітніх чи статевих зносин з особою, що не досягла статевої зрілості, є час проведення дозвілля неповнолітніх – вечірні години (18-22 год.) у будні дні, а також денний час у вихідні святкові дні, чи у дні канікул. У разі вчинення статевих зносин з особою, що не досягла статевої зрілості, чи розбещення з боку батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього тощо, часом учинення злочину може бути нічний.
Найбільш характерними слідами розпусних дій чи статевих зносин з особою, що не досягла статевої зрілості, є незначні пошкодження на одязі потерпілої особи чи злочинця. Крім того, на одязі потерпілої особи та підозрюваного, обвинуваченого залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину – краплини, плями крові, сперми, інших біологічних виділень, окремі елементи одягу: шматки пошкодженого одягу, ґудзики, брошки для волосся, нижня білизна, а інколи – документи (перепустки, залізничні квитки), сліди взуття, відбитки пальців рук, сліди транспортного засобу тощо. Крім того, на потерпілій особі – волосся, кров, сперма, епітелій під нігтьовими пластинами та інші біологічні сліди злочинця, а також волокна з його одягу.
Важливе значення має встановлення факту безплідності – це нездатність особи жіночої або чоловічої статі до запліднення, а в особи жіночої статі – це також нездатність до виношування плоду та розродження (пологів). До інших тяжких наслідків, за наявності хоча б одного з яких дії винного кваліфікуються за ч. 2 ст. 155, потрібно відносити, зокрема, тяжке тілесне ушкодження, смерть або самогубство потерпілої особи, зараження вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою.
Безплідність та інші тяжкі наслідки повинні перебувати у причинному зв’язку із статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості.
Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх характером, необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події та потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Це зумовлює якісно забезпечувати збереження таємниці досудового слідства.
Для того, щоб запобігти зміні показань потерпілою особою, відмови від даних раніше показань, необґрунтованого порушення кримінальної справи перед порушенням кримінальної справи, необхідно ретельно вивчити заяву потерпілої особи чи її родичів. Під час складання протоколу усної заяви про вчинений злочин у ній необхідно зазначити основні питання, що дають можливість зробити висновок про факт і обставини такого злочину (або замаху на нього); час і місце вчинення статевих зносин чи розпусних дій, факт застосування насильства й наслідки кримінальних дій для потерпілої особи, прізвище, ім’я, по батькові злочинця (якщо він відомий потерпілій особі), його місце проживання й роботи, якщо ж злочинець потерпілій особі не відомий – максимально детальний опис особи, характерні риси, поведінку тощо, у разі вчинення злочину групою осіб – їх кількість, вік тощо; а також у заяві необхідно обов’язково зазначити дані про потерпілу особу, які підтверджуються паспортом чи іншим документом, який посвідчує особу (для запобігання подачі заяви не самою потерпілою особою, наприклад, сестрою, якій потерпіла розповіла про факт насильства).
Іноді потерпіла особа прагне виправдати себе перед знайомими або членами родини (наприклад, у разі небажаної вагітності). Подаючи заяву про статеві зносини, заявниця не завжди має на меті притягнути когось до кримінальної відповідальності. Вона лише має намір примусити конкретну особу одружитися з нею чи виправдати факт статевих зносин. Тому заявницю слід попередити, що, якщо з’ясується, що факту не було, вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про злочин (ст. 383 КК України), а після порушення кримінальної справи, зокрема, після проведеного допиту – за дачу завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК України). Доцільно повідомити потерпілій особі про те, яке покарання може бути визначено судом щодо злочинця, роз’яснити зміст відповідних статей КК України.
У разі вчинення розпусних дій з боку батьків, опікунів, піклувальників приводом до порушення кримінальної справи може бути повідомлення закладів охорони здоров’я: наслідки медичного, у тому числі планового огляду неповнолітніх, безпосереднє розкриття злочину органами дізнання досудового слідства прокуратури та суду.
За наявності у слідчого сумнівів щодо наявності події злочину, йому необхідно провести чи організувати проведення дослідчої перевірки відповідно до ст. 97 КПК України, щоб з’ясувати і встановити, чи є достатні підстави для порушення кримінальної справи. Дослідча перевірка не повинна підміняти розслідування, необгрунтовано розширятися. Вона, як правило, проводиться шляхом відібрання пояснень від потерпілої особи та осіб, яким відомо про цей факт, осіб, на яких вказується у заяві, витребуванням документів тощо. У деяких випадках до порушення кримінальної справи може проводитися огляд місця події.
У ході перевірки заяви потерпіла особа докладно розповідає про те, що трапилося; далі її слід направити на судово-медичне освідування (обстеження), щоб з’ясувати, чи є на тілі потерпілої особи пошкодження й сліди, характерні для статевого акту. Необхідно встановити давність їх виникнення, взяти з жіночих статевих органів біологічні проби на наявність біологічних виділень злочинця та ін. У потерпілої особи вилучається одяг і білизна, у яких вона була в момент статевого акту. Якщо потерпіла особа вказує, хто вчинив злочин, тоді стосовно цієї особи необхідно також провести судово-медичне освідування. При цьому особливу увагу необхідно звернути на виявлення на його тілі слідів боротьби, слідів опору потерпілої особи і наявність особливих прикмет. Також у особи, що підозрюється у вчиненні злочину, слід відібрати пояснення за фактами, викладеними заявницею. Відразу після опитування заявниці необхідно виїхати для проведення огляду місця події. У ході попередньої перевірки можна також витребувати довідки й виписки з історії хвороби, якщо потерпіла особа відразу ж після статевого акту звернулася по медичну допомогу, опитати медиків, у яких вона була на прийомі, про виявлені тілесні пошкодження й про те, як пацієнтка пояснювала їх походження. Крім того, доцільно витрибовувати амбулаторні картки особи у місці, де вона перебуває на лікарському (гінекологічному) обліку. Необхідно відібрати пояснення в сусідів запідозреного й заявниці, особливо якщо розбещення чи статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості, відбулося на квартирі одного з них: про взаємини цих осіб, їх поведінку в побуті, чи висловлювались потерпіла та злочинець про факт учинення розпусних дій чи статевих зносин.