П. П. Рубенс вмів писати все: він проявив себе як в історичному живописі, так і у жанрі портрета, пейзажу та декоративного живопису. Митець був привабливим чоловіком, мав гострий розум та міцне здоров’я. Він знав собі ціну, вмів вести справи та досягав поставленої мети, але при цьому не був егоїстом і щедро ділився своїми здобутками з ближніми. Все це сформувало його особистість і відбилося у справі всього життя — живописі.
Вражає не лише кількість картин художника, але і його закоханість у навколишній світ. Хоча митець тяжів до земної краси, він залишався дуже релігійною людиною.
Справжнім майстром П. П. Рубенс став в Італії. Він освоїв потужну манеру південного живопису, додавши до неї власне радісне світовідчуття. Завдяки непересічному таланту П. П. Рубенс отримав звання придворного художника. Його покровителями були ерцгерцог Альберт, англійський король Карл І, французький король Людовік XIII та іспанський король Філіп IV.
Спадщина художника є. настільки великою, що й досі повністю не досліджена.
П. П. Рубенс демонстрував неймовірну життєстверджуючу силу бароко. Його картини сповнені відверто тілесного, земного, радісного відчуття життя.
На картині «Прикутий Прометей» зображено один із ключових моментів міфу: покарання богами Прометея. Його фігура справляє сильне враження: страждання і біль, потужне тіло Прометея напружене, орел розриває дзьобом і кігтями його печінку. Художник показує титана нескореним і гордим. Покараний за любов до людей, Прометей кидає сміливий виклик Зевсу і готовий, незважаючи на страшні муки, відстоювати свою правоту.
На картині «Розп’яття (Удар списа)» зображений римський воїн, якій встромляє спис у бік Христа. Люди, що оплакують Ісуса, відтіснені вершниками з місця біля трьох сколочених хрестів на Голгофі. Грубість і жорстокість публічної страти контрастують з мовчазним горем Богоматері та Святого Іоанна, що стоять поруч, зі співчуттям Марії Магдалини, яка благаючим жестом звертається до солдата зі списом.
«Святий Ієронім». П. П. Рубенс зобразив відомого релігійного діяча, аскета Святого Ієроніма, якого часто зображували художники Західної Європи. Існує легенда, що під час свого аскетичного перебування в пустелі Святий Ієронім зустрів лева з хворою лапою, безстрашно оглянув її і витяг з лапи велику тріску, вилікувавши могутнього звіра. З того часу лев, на знак вдячності, всюди супроводжував святого. Таким чином, лев, зображений поряд зі Святим Ієронімом, символізує безстрашність, мужність, силу духу цієї людини. П. П. Рубенс, як і Тиціан, зобразив Святого Ієроніма сильним, наче лев, старцем.
П. П» Рубенс розробив нову для фламандського живопису форму — жанр мисливських сцен, які проникнуті динамікою зрілого бароко.
«Полювання на тигрів та левів». У цій роботі вихор композиційного руху зображення змітає обмеження ліній та форм, які були традиційними до цього часу. Художник часто використовував глибокий контраст між людьми і тваринами у зображенні шкіри, рухів, міміки. Він вважав: чим екзотичнішою буде зображена тварина, тим сильнішим буде ефект контрасту тіла людини та динаміки рухів дикої тварини. Тому вся композиція пронизана стрімким, нескінченним рухом та силою.
П. П. Рубенс вивів фламандську художню культуру на новий рівень, ставши творцем актуального і живого, тісно пов’язаного із сучасністю мистецтва. Слава П. П. Рубенса не згасла після його смерті. Твори майстра є джерелом натхнення для художників нових поколінь. Так, у роботах французького живописця початку XVIII ст. А. Ватто чітко простежується стиль П. П. Рубенса. Французьких художників-романтиків Е. Делакруа та Ж. Т. Жеріко надихали його кольори й енергетика.
Е. Делакруа називав П. П. Рубенса «Гомером живопису, батьком пристрасті й ентузіазму». І до сьогодні живопис великого фламандця користується великою популярністю.
Для допитливих
Одним із привілеїв П. П. Рубенса як придворного художника було те, що він міг не реєструвати своїх учнів у Гільдії художників. Це створює певні незручності для сучасних мистецтвознавців: з одного боку, ускладнює ідентифікацію оригінальних робіт художника, з другого — не дозволяє дізнатися, хто саме працював під керівництвом П. П Рубенса. З-поміж його учнів був А. ван Дейк, який згодом став знаменитим, імена інших, на жаль, були втрачені. 1611 року в листі до друга митець зазначав, що у нього дуже багато учнів і він ледь встигає слідкувати за їх працею. У 1621 р. датський медик О. Сперлінг писав про те, що «відвідав художника в майстерні, де безліч його юних помічників працювали над картинами, на яких рукою майстра були позначені крейдяні контури майбутніх ♦ творів». Тому майстерню художника називали «фабрикою картин». Це не зовсім відповідає дійсності. Хоча майстерня і відзначалася великими розмірами (художник облаштував її у власному домі), для справжньої фабрики цього було недостатньо. Так, П. П. Рубенс не зміг би власноруч написати стільки картин, скільки їх було створено у його майстерні, але достовірно відомо, що якість кожної роботи він перевіряв особисто. При виконанні звичайного замовлення художник робив етюди олією, вимальовував окремі деталі, а за цією канвою його учні вже закінчували роботу. Заключний огляд картини теж робив П. П. Рубенс. Він ніколи не приховував методів своєї роботи, і ціна кожної картини залежала від ступеня його особистої участі в її створенні. Лише в останні роки життя втомлений художник майже повністю довірив замовлені полотна своїм учням.