Російський письменник П. Муратов писав, що бароко — не лише архітектурний стиль, навіть не тільки новий принцип у мистецтві. Він вважав, що це ціла епоха в історії характерів, понять і відносин, феномен не лише естетичний, але і психологічний.
Бароко (з італ. — дивний, химерний) — один з основних стилів у мистецтві Європи й Америки кінця XVI — середини XVIII ст.
XVII ст. було періодом розквіту абсолютної монархії в Європі. Мистецтво було спрямоване на уславлення знаті та церкви, але водночас повинне було відбивати прогресивні ідеї того часу. У зв’язку з цим новий стиль — бароко — синтезував уже відомі жанри та види мистецтв, різні форми та напрями, до того ж він був орієнтований на зорове сприйняття людини.
Метою цього стилю було вразити й приголомшити глядачів, тому контрастність форм, об’ємів та кольорів, світлотіньові ефекти, прагнення до величі та пишності, театральність стали його невід’ємними рисами. Неперевершеним центром архітектури бароко вважається католицький Рим.
Архітектори бароко прагнули динамічного просторового рішення. Основну увагу вони приділяли фасаду, посилюючи його естетичний вплив. Вільно використовуючи античні ордерні форми, архітектори посилювали пластичність і мальовничість загального рішення. Одними з головних ознак архітектури бароко були надмірність засобів і змішування масштабів. Виникли будівлі з опуклим, увігнутим або навіть криволінійним фасадом. Ордер став менш функціональним, на перший план вийшла декоративність. З’явилися зібрані в пучки колони, пілястри, кручені колони.
Останнім майстром Відродження і творцем стилю бароко одночасно вважають Мікеланджело. Саме він усвідомив основний стилетворчий елемент бароко — пластику стіни. Вінець його творчості — Собор Святого Петра у Римі — відносять вже до стилю бароко. Майже всі архітектори Італії по черзі брали участь у проектуванні та будівництві собору. В 1546 р. керівництво роботами було доручено Мікеланджело. Всі несучі конструкції Мікеланджело зробив більш масивними і виділив головний простір. Він звів барабан центрального купола, але сам купол добудовувався вже після його смерті. Найбільшою мірою архітектурні форми у тому вигляді, як вони були задумані Мікеланджело, збереглися з вівтарної, західної сторони.
Кращим з архітектурних ансамблів Італії XVII ст. вважається площа перед собором Св. Петра, спроектована Лоренцо Берніні. Майстер оформив площу перед собором як продовження храму. Просто від країв фасаду далеко вперед простягнулися криті галереї — коридори, що утворюють трапецієподібний простір, а від кінців галереї розійшлися у дві сторони двома рукавами колонади. Аттик колонади прикрашають 96 статуй. Сам Л. Берніні порівнював рукави з обіймами церкви, готовою прийняти в своє лоно всіх стражденних. За висловом майстра, колонади «нагадують розпростерті обійми, захоплюють глядача і направляють його рух до головного фасаду, до вівтаря.
Найвищі досягнення іспанського бароко пов’язані з творчістю архітектора Хосе Чуррігера і його учнів. Послідовники цього архітектора створили стиль чуррігереско, котрий характеризується граничною насиченістю площин, фантастично складними, химерними сплетіннями декоративних форм, мальовничістю і динамікою композиції. Прикладом іспанського бароко може служити відомий «Ель Транспоренте», створений архітектором Н. Томе для Кафедрального собору в Толедо — вівтар у вигляді статуарної композиції в пишному, але разом з тим дуже вишуканому архітектурному та скульптурному обрамленні.
Собор Св. Павла — кафедральний собор у Лондоні здіймається в небо на 111 м. Він був побудований за проектом архітектора К. Рена і вважається одним з кращих шедеврів архітектури бароко. Купол собору подібний до купола базиліки Св. Петра у Римі, створеного великим Мікеланджело. «Галерея, що шепоче» зобов’язана своєю назвою дивовижним особливостям акустики: слово, навіть сказане пошепки в одному кінці галереї, багато разів відбивається її стінами, і його чутно в іншому кінці галереї.
Палаци Франції мали П-подібну форму. Вони складалися з центральної споруди і бічних ризалітів (частина будинку, що виступає за основну лінію фасаду від фундаменту до даху). Будівля нерозривно пов’язана з парком, розбитим позаду неї, та двором перед фасадом, що відгороджувався від вулиці залізними ґратами з позолотою. Часто такі ґрати самі по собі були класичним зразком мистецтва бронзоливарників бароко. Розробка архітектора Ж. Мансара надала життя новій архітектурній формі. За його проектом дах будівлі зробили вищим, а горіщне приміщення — функціональним. Так, у заміських палацах і в місті з’явилися приміщення, що називаються мансардами.
Українська архітектура періоду бароко відрізнялася від західноєвропейської більш помірними орнаментами та спрощеними формами і мала своєрідні особливості, зокрема, українські архітектори використовували традиції народного мистецтва. Але головна особливість стилю — це новаторські і разом з тим традиційні композиційні прийоми з відчуттям гармонії і пропорцій, розкриттям внутрішнього простору, органічно поєднаного із зовнішніми формами. Стиль українського бароко найбільш яскраво проявився в архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини.
Чудовими пам’ятками житлової української архітектури кінця XVII ст., що чудово зберегли свої первісні форми, є будинок героя взяття Азова у 1696 р. полковника Якова Лизогуба в Чернігові та Чернігівський колегіум.
Великий одноповерховий будинок Я. Лизогуба має форму прямокутника з довжиною сторін 21 і 16 метрів. Він перекритий високим двосхилим дахом і трикутними фронтонами на торцевих фасадах. Фронтони прикрашають плоскі фігурні ніші, найвищого звучання досягає пластика рельєфного декору над вікнами з оригінальним оздобленням цоколя своєрідним орнаментом. Зараз в будинку міститься художній відділ історичного музею, де можна ознайомитися з унікальними художніми творами XVII—XIX ст. Цей будинок є однією з найбільш яскравих сторінок історії української архітектури.
До унікальних пам’яток архітектури того часу належить Чернігівський колегіум, побудований в 1700—1702 pp. Великий двоповерховий будинок колегіуму стоїть поруч з головними будівлями Чернігівського кремля і є частиною ансамблю. У західній частині будівлі знаходиться висока вежа, незвичайна за формою: на верхньому ярусі її оточують циліндричні виступи. Південний фасад будинку пишно декорований складними фігурними прикрасами.
Найбільш яскраво й самобутньо стиль українського бароко проявився в культовому зодчестві, головним чином це монастирські собори та церкви: собор Троїцького монастиря в Чернігові, Покровський собор у Харкові, Миколаївський собор у Ніжині, Спасо-Преображенська церква в Сорочинцях, Троїцька та Миколаївська церкви в Батурині, Успенський собор в Глухові тощо.
Вони вражають своєю незвичайною стильовою цілісністю і органічною єдністю з навколишньою природою. В основі художньої виразності ансамблів лежить мальовничий принцип композиції, характерний ще для містобудування давньої Русі. Мальовничість підкреслюється м’якою пластикою форм і дивовижною ліпниною фасадного декору, ошатним силуетом верхів.
Для допитливих
Усі храми, які будувалися в кінці XVII — початку XVIII ст., мали за українською традицією п´ять або три куполи. Цікавою будівлею є собор Флорівського монастиря на Подолі в Києві. Ансамбль цього монастиря формувався протягом двох століть. Тут можна побачити будівлі, що належать до різних епох і різних стилів.
Найстарішою будівлею монастиря с Вознесенська церква, що побудована в 1732 р. Вона має три апсиди (виступ будівлі, напівкруглий, гранований чи прямокутний у плані, перекритий напівкуполом або зімкнутим напівсклепінням) і увінчана трьома куполами. Церква дуже схожа на давньоруські, але її центральна апсида має ту ж висоту, що І церква, а бічні — удвічі нижчі, куполи розташовані на одній лінії, як I в дерев´яних українських церквах.
Найбільш виразно національні риси української архітектури проявилися в кам’яних храмах — трикамерних і п’ятикамерних, а в ускладненому типі — дев’ятикамерних дерев’яних церквах. Найпоширенішим у другій половині XVII — початку XVIII ст. був п’ятикамерний тип храму, який утворював на плані хрест, часто з додатковими осередками по кутах.
Будівлі з хрестоподібним планом, з центричною об’ємною динамічною композицією, що завершувалися в більшості випадків п’ятьма або дев’ятьма верхами, як правило, ставилися на добре видимих з усіх сторін місцях. Найстаршим храмом цього типу є Миколаївський собор у Ніжині.
Собор у Ніжині вінчають п’ять широких восьмигранних барабанів, перекритих банями з високими, традиційними для української архітектури завершеннями. Композиція будівлі має чітко виражену пірамід альність.
Шедеври архітектури цього типу будівель — Всіхсвятська церква на Економічних воротах у Києво-Печерському монастирі, Георгіївський собор київського Видубицького монастиря і Катерининська церква у Чернігові.
Костьол побудовано в стилі пізнього бароко за західноєвропейским зразком (з 1749 по 1764 pp.)- План костьолу еліптичної форми з капелами по боках (зображає витягнутий хрест з овальною центральною частиною і двома дзвіницями
по боках). Масивні здвоєні колони підтримують галереї і ложі, прикрашені дерев’яними статуями роботи львівських скульпторів другої половини XVIII ст. Будівлю вінчає величезний купол на високому барабані, що відіграє значну роль у силуеті міста. Біля будівлі — пластичний західний фасад з портиком і фронтоном. Інтер’єр Домініканського костьолу надзвичайно урочистий, з численними скульптурами.
До відомих пам’яток пізнього бароко належить Свято-Успенська Почаївська Лавра — чоловічий монастир в невеликому містечку Почаїв Тернопільської області, зведений за проектом архітектора Г. Гофмана.
Цей монастир, що був зведений з 1771 по 1783 pp. — найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської Лаври, в Україні. Він розташований на високій кам’янистій горі, що здіймається над всією околицею більш ніж на 75 метрів. Почаївська Лавра славиться настінними розписами, скульптурами і орнаментами. Собор стоїть на двоповерховій терасі й прекрасно вписується в навколишню природу. Г. Гофман майстерно використав скелясті тераси, що підіймалися вгору. їх наростаючий ритм підкреслює ажурний силует собору. На стелях бокових коридорів храму зроблено круглі отвори, через які можна побачити три яруси хорів. Такий архітектурний прийом створює в інтер’єрі фантастичну гру світла і тіней.
Риси бароко запозичувалися і при зведенні інших типів будівель — палацових, замкових тощо. Як приклад — будинок королівського арсеналу у Львові. Широко використовуючи досягнення західної та російської архітектури, українська барокова архітектура не втратила своєї індивідуальності, самобутності та традицій, що надають спорудам національного колориту і краси.