У ХХІ столітті відбувається зміна пріоритетів науки. Якщо класична та некласична парадигми орієнтували на отримання істинного знання безвідносно до того як це знання може бути використано, які будуть його соціальні наслідки, то пост- некласична парадигма науки – акцентує на моделюванні можливих ризиків та загроз щодо використання наукового знання [7,с.366].
Незважаючи на те, що науково-технічний прогрес є органічною складовою сучасної цивілізації, він приховує у собі велику небезпеку. В умовах динамічного та безконтрольного розвитку науки і техніки актуальними стають проблеми звільнення людства від культу техногенних новацій, тотальне захоплення якими нерідко вступає у непереборні суперечності з моральними засадами; морального самовдосконалення особи; подолання егоїзму та споживацького ставлення до навколишнього середовища. В цьому контексті вітчизняний філософ С. Б. Кримський наголошує на тому, що якою би прекрасною не була абстрактна ідея все одно прогрес людства залежить насамперед від конкретних людських якостей. Тобто сьогодні визначальним є питання самопобудови особистості, яке неможливе без самоаналізу (заглядування всередину самого себе). Це досить небезпечна та неприємна справа, вимагає від кожного з нас безумовної мужності. Оскільки людина створена таким чином, що все негативне вона відносить до інших людей, але не до самої себе. Тому коли вона починає заглядати всередину себе, то знаходить там таке, чого взагалі не очікувала.
Особистість не задається природою навіть в її співвідношенні з соціальними умовами, а виникає з бунту, таємниці, боротьби з самим собою. Вона вибудовується через систему самозаборон і моральних зусиль. Тут спрацьовує та духовна космогонія, відповідно до якої (за Платоном) людина повинна кожного дня звітуватися в тому, в чому ж вона подолала саму себе.
Окрім того, на порядку денному нашого часу ідея мудрості в її етичному тлумаченні. Особливістю такої мудрості є радикальна перевага людських цінностей перед будь-якими інтелектуальними спокусами та вигодами. Із двох проблем, одна з яких передбачає швидкий успіх, але ціною відхилення від моральних критеріїв, а інша – вимагає важких та більш затратних зусиль, але збільшує шанси утвердження добра і справедливості, остання завжди повинна бути найкращою [4,с.207].
Мудрість трактується українським мислителем, з одного боку, як єдність розумового, морального і практичного компонентів, а з іншого – як поза теоретична форма філософського ставлення до дійсності, яка не вичерпується пізнанням істини, а потребує «життя в істині». Вона визначається як досвідченість, що характеризується етичною духовністю, причетністю до вищих життєвих цінностей і є результатом використання пізнавальних та інтелектуальних зусиль людини в їх органічному зв’язку із потребами реальної життєдіяльності [6,с.33].
Знання самі по собі не є ні добром, ні злом. Усе залежить від того, якій меті підпорядковано розум, якій меті служать знання. Лише тільки завдяки моральним чеснотам розум олюднюється та стає джерелом добра. Кримський С. Б. наголошує на тому, що у знаннях теж є межі дозволеного, як і в житті. В історії пізнання була не тільки проблема просвітництва, тобто відкритості знань, але і його закритості. Деякі різновиди знань навмисне були приховані. Наприклад, в Україні жодна робота Сковороди Г. не була опублікована (він забороняв друкувати власні праці). Філософ вважав, що це знання тільки для посвячених і використовував для приховування своєрідні лінгвістичні шифри. У біблійні часи знання були шкідливими, оскільки порушували цілий ряд заборон, той кодекс поведінки, який був заданий Священним Писанням. А російський філософ Мень А. вважав, що життя кожної людини має деяку метафізичну оболонку, яка охороняє її від зовнішніх небезпек і від знань, небезпечних для життя. Вийти за межі цієї своєї метафізичної оболонки можна або в стан цілковитої святості, або безумства [5,с.340].
Складовою частиною знань, на думку вітчизняного дослідника, є розуміння та інтерпретація. Розуміння розглядається двояко: по-перше, як узагальнення загальнолюдського досвіду; по-друге, як фіксація якихось глибинних людських станів, перетворення буття в складову людського життя (перенесення об’єкта в середину самого себе). Є кілька різновидів розуміння: 1) лінгвістичне розуміння (відображення сенсу в сенсі, тексту в тексті та переоцінка його в новому контексті); 2) гностичне розуміння (як емпатія, вживання в об’єкт); 3) гносеологічне розуміння (як редукція того, що нам є незрозуміле до якогось базису безсумнівності); 4) космічне розуміння [5,с.267].
На певному етапі наші знання досягають такого рівня, коли їх необхідно пере- інтерпретувати на другому предметному полі. Інтерпретація як певна операція передбачає опредметнення наших знань на іншому матеріалі, де зникають різного роду протиріччя. Якщо виразити це в логічній термінології, то інтерпретація – це пошук систем об’єктів, на яких положення нашої теорії є істинними.
Досліджуючи питання переходу від старих теорій до нових Кримський С. Б. сформулював принципи розвитку наукової теорії, розуміння та раціональності. Серед них: 1) приєднання ідеальних елементів (коли у новій теорії щось не виконується, ми вводимо внеї безкінечно віддалену точку як деякий ідеальний об’єкт, який дозволяє нам побачити можливість розвитку старого в нових областях); 2) переносу інваріантів (інваріант – це те, що при перетворенні зберігається незмінно); 3) єдності концепта (розуміння термінів, які використовуються); 4) почутості;
4) визначення межі (усе раціональне має свої межі, воно обов’ язково визначене і обмежене або числом, або симетрією, або відрізком); 6) впорядкованості; 7) бінарних опозицій (вимагає чітко відрізняти істину від брехні); 8) нормальності; 9) іронії (в Сократівському розумінні) (погляд на події та процеси «зверху», «над ситуацією», погляд-панорама); 10) звернення до розуму як до кінцевого аргументу; 11) мужності (кожний науковець повинен мати мужність йти та жити відповідно з своїми положеннями); 12) етичної сили істини [5,с.274 – 281].
Тобто, говорячи про наукові знання та науково-технічний прогрес, автор вказує на те, що пріоритетним все ж таки має бути їх людиномірність та моральна орієнтованість. Тільки тоді людство здатне буде попередити негативні явища та техногенні катастрофи.
Взагалі варто відзначити, що сьогодні все більше вітчизняних за зарубіжних філософів схиляють до думки про те, що фундаментальною проблемою ХХІ століття є необхідність розумного стримування та контролю за досягненнями науки з боку суспільства, їх узгодження із загальнолюдськими цінностями та адекватне правове регулювання.
Список використаних джерел
1. Дзюба І. М. Сергій Борисович Кримський: досвід людської мудрості /1. М. Дзюба // Сергей Крымский: мудрецы всегда в меньшестве (статьи разных лет) / С. Б. Крымский [сост. Д. С. Бураго]. – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012. – С. 335 – 393. 2. Кримський С. Б. «Кінець історії» чи метаісторія? / С. Б. Кримський // Сергей Крымский: мудрецы всегда в меньше- стве (статьи разных лет) / С. Б. Крымский [сост. Д. С. Бураго]. – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012. – С. 68 – 89. 3. Кримський С. Б. Українська культура та її базові архетипи / С. Б. Кримський // Сергей Крымский: мудрецы всегда в меньшестве (статьи разных лет) / С. Б. Крымский [сост. Д. С. Бураго]. – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012. – С. 157 – 181. 4. Крымский С. Б. Проектирование и трансформация социальных стратегий на рубеже тысячелетий / С. Б. Крымский // Сергей Крымский: мудрецы всегда в меньшестве (статьиразных лет) / С. Б. Крымский [сост. Д. С. Бураго]. – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012. – С. 182 – 220. 5. Крымский С. Б., Чайка Т. А. Сергей Крымский: наш розговор длиною в жизнь. (Цикл ін- терв ’ю Т. А. Чайки) / С. Б. Крымский, Т. А. Чайка. – К.: Издательский дом Д. Бураго, 2012. – 436 с. 6. Павленко Ю. В. На пути человечности и надежды / Ю. В. Павленко // Сергей Крымский: мудрецы всегда в меньшестве (статьи разных лет) / С. Б. Крымский [сост. Д. С. Бураго]. – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012. – С. 6 – 46. 7. Рижак Л. В. Філософія як рефлексія духа: навч. посіб. /Л. В. Рижак. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2009. – 640 с.