Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи у спорах фізичних осіб із суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
При вирішенні таких спорів слід мати на увазі позиції Вищого адміністративного суду з цих питань.
1. Допомога на оздоровлення не є складовою заробітної плати, а тому не враховується при призначенні пенсій державним службовцям.
2. Період роботи на посадах в Інституті підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України включається до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» працівникам, яким присвоєні класні чини.
Статтею 56 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що під поняттям «прокурор» у статті 50-1 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їхні заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їхні заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, робота на посадах у науково-навчальних закладах Прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини.
Наказом Генерального прокурора України від 16 жовтня 1996 року № 164-ш Інститут підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України був включений в структуру Прокуратури України як підрозділ на правах управління та визначено відповідність посад працівників інституту посадам працівників Прокуратури України.
3. Посади, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», містяться у Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, який затверджується постановою Кабінету міністрів України.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» право на пенсію наукового працівника мають чоловіки при досягненні пенсійного віку за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років.
Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до цієї статті, затверджується Кабінетом міністрів України.
4. Винагорода за винахід не включена у Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 18 травня 1998 року № 697, а тому враховується при нарахуванні пенсії.
Згідно зі статтею 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», яка регулює питання пенсійного забезпечення та соціального захисту наукового працівника, пенсії науковим працівникам призначаються виходячи із сум заробітної плати наукового працівника, що визначається відповідно до статей 65 і 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Частина перша статті 66 зазначеного Закону визначає, що у заробіток для обчислення пенсій включаються всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески, крім виплат одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога тощо), перелік яких затверджується Кабінетом міністрів України.
На виконання вимог статті 66 цього Закону постановою Кабінету міністрів України від 18 травня 1998 року № 697 затверджено Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.
Винагорода за винахід не включена до зазначеного Переліку, а тому має враховуватися при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.
5. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» від 17 листопада 1999 року № 1222-XIV дія статті 53 Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширюється на працівників з числа осіб льотно-інструкторського складу організацій ДТСААФ, які вийшли на пенсію до набрання чинності цим Законом.
6. Право на пенсію за вислугу років, передбачену пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», незалежно від часу звільнення зі служби, мають особи, які звернулися за нарахуванням такої пенсії в період з 6 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року. Судами встановлено, що на час звернення за призначенням пенсії позивач досяг 45-річного віку та мав загальний трудовий стаж понад 25 років.
Таким чином, колишні військовослужбовці, які звернулися за нарахуванням пенсії за вислугу років, передбачену пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» у період з 6 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року, мають право на призначення такого виду пенсії, незалежно від часу звільнення зі служби.
7. Законом України «Про внесення змін до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 15 червня 2004 року № 1769-IV премії віднесені до додаткових видів грошового забезпечення, тому лише з моменту набрання чинності зазначеним законом ураховуються при нарахуванні пенсій військовослужбовцям.
Відповідно до частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції, чинній на час припинення позивачем військової служби, пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їхніх сімей обчислювалися з грошового забезпечення. При цьому для обчислення пенсій враховувалися відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним званням, процентна надбавка за вислугу років, надбавки за вчене звання і вчений ступінь, кваліфікацію та умови служби у порядку й у розмірах, що визначаються Кабінетом міністрів України.
За правилами пункту 7 постанови Кабінету міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 пенсії обчислюються з таких видів грошового забезпечення: окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням; окладу за військове або спеціальне звання; процентної надбавки за вислугу років; додаткових видів грошового забезпечення, що надаються щомісяця (надбавки за вчене звання і науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби).
Законом України «Про внесення змін до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 15 червня 2004 року № 1769-IV статтю 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» доповнено новою частиною – дев’ятою, за змістом якої при обчисленні пенсій військовослужбовців у розрахунок включаються щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством на день призначення цих пенсій.
З огляду на викладене Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що премія, яку отримував позивач під час проходження служби, до набрання чинності зазначеним Законом, не відноситься до додаткових видів грошового забезпечення, а тому висновок судів є помилковим, а правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
8. Проходження строкової військової служби за призовом є обов’язком громадянина, ухилення від якого тягне за собою відповідальність у встановленому чинним законодавством порядку, а тому будь-які обмеження трудових прав особи, пов’язані з проходженням такої служби, не допускаються.
Так, статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба і перебування в партизанських загонах і з’єднаннях, служба в органах державної безпеки і органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про загальний проходження військової служби» зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Стаття 8 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців і членів їхніх сімей» передбачає, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їхнього загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
Статтею 2 цього Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їхніх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною третьою статті 8 цього ж Закону визначено, що за військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності та господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх у тримісячний строк на те саме підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступників на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу. їм надається матеріальна допомога в розмірі місячної заробітної плати за рахунок коштів державного бюджету. Вони користуються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення з військової служби.
Військова служба у Збройних силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни.
Зазначені положення застосовуються і до громадян, які проходили строкову військову службу до прийняття зазначених законів України. Оскільки проходження строкової військової служби за призовом було і є обов’язком громадянина, ухилення від якого тягне за собою відповідальність у встановленому чинним законодавством порядку, то будь-які обмеження трудових прав особи, пов’язані з проходженням такої служби, недопустимі.
Таку правову позицію Вищого адміністративного суду України підтримано Верховним судом України.
9. Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії І, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів II групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин Вищий адміністративний суд України визнав, що відповідають Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», висновки судів про те, що особа має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права є визначальною для вирішення спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій застосуванню підлягають частина перша ст. 50 та частина четверта ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Надання законодавцем права на встановлення порядку обчислення пенсій Кабінету міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же законом. Тобто Кабінет міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Безпідставним є посилання на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 50 і 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення розміру та виплати пенсій.
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Тому визнано правильними висновки судів щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму статтею 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було встановлено мінімальний розмір пенсії за віком із 1 жовтня 2006 року в розмірі 366 гривень, із 1 січня 2007 року – 380 гривень, із 1 квітня 2007 року – 406 гривень.
10. За відсутності документів про наявний стаж роботи і через неможливість одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі та мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Пунктом 18 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Крім того, Вищий адміністративний суд України зазначив таке. Атестація робочих місць за умовами праці – це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності та господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Частиною другою пункту 4 зазначеного Порядку встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Таким чином, законодавцем покладено обов’язок проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому її непроведення не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».