Господарське процесуальне право

4.3. Треті особи в судовому процесі. Правовий статус інших учасників судового процесу

У судовому процесі участь третіх осіб зумовлена багатосуб’єктністю матеріальних правовідносин та необхідністю участі у справі різних суб’єктів із метою захисту їх прав та законних інтересів. Процесуальною формою такої участі буде вступ у процес третьої особи. Господарський процесуальний кодекс України передбачає участь у процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України) і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України).

Предметом спору є матеріальний об’єкт, з приводу якого існує спір. Критерієм допуску третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, є правовий зв’язок зі спірним матеріальним правовідношенням, з предметом спору. Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, характеризує більш опосередкований зв’язок з позивачем або відповідачем.

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така юридична особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, із заявою про вступ у справу як третя особа із самостійною вимогою. Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження справи в господарському суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи в справу виноситься ухвала. Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 26 ГПК України).

Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, але рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов’язки цієї особи щодо однієї зі сторін (ст. 27 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Відповідно до ст. 27 ГПК України така третя особа може бути притягнута до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується ухвалою до прийняття господарським судом рішення з урахуванням того, чи є в цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Якщо треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору користуються всіма правами і несуть обов’язки позивача, то треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову. Такий процесуальний порядок вважається виправданим, оскільки третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не є позивачем і не може розпоряджатися предметом спору, здійснюючи відповідні повноваження позивача.

На підставі ст. 106 і 111-13 ГПК України ухвали про залучення до участі в справі третіх осіб або їх вступ у справу перегляду в апеляційному та в касаційному порядку не підлягають.

Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть органи, що діють у межах своїх повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Процесуальним представництвом є виконання процесуальних дій однією особою від імені та в інтересах іншої. Метою представництва є необхідність забезпечення захисту прав і законних інтересів організацій та громадян як учасників судового процесу.

Питання представництва сторін і третіх осіб вирішено ст. 28 ГПК України. Керівники підприємств і організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їхнє посадове становище. Представниками сторін можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації, яка видається за підписом керівника та посвідчується печаткою цього підприємства, організації.

У випадках, коли відособленим підрозділам створеними юридичними особами, статутом, положенням або довіреністю надане право здійснювати в господарському суді повноваження сторони в справі, такі відособлені підрозділи мають право від імені юридичної особи здійснювати всі процесуальні дії. Але стороною в справі є юридична особа, від імені якої діє підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом із юридичної особи або на її користь.

Громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку, набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, а також громадяни-кредитори у справах про банкрутство можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджується довіреністю.

У судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов’язані з’явитися до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини в справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Стаття 31 ГПК України визначає правовий статус експерта як учасника судового процесу. Але при встановленні його статусу слід також керуватись і Законом України «Про судову експертизу». Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути особи, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче ніж спеціаліст, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта. Частина 3 цієї статті передбачає можливість залучення на визначених цією нормою умовах до проведення судових експертиз також судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ.

За загальним правилом доручати проведення судової експертизи можливо лише тим особам, яких атестовано відповідно до Закону і включено до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладено на Міністерство юстиції України.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 9 і ч. 4 ст. 7 Закону для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, суд може доручити проведення судової експертизи іншим, крім атестованих судових експертів, фахівцям з відповідних галузей знань, але з обов’язковим дотриманням вимог законодавства щодо призначення судової експертизи.

Суд зобов’язаний перевірити повноваження експерта, наявність у підприємця ліцензії на право здійснювати експертну діяльність та свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта за від-повідною спеціалізацією в безпосереднього виконавця експертизи.

Судовий експерт має право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;

2) вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

3) з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;

4) подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

5) одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням;

6) проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом.

Судовий експерт зобов’язаний:

1) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок;

2 ) на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати роз’яснення щодо даного ним висновку;

3) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.

Особа набуває права та несе обов’язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу в справі. Тому не можуть розглядатися як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката, сторони. За необхідності з’ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза, яка буде вважатися первинною.