На відміну від підвідомчості, яка визначає розмежування повноважень господарських судів та інших органів, у тому числі загальних судів, щодо розгляду господарських справ підсудність означає роз-межування компетенції між різними ланками господарських судів та між окремими судами однієї ланки. Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами. Таке розмежування здійснюється за двома ознаками:
– родовою ознакою, тобто родом справи, її предметом. За допомогою родової підсудності можна встановити, якій судовій ланці підсудна конкретна справа. Загальні положення родової підсудності визначено в ст. 13 ГПК України;
– територіальною ознакою, тобто за місцезнаходженням сторін. Територіальна підсудність дозволяє розмежовувати компетенцію господарських судів одного рівня. Територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК України. При встановленні територіальної підсудності необхідно керуватися рекомендаціями Вищого господарського суду України.
Відповідно до ст. 13, 15 ГПК України підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ, що передбачена ст. 16 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ГПК України справи в спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо.
Справи в спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Спори, пов’язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї зі сторін, до якого звернувся заявник.
У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності прав зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами в цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з того, що територіальна підсудність має визначатися згідно з ч. 3 ст. 15 ГПК України, а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.
Господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову.
У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами в цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з такого. У відповідних випадках територіальна підсудність має визначатися згідно з ч. 3 ст. 15 ГПК України. Згідно з цією статтею справи в спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Справи в спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.
Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням ч. 1-3 ст. 15 ГК України залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу. Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог ст. 15 ГПК України за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє в межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності. У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/ або коли спір не пов’язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи. У вирішенні питань, пов’язаних з участю в судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб, необхідно також ураховувати викладене в роз’ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 28.07.1994 р. № 02-5/492 «Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб» (з подальшими змінами і доповненнями).
Місце розгляду справи з господарського спору, у якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.
Справи про банкрутство розглядаються за місцезнаходженням боржника.
При вирішенні питання про підсудність зустрічних позовних заяв у справах, що віднесені до виключної підсудності господарських судів відповідно до ч. 4 ст. 16 ГПК України, слід виходити з того, що за змістом ч. 1 ст. 60 ГПК України зустрічний позов завжди розглядається спільно з первісним позовом у тому самому суді, у провадженні якого перебуває справа за первісним позовом, у тому числі випадки, коли відповідач за зустрічним позовом є організацією, зазначеною в ч. 4 ст. 60 ГПК України.
Справа, яку прийняв господарський суд до свого провадження, має бути ним розглянута по суті. Коли через певні обставини справа не може бути розглянута господарським судом, ст. 17 ГПК України встановлює правила передачі матеріалів справи з одного господарського суду до іншого.
Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого належить справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є в провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.
Підсудність справи про стягнення іноземної валюти визначається розділом ІІІ ГПК України, виходячи з ціни позову у національній валюті України – еквіваленті іноземної валюти згідно з офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день подання позову.
З територіальної підсудності зроблено три винятки, які охоплюються поняттям виключної підсудності. Виключна підсудність має місце тоді, коли категорія справ законом віднесена до підсудності конкретного суду, що виключає можливість розгляду цих справ у будь-якому іншому суді. Так, справи в спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.
Статтею 16 ГПК України встановлено виключну підсудність справ господарському суду в спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна. Місцезнаходження майна має бути достовірно встановлено і підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсудність справи визначається на загальних підставах, тобто згідно зі ст. 15 ГПК України. Якщо відповідачем у справі зі спору про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном є органи, зазначені у ч. 4 ст. 16 ГПК України, то такі справи підлягають розглядові у господарському суді міста Києва.
Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення.
Частина четверта ст. 16 ГПК України відносить справи зі спорів, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, до підсудності господарського суду міста Києва. З огляду на це у вирішенні питання про визначення підсудності відповідних справ у разі, коли позивач зазначає центральний орган виконавчої влади або державну адміністрацію як відповідача поряд з іншими відповідачами без достатніх на це підстав, необхідно враховувати такі обставини. Якщо позивач з певних причин вважає, що одним із відповідачів зі справи має бути центральний орган виконавчої влади або державна адміністрація і унаслідок цього позовна заява подається до господарського суду міста Києва, або в разі передачі відповідної справи іншим господарським судом до цього суду, останній у процесі підготовки справи до розгляду за згодою позивача вправі вирішити питання про залучення до участі в справі іншого відповідача або про заміну неналежного відповідача. Якщо в такому випадку справа стала підсудною іншому господарському суду, вона згідно із ч. 3 ст. 17 ГПК України має бути розглянута господарським судом міста Києва. Справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.
Справи в спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи, яка може бути оскаржена.
Якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і внаслідок цього справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом ч. 3 ст. 17 ГПК України, за винятком випадків, коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.
Список рекомендованих джерел
Нормативні акти
1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
2. Про деякі питання підвідомчості і підсудності спорів господарським судам. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. № 04-5/120.
Юридична література
1. Арбитражный процесс: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тараненко. – М.: Юридическая литература, 1996. – С. 50-86.
2 . Арбитражный процесс: Учебник для юридических вузов и факуль-тетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстю- ка. – М.: ООО «Городец-издат», 2002. – 480 с.
3. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.: Юристъ, 2002. – 480 с.
4. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 248 с.
5. Бевзенко В.М., Мінько С.М. Особливості визначення підвідомчості публічно-правових спорів // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 3. – С. 122-126.
6. Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах України. – К.: Оріяни, 2001. – 228 с.
7. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. – Х.: Эспада, 2002. – 368 с.
8. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чер- надчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За
заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331 с.
9 . Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Уклад. В.Е. Беляневич. – К.: Юстініан, 2002. – 544 с.
10. Кравчук В.М. Підвідомчість корпоративних спорів // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 4. – С. 69-76.
11. Кузнєцова Н.С. Господарська і адміністративна юрисдикція: проблеми розмежування // Вісник господарського судочинства. – 2008. – № 2. – С. 77-79.
12. Лукач І.М. Деякі проблеми розмежування підвідомчості справ, що виникають з господарських та трудових відносин // Вісник господарського судочинства. – 2008. – № 2. – С. 68-72.
13. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Х.: Консум, 2001. – 432 с.
14. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар. – Х.: Консум, 2003. – 320 с.
15. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесу-ального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 220 с.
16. Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 367-370.