Державне управління. Том 2

15.4. Управління ризиками

Підходи до визначення “управління ризиками ”

Сутність будь-якого явища виражає головне, визначальне, тобто те, що формує наше уявлення про нього. Розкриття сутності такого явища, як управління ризиками, варто розпочинати з аналізу його ґенези, а саме етапів становлення і розвитку. Поняття “управління ризиками” увійшло в науковий дискурс у першій половині ХХ ст. Французький теоретик і практик ризик-менеджменту Ж.Керверн виділяє три історичних етапи його розвитку: філософський (до 1755 р.), технологічний (1940-1980 рр.), науковий (починаючи з 1980 р.). Витоки цієї хронології розпочинаються з праць італійського монаха, професора математики Луки Пачолі (ХУ ст.), який, крім венеціанської бухгалтерської системи, заклав основи сучасної теорії ймовірностей, що в майбутньому була розгорнута такими вченими, як Блез Паскаль та П’єр де Ферма.

Філософський період формування уявлень про ризик і його форми включає діяльність ряду видатних мислителів, серед яких Мішель Монтень, Жан-Жак Руссо, Готфрід Вільгельм Лейбніц, Даніель Бернуллі, Анрі де Муавр та ін.

Технологічний період теоретичного обґрунтування особливостей ризик-менеджменту пов’язаний із виходом праці Френка Найта “ Ризик, невизначеність, прибуток” (20-ті рр. ХХ ст.), у якій вперше було проаналізовано ризик з точки зору факторів виробництва. У період з 40-х по 80-ті рр. ХХ ст. з’являються праці Уейнна Снайдера (1955 р.) з теорії ризик-менеджменту, Рассела Галлахера (1956 р.) з опису професійних компетенцій ризик-менеджера, Гаррі Марковіца (1952 р.) з теорії інвестицій, у 1958 р. виходять у світ праця Модільяні-Міллера, присвячена теорії структури капіталу, та багато інших праць з аналізу невизначеності фінансових операцій та ринків. Починаючи з 80-х рр. ХХ ст. науковий інтерес до проблем невизначеності та ризику починає різко зростати і окреслювати обрії нової науки - сіндініки (англійською - cindynics). Представники цього напряму розглядають таку науку як нову філософію управління, що спирається на концептуально цілісний підхід до прийняття ризиків з урахуванням майбутніх вигід. Розвиток наукових досліджень у цій царині призвів до виникнення двох міжнародних організацій, до сфери діяльності яких входять питання управління ризиками: Товариство з управління ризиками та страхуванням (Risk & Insurance Management Society, Inc., RIMS) та Міжнародна федерація асоціацій управління ризиком і страхуванням (International Federation of Risk and Insurance Management Association, IFRIMA). Сьогодні до інфраструктури діяльності в галузі управління ризиками входять понад 40 типів організацій (банки, страхові компанії, брокери, державні агенції, аналітичні бюро, служби стандартизації тощо). Отже, управління ризиками стає не тільки сферою наукових, а й практичних інтересів.

Незважаючи на значний інтерес науковців та практиків до зазначеної вище проблематики, до цього часу ще не існує загальновизнаного визначення поняття “управління ризиками ”. Різні вчені розглядають його як:

- цілеспрямовану безперервну діяльність з вибору та реалізації найкращого з можливих способів зменшення ризиків до прийнятного рівня при заданих обмеженнях на ресурси і час;

- комплекс заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, що виникають у процесі діяльності;

- розробку і реалізацію інтегрованого рішення, що мінімізує значний спектр впливу випадкових негативних явищ, які призводять до матеріальних втрат;

- тип управління, здатний передбачити кризи і запобігти їм, пом’якшувати їх перебіг, ліквідовувати негативні наслідки та перетворювати їх у позитивні зміни, що є найважливішим фактором розвитку економіки і менеджменту;

- управління, за якого відбуваються прогнозування небезпеки кризи, аналіз її симптомів, методів щодо зниження негативних наслідків і використання її факторів для подальшого розвитку;

- систему управлінських заходів щодо діагностики, нейтралізації, подолання кризових явищ і запобігання їм та усунення причин їх виникнення на всіх рівнях економіки;

- складову загального менеджменту на підприємстві, що використовує його кращі прийоми, засоби та інструменти, орієнтується на запобігання можливим ускладненням у діяльності підприємства, забезпечення його стабільності та успішного господарювання.

Основні риси антикризового управління

Аналізуючи різні точки зору відносно сутності антикризового управління, можна виділити його основні риси:

- спрямованість на стійкий розвиток;

- забезпечення допустимого рівня невизначеності;

- стабільність матеріального та ресурсного забезпечення;

- безперервність функціонування;

- соціальна відповідальність;

- економічність та ефективність;

- гнучкість та адаптивність;

- зорієнтованість на сучасні методи, засоби та інструменти управління;

- забезпечення швидкого реагування та стрімкі зміни зовнішнього та внутрішнього середовищ. Складовими управління ризиками є кризис-менеджмент, стратегічне управління, ризик-

менеджмент, банкрутство, реінжиніринг, бенчмаркінг, реструктуризація (рис. 15.1): кризис-менеджмент - управління процесом фінансового оздоровлення; стратегічне управління - управління, спрямоване на реалізацію стратегії розвитку; ризик-менеджмент - управління ризиками, спрямоване на зниження втрат; менеджмент банкрутства - управління ліквідаційною та реорганізаційною діяльністю; реінжиніринг - перехід управління від окремих операцій до міжфункціональних процесів; бенчмаркінг - програмно-цільове управління на основі запровадження кращих практик.

Суть антикризового управління

Суть антикризового управління виражається в таких положеннях:

- кризи можна передбачати, їх можна чекати і викликати;

- кризи певною мірою можна прискорювати, передбачати,

відтерміновувати;

- до криз можна і необхідно готуватися;

- кризи можна пом’якшувати;

- управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва;

- кризові процеси можуть бути до певної межі керованими;

- управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їх наслідки.

Кризи бувають різні і управління ними може бути різним. Це різноманіття, крім іншого, виявляється в системі і процесах управління (алгоритмах розробки управлінських рішень), і особливо в механізмі управління.

Властивості антикризового управління

Система антикризового управління повинна мати особливі властивості. Головними з них є:

- гнучкість і адаптивність, які найчастіше властиві матричним системам управління;

- схильність до посилення неформального управління, мотивація ентузіазму, терпіння, упевненості;

- диверсифікація управління, пошук найприйнятніших типологічних ознак ефективного управління в складних ситуаціях;

- послаблення централізму для забезпечення своєчасного ситуаційного реагування на проблеми, що виникають;

- посилення інтеграційних процесів, що дають змогу концентрувати зусилля і більш ефективно використовувати потенціал компетенції.

Антикризове управління має особливості, пов’язані з його процесами і технологіями. Головними з них є:

- мобільність і динамічність у використанні ресурсів, здійсненні змін, реалізації інноваційних програм;

- здійснення програмно-цільових підходів у процесі використання технологій розробки і реалізації управлінських рішень;

- підвищена чутливість до чинника часу в процесах управління, здійснення своєчасних дій, пов’язаних з динамікою ситуацій;

- підвищення уваги до попередніх і подальших оцінок управлінських рішень і вибору альтернатив поведінки і діяльності;

- використання антикризового критерію якості рішень у процесі їх розробки і реалізації.

Механізм управління, що характеризує засоби дії, також має певні особливості. Не завжди звичайні засоби дії забезпечують необхідний ефект у передкризовій або кризовій ситуації. В механізмі антикризового управління пріоритети слід віддавати:

- мотивуванню, орієнтованому на антикризові заходи, економії ресурсів, уникненню помилок, обережності, глибокому аналізу ситуацій, професіоналізму і т. ін.;

- установкам на оптимізм і впевненість, соціально-психологічну стабільність діяльності;

- інтеграції по цінностях професіоналізму;

- ініціативності в розв’язанні проблем і пошуку якнайкращих варіантів розвитку;

- корпоративності, взаємній прийнятності, пошуку і підтримці інновацій.

Усе це в сукупності має знайти відображення в стилі управління, який слід розуміти не тільки як характеристику діяльності управлінця, але і як узагальнену характеристику всього управління. Стиль антикризового управління повинен характеризуватися: професійним довір’ям, цілеспрямованістю, антибюрократичністю, дослідницьким підходом, самоорганізацією, відповідальністю.

Деякі з характеристик управління ризиками вимагають більш докладного розгляду.

  • Функції управління ризиками - це види діяльності, які відображають предмет управління і визначають його результат. Вони відповідають на просте запитання: що слід робити, щоб управляти успішно наперед. Стосовно цього можна виділити 6 функцій: передкризове управління, управління в умовах кризи, управління процесами виходу з кризи, стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості), мінімізація втрат і втрачених можливостей, своєчасне ухвалення рішень.

Кожний із цих видів діяльності (функцій управління) має свої особливості, але в сукупності вони характеризують антикризове управління.

  • У розвитку будь-якого управління дві його протилежності - інтеграція і диференціація - перебувають у діалектичному зв’язку. Посилення інтеграції завжди призводить до послаблення диференціації і навпаки. Ці процеси відображають тенденцію логістичної кривої. Зв’язок інтеграції і диференціації в переломних точках зміни кривої характеризує розроблення нових організаційних форм управління або організацій нового типу. В цій взаємодії є точки кризи організації. Як правило, це точки, що відображають небезпеку “розпаду”, руйнування організаційних основ. Вихід з кризи вбачається у зміні співвідношення інтеграції і диференціації управління на новій організаційній основі.
  • Не існує управління без обмежень, які можуть бути внутрішніми і зовнішніми. І ці дві групи обмежень перебувають у певній нормі, але змінному співвідношенні. Залежно від того, як будується це співвідношення, змінюється і вірогідність кризових явищ.

Але обмеження можна регулювати, і в цьому також полягає суть антикризового управління. Внутрішні обмеження усуваються за допомогою або відбору персоналу, його ротації, навчання або вдосконалення системи мотивації. Інформаційне забезпечення управління також сприяє усуненню внутрішніх обмежень ефективного управління.

  • Однією з важливих характеристик управління ризиками є поєднання формального і неформального управління. В різноманітних видах такого поєднання існує зона раціональної організації антикризового управління, яка може звужуватися або розширятися. Її звуження відображає підвищення небезпеки кризи або небезпеки найгострішого її прояву.
  • Для управління ризиками особливе значення має перспективність, можливість вибрати і побудувати раціональну стратегію розвитку.

Існують різні стратегії управління ризиками. Найважливішими з них є такі:

- запобігання кризі, підготовки до її появи;

- вичікування зрілості кризи для успішного розв’язання проблем щодо її подолання;

- протидії кризовим явищам, уповільнення цих процесів;

- стабілізації ситуацій за допомогою використання резервів, додаткових ресурсів;

- розрахованого ризику;

- послідовного виходу з кризи;

- передбачення і створення умов для усунення наслідків кризи.

Вибір тієї чи іншої стратегії визначається характером і глибиною кризи.

Чинники ефективності управління ризиками

Можна виділити основні чинники, які визначають ефективність управління ризиками. Їх розуміння і диференціація дають змогу аналізувати та успішно здійснювати його.

  1. Професіоналізм і спеціальна підготовка. У цьому разі мається на увазі не тільки загальний професіоналізм управління, який, безумовно, необхідний, а й ті професійні знання і навички, які відображають особливості управління ризиками. Такий професіоналізм формується в процесі спеціального навчання, цілеспрямованої акумуляції досвіду і розвитку мистецтва управління в критичних ситуаціях.
  2. Мистецтво управління, дане природою і набуте в процесі спеціальної підготовки, слід виділити, особливо в переліку чинників ефективності управління ризиками. В багатьох кризових ситуаціях індивідуальне мистецтво управління є вирішальним чинником виходу з кризи або його пом’якшення. Тому особливо важливо проводити психологічне тестування менеджерів, відбирати осіб, здатних чутливо реагувати на наближення кризи і управляти в екстремальних ситуаціях.
  3. Методологія розробки ризикованих рішень. Така методологія має бути розроблена і освоєна, оскільки вона великою мірою визначає такі властивості управлінських рішень, як своєчасність, повнота відображення проблеми, конкретність, організаційна значущість. Ці властивості мають особливе значення в антикризовому управлінні.
  4. Науковий аналіз обстановки, прогнозування тенденцій. Такі чинники не можуть не впливати на ефективність управління. Бачення майбутнього і не суб’єктивне, а таке, що базується на точному, науково обґрунтованому аналізі, дає змогу постійно тримати в полі зору всі прояви кризи.
  5. Важливим чинником ефективності антикризового управління є також корпоративність, яка в організації або фірмі може виявлятися різною мірою. Корпоративність - це розуміння і ухвалення всіма працівниками мети організації, готовність самовіддано працювати для її досягнення, це особливий вид інтеграції всіх ділових, соціально-психологічних і організаційних відносин, це внутрішній патріотизм і ентузіазм.
  6. Лідерство також входить у сукупність чинників ефективного антикризового управління. Опора на лідерство може відіграти вирішальну роль у подоланні кризи або її пом’якшенні. Але для цього необхідні пошук і проектування лідерства. Мається на увазі, що лідерство стосується не тільки особи менеджера, а й характеризує всю систему управління, організацію управління.
  7. Особливу роль у забезпеченні ефективності управління ризиками відіграють оперативність і гнучкість управління. В кризових ситуаціях часто виникає необхідність швидких і рішучих дій, оперативних заходів, зміни управління в ситуаціях, що складаються, адаптації до умов кризи. Інерційність у цьому разі може відігравати негативну роль.
  8. Стратегія і якість антикризових програм. У багатьох ситуаціях можлива потреба в зміні стратегії управління і розробці спеціальних програм антикризового розвитку.
  9. Окремим пунктом слід виділити людський чинник. Певною мірою він відображає чинники корпоративності і лідерства, мистецтва управління. Але для управління ризиками необхідно мати на увазі, що існує поняття антикризової команди - найближчих помічників антикризового менеджера, які можуть користуватися його особливим довір’ям і здатні погоджено і цілеспрямовано здійснювати програму антикризового управління.
  10. Важливим чинником ефективності антикризового управління є система моніторингу кризових ситуацій. Вона є спеціально організованими діями щодо визначення вірогідності і реальності настання кризи і необхідна для її своєчасного виявлення і розпізнавання.