Художня культура. 11 клас

Тема 2. Російський балет

Балет — натхненна пластика, втілення думки в русі, духовного в тілесному.

Балет (з італ. — танцювати): 1. Синтетичний вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається переважно засобами пластичного танцю, міміки і музики. 2. Театральна вистава з певним сюжетом, який розкривається засобами танцю, міміки і музики.

Перші балетні вистави в Росії відбулися ще в XVII ст., а в 1736 р. у Петербурзі та в 1806 р. у Москві вже були створені постійні балетні трупи. З другої половини XIX ст. російський балет посідав провідне місце у світовому балетному мистецтві, а наприкінці століття став взірцем для балету всього світу. Цим він зобов’язаний композитору П. Чайковському, творцю безсмертних балетів «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик», які стали вершиною світової музично-хореографічної думки (до того часу музика в балеті відігравала лише другорядну роль). Музика до балетів П. Чайковського органічно пов’язана зі змістом і розвитком сценічної дії. Він широко застосовував принцип симфонічного розвитку музичних думок, створював яскраві музичні характеристики. Велике значення мала і діяльність балетмейстерів М. Петіпа, Л. Іванова та О. Горського, які разом поставили «Лебедине озеро» П. Чайковського. Сам М. Петіпа здійснив новаторські балетні постановки «Спляча красуня», «Лускунчик», що принесли балетмейстеру всесвітнє визнання. У виставах танцювали славетні балерини Г. Павлова, О. Преображенська, М. Кшесинська, Е. Гельцер, танцівники В. Ніжинський, В. Тихомиров, чиї імена увійшли до історії світового балетного мистецтва.

Піднесенню російського балету сприяла і діяльність балетмейстерів М. Фокіна та О. Горського, які істотно розширили коло ідей та образів, збагативши балет новими формами і стилями. Постановки М. Фокіна для «Російських сезонів» балетів «Шопеніана», «Петрушка», «Жар-птиця» й інших, а також мініатюра «Вмираючий лебідь», створена балетмейстером для Г. Павлової, завоювали світову популярність. Балетмейстер Большого театру у Москві О. Горський у своїх балетах прагнув домогтися послідовності розвитку драматичної дії, історичної достовірності, намагався підсилити роль кордебалету як масової діючої особи, перебороти розмежування пантоміми й танцю. У балетах «Дон Кіхот» та «Саламбо» він відмовився від застарілих прийомів пантоміми, зробив дію чіткішою і динамічнішою, почав активно залучати до художнього оформлення своїх спектаклів відомих художників, зокрема К. Коровіна та О. Головіна.

У постановках М. Фокіна «Єгипетські ночі», «Дафнісі Хлоя», «Петрушка» танцювали зірки російського балету Г. Павлова, В. Ніжинський, Т. Карсавіна, О. Спесивцева. Саме з іменами цих представників мистецтва хореографії і пов’язаний тріумф всесвітньо відомих «Російських сезонів» у Парижі, що були організовані видатним театральним діячем С. Дягілевим. Справжніми відкриттями для Заходу стали Г. Павлова, що зробила етюд «Вмираючий лебідь» одним із найпопулярніших сольних номерів в історії балету, а також В. Ніжинський, можливо, найвидатніший танцівник усіх часів. Внесок дягілевських сезонів у розвиток мистецтва світового балету О. Горський важко переоцінити. Видатні митці того часу Р. Роллан, Ж. Кокто, О. Роден, П. Пікассо, К. Сен-Санс були у захваті від цієї культурної акції.

Завдяки театральним проектам С. Дягі- лева двадцять років — із 1909 до 1929 pp. — іменуються «золотим століттям» російського балету. Дягілевські сезони — яскравий приклад міжвидового синтезу мистецтв — музики, хореографії та живопису. Вони були можливі завдяки творчим пошукам художників О. Бенуа, JI. Бакста, В. Серова, М. Реріха, композитора І. Стравинського, хореографів М. Фокіна і Д. Баланчина та інших.

С. Дягілев замовляв декорації П. Пікассо й Ж. Кокто, музику — К. Дебюссі й М. Равелію. Він зробив балет осередком усього нового — модернізував класичні вистави, додавши до них нові засоби вираження почуттів через рухи танцівників. У постановках митця була відчутна безмежна радість танцю, балетна техніка надавала надзвичайної витонченості ´ та піднесеності культу здорового тіла, який існував на той час. Експерименти з балетною технікою були позначені бездоганним відчуттям художньої довершеності. С. Дягілев координував роботу не лише танцівників, а й освітлювачів, художників, композиторів, майстрів балетного костюму. Багатоактні спектаклі, темою яких були благородні пристрасті та героїчні вчинки, виконувалися під прекрасну симфонічну музику.

В умовах радянської дійсності балет розвивався в руслі методу соціалістичного реалізму. Радянські митці у своїй творчості пішли шляхом всебічної драматизації хореографічної дії, життєвості і народності сценічних образів. У цей період домінували спектаклі на ідеологічні теми, а манера виконання була драматично-експресивною: надзвичайна гнучкість рук та спини, високі стрибки, акробатичні підтримки, стрімкі обороти. Художнє втілення в радянському балеті знаходять теми радянського патріотизму, творчої праці, визвольної боротьби трудящих, наприклад, «Червоний мак» Р. Глієра, «Полум’я Парижа», «Бахчисарайський фонтан» Б. Асаф’єва.

Яскравою сторінкою радянського балетного мистецтва стали балети Д. Шостаковича «Золоте століття», «Болт», шедеврами світової класики — балети С. Прокоф’єва «Попелюшка» і «Ромео і Джульетта».

Західна публіка ознайомилася з російським балетом у середині 50-х pp. XX ст., коли балетні трупи СРСР виїхали на світові гастролі. Блискуча техніка виконання, класична чистота танцю артистів балету Росії Г. Уланової, М. Плісецької, Р. Нурієва у виставах «Жизель»,

♦ Ромео і Джульетта», «Лебедине озеро» зробили їх відомими на весь світ.

У 80-х pp. XX ст. політичний тиск на мистецтво ослабнув. Тоді ж були створені нові балетні постановки на сюжети західних авторів. У цей час виникають типово радянські балетні вистави

♦ Кам’яна квітка» та «Спартак». їх балетмейстер Ю. Григорович спирався на ефект видовища, керуючи енергійними переміщеннями великої кількості акторів на сцені. До балету він додавав народні танці. Йому також належить переробка «Лебединого озера» — вистави, яка стала класичним символом радянського балету. Відомими також були вистави Малого театру опери та балету, Санкт-Петербурзького державного академічного театру балету Б. Ейфмана, Театру імені С. Кірова, Музичного театру імені К. Стані- славського та В. Немировича-Данченка, Театру класичного балету.

Російський балет дав світу цілу плеяду талановитих акторів — М. Петіпа, Г. Павлову, В. Ніжинського, Г. Уланову, К. Максимову, В. Васильєва, Н. Тимофееву, Л. Семеняку, М. Цискарідзе та багатьох інших.

У наш час класичний російський балет співіснує з різними його модерністськими течіями. У Росії відкрито багато балетних труп різних жанрів і напрямів.