1.3. Методологія дослідження

Дослідження «оксамитових революцій» у країнах Центрально-Східної Європи кінця ХХ ст., розбудова засад правової демократичної державності країн регіону, удосконалення правових систем, інтеграція центральноєвропейських держав до Європейського Союзу потребують своїх методологічних засад.

У наукознавстві методологія розуміється як теоретична основа та способи організації пізнавального процесу, що характеризують пізнання з погляду його загальних форм, можливостей пізнавальних засобів та механізмів, які зумовлюють логічну послідовність наукового дослідження [147, с. 25].

П. Рабінович, характеризуючи методологію юридичної науки, зауважує, що це система філософсько- світоглядних підходів (матеріалістичний, ідеалістичний, діалектичний, метафізичний), методів (загальнонаукових, групових та спеціальних) та засобів науково-юридичного дослідження (емпіричні та теоретичні), а також вчення про їх використання в пізнанні право-державних закономірностей [179, с. 215].

Варто зазначити, що радикальні зміни, котрих в останні десятиріччя зазнали державно-правові реалії в усьому світі, зумовили необхідність адекватної реакції з боку правознавства. Приведення цієї науки у відповідність із соціальними реаліями потребує передусім її методологічного «переозброєння». Воно стає можливим головно на шляху звільнення від її колишньої адміністративно-командної заідеологізованості, демонополізації методологічних підходів, багатоманіття використовуваних методів дослідження. Це – необхідна передумова об’єктивності пізнання державно-правових явищ, поступального розвитку юридичної науки, свободи наукової творчості [154, с. 12-13].

Методологічною основою історико-правового дослідження є дослідницькі підходи, загальні теоретичні принципи наукового пізнання, система методів, способів.

В енциклопедичній та юридичній літературі зазначається, що методологічний підхід – це сукупність знань про процес наукового дослідження [137, с. 111]; світоглядна аксіоматична ідея (засада), побудована на гранично загальних (філософських) категоріях, яка постулює загальну стратегію дослідження, відбір досліджувальних фактів та інтерпретацію результатів дослідження [177, с. 24].

Філософсько-світоглядні підходи формують наукову позицію дослідника, забезпечують ґрунтовну оцінку відповідних явищ та процесів, спрямованість дослідження на отримання певного результату. Основні пізнавальні категорії філософії права, такі як конкретне і абстрактне, явище та сутність, зміст та форма, структура та елементи, окреме та загальне тощо, дають змогу всебічно охарактеризувати правове забезпечення демократичних та інтеграційних процесів у країнах Центрально-Східної Європи.

Основу методології дослідження становить системний підхід. Це такий аспект дослідження, що передбачає аналіз об’єкта як складного, багатогранного, різноякісного явища, яке складається з елементів, зв’язки між якими утворюють відносно незмінну структуру і забезпечують його цілісність. Разом з тим, для системного підходу характерна певна суперечливість: з одного боку, ціле можна зрозуміти, проаналізувавши його складові частини, і навпаки, а з іншого боку – неможливо зрозуміти ціле в достатній мірі навіть за допомогою найдосконалішого аналізу частин та їх взаємодії. Розв’язання цього парадоксу – необхідність для здійснення аналізу частин як самостійних одиниць, тобто як інтегративних частин цілого і, обов’язково, в контексті аналізу самого цілого [266, с. 950-951].

У контексті дисертації системний підхід полягає у трактуванні демократизації країн Центрально-Східної Європи як процесу з відповідними етапами та динамічним розвитком («оксамитові революції» 1989-1990-х рр. та їхні передумови; правове забезпечення процесів демократизації, зокрема зміни в конституційному, цивільному, господарському, кримінальному праві; правове закріплення зміни зовнішньополітичного курсу та інтеграції до Європейського Союзу).

Виділимо також діалектичний підхід, що охоплює загальні особливості розвитку будь-яких історичних явищ. Застосовуючи його, ми мали змогу об’єктивно вивчити динаміку демократичних процесів, зокрема законодавчого забезпечення становлення демократії у країнах регіону у перехідний період.

Вважаємо ці підходи одними з найважливіших у сучасній науці, оскільки системний приводить до вивчення історичних процесів у їх взаємозв’язку, а діалектичний – дає змогу розглядати їхній розвиток.

Зазначимо, у новітніх публікаціях з проблем методології вітчизняної правової науки пропонується застосовувати системно-інформаційний підхід. У межах цього підходу поєднано елементи речово-матеріальної моделі світу, яку характеризує діалектика, та інформаційно-комунікативної моделі, на якій ґрунтується синергетика. Синергетична методологія є продовженням системного підходу та зорієнтована на динамічність, процесуальність, інтегрованість [165, с. 37].

У методології юридичного пізнання особливе місце займають методологічні принципи (у перекладі з латинської мови принцип означає начало, основа). Вони, по-перше, є основними засадами, вихідними ідеями, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи внутрішнього і міжнародного права, політичної, державної чи громадської організації. По-друге, це – внутрішнє переконання людини, що визначає її ставлення до дійсності, суспільних ідей і діяльності [262, с. 110-111].

З метою розширеного аналізу процесів демократизації країн Центрально-Східної Європи наприкінці ХХ ст., зокрема системних змін у праві країн регіону, використано такі принципи: принцип усебічності дослідження держави і права, принцип історизму, принцип комплексності.

Основне значення принципу усебічності полягає в тому, що державно-правові явища повинні досліджуватись в їхніх взаємозв’язках і взаємодії з іншими суспільними явищами і процесами, наприклад політикою, економікою, культурою тощо. Принцип історизму в дослідженнях держави і права означає розгляд державно-правових явищ не лише з огляду на їхній нинішній стан, а й з позицій минулого і передбачення їх майбутнього. Принцип комплексності полягає в тому, щоб досліджувати їх не лише з юридичного погляду, але й враховуючи здобутки інших суспільних наук – філософії, соціології, політології, економічної теорії [196].

У контексті дисертації принцип усебічності дослідження держави і права забезпечив різноаспектність у розгляді процесів демократизації та інтеграції центральноєвропейських держав, дав змогу охарактеризувати зазначені явища не як окремо взяті, а у взаємозв’язку з іншими категоріями, явищами, процесами, насамперед, з реформуванням правових інститутів, наближенням законодавства країн регіону до стандартів ЄС.

Принцип історизму дав можливість розглянути політично-правові зміни країн ЦСЄ в їхньому закономірному історичному розвитку, в тісному зв’язку з конкретно-історичними умовами існування. Демократичні процеси на європейському континенті, геополітичні зміни в центрі Європи вивчаються в конкретних історичних умовах, у тісному взаємозв’язку з розвитком загальнопланетарних процесів, якими є демократизація й інтеграція.

Завдяки принципу комплексності вдалося уникнути суб’єктивізму під час розгляду питань дослідження. Ґрунтуючись на принципі комплексності, демократичні перетворення країн ЦСЄ, зміни у праві, правову основу інтеграційних процесів охарактеризовано не лише з юридичного погляду, а і з позиції таких наук, як філософія, політологія, соціологія, міжнародні відносини тощо. Цей принцип дав можливість вибрати підходи до розуміння зазначених процесів та означити їх і в статиці, і в динаміці; з погляду їх виникнення і розвитку, враховуючи ті цілі, які вони перед собою ставили.

З науковими підходами й принципами, які розглянуто вище, пов’язані конкретні методи, що є важливою складовою методології дослідження. У юридичній і філософській літературі найпоширенішим визначенням методу є вказівка на те, що це спосіб побудови і обґрунтування системи знань: сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності [154, с. 15].

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи дослідження. Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів тощо) [178, с. 150].

Застосування діалектичного та історико-правового методів сприяло дослідженню суспільно-політичних змін у Центрально-Східній Європі наприкінці ХХ ст., внутрішніх та зовнішніх передумов демократизації в країнах світової системи соціалізму, зміни зовнішньополітичного курсу центральноєвропейських держав.

Формально-юридичний дозволяє вивчати право як таке, у «чистому вигляді», поза його зв’язком з економікою, політикою, мораллю тощо. Призначення цього методу полягає в аналізі законодавства та практики його застосування, у виявленні очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони і зв’язки. Він передбачає такі формально логічні прийомі: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, абстракції та інших, і дозволяє виробити поняття, описати, узагальнити, класифікувати, систематизувати, зрозуміло передати отримане знання [188]. Цей метод використано для аналізу змін у конституційному, цивільному, господарському, кримінальному праві Польщі та Чехословаччини.

Структурно-функціональний метод ми застосували для дослідження правового статусу органів законодавчої, виконавчої та судової влади в перехідний період.

У контексті дослідження важливим є використання порівняльно-правового методу. Його значення полягає не у відкритті нових фактів, а в науковому поясненні вже знайдених, дозволяє у суспільствознавстві замінити експериментальний метод [184, с. 544-545].

Порівняння розуміється як процес відображення і фіксації відношень тотожності, схожості у правових явищах різних держав, а порівнянню піддається одиничне, особливе і загальне в таких явищах. Юридична компаративістика – це насамперед виявлення загального, різного та унікального у правових явищах [198, с. 34-36].

Передумовою для проникнення в сутність зазначених явищ стає пошук їхніх загальних рис, опанування властивих їм закономірностей. Загалом об’єктами порівняння можуть бути системи і галузі права, інститути права, акти законодавства, матеріали юридичної практики і положення юридичної теорії [146, с. 9; 188, с. 558-561].

Використання порівняльно-правового методу дослідження сприяло порівнянню законодавства центральноєвропейських держав, а також законодавства США та країн Західної Європи. Зокрема, цей метод дозволив нам відстежити спільні та відмінні риси демократичних перетворень центральноєвропейських держав, оцінити досягнення кожної країни (Польщі, Чехії та Словаччини) на демократичному шляху.

Методи правового прогнозування та державноправового моделювання є логічним продовженням частково наукового методу моделювання. Вони дозволяють досліджувати державно-правові явища, процеси та інститути на їхніх моделях, тобто через уявне, ідеальне відтворення об’єктів, що досліджуються. Метод державно-правового моделювання як спосіб вивчення державно-правової дійсності спрямований на відтворення механізму дії держави і права, процесів правового регулювання [188]. Ці методи дозволили на основі врахування досвіду країн Центрально-Східної Європи запропонувати окремі зміни до українського законодавства.

Усі названі методи, безумовно, необхідні для проведення повноцінного, всебічного, завершеного історико-правового дослідження.

 

Висновки до розділу 1

  1. Революційні процеси у Центрально-Східній Європі 1989-1990-х рр. та їхні наслідки стали об’єктом дослідження багатьох науковців. Проте, зміни у праві пост-соціалістичних держав як комплекс перетворень не були основним об’єктом дослідження. На основі опрацьованих джерел та історичної літератури ми розкрили плюралізм поглядів і низку концептуальних суперечностей, що стосуються проблематики дослідження. Це ще раз вказує на актуальність теми.
  2. У ході дослідження нами використано: національні закони та Конституції Польщі, Чехії та Словаччини (ці законодавчі джерела є основними в нашому дослідженні); нормативні документи (програми діяльності перехідних та посткомуністичних урядів Польщі, Чехії та Словаччини); опубліковані архівні документи, зібрані польськими, чеськими та словацькими дослідниками, що стосуються революційних процесів у Центрально-Східній Європі в 1989- 1990-х рр., зокрема діяльності опозиційних рухів у Польщі та Чехословаччині; офіційні матеріали й документи інститутів Євросоюзу, зокрема Угоди про асоціацію з країнами ЦСЄ, які містили положення щодо регулювання відносин, політичного, економічного, культурного та фінансового співробітництва між країною, яка підписала Угоду, та Європейським Союзом; довідникову літературу, яка містить у собі довідки з різних сфер політики країн ЦСЄ та ЄС, інформацію про новоухвалені нормативні документи, поточну діяльність урядів, статистичні дані тощо; спогади, мемуари, щоденники державних і політичних діячів, які були безпосередніми учасниками подій 1989-1990-х та подальших років й формували зовнішньополітичну стратегію, ухвалювали політичні рішення, керували процесами демократизації, ринкової трансформації й інтеграції Польщі, Чехії й Словаччини до Європейського Союзу.
  3. Історіографія питання охоплює значний за науковим спектром та обсягом масив літератури, яка, в основному, висвітлює історію становлення демократії в посткомуністичних державах наприкінці ХХ ст. З-поміж найвідоміших науковців, котрі висвітлювали процеси демократизації держави і права в країнах ЦСЄ в останні десятиріччя минулого століття, виокремимо: П. Вандича, Д. Нормана, М. Мареско, В. Лемака, Р. Анголу, В. Стру- тинського, В. Шаповала, С. Алексєєнко, В. Навроцького, В. Грищука, О. Соловйову та ін.
  4. Основу методології дослідження причин та наслідків «оксамитових революцій» у країнах Центрально-Східної Європи кінця ХХ ст. становить системний підхід, що полягає у трактуванні демократизації країн Центрально-Східної Європи як процесу з відповідними етапами та динамічним розвитком («оксамитові революції» 1989 -1990- х рр. та їхні передумови; правове забезпечення процесів демократизації, зокрема зміни в конституційному, цивільному, господарському, кримінальному праві; правове забезпечення зміни зовнішньополітичного курсу та інтеграції до Європейського Союзу).
  5. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Вони дали змогу комплексно проаналізувати процеси демократизації країн Центрально-Східної Європи, зокрема зміни у праві країн регіону в перехідний період, здійснити порівняння законодавства центральноєвропейських держав із законодавством США та країн Західної Європи, зокрема, відстежити спільні та відмінні ознаки демократичних перетворень центральноєвропейських держав, оцінити досягнення кожної країни (Польщі, Чехії та Словаччини) на шляху демократизації.

Site Footer