4.14. Причини самогубств

Встановити істинні причини самогубств дуже складно, тому, що зазирнути в душу людині практично неможливо. За «фасадом» зовнішнього спокою і благополуччям надзвичайно важко побачити страждання людини, її схильність та спроможність до добровільного відходу з життя. Тому надзвичайно важливо побачити соціальні чинники, пов’язані із загальними тенденціями розвитку людської цивілізації. Причини суїцидальної поведінки надзвичайно різноманітні та багаточисельні: біологічні, генетичні, психологічні, соціальні. У ряді випадків люди скоюють самогубства в екстремальних ситуаціях (фінансові проблеми, розлучення тощо), які виступають лише приводом до нього. Більшість людей, які вбивають себе, страждають від депресії, психічних хвороб, різного роду психічних розладів.

Ряд вчених вважають, що основними причинами, які нині сприяють зростанню самогубств, є:

  1. Ослаблення соціальної інтеграції і соціальних зв’язків, що мають місце в розвитку сучасних розвинених суспільств.

На відміну від малих груп, у яких людина відчувала себе частиною співтовариств, кількість самогубств була незначною. У нинішній час з посиленням інтеграційних процесів та послабленням соціальних зв’язків людина відчуває себе самітною, незахшценою в існуючому соціальному середовищі, неспроможною вирішувати складні проблеми різного характеру.

2. Зниження ролі традиційних релігій з одночасним збільшенням кількості різного роду культів і сект.

XX та XXI ст. стали століттями атеїзму в багатьох країнах світу, що призвело до послаблення позицій церкви та зменшення кількості її прибічників. Десять божих заповідей та інші релігійні догмати перестали бути предметом слідування та дотримання. Загальновідомо, що християнські релігійні заборони були значними перепонами у скоєнні самогубств. Традиційна церква допомагала людям знайти спокій та душевну рівновагу. Разом з тим, сучасні секти не прагнуть захистити людину від різного роду проблем, а навпаки, на фоні сліпого і повного підкорення штовхають її до самогубства, самовільного відходу від життя («Народний храм Джима Джонса», «Гілка Давідова», «секта Віктора Гутєва»).

3. Зростання упорядкованості при одночасному збільшенні побутових стресів.

Суїцидальною поведінкою є внутрішні й зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються на позбавлення себе життя. Суїцидальна поведінка внутрішнього характеру включає в себе суїцидальні думки, уявлення, переживання, депресію, задуми щодо реалізації наміру суїциду. Зовнішні форми проявляються у скоєнні самознищення та його спробах.

В.О. Тихоненко розрізняє 5 категорій мотивів самогубства:

  1. Протест, помста («з мене досить», «скільки так можна жити», «немає сил боротися» тощо).
  2. Заклик («попробуйте, як без мене важко», «зверніть на мене увагу», «я благаю – допоможіть»),
  3. Суїцидальні «ухилення» виникають при загрозі біологічному, психологічному, особистісному існуванню, якому протидіє висока самоцінність. Індивід не може витримати таку загрозу та обирає самознищення: «далі буде ще гірше», «все рівно помирати рано чи пізно», «я не переживу цієї ганьби».
  4. «Самопокарання» відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: «я винний», «за власні гріхи треба відповідати», «я цього ніколи собі не пробачу».
  5. Відмова від життя («все втрачено», «це кінець») [6, с. 15].

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки серед молоді

є: нерозділене кохання, конфлікти з батьками, ревнощі, відсутність розуміння з однолітками.

Дослідження вчених показали, що цінність життя зростає у тих випадках, коли люди стикаються з лихоліттями, війнами, голодом, стихійними лихами, епідеміями (холера, тиф, чума, сибірська язва) тощо. Цікаво, що чим складніше вижити, тим більше ціниться життя і тим менше самогубств та спроб їх скоїти. І навпаки, ситість, благополуччя, існуюча реальна можливість задовольнити всезростаючі потреби, фінансова стабільність, налагоджене життя, не є перепоною до всезростаючої кількості самогубств. Співачка Даліда, актриса Мерлін Монро, рок-зірка Курт Кобейн, маючи статки та значні фінансові рахунки, добровільно порішили з життям. На превеликий жаль, наприкінці XX – початку XXI ст. смертність від самогубств у три рази перевищує смертність від автомобільних катастроф.

Для попередження суїцидів необхідно врахувати психологічні чинники їх скоєння. Як відомо, самогубство скоюється у стані афекту, коли людина вважає, що вона не здатна знайти вихід із складної ситуації, вирішити складні питання. Психічні хвороби, емоційні порушення, депресія, стреси можуть «показати» шлях до простого вирішення проблеми. У випадку спроби самогубства, як нам здається, людина сама приймає непросте рішення. У філософській літературі самогубство трактується як вільне виявлення власної волі, медицині – свідома мета індивіда. В момент максимального психологічного напруження людина має намір знищити саму себе, чітко усвідомлюючи результати свого вчинку. Тобто агресивність спрямована проти власного «Я». Отже, головний ворог суїцидента – він сам. Намагання завдати особливого болю родичам, коханій людині, керівникові установи тощо може бути однією з причин самогубства.

Але далеко не всі спроби суїциду мають негативний результат. Переважна їх кількість мають «демонстраційний» характер, який має на меті показати, що дана особа має серйозні проблеми, які вона не спроможна вирішити і вимагає для себе термінової допомоги, тобто «крик про допомогу», «активний протест» проти існуючої ситуації, «страждання», «самопокарання», бажання помститися коханій людині за зраду, показати свій нестерпний душевний біль. Майже у 60 % суїцидентів був присутнім елемент звернення до когось. Г.В. Старшенбаум виділяє тип самогубств, за яким перебуває самонеприйняття. Цей акт проявляється як крайня форма аутоагресії. Самогубство раціоналізується як винесення вироку за справжню чи уявну провину. В.В. Суліцький вказує на існування псевдосуїцидальних проявів. О.Г. Лосієвська доводить, що метою дій є не замах на власне життя, а реалізація фрустрованої потреби; погроза вчинення суїциду – лише шантаж [5, с. 19].

Важливо відмітити, що бажання скоїти суїцид виникає неспонтанно. Передсуїцидальний період триває від одного тижня до декількох років. У багатьох людей намагання порішити з життям формувалися рік-швтора і більше. Спочатку з’являються пасивні думки про сенс життя, що «для чого так жити», «як мені все це набридло», «скільки можна мучитись» тощо, потім з’являється бажання «утекти» від проблем і це все більше і більше стає нав’язливою ідеєю. Незважаючи на те, що паралельно існують думки, що ситуація (конфлікт з коханою людиною) може виправитися і все буде як раніше. Відсутність перспективи на її позитивне вирішення поглиблює думки про фактичне скоєння злочину проти самого себе. У майже 90 % випадків суїцидальним намірам передував конкретний привід.

Дослідники відмічають той парадокс, що переважна більшість «бажаючих померти» вмирати не хотіла. Після щасливого порятунку свій вчинок вони пояснюють так: хотів налякати, я знав, що мене врятують, і я не помру тощо. Тобто значна кількість спроб суїциду носить «показовий» характер і «демонстративний» суїцид має свого певного адресата. Інколи на запитання: «Чому Ви зробили спробу суїциду?» суїцидент, зрозуміло, пояснити не у змозі.

Фройд вважав, що 80 % у людині несвідомого, і лише 20 % – свідомого і ствердіє, що суїцид людина скоює у стані «несвідомого», тобто навіть реально не обдумавши свій вчинок. Тому, розглядаючи суїцидні настрої, необхідно звертати, насамперед, увагу на несвідоме. Він вважає, що людина, яка намагалася вчинити самогубство, є проблемною особистістю, тобто кризовою, і вона, на думку 3. Фройда, потребує невідкладної допомоги і пропонує декілька порад під час консультування таких людей:

– звільнити людину від почуття провини;

– ставитися до клієнта як до особистості, допомогти усвідомити це;

– впорядкувати внутрішній хаос клієнта;

– зберігати конфіденційність;

– виявити, які фактори впливають на несвідоме, а також істинну причину суїциду і попередити її.

Суїцид, за рідкісним виключенням, здійснюється на одинці. Парні або групові акти самогубства бувають вкрай рідко, за виключенням ритуальних.

Мотиви, причини, наміри у більшості випадків залишаються загадкою для дослідників. Для виявлення істинних причин самогубства дослідниками вивчається минуле суїцидента. Родичі, друзі, близькі знайомі, товариші по роботі можуть розповісти про життя небіжчика, його настрій в останній період життя, зміст конкретних розмов із ним, особливості поведінки, що може пролити світло на мотиви самогубства. Корисна інформація про причини суїциду може бути отримана із записок, які залишає самовбивця.

Зважаючи на той факт, що частина самогубств закінчується (слава Богу) невдалою спробою відходу з життя, дослідники з цікавістю вивчають психологічний стан людей, які залишилися живими. Цікавим є те, що переважна більшість з них, як ми вже знаємо, не хотіла помирати, сподіваючись на чудесний порятунок.

Існують чотири типи людей навмисно прагнучих покласти край своєму існуванню: шукачі смерті, ініціатори смерті, заперечувані смерті й гравці зі смертю (Едвін Шнейдман). Загалом самогубство належить до десяти основних причин смерті в сучасному Західному суспільстві. Дослідження вчених показали, що рівень самогубств, у деякій мірі, залежить від расової приналежності, статі, сімейного стану, приналежності до тих чи інших релігійних конфесій, культури.

Самогубство є наслідком обставин, подій, у колі яких опинилася особистість. Переважна більшість людей, знаходячись у скрутному становищі, як правило, знаходять у собі сили вийти з нього, вирішити проблему, незважаючи на її складність. Частково самогубство є наслідком неможливості подолання існуючих перепон. Сюди також можна віднести стресові ситуації, зміни у настрої, мисленні, зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними та одурманюючими речовинами, ліками, психічні розлади. Депресія – це, насамперед, епізод розладу настрою, що су про воджу ється нейровегетативними симптомами, які спостерігаються щоденно протягом не менше двох тижнів [1. с, 10]. За дослідженнями М.Д. Вовканич, спостерігаються закономірності перебігу депресії в різних вікових категоріях населення:

  1. Діти в препубертатному віці частіше: скаржаться на соматичні порушення, проявляють рухову неспокійність, тривогу, страх.
  2. Підлітки: зловживають психоактивними речовинами, демонструють асоціальну поведінку, непосидючі, нерозбірливі в статевих зв’язках та надмірно сексуальні, не дотримуються правил особистої гігієни.
  3. Особи зрілого віку: скаржаться на соматичні розлади шлунково- кишкової, серцево-судинної, статевої сфери, опорно-рухового апарату.
  4. Особи похилого віку: скаржаться на зниження інтелектуальних функцій, прояви псевдодеменції, соматичні порушення [1, с. 15].

Але поряд з видимими причинами самогубства існують приховані – це внутрішньо-особистісні якості людини. За зовнішньою маскою душевного спокою можуть приховуватися таємні душевні «шторми», негаразди, неспокій.

Отже, в різні періоди віку людину долають усілякі проблеми – від невдалого кохання у юності до життєвих негараздів у старості (хвороби, погано виховані діти, бездомність, самотність тощо). Тому вчені простежили вікові особливості суїциду і дійшли висновку, що найбільш небезпечний суїцидальний вік від 19-20 до 35-40 років. У різні пори року кількість випадків самознищення теж нерівномірна. Так, стосовно доби найчастіше скоюється самогубство з ранку до полудня, і переважно весною. Частіше покінчують з життям чоловіки, хоча спроб більше у жінок.

Site Footer