Середньовічна філософія являє собою сплав теології і античної філософії, її пронизує ідея монотеїстичного Бога. Відбувся союз філософії і теології. До основних рис середньовічної філософії можна віднести її тісний зв’язок зі Святим Писанням і їх взаємне доповнення, символічний характер культури і божественне визначення долі людства і конкретної людини [8, с. 149].
Августин Блаженний (354-430). Християнський філософ і теолог Аврелій Августин у трактаті «Про Град Божий» обґрунтовував ідею єдності людства спільністю його походження від єдиного предка – Адама. Але при цьому людство розділене на два царства, два види суспільства: «град земний» (держава), заснований на гріху і насильстві, і «град Божий», в якому царюють божественна правда і добро. «Град Божий» – це вища духовна спільність, яка все більш затвердьється в людстві завдяки християнській церкві. Але і «град земний», де панує, за виразом Августина, «морок суспільного життя» і править велика «розбійницька зграя» (державна влада), також необхідний для людини, хоча і займає підлегле місце. Августин Блаженний ще у IV ст. осудив суїцид як великий гріх перед людьми і Богом.
Августин також відомий у християнській традиції як «учитель благодаті». Благодать уявляється Августином як необхідна складова для відновлення людської природи, «пошкодженої гріхопадінням». За словами Августина, в даному контексті доцільно метафорично «говорити… про людину, яку напівмертву кинули на дорозі розбійники і яка, ослабнувши і жорстоко поранена, не здатна знову піднятися на вершину справедливості, з якої вона нещодавно спустилася», і зцілення людської волі може виходити, на думку Августина, тільки від Христа як «доброго самаритянина». Згідно з сотеріологічною концепцією Августина, порятунок безпосередньо залежить від Божої благодаті у людському серці. У цьому контексті він наводить знаменитий вислів «нездатність згрішити» і «нездатність не згрішити», а саме: «здатністю не згрішити», був спочатку наділений Адам, але він цим даром не скористувався [5, с. 13-14].
П’єр Абеляр (1079-1142) – французький філософ, богослов, поет, засновник концептуалізму – напрямку в середньовічній схоластичній філософії. Загальні поняття, за Абеляром, є чисто розумовими утвореннями (концептами), які існують у думках людини. Розробляючи схоластичну діалектику, як метод логічного аналізу протилежних суджень з будь-якого питання у творі «Так і ні», рішуче виступав проти приниження значення логіки у процесах пізнання і викладення його результатів [4, с. 175].
Фома Аквінський (1225/1226-1274) – християнський мислитель, головний теологічний авторитет католицької церкви. У своїй праці «Про правління государів» він услід за Аристотелем доводив, що людина – істота соціальна за природою, а суспільство – природне утворення. Створенням держави є витвір не тільки природи, але і мистецтва; втім, у цьому мистецтві, як і у всякому іншому, слід наслідувати природу.