Для нормального розвитку суспільства, організації власної життєдіяльності людство створило і відпрацювало норми певної поведінки. У різних народів вони різняться, тому, розглядаючи критерії девіантної поведінки, доцільно дивитися на них через призму існуючих у суспільствах норм, усталених правил поведінки, традицій, догм (наприклад, релігійних), звичаїв тощо.

Норми - це принципи, які формують поведінку в тій чи іншій культурі, що поділяють члени даного суспільства і є тим механізмом, який утримує суспільну систему в стані життєздатної рівноваги в умовах невідворотних змін, а також приписи, вимоги, очікування відповідної поведінки існують як стандарти поведінки, або як очікувана поведінка і можуть існувати на двох рівнях, які:

- існують у суспільстві, або у великих соціальних групах (звичаї, традиції, закони);

- існують в малих групах (групові звички).

Норми виконують функції:

1) інтегруючу (об’єднання членів групи);

2) контролюючу (контроль за поведінкою членів групи);

3) еталонну (пропонування зразків та стандартів поведінки) [1, с. 79].

У психологи норма (зразок, правило) - сукупність ознак, які характеризують певний стан здоров’я людини. Залежно від виконуваних функцій виокремлюють три основні види норми: статичні, фізіологічні, індивідуальні.

Соціальні норми - це суспільно встановлені й закріплені зразки поведінки в діяльності людей. У соціальних спільнотах є важливим засобом регулювання поведінки людей, їх взаємовідносин і взаємодії у процесі спілкування. Вони дають змогу людині оцінювати свої і чужі вчинки, наявну ситуацію, партнерів по спільній діяльності чи спілкуванню, відбирати, спрямовувати, формулювати і регулювати діяльність та спілкування. Щодо конкретного індивіда соціальні норми виконують такі функції: регулятивну, вибіркову, оціночну, систематизуючу та ін. Усвідомлені соціальні норми дають внутрішню установку на поведінку індивідові у тій чи іншій ситуації. На демонстрацію поведінки у людській спільноті конкретного індивіда значно впливає соціальний контроль. У групових нормах закладається система вимог, яка визначає права, обов’язки і можливі дії кожного з членів групи, а також систему санкцій, що застосовують до окремих індивідів, які порушують соціальні норми [16, с. 226].

До того ж соціальні норми є одним з тих видів існуючих норм (поряд з технічними, біологічними, естетичними, медичними та ін., які мають важливе значення у формуванні відносин «людина - суспільство», «суспільство - індивід». Доцільно підтримати думку О.Б. Демкова, який справедливо стверджує, що «соціальні цінності та норми є відображенням закономірностей розвитку суспільства у свідомості людей, а відтак можуть відповідати законам соціального розвитку чи суперечити їм, або відображати їх частково та бути продуктом спотвореного, релігійного чи політизованого відображення закономірностей» [3, с. 26].

За висловлюванням Ю.А. Клейберга, «соціальна норма - сукупність вимог і очікувань, які представляє соціальна спільнота (група, організація, клас, суспільство) до своїх членів із метою регуляції діяльності й відношень [7, с. 17].

Є безумовним і той факт, що переважна більшість соціальних норм не виникають спонтанно і не є продуктом творчої чи фізичної діяльності невеликої групи людей, вони формувалися сотнями, а можливо й тисячами років (наприклад, християнські норми) і накладали відбиток на життя багатьох поколінь, класів, соціальних груп.

Але у певні періоди історії соціальні норми можуть бути відображенням часу, формуватися як чинник класової, суспільної, внутрішньої та зовнішньої державної політики (тоталітарні, диктаторські режими), тобто не завжди відповідали законам природного розвитку суспільства. Соціальні норми можуть бути як позитивними, так і негативними. Хоча, загалом, поняття норма (поведінка) є дискусійним і може трактуватися по різному. Наприклад, один той самий протиправний вчинок неоднаково сприймається представниками правоохоронних органів і членами антисоціального угрупування.

Кардинальним відхиленням від загальноприйнятої норми поведінки у суспільстві є дееіантна поведінка, яка відрізняється великим розмаїттям за своєю генезою та формою прояву.

Так, за М.А. Галагузовою, відхилення від норми можна умовно розділити на чотири групи:

- фізичні (пов’язані з фізичним здоров’ям людини і визначаються медичними показниками: хвороба, втрата слуху та зору, обмежена фізична можливість, недієздатність тощо);

- психічні (пов’язані з розумовим розвитком людини, його психічними недоліками: затримка психічного розвитку, розумова відсталість, порушення мови, емоційно-вольової сфери);

- педагогічні (педагогічна запущеність, безграмотність, важкови- ховуваність, відсутність бажання отримати шкільну та професійну освіту) і соціальні (сирітство, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, проституція, безпритульність, бродяжництво тощо) [11, с. 87-96].

Нормативна поведінка індивіда передбачає його взаємодію з мікросоціумом, що адекватно відповідає потребам і можливостям його розвитку і соціалізації. Якщо оточення здатне вчасно і адекватно реагувати на ті чи інші особливості індивіда, то його поведінка завади (чи майже завжди) буде нормальною [15, с. 7]. Оскільки людська свідомість здатна виходити за межі будь-яких стереотипів і виробляти нові варіанти поведінки, це зумовлює можливість ненормативної поведінки або соціального відхилення, яке може бути двох видів: а) поведінка, що неурегульована нормою; б) поведінка, що суперечить нормі.

Відмітимо, що усталені норми поведінки різняться між собою. На них впливають такі чинники, як географія, культура, традиції, релігійні вірування, соціальне середовище, природа тощо. Наприклад, різні норми суспільної поведінки ми можемо зустріти в індіанців Америки, пігмеїв Африки, аборигенів Австралії, європейців. Що спільного і відмінного може бути у вироблених тисячоліттями нормах поведінки представників християнства та язичників амазонських племен? Питання риторичне і прямої відповіді немає.

Т.И. Буда дотримується тієї думки, і ми її підтримуємо, що у культурі кожної спільноти, поряд із загальнолюдськими, існують власні цінності, які забезпечують цілісність суспільства, регулюють спроможність його виживання на різних етапах розвитку суспільства і наголошує на тому, що цінності - це переконання щодо цілей, до яких індивід прагне та основні засоби їх досягнення. Основна вимога до переконань - їх повинно поділяти все суспільство. Нормами називаються засоби, що регулюють поведінку індивідів та груп і виробляються залежно від соціальної структури суспільства, інтересів соціальних груп, систем суспільних відносин та уявлень членів суспільства про поведінкові стосунки. Норми створюють цілісно-нормативну структуру суспільства. Ціннісні орієнтації функціонують як характеристика спрямувань і засобів досягнення певних цілей. Вони відображають ситуативний характер дії та слугують регулятором соціальної поведінки з урахуванням суспільної системи цінностей. Тому завдання соціології полягає у тому, щоб виявити існуючі вузли протиріч, а також міру розбіжностей інтересів соціальних груп, визначити засоби чи можливість їх узгодження.

Таким чином, «норма» - це усталена система відношень у певному суспільстві, правила поведінки, традиції, звичаї, уклад, побут тощо, якої повинні дотримуватися всі члени спільноти. У суспільстві існують різноманітні нормативні субкультури: наукові, релігійні, кримінальні, молодіжні тощо.

Отже, і дееіантна поведінка може мати різну оцінку, яка залежить від того, хто її надає та чим вона визначається. Непоодинокі випадки, коли норми поведінки встановлює сама субкультура, в середовищі якої знаходиться індивід і який підпорядковується цій культурі, наприклад, середовище піратів, великого розбійного угрупування, повстанців тощо. Тобто людиною наслідуються правила, звички, традиції яких вона дотримується.