Головним соціальним інститутом виховання й розвитку особистості в сучасному світі є сім’я, тому її зміцнення є однією з найвищих моральних цінностей суспільства. Сім’я сприяє вирішенню багатьох завдань соціального виховання та культурного розвитку особистості. Її суспільний статус, культурно-освітній рівень посилюють роль морально-психологічних засад у використанні вільного часу. В основі організації та оптимізації сімейного середовища пріоритетну роль відіграє дозвілля. Воно стає необхідною умовою гармонійного розвитку кожного члена сім’ї, позитивного психологічного клімату, зміцнення подружніх стосунків, взаєморозуміння між батьками та дітьми. Збагачене дозвілля дозволяє кожному в сім’ї бути цікавою особистістю для своїх близьких, змінювати духовну єдність з ними.
Сімейне дозвілля характеризується сьогодні протилежними тенденціями:
♦ активними формами проведення дозвілля (туристичні подорожі, спортивні розваги, відвідування дозвіллєвих комплексів);
♦ одомашненням дозвілля (читання, спілкування у сімейному колі, перегляд відео, спільне ведення домашнього господарства).
На обсяг та зміст сімейного дозвілля впливають соціально- культурні тенденції, притаманні сучасному суспільству в цілому:
– взаємозв’язок сімейного життя та професійної діяльності батьків обумовлюються зростанням вільного часу та скорочення робочого. Здається, що вільний час може використовуватись для спілкування з дітьми. Однак життя переконує в іншому: за останні роки різко збільшилася професійна активність жінок, постійно зростає кількість сімей, де працюють і батько, і мати;
– для більшості зарубіжних країн характерна низька народжуваність. Як правило, сім’ї планують мати одну, рідше — дві, а наявність в сім’ї дитини безпосередньо впливає на кількість робочих годин на тиждень;
– поступово нівелюється роль матері у вихованні дитини та домашньому господарюванні. Сучасна жінка виборює для себе рівні права у всіх сферах життя, в тому числі — й у вихованні дітей. Наприкінці ХХ ст. у 15 країнах ЄС працювало 78,1% чоловіків та 59,2% жінок. 45,6% жінок професійно активні в Італії, 76,1% – в Данії, 62,2% – у Франції, 74% – у Швеції, 73,9% – у Фінляндії, 67,3% – у Великобританії, 62,9% – у Німеччині, 62,7% – в Австрії.
Характер сімейного дозвілля визначається також тією роллю, яку відіграють в життєдіяльності сім’ї соціально-культурні чинники (спрямованість культурних інтересів батьків, структура та спільність дозвіллєвих занять, рівень розвитку духовного світу дорослих, фінансове становище, стиль життя, інтереси членів сім’ї). Дозвілля сім’ї залежить і від віку подружжя: кожна вікова група, кожен життєвий цикл сім’ї вимагають своїх специфічних форм та методів дозвіллєвої роботи. Молоді сім’ї тяжіють до масових форм дозвілля, віддаючи перевагу інноваціям, тимчасовому бажанню, моді, стихійності. Молоді сім’ї прагнуть збалансувати індивідуальні та сімейні інтереси. Звичка проводити дозвілля відповідно до особистих інтересів, бажання розвивати індивідуальні дозвіллєві інтереси, врівноважуються народженням спільного сімейного дозвілля. Намагання розмежувати сімейне та індивідуальне дозвілля свідчать про загрозу дестабілізації сімейних стосунків. Передумовою конфліктів у сім’ї можуть бути: споживацький характер домашніх форм дозвілля, обмеження соціальних контактів подружжя відвідуванням близьких та прийомами рідних у себе вдома. Побороти ці негативні тенденції можна, розширюючи сферу соціального спілкування молодого подружжя, формуючи культуру дозвілля.
З віком у подружжя виробляється індивідуальний стиль проведення дозвілля, на яке впливають професійні, соціальні, матеріальні чинники. Дозвілля у цей період характеризується вибірковістю, раціоналізмом, врахуванням бажань інших членів сім’ї. Важливим чинником проведення дозвілля є рівень сімейного прибутку, від якого залежить обсяг та якість дозвіллєвої діяльності. Сім’ї, які не мають відповідного матеріального забезпечення, не можуть дозволити собі участі в “дорогих” дозвіл- лєвих заходах – кінний спорт, відвідування басейнів, тривалі туристичні подорожі, зимові види спорту, відвідання концертів. Тому перевага надається такому дозвіллю, як прогулянки, рибальство, перегляд телепередач, відвідання кінотеатрів, бібліотек, клубів за інтересами. Основною формою сімейного дозвілля лишається спільне проведення уікендів та відпусток. Масовий характер відпочинку на природі пов’язаний з мобільністю населення, автоматизацією і технічним оснащенням побуту, якісним туристичним обслуговуванням.
Важливим напрямом діяльності спеціалістів дозвіллєвої сфери є робота з дітьми. У більшості країн світу права дитини захищені законом. Тому сімейне дозвілля спирається на міжнародні акти, декларації про права дитини, а також на законодавчі норми конкретної країни. Значна увага в цих документах надається боротьбі з дитячою безпритульністю та злочинністю, з дитячою жорсткістю, передбачається проведення відповідних соціальних, освітніх, дозвіллєвих, виховних програм для дітей- сиріт, дітей, які погано навчаються, хочуть працювати тощо.
Найбільшої уваги спеціалістів потребують безпритульні діти. Щоночі в США, наприклад, не має притулку близько 100 тисяч дітей. Стан їх здоров’я фахівці вважають небезпечним, життя 186 тисяч осіб – “ненадійним”, близько 90% дітлахів зазнають жорстокості або сексуальних домагань, 53% – майже не відвідують навчальних закладів, а 43% – взагалі не ходять до школи [2]. Автор дослідження, підсумовуючи, підкреслює, що безпритульні діти відстають в соціальному та емоційному розвитку, страждають від різноманітних залежностей, агресивні, замкнені, мають проблеми із здоров’ям, невиправдані страхи. І знову ж таки, цій групі бракує можливостей для розвитку навичок міжособистісного спілкування, що формуються в межах рекреаційних програм.
Щороку в Америці за злочини затримується близько 2 млн. дітей. У багатьох країнах Європи їх кількість коливається у межах десятків тисяч, однак очевидною є тенденція до зростання. Дитяча злочинність змінила свій характер: вона стала жорсткішою, із застосуванням насильницьких дій та актів вандалізму.
Із середини 80-х років до кінця 90-х ХХ ст. у Великобританії, Швеції, Німеччині, Нідерландах, Австрії, Данії, Швейцарії, Франції, Італії, Польщі кількість дитячих злочинів із застосуванням насилля зросла більш як на 50%. Вчені погоджуються з тим, що зростання злочинності та агресії відбиває, в першу чергу, не соціальні, політичні та економічні проблеми в суспільстві, а сімейні, стосунки між батьками, рідними та дітьми, невідповідність цінностей, що пропонуються школою, сім’єю, засобами масової інформації та вулицею. Наслідком такої невідповідності, вважає професор Паризького університету, автор праці “Насилля у школах: Німеччина, Англія, Франція ” Жак Пен, є втрата довіри дітей до навчальних закладів, дорослих, суспільства загалом.
Реакцією громадськості й держави на зміну контексту та зростання дитячої злочинності стали суворішими покарання малолітніх злочинців (США), “терапія канікулами” (Німеччина), комендантська година для тих, хто молодше 10 років (Великобританія, Польща), прийняття законопроектів про відповідальність батьків за поведінку дітей (Великобританія), підвищення вимог до іммігрантів (Італія). Водночас у зарубіжних країнах шукають нових форм боротьби з дитячою злочинністю. Так, уряд США лише у другій половині 90-х років ХХ ст. субсидував більше 50 тисяч програм з профілактики дитячої злочинності, виділивши 20 млн.дол. групам “Big Brothers/Big Sisters”, які організовують дозвілля дітей після школи. В Італії реалізуються такі програми, як “Проект усіх прапорів”, що спрямовані на роботу з італійськими дітьми та дітьми із сімей-іммігрантів. В Іспанії організації типу “Support Association of Moratalaz” (Мадрид) реалізують спеціальні програми дозвілля для наркозалеж- них дітей.
Робота з дітьми вимагає вирішення проблем, що виникають у сімейному колі. Тому спеціалісти дозвіллєвої сфери багато зусиль докладають до роботи з батьками, пропонуючи їм консультування, дозвіллєве обслуговування дітей, різноманітні навчальні курси для молодих батьків, художні проекти, гуртки декоративно-прикладного мистецтва.
Слід наголосити на тому, що головним принципом сімейного дозвілля є спільна участь у дозвіллєвих заходах батьків та дітей. Тому спроби організувати окремі дозвіллєві заходи для батьків та дітей суперечать самій природі сімейного дозвілля, заважають взаємозбагаченню та взаємодії між усіма членами сім’ї, хоча центри дозвілля, плануючи дозвіллєві заходи для сімей, повинні диференціювати сімейне дозвілля за такими категоріями його учасників: спільні заходи для дітей та батьків; заходи для дітей; заходи для дорослих.
Така організація сімейного дозвілля є найдоцільнішою для використання усіх можливих варіантів проведення сім’ями свого вільного часу.
Дослідження зарубіжних науковців переконують, що сімейне виховання безпосередньо впливає на розвиток моральної ідентифікації підлітка, незалежно від особливостей, матеріального рівня сім’ї та інших чинників. Наприкінці 90-х років американськими вченими та практиками проводилося національне обстеження підростаючого покоління, матері яких 1979 року були у віці від 14 до 21 років. За результатами дослідження виявлено, що культурно та духовно багаті сім’ї, в яких доброзичливі стосунки між поколіннями, сприяють формуванню моральної особистості, яка має активну соціальну позицію, володіє навичками організації власного вільного часу. Так, американські вчені Йоуніс Дж. та Еітс М. [6] вивчають формування моральної ідентифікації підлітків. Моральною особистістю науковці вважають таку, що дотримується зразків поведінки, які поглиблюють та захищають добробут інших, відповідаючи при цьому власному “Я”. Моральна ідентифікація досліджувалась також зарубіжними вченими Демоном В. та Колбі А., Хартом Д. та Феглеєм С. серед повнолітніх та неповнолітніх осіб [1, 3]. Одержані результати свідчать, що спільне проведення дозвілля, спільна участь батьків та дітей в соціальній, культурній, рекреаційній діяльності сприяють формуванню у дитини високих моральних якостей та позитивній соціалізації особистості. Приклад батьків, які вміють правильно організувати своє дозвілля, наслідується дітьми у майбутньому дорослому житті. Доведено також, що підлітковий період є найважливішим серед інших вікових періодів життя особистості для розвитку моральних основ людини [6]. Мета дослідження полягала у розкритті моральної ідентифікації та оцінці впливу сімейного середовища на процес її формування. Особистість, на думку дослідників, характеризується рисами, які відображають здатність людини індивідуально думати, поводитись та відчувати. Людина, здатна володіти своїми емоціями, ефективно взаємодіяти з іншими, схильніша до розвитку високоморальної ідентифікації. При цьому американськими вченими підкреслюється взаємозв’язок соціального статусу сім’ї, формування самооцінки підлітка та його моральної ідентифікації. Отож, сімейне середовище, виконуючи пізнавальну та емоційну функції, сприяє насамперед соціалізації підлітка в суспільстві. Теплі, дружні стосунки між батьками й дітьми, проведення разом дозвілля є необхідною умовою для активного розвитку моральності дитини, а їх спільна творча діяльність формує у підростаючого покоління відповідальність та високі моральні обов’язки перед суспільством.
Вирішення проблеми поколінь значною мірою залежить і від наявності спільних інтересів у батьків та дітей, від розвитку цих інтересів у години дозвілля. Спільні захоплення допомагають зміцнити взаєморозуміння, зближують. Необхідно вказати й на доцільність формування в сім’ї активної позиції, а не лише споживання духовних цінностей. На формування моральності особистості впливає не лише сім’я, але й дозвіллєві установи (клуби, соціальні служби, рекреаційні агенції, молодіжні організації).
В цьому контексті важливим є досвід роботи центрів сімейного дозвілля, що мають у країнах зарубіжжя особливу популярність. Як зразок такої діяльності можна розглянути роботу “Єврейської асоціації молодих чоловіків та жінок на 92-й вулиці”, відомої під назвою “Клуб на 92-й вулиці”, що була заснована 1874 року в США.
Асоціація включає центри поезії, танцю, туризму, мистецтв, здоров’я та спорту, центр музики, центр для батьків, Нью- Йоркський симфонічний оркестр камерної музики. Основною категорією відвідувачів Центру є сім’я, хоча працівники намагаються залучати до індивідуальних та групових зустрічей з музикою дітей, підлітків, молодь, дорослих, осіб похилого віку. Центр мистецтв запрошує до своїх студій любителів живопису, графіки, кераміки, скульптури, фотографії. Організацію екскурсій, проведення уікендів, походів, туристичних подорожей та рекреаційних заходів здійснює Туристичний центр. Метою Батьківського центру є зміцнення стосунків між батьками та дітьми, вирішення сімейних проблем і конфліктних ситуацій. Лікар-педі- атр, психолог, педагог, юрист допомагають відвідувачам набути необхідних знань про народження дитини, фізичні вправи, подолання післяпологової депресії тощо.
Джерелом фінансових коштів таких організацій є членські внески, пожертви від фізичних та юридичних осіб, гранти, надходження від Національного фонду мистецтв та Національного гуманітарного фонду.
Центр працює щоденно, крім суботи та національних свят. Робота дозвіллєвого закладу грунтується на принципах добровільності та індивідуального вибору занять. “Клуб на 92-й вулиці” залучає населення до соціальної, культурної, рекреаційної діяльності, кожен відвідувач має великий вибір послуг для задоволення освітніх, культурних та побутових запитів, відображених у каталозі клубу обсягом більше ста аркушів. Щорічно Центр відвідує близько 300 тисяч осіб. Диференційований підхід в роботі з відвідувачами дозволяє адресувати дозвіллєві послуги не абстрактним, а конкретним родинам, що значно підвищує ефект виховного впливу. Аналогічні дозвіллєві центри діють і в інших містах США (Лас-Вегасі, Брукліні, Лос-Анжелесі).
Досить показовим є досвід роботи центру сімейного дозвілля “Стара ковзанка” (м. Берлін, Німеччина). Цей проект реалізовувався за підтримки сімейних клубів, культурних, спортивних, освітніх організацій міста, а також місцевих органів влади. Центр дозвілля відносно молодий – він працює з 1997 року, однак зусиллями працівників клуб досить швидко став улюбленим місцем проведення вільного часу не лише для дорослих, а й для їх дітей. На думку працівників закладу, “Стара ковзанка” може організувати найрізноманітніші види дозвіллєвої діяльності населення: клієнт може скористатися послугами спортивного, оздоровчого, освітнього, розважального характеру. Сьогодні на території закладу розміщуються майданчики для катання на ковзанах, роликах, велосипедах, діє кафе, в якому відвідувачі можуть не лише втамувати спрагу чи голод, а й відпочити – досвідчений організатор вільного часу запропонує взяти участь в ігровій програмі, переглянути самодіяльний концерт чи спектакль.
Різноманітні дозвіллєві установи намагаються задовольнити потреби найвибагливішої сім’ї: у їх програмах передбачаються робота консультаційних бюро, материнських груп, проведення психологічних тренінгів, зустрічі із спортивними тренерами й соціальними педагогами, сімейні вечори відпочинку, освітня й навчально-пізнавальна робота (екскурсії, диспути, відвідування концертів, робота майстерень). Для дітей, які відвідують дозвіллєвий заклад разом з батьками, проводяться уроки етики, музично-літературні та розважальні конкурси, виставки дитячого малюнка, відкриваються театри мам та дітей, ігрові кімнати, школи естетичного виховання та художні гуртки. Таким чином, зусилля закладу спрямовуються на подолання відчуженості, на розвиток творчої співдружності.
Працівники центру “Стара ковзанка” вважають, що дозвілля є одним із головних формуючих чинників у сфері морального, соціального, інтелектуального розвитку особистості, а байдикування у вільний час призводить до небажаних наслідків у житті не лише підлітків і молоді, а й людей середнього та похилого віку [4, С. 24; 6, С. 253].
У перспективі “Старої ковзанки” — відкриття снігової гірки, мережі магазинів і ресторанів, дитячого куточка. На сьогодні головною метою дозвіллєвого центру є створення сприятливих умов для активізації процесів соціальної корекції, взаємовихования, самовиховання, забезпечення максимального розвитку здібностей, позитивних рис характеру і звичок.
Сімейні центри постійно поновлюють свої пропозиції та послуги: створюються групи для немовлят, оновлюються дитячі програми, проводяться спільні дозвіллєві заходи для дітей і батьків, відкриваються майстер-класи. Суттєву роль відіграють і супутні послуги: кіоски з продажу товарів спортивного й туристичного призначення, масажні кабінети, солярії, ясла для малюків, камери схову.
Різноманітні види діяльності здійснюються в сімейному комплексі м.Оберхаузен (земля Північна Рейн-Вестфалія, Німеччина), що відкрився 1996 року і розвиває розважальний, спортивний, культурний, торговельний напрями. Клуб “Центр- О” – а саме під такою назвою він відомий серед населення – розташовується на території колишнього сталеварного заводу. Він має мережу магазинів, ресторанів, невеличких кафе-клубів, парк розваг і відпочинку, тематичні сектори (“Оаза Кока-коли”, “Бунте гассе”, “Арена”, “Променад”), кожен з яких працює за влас- ною дозвіллєвою тематикою. Так, працівники “Арени” зосереджені на театральній діяльності; “Променад” забезпечує роботу невеличких ресторанів, що пропонують гостям закладу кухні народів світу, їх звичаї, обряди й традиції за допомогою культурних програм; “Бунте гассе” – це місце зустрічі професіоналів та любителів живопису [4, С. 43].
Сім’я як соціальний інститут, засіб гуманізації сучасного суспільства, соціалізації особистості вимагає різних педагогічних підходів до організації колективного сімейного дозвілля та культурної співтворчості. Тому при організації соціально-культурної діяльності сімей фахівцями враховуються різноманітні чинники: тип сім’ї (молода, патріархальна чи матріархальна сім’я, повна чи неповна; маргінальна чи благополучна; міжнаціональна чи моноетнічна); вікові ознаки сім’ї (молода сім’я, сім’я, яка має дітей, сім’я пенсіонерів); наявність соціально-педагогічних проблем у сім’ї (негативні соціальні зв’язки, дефіцит спілкування батьків і дітей у сім’ї та поза нею, низький рівень інтелектуального, психологічного, культурного, фізичного розвитку дитини, несформованість культури сімейного дозвілля, соціокультурних цінностей, пріоритетів і традицій в сім’ї); соціально-культурний рівень сім’ї (прагнення культурного удосконалення та саморозвитку, участь батьків у культурному вихованні дітей, участь членів сім’ї в діяльності соціально-культурних об’єднань, гуртків, клубів, залучення до різноманітних видів культуротворчості).
Отже, залучаючи сім’ї до участі в дозвіллєвій дяльності, слід сприяти, щоб відпочинок для них був сімейним. Для цього перед розробкою дозвіллєвої програми закладу необхідно проаналізувати демографічну ситуацію в регіоні, який обслуговує дозвіллєва установа; вивчити склад сімей та можливі зміни (повна чи неповна сім’я, кількість поколінь, молода бездітна сім’я чи сім’я пенсіонерів, діти яких живуть окремо); виявити мотиви участі сім’ї в роботі установи (поглиблення педагогічних знань про виховання дітей, розширення кола знайомств, однодумців, вирішення сімейних проблем, зміцнення стосунків з дітьми, набуття певних навичок), проаналізувати культуру дозвілля кожної сім’ї, її інтереси та бажання, традиції проведення вільного часу.
Сімейне дозвілля виконує ряд специфічних функцій, серед яких найважливішими є:
– комунікативна, зумовлена багатоаспектністю сімейного спілкування, його постійністю та специфічністю, розширенням спілкування, виведенням його за межі сім’ї. Дозвіллєві центри, реалізуючи функцію спілкування, надають пріоритет таким формам дозвілля як сімейні дні відпочинку, програма яких передбачає проведення вільного часу батьків та дітей в одному місці, але за різними сценаріями;
– ціннісно-орієнтаційна, спрямована на формування та розвиток моральних і культурних цінностей, норм та зразків поведінки. По суті, сім’я є першою соціальною групою, у межах якої дитина отримує уявлення про життєві цінності, засвоює основні норми та правила поведінки, зразки взаємовідносин з навколишнім світом, вчиться оцінювати життєві процеси та явища;
– виховна, ефективність якої визначається відповідним використанням вільного часу, розвитком культури дозвілля, правильним застосуванням дозвіллєвих форм та засобів;
– рекреаційна – як відновлення фізичних, розумових та психічних сил кожного члена сім’ї.
Досягаються поставлені завдання шляхом залучення батьків та дітей до підготовки й реалізації різноманітних дозвіллєвих заходів: свят, ігрових шоу, казкових спектаклів, творчих конкурсів. Важливим є те, що у процесі дозвіллєвої діяльності батьки і діти пробують себе як організатори, актори, консультанти, активні учасники. Самоцінність дозвіллєвих занять полягає і в тому, що в дозвіллєвій діяльності набувається та усвідомлюється власний досвід дитини, а не просто передається як у навчанні; формується життєва позиція, самовизначення людини.
Особливої уваги потребують сім’ї, в яких є діти-інваліди. Наслідки появи дитини-інваліда можуть бути різні: погіршення екології, погане харчування, низький рівень медичного обслуговування, соціальні проблеми, відсутність підтримки, зневіра у власних силах, несформованість виховного ідеалу та ін. Інвалідність дитини різко змінює буття та поведінку сім’ї, спосіб життя її членів, їх цінності та прагнення, взаємозв’язок із соціальними інститутами та навколишнім світом.
Світова співдружність ратифікувала “Конвенцію про права дитини”, згідно з якою: “Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, кожної дитини, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров”я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів чи будь-яких інших обставин” [ст.2, пункт 1]. Крім світових засад, формування дозвіллєвої сфери як чинника реабілітації дітей-інвалідів залежить від державної політики, духовних ідеалів суспільства, впливу етнокультурних умов і соціальної поведінки на психофізичний і творчий розвиток дітей-інвалідів.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я кількість людей з обмеженими соціальними та життєвими функціями становить 10 % населення земної кулі, серед них понад 120 мільйонів — діти та підлітки. В Україні наприкінці 2002 року нараховувалося понад 2,5 млн. інвалідів, що становить майже 5 % від загальної кількості населення країни, серед них – 143 тисячі дітей-інвалідів (хоча 1995 року їх було 135 тисяч). Найпоширенішими причинами дитячої інвалідності є хвороби нервової системи, психічні розлади, вроджені аномалії, травматизм. У зв’язку з постійним збільшенням цієї категорії населення, проблема соціально-культурного обслуговування інвалідів, і передусім дітей, набуває особливого національного значення.
Сучасна концепція дитячої інвалідності заснована на визнанні прав дитини з фізичними та розумовими відхиленнями у різних сферах людської життєдіяльності і передбачає не лише профілактику інвалідності, а й реабілітацію здоров’я дитини, створення безбар’єрного архітектурного середовища, забезпечення нормальних умов життя, соціального захисту та розвитку особистості.
Дозвіллєва реабілітація дітей-інвалідів сприяє відновленню їх здоров’я та поверненню до активного життя за допомогою відповідних дозвіллєвих форм та засобів. Безперечно, медична реабілітація є головною ланкою у системі загальної реабілітації дітей-інвалідів. Однак, лише комплексна реабілітація передбачає поєднання та використання потужних можливостей рекре- алогії, педагогіки, психології, дозвілля, культурології, вона забезпечить максимальне відновлення фізичного здоров’я дітей- інвалідів, їх психологічну та соціальну адаптацію, моральний та духовний розвиток. Дозвіллєва реабілітація дітей-інвалідів має враховувати особистісні, психологічні, медичні, соціально-педагогічні чинники. В роботі дозвіллєвих закладів з дітьми-інва- лідами слід більше проводити ігрових програм, розважальних конкурсів, пізнавальних акцій.
Наприклад, бібліотеки, що спеціально працюють з цією категорією населення, відіграють роль інформаційного, дозвіллє- вого, культурно-просвітнього центру і сприяють розвитку різноманітних життєво важливих навичок та знань, підвищують самооцінку особистості, можливості її творчого самовираження, активної участі дітей-інвалідів в соціально-культурному житті суспільства. Виконуючи культурну, просвітницьку, інформаційну, соціальну функції, бібліотека створює умови для задоволення та розвитку освітніх, комунікативних, пізнавальних, художніх, літературних здібностей, формує інформаційну культуру дитини з обмеженими фізичними можливостями.
Організовуючи дозвілля дитини в клубах, гуртках, різноманітних об’єднаннях, бібліотека допомагає дітям-інвалідам набувати навичок просторової орієнтації, самообслуговування, пізнавати навколишній світ, адаптуватися до нього. Бібліотека, як міський соціально-культурний центр, надає допомогу не лише дітям-інвалідам, а й їх рідним, систематично організовуючи навчання, семінари, конференції, консультації, підтримуючи зв’язки з іншими соціокультурними установами, реабілітаційними та медичними закладами, громадськими організаціями, культурно-мистецькими об’єднаннями.
Отже, дозвіллєва сфера позитивно впливає на особистість дитини, дозволяє відчути себе повноцінною людиною, сприяє успішній соціалізації. Участь дитини-інваліда у різноманітних гуртках, спортивних клубах, арт-проектах, мистецьких конкурсах є основою самоствердження для багатьох дітей-інвалідів. Популярними є такі форми: тренінгові проекти, соціальні програми, диспути, лекції, консультації спеціалістів, а також заходи, що проводяться дозвіллєвими закладами для дітей-інвалідів, або для дітей з розумовими вадами. Освітні програми традиційних навчальних закладів є досить складними, частіше – недоступними. Головного значення набуває оволодіння нагальними і життєво необхідними знаннями, навичками самообслуговування, опанування просторово-часової орієнтації, етики поведінки, змістовним відпочинком.
Соціальний статус та рівень життя більшості сімей з дітьми- інвалідами негативно позначається на батьках дитини. Загальна нестабільність, невпевненість у майбутньому, загроза безробіття, вимушені перерви в роботі, пов’язані з доглядом за хворою дитиною, породжують цілий комплекс проблем соціально- психологічного характеру, внутріособистісні та міжособистісні конфлікти. Особливо це позначається на тих батьках, які мають високий освітній рівень, бажають задовольнити свої професійні інтереси, кар’єрні потреби, самоствердитися.
Дозвіллєві форми роботи допомагають дорослим, які мають дітей-інвалідів, позбавитись розгубленості, розпачу, відчуття провини, страхів, образ, перейти до активної поведінки, до вирішення проблем, спілкуватися з однодумцями, сім’ями, які мають такі ж труднощі, відчути перспективність розвитку та соціалізації дитини. Доцільним є проведення дозвіллєвих заходів і для батьків. Щоб підвищити рівень медичних знань, зняти психологічний стрес, налагодити доброзичливу атмосферу в сім’ї, проводяться бесіди, лекції, практичні заняття, консультації, творчі заходи, сімейні свята. Дозвіллєва діяльність допомагає й дитині, яку досить часто батьки намагаються оберігати від будь-якого негативного впливу навколишнього світу, гальмуючи цим розвиток дитячої активності, впевненості та самостійності, поглиблюючи соціальну та психічну інвалідність дитини.
Досить часто фінансові та побутові проблеми ускладнюються низьким рівнем культури дорослих, відсутністю необхідних психолого-педагогічних знань та навичок догляду за дитиною- інвалідом, невмінням спілкуватися з нею; постійним почуттям тривоги, власного безсилля, відчаю та безнадії. Проаналізувавши зарубіжний досвід, можна назвати такі важливі засоби подолання проблемної ситуації: сприяння відкритості таких сімей для суспільства, що усуне, насамперед, просторову обмеженість дітей-інвалідів; створення та розповсюдження у засобах масової інформації спеціальних програм (освітнього, розважального, розвиваючого, історичного характеру) для цієї категорії населення; поєднання зусиль соціальних, медичних, культурно-до- звіллєвих закладів для задоволення духовних потреб таких сімей, систематична організація освітніх та дозвіллєвих заходів; налагодження консультаційної діяльності для батьків, родичів, осіб, які доглядають за дитиною-інвалідом.
В умовах різкого зростання дитячої інвалідності, погіршення самопочуття підлітків та молоді, необхідне цілеспрямоване вивчення специфіки дозвіллєвої роботи з такими дітьми. Досить часто дитина-інвалід, не спроможна реалізувати себе в навчальній діяльності, буденному житті, спілкуванні з людьми, їй легше самореалізуватися у дозвіллі. Про творчі досягнення дітей- інвалідів свідчать міжнародні виставки творів глухих художників, фестивалі мистецтва інвалідів, виставки центрів народної творчості. Дозвілля позитивно впливає на особистість дити- ни, сприяє її успішній соціалізації, а участь дитини-інваліда у різноманітних гуртках, спортивних секціях, арт-проектах, мистецьких конкурсах, є основою особистісного самоствердження.
Україна сьогодні ще не готова до вирішення проблем дітей- інвалідів. Несприйняття хворої дитини, надмірне співчуття оточуючих призводять лише до розвитку дитячої агресії, роздратування, жорстокості, атрофії моральних якостей. Вітчизняна психологія і педагогіка не створили моделі батьківської поведінки у вихованні та освіті дітей-інвалідів, суттєвими є проблеми в організації їх дозвілля.
Отже, сімейні дозвіллєві центри є поліфункціональними та багатопрофільними закладами, здатними вирішувати соціально-педагогічні, психологічні, виховні проблеми сучасної сім’ї; створити умови для змістовного виховного, розвиваючого соц- іокультурного середовища.
Зважаючи на зростання негативних тенденцій в українських родинах (розлучення, неповні та “проблемні” сім’ї, зниження народжуваності, невикористання педагогічного потенціалу сім’ї, нівелювання сімейних цінностей, сімейні злочини), слід глибше вивчати зарубіжний досвід організації сімейного дозвілля, удосконалення системи виховного впливу на сім’ю.
Висновки
Важливим напрямом діяльності професійних спеціалістів дозвіллєвої сфери є робота з сім’єю та дітьми. Сімейне дозвілля розвиває психолого-педагогічну культуру батьків, культуру спілкування, навчає дорослих організовувати дитяче дозвілля, а при потребі — коригувати його, відроджує традиції спільного проведення часу, урізноманітнює сімейний відпочинок.
Сімейне дозвілля сприяє гармонійному розвитку кожного члена сім’ї, підтримує позитивний психологічний клімат, зміцнює подружні стосунки, налагоджує взаєморозуміння між батьками та дітьми. Повноцінне дозвілля дозволяє кожному члену сім’ї бути цікавою особистістю для своїх близьких, розвивати духовну єдність з ними.
Головним принципом сімейного дозвілля є спільна участь у ньому батьків та дітей. Його диференціюють за такими категоріями: спільні заходи для дітей та батьків, заходи для дітей, заходи для дорослих. При цьому враховуються: тип сім’ї, її вікові ознаки, наявні соціально-педагогічні проблеми, соціально-культурний рівень.
Сімейне дозвілля виконує ряд специфічних функцій, зокрема, комунікативну, ціннісно-орієнтаційну, виховну, рекреаційну. Особливої уваги вимагають сім’ї, в яких є діти-інваліди. Сучасна концепція дитячої інвалідності заснована на визнанні прав дитини з фізичними та розумовими відхиленнями у різних сферах людської життєдіяльності і передбачає не лише профілактику інвалідності, а й реабілітацію здоров’я дитини, створення безбар’єрного архітектурного середовища, забезпечення нормальних умов життя, соціального захисту та розвитку особистості.
Дозвіллєва сфера позитивно впливає на особистість дитини, дозволяє відчути себе повноцінною людиною, сприяє успішній соціалізації. Участь дитини-інваліда в різноманітних гуртках, спортивних клубах, арт-проектах, мистецьких конкурсах є основою самоствердження для багатьох дітей-інвалідів.
Пріоритетними напрямами дозвіллєвих закладів у роботі з сім’ями є: допомога молодим сім’ям, консультації фахівців, культурно-просвітня, комунікативна, рекреаційна діяльність.
Використання дозвіллєвої сфери як чинника реабілітації дітей-інвалідів залежить від державної політики, духовних ідеалів суспільства, впливу етнокультурних умов і соціального оточення на психофізичний та творчий розвиток дітей-інвалідів.
Головною метою сімейних центрів дозвілля є створення сприятливих умов для активізації процесів соціальної корекції, взаємовихования, самовиховання, забезпечення максимального розвитку здібностей, позитивних рис характеру і звичок.
Література
- Colby A., Damon W. The development of extraordinary moral commitment // Killen M., Hart D. (Eds) Morality in Everday Life: developmental perspectives. — New York: Cambridge University Press, 1995.
- Dail P. A psychosocial portrait of homeless women with children: Program and policy implications. Cbild Welfare, 69. — 1990.
- Hart D., Fegley S. Altruism and caring in adolescence: relations to moral jugment and self-understanding, Child Development, 66. — 1995.
- Nach Rekordbauzeit nur zwei Jahren: Zwei-Milliarden-Projekt Centr O eroffnet // Amusement Technologie u. Management. – 1996. – № 4.
- McLoyd V.C. Socioeconomic disadvantage and child development // American Psychologist. — 1998. – № 53.
- Youniss J., Yates M. Community Service and Social Responsibility in Youth. — Chicago: University ofChicago Press, 1997.
- Белова И.Н. Детская преступность в странах Європьі // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. Науч.- информ. сб. 1998. Вып. 6.
- Возжаева Ф.С. Реализция комплексных реабилитационных программ для детей-инвалидов // Социс. — 2000. – № 6.
- Гаранин Н.И., Булыгина И.И. Менеджмент туристской и гостиничной анимации. — Учебное пособие. — М.: Советский спорт, 2003.
- Кравченко Р. Соціальна робота з розумово відсталими людьми: навч. посібник. — К., 2001.
- Культура и досуг в семьях с детьми-инвалидами: Сб.ст. — М.: МГУКИ, 2001.
- Проблемы семьи и профессиональной деятельности на Западе // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. Науч.-информ. сб. — М., 2001. — Вып. 6.
- Смирнова Е.Р. Когда в семье ребенок-инвалид // Социс. – 1997. – № 1.
- Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. д.и.н., проф. Е.И.Холостова, д.и.н., проф.А.С.Сорвина. – М.: ИНФРА-М, 2001.