На розвиток туризму істотно впливає організація дозвілля, що становить вагому складову найперспективнішої галузі світової економіки – індустрії дозвілля. Індустрія дозвілля створює умови для розгортання дозвіллєвої діяльності. Туризм сприяє задоволенню оздоровчих, просвітніх, професійних, рекреаційних потреб людини, економічному, політичному, соціальному, культурному розвитку суспільства. Головною метою туристичного дозвілля є: удосконалення обслуговування людини у вільний час; залучення її до різноманітних дозвіллєвих заходів, що здійснюються туристичними комплексами (готелями, санаторіями, пансіонатами, туристичними базами та таборами, туристичними клубами); організація ефективного відпочинку людини; формування оптимістичного настрою, відновлення її духовних та фізичних сил.
Соціальна сутність туристичного дозвілля полягає також у формуванні й забезпеченні особистісних і суспільних потреб людини, поглибленні знань, розвитку культури дозвілля. Сучасний ринок туристичних послуг неможливий без цілеспрямованої дозвіллєвої діяльності, від якої досить часто залежить імідж та популярність готелю, його прибуток, психологічний клімат, перспективи й темпи розвитку.
Метою даного розділу є розкриття специфіки туристичного дозвілля в готелях, туристичних комплексах, рекреаційних центрах, туристичних базах, туристичних таборах тощо. Організація туристичного дозвілля здійснюється спеціальними службами в туристичних комплексах, які мають назву “анімаційної”, “рекреаційної” або “дозвіллєвої”. Саме наявність такої служби, її матеріально-технічне оснащення, кадрове забезпечення відбивають статус та роль туристичного комплексу на ринку дозвіллєво-турис- тичних послуг, його комерційний успіх та перспективи розвитку.
Тобто, збільшити кількість клієнтів у конкретному туристичному центрі можна не тільки шляхом збільшення готельних номерів, чіткої роботи авіаліній, усунення комунальних проблем, а й шляхом створення умов для комфортного, різноманітного, цікавого відпочинку, забезпечення високоякісного дозвіллєвого обслуговування. З цією метою розробляються програми проведення міжнародних акцій, наукових конференцій, симпозіумів, пропонуються спортивні види відпочинку (кінні прогулянки, парусний спорт, гірський туризм, екскурсії), азартні ігри, відвідування історичних пам’яток. Різноманітність форм дозвіллєвої діяльності є запорукою подальшого успішного функціонування всього туристичного комплексу.
Однак дозвіллєва програма повинна відповідати загальній стратегії розвитку туристичного комплексу. Створена при туристичному комплексі анімаційна служба функціонує відповідно до стратегії розвитку усієї організації і тісно співпрацює з іншими підрозділами: фінансовим, юридичним, кадровим, технічним, службою безпеки. Тому працівники анімаційної служби не лише розробляють програму дозвіллєвої діяльності з клієнтами, а й беруть участь у формуванні цінової політики закладу, у вирішенні кадрових питань, експлуатаційних, транспортних, туристсько-екскурсійних та інших проблем згідно з тими завданнями, що стоять перед анімаційною службою. У дозвіллєвих заходах враховуються соціально-демографічні особливості туристів — їх національність, вік, чисельність групи і тривалість перебування, культурні особливості, етнічна приналежність, релігійні погляди, дотримання певних традицій та звичок та ін. Не зайвим буде проаналізувати мотиви, що спонукають людину до туристичної діяльності, потреби, які вона прагне задовольнити, відвідуючи дозвіллєві заходи (спілкування, творчості, емоційного збагачення, активності, пізнання, відновлення фізичних сил, спокою, естетичної насолоди).
Ефективність дозвіллєвої діяльності неможлива без талановитих аніматорів, здатних реалізувати певну дозвіллєву програму. Тому “класичної” освіти для спеціалістів туристичної та дозвіллєвої індустрії, опанування професійних знань, сьогодні недостатньо. Неабияку роль відіграють такі риси аніматора, як тактовність і делікатність, комунікабельність і доброзичливість, вміння “чути” клієнта та оперативно реагувати на його проблеми, витривалість і міцне здоров’я. Недаремно у провідних туристичних центрах світу пропагується як основний принцип анімаційної служби індивідуальний підхід у роботі з клієнтом. Йдеться про відзначення днів народження туристів, їх професійних свят, сімейних ювілеїв, особистісно значимих подій, про гнучкі пільгові системи. Головною проблемою для молодих спеціалістів є, зазвичай, відсутність практичного досвіду, гнучкості та творчості мислення, невміння використовувати набуті знання та навички у практичній діяльності. Тому сьогодні до організаторів дозвілля в туристичній галузі ставляться якісно інші вимоги: вища освіта, досвід роботи, бажання удосконалювати свою кваліфікацію, наявність відповідних особистіших якостей. З цією метою в туристичних комплексах проводяться різноманітні курси, проектні семінари, практикуми, тренінги, діють творчі лабораторії та школи.
Як правило, анімаційну службу туристичного комплексу очолює менеджер-аніматор, у підпорядкуванні якого знаходяться методисти-аніматори, організатори-аніматори та аніматори- виконавці [додаток 2.8]. Зміст і рівень діяльності анімаційної служби, робота її різноманітних відділів залежать від завдань та можливостей туристичного комплексу.
Доцільним є створення:
♦ спортивного відділу для організації рекреаційних, фізкультурно-оздоровчих заходів, дозвілля на пляжах, спортивних майданчиках, у басейнах;
♦ міні-клубу для організації дитячого дозвілля;
♦ шоу-відділу для проведення розважальних та видовищних заходів;
♦ культурно-мистецького відділу для організації творчих акцій, гуртків декоративно-прикладного мистецтва, художніх проектів;
♦ туристично-екскурсійного відділу для організації екскурсій, подорожей до історичних пам’яток.
Менеджер-аніматор несе відповідальність за:
♦ систематичне та своєчасне вивчення соціально-культурних запитів різних груп населення;
♦ розробку та реалізацію соціально орієнтованих дозвіллєвих програм і проектів;
♦ вивчення інноваційних дозвіллєвих технологій та їх використання у роботі з клієнтом;
♦ прогнозування подальшого використання дозвіллєвого потенціалу в туристичній галузі;
♦ ефективне управління анімаційною службою закладу;
♦ впровадження педагогічних методик для забезпечення культурної, декоративно-прикладної, естетичної творчості людини, розкриття її рекреаційного потенціалу;
♦ ініціативність та творчість анімаційної команди;
♦ роботу з колективом та з людьми різного вікового, освітнього, культурного, соціального, статевого, професійного статусу;
♦ реалізацію стратегії розвитку туристичного комплексу, а не лише дозвіллєвої служби організації.
Головним завданням методиста-аніматора є методичне забезпечення дозвіллєвих заходів, акцій та програм, а також підготовка та розробка сценаріїв, їх якісна реалізація. Допомагає методисту-аніматору організатор-аніматор, який забезпечує організаційний процес дозвіллєвої діяльності готелю.
Для здійснення перерахованих завдань аніматору необхідно знати основи соціології, педагогіки, психології, економіки, права, управління, режисури, культурології; володіти навичками та вміннями роботи з різними соціально-демографічними категоріями населення; іноземними мовами, знати культуру та традиції інших народів. Такі вимоги до фахівця пояснюються, в першу чергу, тим, що він працює одночасно з туристичними групами, члени яких відрізняються за віком, освітою, соціальним становищем, релігійними поглядами, професією.
Класифікація відвідувачів туристичного комплексу здійснюється за різними ознаками: за віком (діти, підлітки, молодь, дорослі, люди похилого та “золотого” віку), за статтю (чоловіки та жінки), за релігійними поглядами (невіруючі, православні, католики, мусульмани), за професійною приналежністю (військові, вчителі, художники, архітектори) та ін. Загально-прийнятною вважається класифікація туристів за віком, хоча слід враховувати й інші ознаки (національні особливості, інтелектуальний потенціал, матеріальне забезпечення, термін відпочинку).
Наприклад, значну кількість серед відвідувачів туристичних комплексів складають сім’ї. Аніматори повинні знати специфіку сімейного дозвілля, особливості його розвитку, популярні форми дозвіллєвої діяльності. Особливої уваги вимагає сімейне дозвілля у відпускний період та під час дитячих канікул. Головним завданням туристичних комплексів є організація дитячого дозвілля. Для цього при туристичних комплексах, готелях, курортах створюються дитячі клуби (міні-клуби, юніор-клуби), які працюють з дітьми протягом дня. Їх метою є організація дозвілля дітей окремо від батьків. Зазвичай, дитячий клуб розташовується у приміщенні, обладнаному дитячими тренажерами, гральними пристроями, іншими технічними засобами. Для батьків найважливішими у роботі з дітьми є гарантія безпеки життю та здоров’ю дитини, сприятлива психологічна атмосфера. Тому працівники дитячих клубів повинні мати педагогічну освіту та досвід роботи з дітьми, вміти надати необхідну матеріальну допомогу, бути комунікабельними, уважними, чуйними. Для відповідної підготовки з працівниками дитячих центрів, що діють у туристичних комплексах, проводяться практичні курси з режисури, розробки ігрових програм, організації дитячого до_- звілля, написання сценаріїв, техніки безпеки. Велике значення для ефективної успішної діяльності такого клубу мають рекламні кампанії – анонсування заходів, які відбудуться найближчим часом, оголошення по радіо, інформаційні буклети, відео- матеріали, повідомлення аніматорів у місцях скупчення людей, екскурсії батьків з дітьми до клубу. Організовуючи дозвіллєві заходи, необхідно зважати на рідну мову дитини, її вікові особливості, кліматичну адаптацію, інші фізіологічні та психологічні ознаки. Популярними в дитячих клубах є тематичні дні: День Нептуна, День імені, Сонячний день, День маленького мандрівника, День спорту та інші.
Серед туристів досить багато студентів. Туристичне дозвілля студентів сприяє відродженню культурних традицій, розкриттю творчого потенціалу молоді, задоволенню культурних, пізнавальних, рекреаційних потреб молоді. Аніматори повинні враховувати, що молодь є найактивнішою та найдинамічнішою соціально-демографічною групою населення.
Дозвіллєві програми в туристичних комплексах можна умовно класифікувати за такими ознаками:
– місцем проведення – паркові, клубні, готельні;
– віком учасників – дитячі, юнацькі, молодіжні, для дорослих, пенсіонерів;
– радіусом дії – районні, місцеві, муніципальні, міжнародні.
Загальновизнаною вважається класифікація дозвіллєвих програм за напрямами діяльності:
– рекреаційно-оздоровчі (дискотеки, танцювальні вечори, розважальні програми та вечірні шоу, карнавали, рибальство, ігрові конкурси, спортивні змагання);
– спортивні (мандрівки, змагання, велоспорт, плавання, екскурсії, подорожі);
– культурно-мистецькі (спектаклі, виставки, концерти, вернісажі, фольклорні акції, художні програми, відвідування музеїв, виставок, галерей);
– просвітні (лекції, зайняття за інтересами, зустрічі, інтелектуальні ігри, вікторини, фестивалі).
Дозвіллєва програма має складатися із різноманітних за своєю формою та змістом заходів, викликати у відвідувачів зацікавленість та залучати якомога більше учасників. Розробка та підготовка дозвіллєвої програми вимагає від організатора дотримання та виконання кількох етапів: формування задуму, планування програми, реалізація та завершення.
Формування задуму дозвіллєвої програми. Головна роль на цьому етапі належить аніматорам як ініціаторам проекту, їх вмінню проаналізувати доцільність проведення конкретної програми, визначити шляхи її ефективної реалізації. На цьому етапі команда аніматорів має проаналізувати характер цільової аудиторії (вік, стать, соціальний статус, професійну приналежність, національність, стиль і темпи життя, стан здоров’я, активність); сформулювати чіткі завдання та мету дозвіллєвого заходу; визначити місце та час проведення (у закритому приміщенні, під відкритим небом, на майданчику, на воді); здійснити попередні розрахунки витрат; розподілити функції та обов’язки між членами анімаційної команди.
Планування програми полягає в тому, щоб визначити засоби, форми та методи для досягнення мети, виявити матеріально- технічні, кадрові, фінансові та інші ресурси для ефективного втілення програми, здійснити рекламну кампанію запланованих дозвіллєвих закладів, організувати проведення репетицій.
Реалізація програми полягає у фіксації результатів, їх значимості, контролюванні виконання програми, проведенні моніторингу, оцінці програмної діяльності, аналізу зібраної інформації, нормуванні процесу виконання програми. Реалізація запланованих дозвіллєвих заходів передбачає досягнення поставленої мети.
На етапі завершення програми аніматори порівнюють досягнуті цілі із запланованими, аналізують виявлені розбіжності та їх причини, невиконані зобов’язання, вивчають сприйняття програми туристами.
Зростання популярності туристичного дозвілля зумовило розвиток “курортної рекреації”. Туристичні комплекси та курортні центри почали використовувати дозвіллєві заклади як такі, що сприяють зростанню прибутковості установи, на території якої відкрито клуб, рекреаційний комплекс, дозвіллєвий центр. Успішно спланована програма дозвіллєвої установи (популярні, зазвичай, приватні клуби) дозволяє завдяки обмеженій кількості її членів та відповідної діяльності закладу значно збільшити прибутковість туристичного комплексу або курорту.
Курортний клуб — це дозвіллєвий клуб, члени якого можуть використовувати для свого відпочинку та розваг будь-які послуги, що надаються курортом. Дозвіллєві клуби можуть створюватися за підтримки курорту або з ініціативи місцевої громади, яка орендує помешкання, земельні ділянки, спортивні майданчики на території курортної зони. Єдиної схеми створення та правил функціонування курортних клубів не існує: на одному курорті члени клубу можуть проводити кілька днів або тижнів щороку і лише в цей час користуватися дозвіллєвими послугами; на іншому — відвідувати клуб регулярно. На ефективність клубної роботи впливає детальний аналіз ринку та груп громадськості, на які буде орієнтуватися клуб. Так, основними клієнтами клубу можуть бути відпочиваючі, місцеве населення, туристи, співвласники курорту.
Аналіз діяльності таких клубів дозволяє стверджувати, що до основних видів дозвіллєвої діяльності належать спортивні захоплення, активна рекреація та розважальні програми.
Слід пам’ятати, що купуватимуть членство в клубі, в першу чергу ті, хто відпочиває на цьому курорті досить часто або перебуває на ньому відносно довго, особливо, якщо членство надає значно ширші дозвіллєві альтернативи. Потенційним членом клубу може бути і місцеве населення. Зацікавити цю групу відвідувачів можна тільки за умови відповідності дозвіллєвих послуг його потребам і запитам. Тому клуб повинен вигідно вирізнятися серед інших місцевих дозвіллєвих закладів комплексністю та якістю дозвіллєвого обслуговування.
Важливими критеріями вдало підготовленої програми клубного членства є обмежена кількість членських місць у клубі; право передавання або продажу членства іншій людині за певних умов; оригінальність дозвіллєвої концепції клубу.
Обмежена кількість членських місць підносить цінність членського місця для потенційних відвідувачів. Їх оптимальна кількість залежить від соціально-демографічної ситуації, привабливості курорту і клубу.
Можливість продати членство в клубі також суттєво впливає на активність продажу членських місць. Адже людина готова заплатити вдвічі більше, якщо вона знає, що може повернути собі ці кошти, продавши членське місце іншому.
Дозвіллєва концепція клубу повинна містити певні організаційні правила, головними серед яких можна визначити такі.
1. Працівники клубу повинні чітко уявляти відмінність у зацікавленнях членів клубу та відвідувачів курорту. Члени клубу віддають перевагу приватним закладам перед місцями відпо-чинку загального користування. Однак, відвідувачі курорту та- кож не хочуть відчувати, що вони не належать до групи “обраних” і сподіваються на якісний та цікавий відпочинок.
2. Правильне планування розкладу ігор, система черговості відвідування басейну, гольф-клубу, спортивних майданчиків сприяють зростанню популярності курортного клубу, дозволя-ють попередити можливі конфлікти між членами клубу та іншими відвідувачами. Атмосферу “винятковості” можна створити, відкриваючи для членів клубу окремі кімнати для відпочинку, їдальні, роздягальні з індивідуальними шафами та ін.
3. Покращити якість дозвіллєвого обслуговування може консультаційний комітет, створений з членів клубу. Як правило, курортні клуби не контролюються їх членами, бо курортна діяльність розрахована на відвідувачів, які приїздять на курорт час від часу, а не перебувають на ньому постійно. Систематична співпраця працівників клубу з членами консультаційного комітету дозволить врахувати поради та рекомендації для поліпшення клубної діяльності. Такі зустрічі дозволяють більш гнучкіше реагувати на потреби членів курортного клубу [1].
Отже, досвід розвитку індустрії дозвілля в зарубіжних країнах дозволяє зрозуміти специфіку використання дозвілля у туристичній сфері. Можна стверджувати, що в сучасному туризмі розвиваються два напрями: кількісний – будівництво нових туристичних центрів, реконструкція старих будівель та якісний – організація дозвіллєвого обслуговування високого рівня.
Якщо раніше для успіху туристичного закладу мало значення його вдале географічне розташування, якість харчування, умови проживання та досить обмежений вибір екскурсійних заходів, то сьогодні потреби людини у відпочинку, рекреації, розвагах, позитивних емоціях вимагають якісно іншої філософії дозвіллєвої діяльності у туристичних комплексах. Туристичне дозвілля утверджується як дозвіллєва діяльність у туристичних центрах для організації комфортного відпочинку туристів, відновлення фізичних та духовних сил. Дозвіллєві служби відіграють суттєву роль у функціонуванні туркомплексу на сучасному ринку індустрії дозвілля.
Зазвичай, клієнтами туристичних комплексів є люди, які не просто бажають фізично та психологічно розслабитися, відновити свої внутрішні сили, але й отримати позитивні емоції, несподівані, приємні враження, хоча б тимчасово забути про буденні клопоти. Міністр туризму та ремесел Тунісу зазначив: “Якщо у 80-і роки індустрія туризму орієнтувалася передусім на будівництво нових отелів та готельних комплексів, то у 90-і роки акцент робиться на створення багатопрофільного туристичного продукту” [14].
Серед основних принципів дозвіллєвого обслуговування у туристичних комплексах можна назвати такі: індивідуальний підхід, комплексність в організації дозвіллєвих заходів, систематичність проведення дозвіллєвих заходів та їх цілеспрямованість, свобода вибору та добровільність участі, театралізація, синтез усіх видів мистецтв.
Складність підготовки туристичного аніматора для організації туристичного дозвілля полягає в тому, що характер професійної діяльності вимагає від нього широкої ерудиції: від основ соціальної та культурної політики держави, загальної організації системи соціального забезпечення, специфіки функціонування дозвіллєвої та туристичної інфраструктур, від демографічних особливостей до конкретних методів роботи з різними верствами населення. Фахівець з туристичного дозвілля повинен бути фізично витривалим і здоровим, вміти переносити психічні навантаження, володіти багатьма професійними навичками, щоб вирішувати проблеми з питань соціології культури, педагогіки, психології, соціальної роботи.
Висновки
Розвиток нових форм дозвіллєвої діяльності, зміна ринку дозвілля та туристичних послуг наприкінці ХХ ст. зумовили зміну філософії відпочинку. Крім комфортабельних готельних комплексів, гарного краєвиду, якісного харчування, турист повинен мати можливість задовольняти свої рекреаційні, просвітні, культурні потреби.
Головною метою туристичного дозвілля є удосконалення якості обслуговування людини у вільний час; залучення її до різноманітних дозвіллєвих заходів в туристичних комплексах – готелях, санаторіях, пансіонатах, туристичних базах і таборах, туристичних клубах, а також організація ефективного відпочинку, сприяння оптимістичному настрою, відновлення духовних та фізичних сил людини. Основними принципами дозвіллєвого обслуговування в туристичних комплексах є: індивідуальний підхід, комплексність у організації дозвіллєвих заходів, систематичність проведення дозвіллєвих заходів та їх цілеспрямованість, свобода вибору та добровільність участі, театралізація, синтез усіх видів мистецтв.
Соціальна сутність туристичного дозвілля полягає також у формуванні та удосконаленні особистісних і суспільних потреб особистості, поглибленні знань, розвитку культури дозвілля. Сучасний ринок туристичних послуг неможливо уявити без цілеспрямованої організації дозвіллєвої діяльності, від якої досить часто залежить імідж та популярність готелю, його прибуток, психологічний клімат в ньому, перспективи та темпи розвитку.
Ефективна реалізація дозвіллєвої діяльності неможлива без талановитих аніматорів, здатних реалізувати заплановану дозвіллєву програму. Менеджер-аніматор відповідає за: систематичне і своєчасне вивчення соціально-культурних запитів різних груп населення; розробку та реалізацію соціально орієнтованих дозвіллєвих програм і проектів; вивчення інноваційних дозвіллєвих технологій та їх використання у роботі з клієнтом; прогнозування подальшого використання дозвіллєвого потенціалу у туристичній галузі; ефективне управління анімаційною службою закладу; використання педагогічних методик з метою розвитку культурної, декоративно-прикладної, естетичної творчості людини, розкриття її рекреаційного потенціалу; ініціативність та творчість анімаційної команди; вміння працювати у колективі, з людьми різних вікових, освітніх, культурних, соціальних, статевих, професійних категорій; розуміння стратегії розвитку туристичного комплексу, а не лише дозвіллєвої служби організації.
Серед багатьох класифікацій відвідувачів туристичного комплексу розрізняють таку: за віком (діти, підлітки, молодь, дорослі, люди похилого та “золотого” віку), за статтю (чоловіки, жінки), за релігійними поглядами (невіруючі, православні, католики, мусульмани), за професійною приналежність (військові, вчителі, художники, архітектори) та ін. Найпоширенішою вважається класифікація туристів за віком, хоча необхідно враховувати й інші критерії – національні особливості, інтелектуальні можливості, матеріальне забезпечення, термін відпочинку.
Дозвіллєві програми класифікують за напрямами діяльності, зокрема: рекреаційно-оздоровчі (дискотеки, танцювальні вечори, розважальні програми та вечірні шоу, карнавали, рибальство, ігрові конкурси, спортивні змагання), спортивні (мандрівки, змагання, велоспорт, плавання, екскурсії, подорожі), культурно-мистецькі (спектаклі, виставки, концерти, вернісажі, фольклорні акції, художні програми, відвідування музеїв, виставок, галерей), просвітні (лекції, зайняття за інтересами, зустрічі, інтелектуальні ігри, вікторини, фестивалі).
Курортний клуб — це дозвіллєвий клуб, члени якого можуть використовувати для свого відпочинку та розваг будь-які послуги, що надаються курортом.
Література
- Michael P.Sim, M.Chase Burritt. Enhancing resort profitability with membership programs // Cornell Hotel end Restaurant Administration Quaerterly. — 1993. — August. — Vol. 34.
- Todmann F. Freizeitsport und Verein. — Frankfurt/Main, 1982.
- Гаранин Н.И., Булыгина И.И. Менеджмент туристской и гостиничной анимации. – М.: Советский спорт, 2003.
- Ключко Ю. Проблеми праці та відпочинку у цивілізованих країнах Заходу // Посвіт. — 2000. – № 1.
- Культурно-досуговая деятельность. — М.: МГУК, 1998.
- Михайлов А. Быстрее, выше, сильнее // Япония сегодня. — 2002, октябрь.
- Организация спортивного досуга населения ФРГ // Культура и искусство за рубежом. Сер. Культурно-просветительная работа. Самодеятельное творчество. Экспресс-информ. 1988. Вып. 1.
- Яценко Е.П. Некоторые проблемы и перспективы развития современного туризма // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. Науч.-информ. сб. 1998. Вып. 6.
- Развитие туризма в мире // Панорама культурной жизни зарубежных стран. — 2003. — Вып. 4.
- Деловой туризм // Панорама культурной жизни зарубежных стран. — 2001. — Вып. 11-12.
- Агротуризм: новые виды досуговой деятельности // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. — 2002. — Вып. 4.
- Современный туризм в странах Европы в цифрах // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. — 1996. — Вып. 1.
- Туризм в США в цифрах // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. — 1996. — Вып. 1.
- Проблемы развития туризма // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. — 2002. — Вып. 1.
- Искусственные зоны отдыха: настоящее и будущее // Панорама культурной жизни зарубежных стран. — 1998. — Вып.1.