6.2. Форми та напрями взаємодії органів державної влади з неурядовими організаціями

До форм громадської участі у політиці й державотворчому процесі відносять: місцеві вибори й місцеві референдуми; збори громадян; місцеві ініціативи; громадські слухання; органи самоорганізації населення; асоціації та інші об´єднання громадян; дорадчі комітети. У Концепції сприяння органів виконавчої влади розвитку громадянського суспільства визначені найчастіше використовувані форми взаємодії органів державної влади з недержавними організаціями.

До таких форм взаємодії, зокрема, віднесені:

  • участь інститутів громадянського суспільства в розробленні та обговоренні проектів нормативно-правових актів з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, інтересів широких верств населення, прав і свобод людини та громадянина;
  • здійснення ними громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади щодо розв´язання проблем, що мають важливе суспільне значення (у формі громадського моніторингу підготовки та виконання рішень, експертизи їх ефективності, подання органам виконавчої влади експертних пропозицій);
  • надання інститутами громадянського суспільства соціальних послуг населенню відповідно до укладених з органами державної влади договорів;
  • утворення спільних консультативно-дорадчих та експертних органів, рад, комісій, груп для забезпечення врахування громадської думки у формуванні та реалізації державної політики;
  • співпраця органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства в процесі підготовки та перепідготовки кадрів, спільного навчання державних службовців та представників громадських організацій навикам ефективної взаємодії, ознайомлення широких верств населення з формами їх участі у формуванні та реалізації державної політики;
  • проведення органами виконавчої влади моніторингу й аналізу громадської думки, забезпечення своєчасного публічного реагування на пропозиції та зауваження громадськості;
  • виконання спільних проектів інформаційного, аналітично- дослідницького, благодійного і соціального спрямування [4, с. 5].

Форми взаємодії між інституціями неурядового сектору і державними органами та установами досить різноманітні, а їх конкретні види залежать від особливостей національної правової системи та політичних традицій. Вони постійно розвиваються, в процесі чого виникають нові, більш ефективні методи та форми взаємодії. Усі форми взаємодії органів державної влади й громадянського суспільства можуть бути умовно поділені на дві групи:

  1. Економічні, під якими розуміється співпраця, у процесі (або результаті) якої отримується прибуток, забезпечується економічний розвиток регіону, держави в цілому тощо.
  2. Неекономічні, під якими розуміється співпраця, не націлена на отримання прибутку. Метою такої співпраці є вирішення неекономічних питань.

Зрозуміло, що запропонована класифікація є досить умовною. Співпраця органів державної влади з неурядовими організаціями у будь-якій пострадянській країні супроводжується серйозними проблемами та перешкодами. Головні з них полягають у тому, що очікування населення від влади, оцінки якості та необхідності її діяльності суттєво відрізняються. Має місце і серйозна недовіра з боку населення до діяльності органів державної влади, їх здатності реалізувати потреби населення, забезпечити умови для стабільного, економічно ефективного розвитку суспільства. Так, за даними соціологічних досліджень, у 2008 р. Президенту України цілком довіряли 3,6% громадян, переважно довіряли – 19,7%; уряду – відповідно 3,1% та 15,4%, а Верховній Раді України – цілком довіряли лише 1,2%, переважно – 11, 0% громадян [5, с. 525-526]. За таких умов механізми залучення громадськості до процесів державного управління не можуть бути ефективними, а сам процес взаємодії стабільним.

Період освоєння нових демократичних цінностей та їх трансформування у стимулюючі мотиви до співпраці з органами державної влади займає тривалий час, у деяких випадках і десятки років. У цілому ж у таких країнах, як Україна, він є непростим як для населення, так і для влади. Водночас слід зазначити, що в такій мірі, як соціальні мотиви впливають на поведінку людей, поведінка людей може також відповідно впливати на їх мотиви та поведінку. Тобто соціальні мотиви можуть змінюватися у процесі створення інсти- туційних умов та реальних, дієвих інструментів і механізмів залучення громадян до спільної діяльності з органами державної влади, у тому числі й у процесі їх участі в прийнятті управлінських рішень.

Активний соціальний діалог, участь інститутів громадянського суспільства у вирішенні завдань, що стоять перед суспільством, не тільки підвищує їх соціальну роль та значення, а й має суттєві соціально-економічні та суспільно-політичні наслідки: через нормативно-правові інструменти, економічні важелі та готовність влади до діалогу з суспільством створюється середовище, яке сприяє процесам розвитку громадянського суспільства.

Основними умовами ефективної співпраці органів державної влади з населенням є:

– соціальне та моральне налаштування й готовність учасників суспільно-державної взаємодії до розвитку і зміцнення такої співпраці;

– певна зрілість інститутів громадянського суспільства, що є необхідним як для зацікавленості органів державної влади співпрацювати з ними, так і для чіткого та точного вираження своїх інтересів, прагнень та побажань;

– наявність інституціалізованих правових та організаційних меж співпраці як для влади, так і для громадськості, а також рамок для здійснення партнерства, під яким у даному випадку маємо на увазі сталі форми їх взаємодії;

– певна економічна незалежність та стабільний рівень діяльності організацій громадянського суспільства, їхня спроможність бути повноцінним партнером органів державної влади.

Якісна та ефективна взаємодія органів державної влади з громадянським суспільством можлива за умови наявності трьох основних елементів:

  1. Державного відомства, установи, департаменту та відділу в системі державної влади, які безпосередньо відповідають за співпрацю з неурядовими організаціями.
  2. Розробленої та прийнятої державної програми сприяння розвитку взаємодії державних органів та структур з громадянським суспільством.
  3. Письмових угод між органами державної влади та неурядовими організаціями щодо їхньої спільної діяльності.

Наявність усіх трьох елементів співпраці влади з НДО не є обов´язковим, але реальна практика поступово наближається до послідовної та поетапної інституціалізації вищезазначених процесів. У сучасній Україні все частіше трапляються всі три названі нами елементи. Спинимося на основних формах взаємодії ОДВ з громадськими організаціями.

Громадські слухання як важливий інструмент отримання інформації від громадян проводяться ОДВ не тільки з метою інформування громадськості про свою діяльність або про хід виконання проектів і програм, але й для того, щоб почути побажання, поради, з´ясувати рівень задоволеності громадськості діяльністю влади. На відміну від одностороннього інформування, спрямованого від ОДВ до ГС, тут має місце двосторонній зв´язок і двосторонній потік інформації, а саме: ОДВ ® ОГС ® ОДВ. Такий зворотний зв´язок забезпечує можливість взаємовпливу та взаємообміну не тільки ідеями, але й інформацією. Як правило, результатом громадських слухань стають спільні плани дій і спільні проекти.

Бюджетні слухання, будучи формою громадських слухань, відрізняються від них чітко окресленою бюджетною тематикою і проблематикою. Крім того, на відміну від громадських слухань, бюджетні слухання передбачають перш за все звітування влади про хід виконання бюджету, особливо про основні напрями розподілу коштів та їх використання. Бюджетні слухання сприяють порозумінню влади з громадськістю, дають можливість владі заручитися підтримкою громадян щодо фінансування основних проектів і програм.

Громадські дорадчі ради або комітети – групи волонтерів із представників громади, які працюють на постійній основі в режимі проведення засідань і допомагають з´ясовувати інтереси громади в питаннях, вирішенням яких опікується громадська організація.

Необхідно зазначити, що, визнаючи важливість на центральному рівні громадських дорадчих комітетів для демократичного розвитку суспільства та прозорості в діяльності органів державної влади, учені вважають, що здебільшого така форма застосовується у співпраці з органами місцевого самоврядування. Підтвердженням цього є визначення дорадчого комітету (робочої групи) як тимчасового колективу представників територіальної громади та органів місцевого самоврядування, створеного для вирішення питань, які потребують поєднання різних функцій і залучення фахівців з різних галузей.

Громадські дорадчі комітети сприяють передусім взаємодії та взаємовпливу влади і громадськості, допомагають їм у спокійній, творчій обстановці почути один одного, знайти шляхи вирішення проблемних питань, спільно розробити подальшу політику владного органу.

Виходячи з вищенаведеного громадський дорадчий комітет – це постійна або тимчасова робоча група, членами якої є активні й фахові представники громадянського суспільства. Функціонуючи при ОДВ та органах місцевого самоврядування (ОМС), такий комітет надає консультативну допомогу; виражає прагнення та побажання територіальної громади, громадських об´єднань, широкого загалу громадськості щодо основних напрямів державної політики або політики органів місцевого самоврядування та її реалізації. Причому іноді на громадські дорадчі комітети можуть покладатися функції контролю за діяльністю ОДВ й ОМС.

Важливим напрямом співпраці ОДВ з громадськістю є громадські та громадсько-професійні експертизи проектів нормативно- правових актів і програм діяльності уряду, інших державних програм соціально-економічного розвитку притаманні центральному рівню державного управління. Як правило, громадські експертизи проводяться представниками громадських рухів та об´єднань.

За організацією здійснення громадські експертизи можуть набувати двох видів.

  1. Законопроект чи програма надаються широкому загалу громадських об´єднань. На першому етапі вони розсилаються поштою або розміщуються на веб-сайті організації, що їх розробляла. На другому етапі організація отримує висновки громадських рухів та об´єднань також поштою або на своєму сайті.

Можливі такі варіанти подальших дій:

  • після реалізації другого етапу співпраця ОДВ і громадських рухів та об´єднань припиняється і ОДВ, на основі отриманих результатів, доробляє зазначені документи;
  • із представників організацій, які брали участь у першому турі експертизи, створюється робоча група для опрацювання документів до повного їх прийняття та впровадження в життя.

2. Законопроект чи програма пропонуються на розгляд робочій групі, створеній із представників громадськості з метою доопрацювання запропонованих документів. Недоліком такого виду є той факт, що ОДВ, який розробляв документ, має можливість створити робочу групу із числа осіб, які будуть лояльно ставитися до документа в цілому та до окремих дискусійних його аспектів.

На відміну від громадської експертизи, громадсько-професійна експертиза здійснюється не тільки представниками громадськості, але й науковцями та фахівцями з питань, розміщених у зазначених документах. Тому вона є більш ефективною, оскільки хороші результати досягаються за умови спільної роботи найкра- щих фахівців та найактивніших представників громадськості над вирішенням важливих завдань і проблем сьогодення.

Висновки

  1. В умовах демократизації політичного процесу в Україні актуалізується завдання організації системи державної влади на принципах демократичного врядування й наближення до інтересів та потреб громадян.
  2. Формування сучасної ціннісної системи державного управління, яка б відповідала потребам сьогодення і усталеним демократичним принципам функціонування політики, користувалася підтримкою й довірою з боку різноманітних неурядових організацій неможлива без налагодження якісної співпраці як всередині системи державно-управлінських відносин між різними владними структурами, так і в системі їх взаємовідносин з інститутами громадянського суспільства і громадськістю в цілому.
  3. Співпраця органів державної влади з неурядовими організаціями виступає запорукою якісної державної політики, спрямованої на потреби населення, невід´ємним елементом демократичної політичної культури, є виявом взаємодії політики й державного управління загалом, тією основою, на якій формуються демократичні засади політичного й управлінського процесів.
  4. На сучасному етапі розвитку Україна впевнено йде шляхом демократичних перетворень, зміцнення громадянського суспільства та форм співпраці його інститутів з органами державної влади. Це підтверджує аналіз останніх нормативно-правових актів, прийнятих в Україні з питань розвитку взаємодії між органами державної влади та неурядовими організаціями.
  5. Взаємодія держави і громадянського суспільства за умов демократії передбачає наявність дієвих засобів і механізмів підтримки діяльності організацій громадянського суспільства і тих соціально значимих проектів, які ними реалізуються.
  6. Ефективна співпраця влади й громадськості може бути успішно реалізована за умови дотримання суб´єктами даної взаємодії (передусім державою) наступних принципів – партнерства і рівноправності, відкритості та відповідальності, раціональності й збалансованості, узгодженості інтересів та запобігання корупції, компетентності, політичної незалежності.
  7. Взаємодія органів виконавчої влади з неурядовими організаціями здійснюється в різних формах. До найбільш поширених в українській практиці можна віднести громадські слухання, громадські дорадчі ради і комітети, громадську експертизу.
  8. Сьогодні активна українська громадськість уже не залишається байдужою до процесів демократизації суспільства, до підвищення якості державних послуг. Форми її співпраці з органами влади характеризуються різноманітністю. Проблема полягає в їх ефективності.

Питання для самоконтролю

1. Яку роль відіграють неурядові організації в процесі взаємодії політики й державного управління?

2. Назвіть риси та ознаки, які характеризують громадські організації як інститути громадянського суспільства.

3. Розкрийте основні засади Концепції взаємодії держави і громадянського суспільства.

4. Охарактеризуйте основні принципи взаємодії органів державної влади з громадськістю.

5. Розкрийте форми громадської участі в державотворчому процесі.

6. Визначте основні умови ефективної співпраці органів державної влади з населенням.

Список використаних джерел

  1. Цвєтков В. В. Демократія – управління – бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства : монографія /В. В. Цв єтков, В. П. Горбатенко. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. – 248 с.
  2. Реформа государственного управления: институциализа- ция консультаций между институтами власти и неправительственными организациями в странах СНГ. Условия, формы, практика. – Братислава, United nations development programme, 2002. – 118 с.
  3. Концепція взаємодії держави і громадянського суспільства / Ін-т громадян. сусп-ва, 2005. – Режим доступу : www.csi.org.ua
  4. Про схвалення Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листоп. 2007 р. № 1035-р. – Режим доступу : www.kmu.gov.ua/control
  5. Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг / за ред. д.екон.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. – К. : Ін-т соціології НАН України, 2008. – 656 с.

Site Footer