Виклики сучасної епохи, що постали перед Українською державою, актуалізують завдання побудови соціальної, правової, демократичної держави та розвиненого громадянського суспільства.
Пріоритетами Української держави ХХІ ст. мають стати перехід від постіндустріального суспільства до інформаційного; розвиток інститутів громадянського суспільства; створення владою максимально сприятливих умов та можливостей для реалізації інтелектуальних, ділових, соціальних, культурно-освітніх та інших ініціатив громадян та неурядових організацій; суттєве підвищення ефективності державного управління; посилення реальної відповідальності представників усіх гілок влади, які професійно працюють для досягнення головної мети – підвищення рівня та якості життя громадян.
Це диктує нові вимоги до організації системи державної влади, яка повинна відповідати стандартам демократичного врядування, наближення державної машини до пересічних громадян через удосконалення якості державних послуг.
Створення і забезпечення ефективного функціонування системи взаємодії органів влади та інститутів громадянського суспільства – одне з головних завдань процесу демократизації політики й державного управління.
Співпраця державних органів з неурядовими організаціями є невід´ємним елементом демократичної політичної культури суспільства і політики взагалі. Водночас наявність налагоджених, ефективно діючих каналів взаємодії між органами державної влади та “третім сектором” виступає запорукою якісної державної політики, спрямованої на потреби населення, її підконтрольності суспільству, відповідності стратегічним національним інтересам.
Як інститути громадянського суспільства громадські, благодійні організації, творчі спілки, інші установи та непідприємницькі товариства представляють інтереси різних корпоративних груп та покликані забезпечувати взаємозв´язок органів публічної влади і суспільства, організовувати публічний діалог з приводу ключових питань розвитку держави та суспільства, сприяти самоорганізації різних аспектів громадського життя та самостійно вирішувати значний спектр соціально важливих для суспільства проблем.
Отже, така співпраця набуває особливої актуальності в процесі взаємодії політики й державного управління, оскільки слугує основою, на якій формуються демократичні засади політичного й управлінського процесів.
На думку українських дослідників, “визначальним чинником демократизму сучасної держави є встановлення рівноваги в суспільстві та гармонійних відносин між державою і громадянами” [1, с. 285]. Співпраця органів державної влади з неурядовими організаціями розглядається як взаємодія держави і громадянського суспільства, демократії та державного управління і як механізм демократизації апарату державного управління.
Різноманітні громадські організації досить часто називають “третім сектором”. А сам “третій сектор” – громадянським суспільством у вузькому розумінні [2, с. 13]. Його складають численні об´єднання й асоціації окремих громадян та юридичних осіб, для яких отримання прибутку не є основною метою. Цей сектор включає в себе громадські організації та рухи, профспілки, політичні партії, недержавні заклади освіти та охорони здоров´я, благодійні організації, професійні асоціації, незалежні засоби масової інформації та інші форми об´єднань громадян.
За всієї різноманітності громадські (неурядові) організації мають загальні риси та ознаки, що дають змогу розглядати їх як елементи громадянського суспільства, як інститути, де громадяни набувають навичок не лише громадської самодіяльності, а й уміння відстоювати свої позиції у сфері політики й державного управління, а саме:
– наявність організованої та визначеної структури;
– відокремленість цих організацій від держави, їх приватний та незалежний характер;
– відсутність спрямованості на прибутковий характер діяльності;
– самоуправлінський характер організації;
– необов´язковість участі в такого роду організаціях (вони слугують самовираженню громадян, реалізації їх ідей);
– створення, як правило, для забезпечення соціальних потреб певних суспільних груп.
Взаємодія влади з громадськими організаціями є важливим аспектом та напрямом діяльності органів державної влади. Будь-яка ефективна співпраця та партнерство має на меті створення відносин, що будуються на взаємній довірі та виражають добру волю учасників процесу на взаємодію. Якщо немає спільної мети для співпраці та спільного прагнення й зацікавленості, то будь-які контакти між органами державної влади з громадськими організаціями не перетворюються у дійсно співпрацю і мають разовий характер.
Співпраця державних органів з неурядовими організаціями є невід´ємним елементом демократичної політичної культури суспільства та країни в цілому. Наявність налагоджених, ефективно діючих каналів взаємодії між органами державної влади та “третім сектором” виступає запорукою якісної державної політики, спрямованої на потреби суспільства, її підконтрольності суспільству, відповідність стратегічним національним інтересам.
Ще в 2005 р. Інститутом громадянського суспільства була розроблена Концепція взаємодії держави і громадянського суспільства [3]. У ній визначені основні засади, форми та принципи співпраці органів державної влади з неурядовими організаціями. У концепції розкриваються такі основні поняття, як:
- органи публічної влади – органи державної влади, органи місцевого самоврядування;
- організації громадянського суспільства – громадські, благодійні організації, творчі спілки, інші установи та непідприємницькі товариства, що представляють інтереси різних корпоративних груп та створені не для отримання прибутку;
- громадянські ініціативи – об´єднання громадян без статусу юридичної особи, громадські слухання, будинкові комітети, мирні зібрання, публічні обговорення тощо.
Дана Концепція передбачає:
1) визначення засад, на яких мають будуватись взаємодія органів публічної влади та організацій громадянського суспільства;
2) удосконалення існуючих та створення нових форм соціального партнерства, співробітництва органів публічної влади та громадянського суспільства;
3) створення ефективних засобів та методів підтримки діяльності організацій громадянського суспільства та соціально значимих проектів, які ними реалізуються;
4) створення інфраструктури взаємодії органів публічної влади та організацій громадянського суспільства [3].
У Концепції визначені також принципи, на яких має ґрунтуватися взаємодія органів влади з громадськістю, а саме:
1. Громадська активність
Громадська активність як ініціативна та добровільна участь людей у житті суспільства та вироблення державної та місцевої політики у різних, значущих для людей сферах, є важливим складовим елементом демократичного суспільства. Органи публічної влади мають підтримувати громадську ініціативу шляхом створення сприятливих умов для її виникнення та реалізації.
2. Партнерство
Взаємодія органів публічної влади та організацій громадянського суспільства має будуватись на основі партнерства та рівноправності. Це сприятиме ефективній співпраці та створить умови для об´єднання зусиль державного й громадського сектору з метою вирішення суспільно значущих питань.
3. Відкритість та відповідальність
Діяльність організацій громадянського суспільства, органів державної влади, органів місцевого самоврядування має бути відкритою, відповідальною та підзвітною суспільству з питань своєї діяльності, у тому числі з питань реалізації проектів та фінансового забезпечення цих проектів.
4. Політична незалежність
Організації громадянського суспільства у процесі здійснення своєї діяльності мають бути вільними та незалежними, діяти виключно в рамках закону. Підтримка громадських ініціатив та організацій за рахунок бюджетів та фондів органів державної влади чи органів місцевого самоврядування має здійснюватись, як правило, на конкурсній основі з дотриманням прозорих процедур та безсторонності, аби не допускати надання привілеїв чи створення обмежень політичного характеру, а також поширення політичного впливу на громадські ініціативи.
5. Запобігання корупції
За підтримки громадських ініціатив та організацій за рахунок бюджетів і фондів органів державної влади чи органів місцевого самоврядування необхідно створити умови та механізми, що виключають конфлікт інтересів та запобігатимуть корупції.
6. Раціональний і збалансований розвиток
Органи публічної влади, а також організації громадянського суспільства при реалізації власних чи спільних проектів та програм мають дбати про їх раціональний та збалансований розвиток відповідно до існуючих у суспільстві потреб. Така діяльність має максимально покривати потреби суспільства в різних сферах суспільного життя та не припускати надмірної концентрації проектів у одній чи кількох сферах, що веде до дублювання та неефективного використання ресурсів, коли інші залишаються поза увагою влади та організацій громадянського суспільства.
7. Комплексність
Форми реалізації громадських ініціатив через організації громадянського суспільства є взаємопов´язаною та взаємодоповнюючою системою до виконання органами публічної влади власних повноважень в інтересах суспільства в цілому та окремих, соціально уразливих груп населення зокрема. Усі форми реалізації громадянських ініціатив мають розвиватись та діяти цілісно і системно. Кожна з форм є невід´ємним елементом громадянського суспільства, що сприяє становленню та зміцненню інститутів громадянського суспільства [3].
Одним із нових та вкрай важливих нормативних документів щодо сприяння зміцненню громадянського суспільства в Україні та вдосконаленню форм співпраці органів державної влади з неурядовими організаціями є Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, що схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. за № 1035-р. [4]. У Концепції зазначається, що “сприяння розвитку громадянського суспільства є однією з найважливіших умов становлення України як демократичної, правової і соціальної держави. Це насамперед передбачає налагодження ефективної взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, яка повинна базуватися на партнерстві, спільній зацікавленості у досягненні цілей, пов´язаних з процесом демократизації всіх сфер державного управління і суспільного життя, соціально-економічним і духовним прогресом, всебічним забезпеченням захисту прав і свобод людини та громадянина” [4, c. 1].
Основними завданнями Концепції є сприяння:
- удосконаленню нормативно-правової бази з питань розвитку громадянського суспільства, діяльності інститутів громадянського суспільства, доступу громадян до інформації;
- розробленню та впровадженню ефективного механізму налагодження комунікацій між органами виконавчої влади та зазначеними інститутами;
- створенню належних умов для розвитку інститутів громадянського суспільства;
- формуванню громадянської культури суспільства, виявленню активної громадянської позиції, зокрема щодо участі в процесах формування та реалізації державної політики, усвідомлення громадськістю принципів співробітництва між органами виконавчої влади та інститутами;
- розвитку волонтерського руху, благодійництва і меценатства.
У даній концепції, як і у попередній, визначені основні принципи співпраці органів виконавчої влади з громадськістю. Вони, якщо здійснити відповідний аналіз, дещо відрізняються. Взаємодія органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства здійснюється на основі наступних принципів:
– соціальне партнерство – налагодження конструктивної взаємодії органів виконавчої влади, інститутів громадянського суспільства і суб´єктів господарювання для вирішення питань державного управління й суспільного життя;
– забезпечення рівних можливостей – створення органами виконавчої влади однакових умов для діяльності зазначених інститутів, пов´язаної із захистом прав і свобод людини та громадянина, наданням соціальних послуг;
– взаємовідповідальність – усвідомлення органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства спільної відповідальності за рівень їх взаємодії;
– відкритість та прозорість – забезпечення органами виконавчої влади доступу інститутів громадянського суспільства до інформації шляхом:
- розроблення і впровадження ефективного механізму налагодження комунікацій з громадськістю;
- надання громадським інститутам у повному обсязі інформації про свою діяльність, за винятком тієї, що відповідно до законодавства становить державну таємницю;
- проведення роз´яснювальної роботи щодо доцільності розроблення проектів державно-управлінських рішень та їх прийняття;
- сприяння висвітленню у засобах масової інформації проектів ефективного співробітництва органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, а також питань розвитку громадянського суспільства загалом;
– участь інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики – залучення органами виконавчої влади громадських інститутів як зацікавлених сторін до управління державними справами;
– невтручання – унеможливлення втручання органів виконавчої влади у діяльність НДО, за винятком випадків, установлених законом;
– визнання органами виконавчої влади різних видів діяльності інститутів громадянського суспільства – створення умов для різноманітної їх діяльності, налагодження взаємодії на професійно-профільній основі;
– ефективність процесу взаємодії – досягнення позитивних результатів у процесі взаємодії органів виконавчої влади з НДО, прийняття органами виконавчої влади рішень з урахуванням суспільних потреб та інтересів [4, с. 3-4].
Сприяння з боку державної влади об´єднанню зусиль неурядових організацій для здійснення ними незалежного, об´єктивного, компетентного, громадянського контролю за роботою всіх механізмів та складових державної машини покликане стати наочним свідченням готовності держави, влади, управлінських кадрів до сутнісних змін в їх діяльності, без яких не може відбутися їх якісне відновлення та перехід на сучасний етап у взаємовідносинах політики й державного управління.
Особливого значення згадана проблема набуває в контексті посилення впливу громадян та їх об´єднань на проведення адміністративної, політичної, соціально-економічної реформи в країні, досягнення соціального консенсусу та розвитку сучасної правової соціальної держави.
Без усього цього запровадження норм та цінностей демократії як основних підвалин подальшого ефективного державного розвитку і реального впливу НУО на рішення, що приймає влада і які стосуються життя конкретної людини, членів ії сім´ї, а також розвитку і майбутнього всієї нації ризикує стати або неможливим, або пріоритетом для протилежних за змістом та спрямуванням суспільних процесів.