Сучасна концепція діяльності громадських організацій як суб’єктів виборчого процесу в системі державного управління виходить із того, що вони є передумовою становлення соціальної правової держави. Взаємовідносини громадянського суспільства і держави є складними і суперечливими, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як система, що розвивається, завжди відчуває вплив державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, що контролює дії політичної влади, забезпечує розвиток демократизації. Вибори є основою демократичного суспільства, головною формою політичної участі населення. Вони забезпечують легальність і легітимність влади, конкуренцію в боротьбі за владу, ротацію національної і регіональної еліти тощо. При цьому власне виборчий процес зумовлюється специфікою політичної системи, тобто відбувається в межах правил, установлених виборчою системою, і в умовах відповідного соціокультурного середовища. Ці основні чинники обумовлюють діяльність громадських організацій як суб’єктів виборчого процесу, що спрямовані на здійснення громадського контролю перебігу виборчої кампанії.
Упродовж 20 років незалежності Україна пройшла кілька етапів модернізації виборчої системи: від мажоритарної абсолютної до змішаної. Участь громадських організацій у них є обов’язковою. Це є ознакою зміцнення демократичних засад політичної системи країни й утвердження політичних інститутів у суспільстві, що повноцінно функціонують.
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову відповідно до ст. 6 Конституції України. В Основному Законі (ст. 75) визначено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Оскільки носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі є народ, а народ може здійснювати владу як безпосередньо, так і через органи державної влади, діяльність парламенту є формою опосередкованого управління народом, державою. Верховна Рада як орган державної влади покликана забезпечувати діяльність держави шляхом своєї парламентської діяльності.
Так, згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на власний вибір. Відповідно до ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства в політичних партіях установлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами, за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Загалом Конституція України надає всі можливості громадським організаціям стосовно їх участі у виборчому процесі. Зокрема, ст. 38 Конституції гарантує громадянам України “право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування”, а ст. 40 закріплює “право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та по
садових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк”.
У сучасних умовах однією з вимог громадянського суспільства виступає фактор соціальної відповідальності в усіх сферах суспільного життя (економічній, політичній, соціальній, екологічній, духовній, національній), на всіх рівнях суспільних організацій (соціальної групи, суспільної організації, держави, світового співтовариства), пов’язаних із висуненням на перший план загальнолюдських цінностей. Це особливо важливо, адже соціальна орієнтація може утверджуватися як принцип суспільних відносин лише за умови задоволення всіх необхідних потреб та створення умов для реалізації системи історично зумовлених інтересів членів суспільства.
Відповідно до Указу Президента України № 212/2012 “Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації” аналіз розвитку громадянського суспільства в Україні свідчить про наявність комплексу проблем, що є актуальними як для суспільства, так і для держави, а саме:
– зберігаються тенденції до непрозорості, закритості та забюрократизованості в діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування замість налагодження ефективного діалогу із суспільством;
– недосконалість чинного законодавства створює штучні бар’єри для утворення та діяльності інститутів громадянського суспільства;
– механізми участі громадськості у формуванні та здійсненні державної політики належним чином не реалізовуються;
– податкове навантаження не стимулює діяльність і розвиток інститутів громадянського суспільства та їх підтримку вітчизняними благодійними організаціями;
– більшість інститутів громадянського суспільства не має доступу до державної фінансової підтримки та вітчизняної благодійної підтримки;
– потенціал інститутів громадянського суспільства щодо надання соціальних послуг населенню не використовується.
Діяльність інститутів громадянського суспільства характеризується недостатнім рівнем їх інституційної, фінансової та кадрової спроможності.
Аналізуючи Указ Президента України № 212/2012 “Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації”, можна зазначити, що стратегічними пріоритетами державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні є:
– сприяння встановленню максимальної відкритості, прозорості та підзвітності суспільству органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
– зростання соціального капіталу для підвищення рівня взаємодовіри та взаємодії у суспільстві;
– створення сприятливих умов для утворення та функціонування інститутів громадянського суспільства;
– забезпечення участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної, регіональної політики, зокрема шляхом створення умов для забезпечення широкого ефективного представництва інтересів громадян в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, проведення регулярних консультацій (діалогу) із громадськістю з найважливіших питань життя суспільства і держави;
– запровадження громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, посилення впливу інститутів громадянського суспільства на прийняття управлінських рішень та їх реалізацію;
– сприяння благодійній, волонтерській діяльності, іншим формам громадської активності та громадянської культури.
На підставі Указу Президента України від 24 березня 2012 р. № 212/2012 затверджений план першочергових заходів щодо реалізації Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, а саме:
З метою належної реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, приведення у відповідність із європейськими стандартами національного законодавства щодо
- діяльності інститутів громадянського суспільства, зокрема в частині спрощення процедур їх реєстрації, запровадження європейських механізмів контролю за діяльністю інститутів громадянського суспільства, забезпечення їх сталого функціонування, сприяння розвитку місцевої демократії:
1) забезпечення за участю Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства супроводження у Верховній Раді України проектів законів України: про громадські організації (реєстр. № 7262-1); про благодійництво і благодійні організації (реєстр. № 6343); про порядок організації і проведення мирних заходів (реєстр. № 2450) з урахуванням рекомендацій Венеціанської Комісії та законопроекту Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права про свободу мирних зібрань; про місцевий референдум (реєстр. № 7082); про внесення змін до деяких законів України щодо участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики, вирішенні питань місцевого значення (реєстр. № 3654);
2) підготовка та подання в установленому порядку проекту Закону України про внесення змін до Закону України “ Про органи самоорганізації населення” (нова редакція), в якому передбачити, зокрема, вдосконалення правового регулювання процедур проведення загальних зборів (конференцій) жителів територіальної громади за місцем проживання та встановлення додаткових гарантій діяльності органів самоорганізації населення;
3) підготовка та подання в установленому порядку проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання процедур консультацій з громадськістю в процесі підготовки проектів нормативно-правових актів;
4) підготовка та подання в установленому порядку проекту Закону України про внесення змін до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” щодо вдосконалення механізму забезпечення гарантій залучення громадськості до прийняття рішень органами місцевого самоврядування;
5) підготовка та подання узагальненої інформації щодо фінансової підтримки діяльності інститутів громадянського суспільства за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, у тому числі щодо додержання Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених громадськими організаціями та творчими спілками, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. № 1049;
6) удосконалення Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених громадськими організаціями та творчими спілками, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. № 1049, передбачивши розширення сфери застосування конкурсів для визначення отримувачів фінансової підтримки;
7) узагальнення і подання інформації щодо надання фінансової підтримки за рахунок місцевих бюджетів громадським організаціям інвалідів та ветеранів, їх спілкам, молодіжним і дитячим громадським організаціям;
8) підготовка проекту Закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо надання об’єднанням громадян на конкурсних засадах фінансової підтримки для виконання завдань державної, регіональної політики;
9) підготовка та внесення пропозицій щодо запровадження механізму державного замовлення на надання об’єднанням громадян соціальних послуг на конкурсних засадах.
- З метою підвищення ефективності взаємодії держави з інститутами громадянського суспільства і забезпечення умов їх співпраці на засадах партнерства та взаємовідповідальності:
1) розроблення і внесення в установленому порядку проектів регіональних цільових програм сприяння розвитку громадянського суспільства;
2) підготовка і подання узагальненої інформації про створення та діяльність громадських рад, утворених при центральних і місцевих органах виконавчої влади, пропозицій щодо комплексу системних заходів з удосконалення їх роботи, у тому числі в частині вдосконалення правового регулювання процедур взаємодії громадських рад та органів виконавчої влади;
3) підготовка і подання узагальненої інформації щодо участі молодіжних громадських організацій та їх об’ єднань у розробленні, здійсненні державної молодіжної політики, про
грам, що стосуються молоді, та пропозицій щодо активізації діяльності цих організацій, об’єднань у здійсненні державної молодіжної політики, участі у програмах, що стосуються молоді;
4) аналіз практики діяльності структурних підрозділів органів виконавчої влади, відповідальних за зв’язки з громадськістю, за результатами такого аналізу вжиття додаткових заходів щодо вдосконалення їх діяльності, належного, в тому числі організаційно-технічного та кадрового, забезпечення;
5) розроблення та запровадження навчальних програм підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування з питань взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування із громадськістю в процесі формування і реалізації державної, регіональної політики;
6) запровадження проведення оцінки результатів діяльності органів виконавчої влади, їх структурних підрозділів за напрямом “робота з громадськістю”;
7) розроблення і запровадження допоміжних (сателітних) рахунків національних рахунків, які дадуть змогу вести окремі облік, моніторинг та оцінку статистичних даних про інститути громадянського суспільства, що діють у всіх інституційних секторах;
8) підготовка і проведення міжнародної науково-практичної конференції з питань упровадження європейських стандартів щодо взаємодії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з інститутами громадянського суспільства, а також наукових конференцій і круглих столів з питань розвитку громадянського суспільства;
9) проведення оцінки стану імплементації вимог Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.
- З метою впровадження практики волонтерства, забезпечення сприятливих умов для його розвитку:
1) підготовка та надання інформації щодо стану виконання Закону України “Про волонтерську діяльність” і пропозицій стосовно його вдосконалення;
2) опрацювання питань щодо розроблення державної цільової програми розвитку волонтерської діяльності, зокрема;
3) опрацювання питань стосовно розроблення державних цільових програм щодо розвитку інформаційного простору у сферах забезпечення доступу до інформації для людей із особливими потребами, захисту дітей від впливу шкідливої інформації, що передається засобами масової інформації, сприяння розвитку вітчизняних теле- та радіопрограм для дітей та юнацтва.
- Підготовка з метою розвитку соціального партнерства між владою, бізнесом і громадянським суспільством та внесення пропозицій щодо впровадження механізмів налагодження комунікацій між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства, суб’єктами господарювання.
- Для підвищення рівня громадянської та правової культури:
1) забезпечення взаємодії з інститутами громадянського суспільства у питаннях поширення серед населення ідеї нетерпимості до проявів корупції, пропагування переваг правомірної поведінки в усіх сферах суспільного життя;
2) розроблення методичних матеріалів щодо запровадження в загальноосвітніх та вищих навчальних закладах навчальних курсів з питань розвитку громадянського суспільства в Україні;
3) розроблення та запровадження на регіональному рівні комплексних заходів правової освіти громадян, зокрема з метою популяризації серед населення участі громадян у діяльності інститутів громадянського суспільства.
Побудова демократичної правової України можлива виключно шляхом активної співпраці та взаємодії громадянського суспільства та держави в її інституціональному розумінні. Громадянське суспільство є основою демократичного суспільства, яке не може існувати без свободи, справедливості, верховенства права. Наявність різноманітних об’єднань громадян є невід’ємним елементом будь-якого демократичного суспільства.
Найдинамічнішим сегментом громадянського суспільства виступають громадські організації. Активна діяльність громадських організацій є каталізатором підвищення рівня свідомості та культури громадян, спонукає державу до утвердження та розширення де-
мократії, більш ефективного захисту прав і свобод людини. Громадянське суспільство структурно є сукупністю об’єднань, асоціацій, спілок (професійних, творчих, культурних, освітніх тощо), пов’язаних між собою не вертикально – ієрархічними залежностями, а горизонтальною мережею взаємовідносин.
Закон України “Про громадські об’єднання” від 22 березня 2012 р. № 4572-УІ визначає правові та організаційні засади реалізації права на свободу об’єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань. Цей Закон деталізує визначення таких понять, як громадське об’єднання, громадська організація та громадська спілка.
Громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів.
Громадське об’ єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.
Громадська організація – це громадське об’ єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Громадська спілка – це громадське об’ єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
Громадське об’ єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об’ єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
Згідно зі ст. 2 сфера дії цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань в Україні.
Дія цього Закону не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення:
1) політичних партій;
2) релігійних організацій;
3) непідприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;
4) асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об’ єднань;
5) саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування;
6) непідприємницьких товариств (які не є громадськими об’єднаннями), утворених на підставі інших законів.
Особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об’єднань можуть визначатися іншими законами.
Неурядові організації інших держав, міжнародні неурядові організації (далі – іноземні неурядові організації) діють на території України відповідно до цього та інших законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 7 цього Закону визначається перелік засновників громадського об’ єднання:
- Засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації – 14 років.
- Засновниками громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, в тому числі громадські об’ єднання зі статусом юридичної особи. Засновниками громадської спілки не можуть бути політичні партії, а також юридичні особи, щодо яких прийнято рішення щодо їх припинення або які перебувають у процесі припинення.
- Кількість засновників громадського об’ єднання не може бути меншою ніж дві особи.
- Засновниками громадської спілки не можуть бути юридичні особи приватного права, єдиним засновником яких є одна й та сама особа.
- Засновником громадської спілки не може бути юридична особа приватного права, якщо засновник (власник істотної участі) цієї юридичної особи внесений до переліку осіб, пов’язаних зі здійсненням терористичної діяльності, або щодо яких застосовано міжнародні санкції.
- Засновником громадської організації не може бути особа, яку визнано судом недієздатною.
Важливим фактором у процесі функціонування демократичних політичних систем виступають політичні партії, оскільки вони є ефективним інститутом самоорганізації громадян до здійснення влади. Разом з тим політичні партії виступають фактором диференціації суспільних інтересів і, відповідно, формування соціальних груп, які, усвідомивши ці інтереси, прагнуть реалізувати їх через завоювання політичної влади або ж якомога потужнішого впливу на структури цієї влади.
Вирішальну роль у створенні передумов для формування стабільної партійної системи відігріє законодавство про політичні партії та громадські об’єднання. Досконала нормативна база, що регламентує функціонування політичних партій, є позитивним чинником інституалі- зації останніх, дає змогу оптимізувати формат і ступінь фрагментації партійної системи. Норми вітчизняного законодавства, що забезпечують стабільність парламенту, визначають правові механізми регулювання діяльності депутатських об’єднань, парламентарів і безпосередньо впливають на якість роботи парламенту, політичну стабільність, розвиток держави на демократичних засадах та її економічне зростання.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. № 2365-Ш політична партія – це зареєстроване згідно із законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Стаття 4 згаданого вище Закону визначає гарантії діяльності політичних партій, а саме: політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності.
Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
Стаття 6 цього Закону визначає умови членства в політичних партіях, його обмеження та деталізує, що членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах.
Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.
Членами політичних партій не можуть бути: судді; працівники прокуратури; працівники органів внутрішніх справ; співробітники Служби безпеки України; військовослужбовці; працівники органів державної податкової служби; персонал Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно зі ст. 12 згаданого Закону визначені права політичних партій, а саме:
1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;
2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;
3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;
4) підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону;
5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.
Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:
– можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;
– брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом;
– вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які є обов’язковими для розгляду відповідними органами в установленому порядку.
9 листопада 1995 р. Україна приєдналась до Ради Європи. При вступі Україна зобов’язалася виконувати обов’язки, що випливають із Статуту Ради Європи, а саме принципів плюралістичної демократії, верховенства права та захисту прав людини і основних свобод усіх осіб, що перебувають під її юрисдикцією.
Зокрема, Резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 р. № 1466 “Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною” були підбиті підсумки реалізації ключових реформ, яких Україна потребувала і які зобов’язалася реалізувати.
Парламентська асамблея зробила висновок, що хоча Україна і досягла значного прогресу в законодавчій сфері, вона все ще не виконала всіх обов’язків та зобов’язань, які взяла на себе при вступі до Ради Європи, і що верховенство права в багатьох сферах ще не повністю досягнуте і, зокрема, закликала органи державної влади України покращити правове регулювання доступу до інформації, а також суворо дотримуватися ст. 34 Конституції України стосовно свободи інформації під час засекречування документів та розсекретити всі офіційні документи, які були закриті для загального доступу з порушенням законодавства.
Закон України “Про доступ до публічної інформації” від 13 січня 2011 р. № 2939-УІ (ст. 10) визначає, що кожна особа має право:
1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, установлених законом;
2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;
3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;
4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;
5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.
Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.
Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані:
1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;
2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;
3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;
4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
- Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.
- Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені. Згідно зі ст. 11 згаданого вище Закону (ст. 10) визначає гарантії захисту особи, яка оприлюднила інформацію.
- Посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов’язків, за розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушення або стосується істотної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю.
Вибори як концентрований вияв політичного ринку є одним із механізмів легітимації влади, який здатний стати інструментом політичної та ´ економічної стабільності в суспільстві. Готовність суспільства до проведен-
ня виборів – важлива ознака його демократичності, здатності мирними, суто політичними засобами вирішувати назрілі проблеми. Саме з цієї причини важливими є дослідження діяльності громадських організацій як суб’єктів виборчого процесу, які потребують дослідження у сфері права та державного управління.
Згідно з положеннями Закону України “ Про вибори народних депутатів України” від 17 листопада 2011 р. № 4061-У визначені основні засади виборів народних депутатів України:
- Народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Загальне виборче право
- Вибори депутатів є загальними. Право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років. Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями.
- Підставою реалізації виборцем свого права голосу на виборах є його включення до списку виборців на виборчій дільниці.
- Документом, який підтверджує особу та громадянство України виборця на виборах депутатів, є:
1) паспорт громадянина України;
2) тимчасове посвідчення громадянина України (для осіб, недавно прийнятих до громадянства України);
3) картка (довідка) установи виконання покарань або слідчого ізолятора, що повинна містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи (для осіб, які перебувають в установах виконання покарань або слідчих ізоляторах);
4) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
5) дипломатичний паспорт;
6) службовий паспорт;
7) військовий квиток (виключно для військовослужбовців строкової служби).
Громадяни України, які мають право голосу, можуть брати участь у роботі виборчих комісій як їх члени, а також у проведенні передвиборної агітації, здійсненні спостереження за проведенням виборів депутатів та інших заходах у порядку, визначеному цим та іншими законами України.
- Будь-які прямі чи непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. Не допускаються обмеження щодо участі громадян України у виборчому процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією України та цим Законом.
- Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.
Рівне виборче право
- Вибори депутатів є рівними: громадяни України беруть участь у виборах депутатів на рівних засадах.
- Кожний виборець має в одномандатному та загальнодержавному округах по одному голосу. Виборець може використати право голосу тільки на одній виборчій дільниці, де він включений до списку виборців. Виборець реалізує своє право голосу під час виборів у порядку, встановленому цим Законом.
- Усі кандидати у народні депутати України (далі – кандидати у депутати) мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі.
- Усі партії – суб’єкти виборчого процесу мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі у порядку та в межах, встановлених цим Законом.
- Рівність прав і можливостей кандидатів у депутати, партій – суб’єктів виборчого процесу брати участь у виборчому процесі забезпечується:
1) забороною привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
2) забороною втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у виборчий процес, за винятком випадків, передбачених цим Законом;
3) рівним та неупередженим ставленням органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, їх службових та посадових осіб до кандидатів у депутати, партій-суб’єктів виборчого процесу;
4) забороною використання кандидатами у депутати, партіями – суб’єктами виборчого процесу під час фінансування передвиборної агітації інших коштів, крім коштів виборчих фондів;
5) рівним та неупередженим ставленням засобів масової інформації до кандидатів у депутати, партій – суб’єктів виборчого процесу.
Пряме виборче право
1. Вибори депутатів є прямими. Громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії, та за кандидатів у депутати в одномандатних округах.
Добровільність участі у виборах
1. Участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.
Вільні вибори
- Вибори депутатів є вільними. Громадянам України забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.
- Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється.
- Для забезпечення умов для вільного волевиявлення військовослужбовцям строкової служби в день голосування надається відпустка для участі в голосуванні не менш як на чотири години.
Таємне голосування
- Голосування на виборах депутатів є таємним: контроль за волевиявленням виборців забороняється.
- Членам виборчих комісій, іншим особам забороняється вчиняти будь-які дії чи розголошувати відомості, які дають можливість встановити зміст волевиявлення конкретного виборця.
Особисте голосування
1. Кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.
Право бути обраним
1. Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’ яти років.
Право висування кандидатів у депутати
1. Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу Це право реалізується ними через партії або шляхом самовисування відповідно до цього Закону.
Виборчий процес
- Виборчий процес – це здійснення суб’єктами, визначеними ст. 12 цього Закону, виборчих процедур, передбачених цим Законом.
- Виборчий процес здійснюється на засадах:
1) дотримання принципів виборчого права, зазначених у ст. 2-10 цього Закону;
2) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;
3) політичного плюралізму та багатопартійності;
4) публічності і відкритості;
5) свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів у депутати і партій – суб’єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є партії, кандидати у депутати в одномандатному окрузі;
6) неупередженості органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій – суб’єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати.
Отже, держава здійснює певні кроки на шляху створення законодавчої бази, що відповідала б як європейським стандартам, так і вимогам демократичного розвитку країни. Однак
законодавство, що сприяло б повноцінному розвитку демократичних інститутів, забезпечувало та гарантувало активну діяльність громадських організацій як суб’єктів у державному управлінні на усіх рівнях, залишається недосконалим.
Як засвідчив проведений аналіз, законодавство створює в цілому певні можливості для діяльності громадськості, однак воно недосконале і не відображає повною мірою потреби сучасного демократичного суспільства. Механізми та інструменти зазначеної діяльності потребують відповідного законодавчого врегулювання.